ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.03.2025Справа № 910/9655/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ", Полтавська область, м. Кременчук
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса Стар", м. Київ
про стягнення 1 193 014,34 грн,
суддя Морозов С.М.
За участю представників сторін:
від позивача: Білобров І.О. (представник за довіреністю від 01.08.2024 року);
від відповідача: не з'явились.
05.08.2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ" (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аліса Стар" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 1 147 551,26 грн, суми пені в розмірі 40 760,00 грн та 3% річних в розмірі 4 703,08 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки нафтопродуктів №00241/23від 25.07.2023 року в частині оплати поставленого позивачем товару.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/9655/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.10.2024 року.
26.09.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В підготовчому засіданні 22.10.2024 судом було оголошено перерву до 03.12.2024.
28.10.2024 до суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ" надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.11.2024 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Термінал-ДТ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
02.12.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
03.12.2024 до суду від позивача надійшло клопотання про проведення засідання за відсутності його представника.
В засідання 03.12.2024 року сторони не з'явились. Судом було відмовлено в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 03.12.2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2025 року.
Ухвалою від 24.01.2025 року сторін повідомлено, що засідання 25.02.2025 року не відбудеться у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. на навчанні, у зв'язку судове засідання призначено на 25.03.2025 року.
В судовому засіданні 25.03.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.07.2023 року між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладено Договір поставки нафтопродуктів №00241/23 (надалі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця (поставити), а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти у свою власність й оплатити нафтопродукти, далі за текстом - товар, у відповідності до умов Договору та додаткових угод до нього.
Відповідно до п. 4.1. Договору поставка товару здійснюється на підставі підписаної сторонами відповідної додаткової угоди до Договору.
Цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2023 року, а в частині взаєморозрахунків - до їх повного завершення. Закінчення терміну дії Договору не звільняє винну сторону від відповідальності за його невиконання. Строк дії Договору може бути пролонгований на кожний наступний період в один рік, на тих самих умовах, якщо жодна з сторін не повідомить іншу сторону за тридцять днів до закінчення кожного однорічного періоду дії цього Договору про намір припинити його дію. (п. 11.1. Договору).
Додатковою угодою від 25.07.2023 року сторони погодили електронний документообіг.
Додатковою угодою №16 від 25.07.2023 року сторони погодили поставку палива дизельного на суму в розмірі 1 147 551,26 грн.
На виконання умов вказаного Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 147 551,26 грн, що підтверджується видатковою накладною №БП-1363 від 14.06.2024 року.
Видаткова накладна підписана з боку позивача та відповідача електронними цифровими підписами.
Як зазначено позивачем, відповідач оплату отриманого товару не провів, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості в розмірі 1 147 551,26 грн, суму пені в розмірі 40 760,00 грн та суму 3% річних в розмірі 4 703,08 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Нормами ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Приписами ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, в силу ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч.1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд відзначає, що нормою ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, між іншим, можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
З огляду на те, що сторонами не надано доказів погодження строків оплати товару, поставленого за видатковою накладною №БП-1363 від 14.06.2024 року на суму 1 147 551,26 грн, суд дійшов висновку щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень норми ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Отже, відповідач повинен був оплатити товар, поставлений позивачем до 15.06.2024 року включно.
Доказів, які б свідчили про погашення відповідачем боргу в сумі 1 147 551,26 грн, як станом на момент звернення позивача до суду з даним позовом, так і станом на момент розгляду даної справи матеріали справи не містять.
Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1 147 551,26 грн. нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 40 760,00 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Відповідно до п. 7.4. Договору у разі не оплати, несвоєчасної або неповної оплати товару покупець оплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, від суми невиконаних обов'язків за кожен день прострочення платежу та за весь період прострочки.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та визнано його обґрунтованим, у зв'язку з чим до стягнення з відповідача підлягає сума пені в розмірі 40 760,00 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 703,08 грн суми 3% річних, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 4 703,08 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основна сума боргу в розмірі 1 147 551,26 грн, сума пені в розмірі 40 760,00 грн та сума 3% річних в розмірі 4 703,08 грн.
Судовий збір позивача у розмірі 17 895,22 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аліса Стар» (код ЄДРПОУ 42435059, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, буд. 27/29) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Термінал-ДТ» (код ЄДРПОУ 30777384, місцезнаходження: 39600, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Соборна, буд. 18/14, офіс 402) суму коштів в розмірі 1 147 551,26 грн (один мільйон сто сорок сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна гривня 26 копійок), суму пені в розмірі 40 760,00 грн (сорок тисяч сімсот шістдесят гривень 00 копійок), суму 3% річних в розмірі 4 703,08 грн (чотири тисячі сімсот три гривни 08 копійок) та суму судового збору в розмірі 17 895,22 грн (сімнадцять тисяч вісімсот дев'яносто п'ять гривень 22 копійки).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 07.04.2025 року.
Суддя С. МОРОЗОВ