ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.04.2025Справа № 910/15200/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,
за участю секретаря судового засідання: Видиш А.В.,
розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Упроваджувально-виробничої фірми "Дністер"
до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації
про відшкодування майнової шкоди,
Представники учасників справи:
від позивача: Тюрін А.В. за ордером від 16.08.2023 року серії АА № 1262165;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" (далі - позивач, Товариство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до держави-агресора російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації (далі - відповідач) про відшкодування майнової шкоди в сумі 4 454 585,81 грн., що еквівалентно 163 291,27 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок збройної агресії відповідача на території України було завдано шкоди нежитловій будівлі, власником якої є позивач, у зв'язку з чим Товариству було заподіяно майнову шкоду у вищевказаному розмірі (з урахуванням упущеної вигоди).
Ухвалою від 13.12.2024 року господарський суд міста Києва залишив означену позовну заяву без руху з одночасним встановленням Товариству десятиденного строку та способу усунення її недоліків.
03.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 03.01.2025 року, в якій останній вказав, що Товариство позбавлене можливості виконати вимоги ухвали суду від 13.12.2024 року, у зв'язку з тимчасовим обмеженням доступу до державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України. На підтвердження вказаних обставин позивач долучив відомості з системи "Електронний суд" щодо обмеження функції реєстрації нового кабінету юридичної особи через недоступність реєстрів Міністерства юстиції України.
07.01.2025 року аналогічна за своїм змістом заява позивача надійшла до суду засобами поштового зв'язку.
Ухвалою від 14.01.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/15200/24, вирішив здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 12.02.2025 року.
17.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла заява позивача від 17.01.2025 року про реєстрацію Товариством електронного кабінету в системі "Електронний суд".
У підготовчому засіданні 12.02.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 12.03.2025 року.
У підготовчому засіданні 12.03.2025 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/15200/24 на 30 днів.
Ухвалою від 12.03.2025 року господарський суд міста Києва закрив підготовче провадження у справі № 910/15200/24 та призначив її до судового розгляду по суті на 02.04.2025 року.
У судовому засіданні 02.04.2025 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Відповідач явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання 02.04.2025 року не забезпечив, будь-яких клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, на адресу суду не направив.
При цьому, судом взято до уваги, що 24.02.2022 року розірвано дипломатичні відносини між Україною і російською федерацією у зв'язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території російської федерації та діяльність дипломатичних установ російської федерації на території України зупинено. Комунікація Міністерства закордонних справ України з органами державної влади російської федерації за посередництва третіх держав не здійснюється. У зв'язку з наведеними обставинами, наразі унеможливлено сприяння органами дипломатичної служби України у переданні судових документів російській стороні (листи Міністерства закордонних справ України вих. № 71/17-500-67127 від 04.09.2022 та вих. № 71/17-500-77469 від 03.10.2022).
Також припинено доставку поштових відправлень до/з російської федерації з перших днів повномасштабного вторгнення.
Таким чином, передача будь-яких документів компетентним органам російської федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України вих. № 100817/98748-22-22/12.1.3 від 31.10.2022).
За наведених обставин, суд не має можливості для направлення ухвал суду ані безпосередньо на адресу відповідача, ані шляхом направлення доручення, ані іншими дипломатичними каналами, у зв'язку з чим єдиним можливим повідомленням відповідача про розгляд справи є розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
Враховуючи наведене, з метою належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, судом були розміщені відповідні оголошення на сайті господарського суду міста Києва.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 року № 1-5/45 в цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
У судовому засіданні 02.04.2025 року проголошену вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
З матеріалів справи вбачається, що Товариство є власником нежитлової будівлі загальною площею 2 419,5 м2, яка знаходиться у місті Києві на вулиці Електриків, 3. Означені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою № 332344512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.
У зв'язку з початком повномасштабної військової агресії російської федерації проти України, 24.02.2022 року Президентом України було видано Указ № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", відповідно до якого з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні запроваджено воєнний стан.
У позовній заяві Товариство вказувало, що внаслідок влучання в нічну пору доби з 12 на 13 липня 2023 року ворожого літального апарату з вибухівкою в належну позивачу нежитлову будівлю, остання зазнала пошкодження, чим Товариству були нанесені збитки.
На місце події були викликані слідчо-оперативна група Подільського управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві та пожежно-рятувальний підрозділ Подільського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві, що підтверджується, зокрема, листом Подільського районного управління Головного управління ДСНС України у м. Києві від 04.12.2023 року № 712701-1128/712701.
Листом від 18.08.2023 року № 15953/125/53/04-2023 Подільське управління поліції ГУ Національної поліції у м. Києві повідомило позивача про те, що матеріали щодо пошкодження належного Товариству нерухомого майна в результаті прильоту ворожих літальних об'єктів в ніч з 12 на 13 липня 2023 року були зареєстровані у Подільському управлінні поліції ГУ Національної поліції у м. Києві за номером ЄО № 20406 від 13.07.2023 року та в подальшому передані до ГУ СБУ у м. Києві та Київській області для долучення до кримінального провадження № 22023101110000579 від 13.07.2023 за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України.
Згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.07.2023 року матеріали досудового розслідування долучено до кримінального провадження № 22023101110000579 та виділено в окреме провадження. За змістом означеного витягу 13.07.2023 року в період з 00 год. 14 хв по 03 год. 10 хв зс рф, у порушення законів та звичаїв війни застосували засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, здійснивши обстріл об'єктів цивільної інфраструктури міста Києва, зокрема нежилих (складських) приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 3, в яких зберігалися товари, що на праві власності належали Товариству та ТОВ "ТЕХНО ІНОВЕЙШН КОМПАНІ".
Постановою старшого слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області від 20.12.2023 року Товариство було визнано потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023101110000579 від 13.07.2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що у зв'язку із падінням 13.07.2023 року безпілотного літального апарату з вибухівкою невідомої конструкції на належну позивачу нежитлову будівлю в місті Києві на вулиці Електриків, 3, за наказом директора Товариства від 14.07.2023 року № 19 вирішено створити відповідну комісію та доручити їй невідкладно провести обстеження технічного стану будівлі, зафіксувати виявлені пошкодження конструктивних елементів будівлі, а також товарно-матеріальних цінностей; провести дослідження можливості подальшого використання складських приміщень будівлі за допомогою кваліфікованих фахівців (за необхідності); за наявності технічної можливості провести фотофіксацію місць пошкоджень; результати роботи комісії оформити актом та надати його директору Товариства на затвердження.
Відповідно до складеного комісією позивача акту обстеження майна № 1, затвердженого директором Товариства 18.07.2023 року, подальше використання за призначенням приміщень будівлі по вулиці Електриків, 3 у місті Києві можливе після проведення необхідних ремонтних робіт наявних пошкоджень за допомогою спеціалізованої будівельної організації. Першочергово і невідкладно підлягають виконанню ремонтні роботи із ліквідації пошкоджень покрівлі будівлі. Характер і розмір заподіяних Товариству збитків та відновна вартість пошкоджень майна може бути встановлена експертним дослідженням. У заподіяних Товариству збитках відсутня вина його працівників.
З метою встановлення дійсного розміру збитків, завданих Товариству внаслідок пошкодження належного йому майна, 22.01.2024 року між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс незалежних експертиз" (виконавець) був укладений договір про надання послуг № 210122-01, за змістом якого виконавець зобов'язався надати замовнику оплатні послуги з організації проведення комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, за запитом замовника.
Листом № 08/03 Товариство звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс незалежних експертиз" із запитом на проведення експертизи, в якому просило забезпечити проведення експертних досліджень, на вирішення яких поставити такі питання:
- який реальний розмір витрат необхідно понести Товариству для усунення заподіяних пошкоджень конструктивних елементів складських приміщень, розташованих на вулиці Енергетиків, будинок 3 у Подільському районі міста Києва, які зазнали руйнівного впливу внаслідок потрапляння 13 липня 2023 року ворожого літального апарата з вибухівкою в період збройної агресії російської федерації?
- який реальний розмір матеріальних збитків заподіяно майну та технічному обладнанню Товариства внаслідок потрапляння 13 липня 2023 року ворожого літального апарата з вибухівкою на нежитлову будівлю Товариства, розташовану на вулиці Енергетиків, будинок 3 у Подільському районі міста Києва?
- який загальний розмір реальних матеріальних збитків заподіяно Товариству актом збройної агресії російської федерації внаслідок потрапляння 13 липня 2023 року ворожого літального апарата з вибухівкою на складські приміщення Товариства, розташовані на вулиці Енергетиків, будинок 3 у Подільському районі міста Києва?
Складеним 24.10.2024 року висновком судового експерта Контимирової Вікторії Вікторівни (свідоцтво № 27-21/П від 01.06.2021 року, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) № 15/02 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, встановлено, що розмір витрат, які необхідно понести Товариству для усунення заподіяних пошкоджень конструктивних елементів складських приміщень, розташованих на вулиці Енергетиків, будинок 3 у Подільському районі міста Києва, які зазнали руйнівного впливу внаслідок потрапляння 13 липня 2023 року ворожого літального апарата з вибухівкою в період збройної агресії російської федерації, становить 4 235 537,53 грн. Розмір завданої матеріальної шкоди Товариству внаслідок пошкодження об'єкта нерухомості за адресою: вул. Електриків, буд. 3 у Подільському районі м. Києва, складає 4 317 626,38 грн. без урахування ПДВ, що в еквіваленті становить 158 270,61 долари США за курсом НБУ, передбаченим Методикою. У той же час, у висновку від 24.10.2024 року № 15/02 судовий експерт вказав, що визначення вартості майна та технічного обладнання не є завданням оціночно-будівельної експертизи, тому дане питання в межах цієї експертизи не вирішувалося.
Враховуючи те, що внаслідок збройної агресії російської федерації проти України позивачу були завдані збитки у розмірі вартості пошкодженого нерухомого майна на загальну суму 4 317 626,38 грн. без урахування ПДВ, що в еквіваленті становить 158 270,61 доларів США, беручи до уваги заподіяння Товариству пошкодженням його майна шкоди у формі упущеної вигоди на суму 104 959,43 грн., а також зважаючи на понесення позивачем витрат на проведення експертизи в розмірі 32 000,00 грн., Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідачем у даній справі є держава - російська федерація.
Згідно з частиною 1 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України "Про міжнародне приватне право" встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (стаття 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (стаття 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 року № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 року № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України "Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності" від 12.01.2023 року № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023 року) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
З урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 року в справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 року в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 року в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 року в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року в справі № 990/80/22.
Відтак, судовий імунітет РФ у даному випадку на спірні правовідносини не поширюються.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Як було зазначено вище, за змістом частини 1 статті 42 Конвенції про правову допомогу зобов'язання про відшкодування шкоди, крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій, визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при розгляді даного спору є матеріальний закон України.
Одночасно, відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно зі статтею 10 Цивільного кодексу України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно зі статтями 1, 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.
Таким чином, міжнародне право в Україні не потребує трансформації в національне право, а включається та автоматично діє у складі національного або внутрішнього законодавства. Акт ратифікації міжнародного договору Україною інкорпорує його до національного права; звичаєве міжнародне право так само розглядається як частина національного права.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон України, включно з відповідними положеннями міжнародних договорів, як частиною системи національного законодавства України.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
За умовами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 3 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
1) протиправної поведінки;
2) збитків та їх розміру;
3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками;
4) вини.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2021 року в справі № 910/5349/20.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Отже, на відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Так, відповідно до Конституції України Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Як було зазначено вище, Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Правовий режим воєнного стану діє й на час розгляду даної справи.
У пункті 4 частини першої статті 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй "Визначення агресії" від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Меморандумом про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, відповідно до пункту 2 якого російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки держави учасниці, у тому числі відповідач, підтвердили зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і гарантували, що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 року № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 року № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 року про заяву Верховної Ради України "Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні" визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
Преамбулою Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" встановлено, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Також при визначенні протиправності дій відповідача підлягають врахуванню загальновизнаний і засадничий загальний принцип права, який полягає в тому, що будь-яке порушення зобов'язання тягне за собою обов'язок надати відшкодування (відображений Постійною палатою міжнародного правосуддя у справі Про фабрику в Хожуві (Case concerning the factory at Chorzow), рішення № 13 від 13.09.1928, а також одна із засад сучасного правового порядку "ex injuria non oritur jus" (із беззаконня не виникає право), який відображений у Консультативному висновку Міжнародного суду справедливості "Правові наслідки для держав подальшої присутності Південної Африки в Намібії незважаючи на Резолюцію Ради Безпеки 276 (1970)".
У цій справі протиправність дій відповідача підтверджується наявними у справі доказами, на неї прямо вказують відповідні положення матеріального закону.
Також позивачем доведено, а судом встановлено заподіяння шкоди Товариству діями відповідача - безпосередньо збройною агресією, та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою позивачеві шкодою.
Так, саме внаслідок збройної військової агресії відповідача проти України, зокрема, на території міста Києва, відбулося пошкодження належних позивачу нежитлових приміщень, що знаходяться у місті Києві на вулиці Електриків, 3.
Щодо розміру завданих позивачу збитків, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, починаючи з 19.02.2014 року.
Згідно з підпунктом 18 пункту 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: 18) економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються, зокрема, вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності.
Відповідно до пункту 5 Загальних засад оцінки збитків, завданих майну та майновим правам внаслідок збройної агресії Російської Федерації (додаток до Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326) оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи.
Проведення судової експертизи, що пов'язана з оцінкою збитків, та діяльність судових експертів, що пов'язана з оцінкою майна, здійснюються на умовах і в порядку, передбачених Законом України "Про судову експертизу", з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки збитків, спричинених втратою, руйнуванням та пошкодженням майна державної, комунальної та приватної форм власності в ході збройної агресії Російської Федерації, визначених цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. При цьому, в дослідницькій частині висновку судового експерта відображаються усі процедури, пов'язані з оцінкою збитків, що визначені методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку. Організаційні засади проведення судовими експертами експертних досліджень визначаються законодавством з питань судово-експертної діяльності.
Цим же Додатком до Порядку визначено, що:
збитки - вартість втраченого, пошкодженого та (або) знищеного майна, що зазнало руйнівного впливу внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, ракетно-бомбових ударів в ході збройної агресії російської федерації, а також розмір витрат, необхідний для відновлення порушеного права (реальні збитки); та/або розмір доходу, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода);
висновок експерта - складений відповідно до вимог законодавства документ, що містить докладний опис проведених судовим експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед судовим експертом, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про судову експертизу".
Об'єктом збитків є майно, майнові права та інші активи, що належать постраждалим та зазнали руйнівного впливу, за секторами, один з яких є виробничий сектор, що включає торгівлю. До збитків також належить дохід, який постраждалий міг би одержати за умови відсутності збройної агресії російської федерації (упущена вигода) (пункт 6 Додатку до Порядку).
Відповідно до пункту 5 Додатку до Порядку метою оцінки збитків є:
визначення розміру реальних збитків (у вартісному виразі);
визначення упущеної вигоди;
визначення витрат, необхідних для відновлення майна та майнових прав, що зазнали руйнівного впливу.
Заявлені у цій справі до стягнення збитки, яких зазнало Товариство внаслідок збройної агресії РФ проти України, складаються, зокрема, з реальних матеріальних збитків у розмірі 4 317 626,38 грн., завданих позивачу, як власнику об'єктів нерухомого майна, внаслідок його пошкодження.
Як було зазначено вище, складеним 24.10.2024 року висновком судового експерта Контимирової Вікторії Вікторівни № 15/02 за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, встановлено, що розмір завданої матеріальної шкоди Товариству внаслідок пошкодження об'єкта нерухомості за адресою: вул. Електриків, буд. 3 у Подільському районі м. Києва, складає 4 317 626,38 грн. без урахування ПДВ, що в еквіваленті становить 158 270,61 доларів США за курсом НБУ, передбаченим Методикою.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності Товариства, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до пошкодження належного на праві власності позивачу майна та завдання йому збитків на загальну суму 4 317 626,38 грн. без урахування ПДВ, що в еквіваленті становить 158 270,61 доларів США, розмір яких у встановленому законом порядку підтверджений наданим позивачем висновком судового експерта.
Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків на загальну суму 4 317 626,38 грн. без урахування ПДВ, що в еквіваленті становить 158 270,61 доларів США, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У позовній заяві Товариство також просило суд відшкодувати заподіяні йому пошкодженням майна позивача збитки у формі упущеної вигоди на суму 104 959,43 грн.
На підтвердження обґрунтованості означених вимог позивач надав суду, зокрема, копію укладеного 24.11.2022 року між ним (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО ІНОВЕЙШН КОМПАНІ" (орендар) договору оперативного лізингу (оренди) № 220 (далі - Договір № 220), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове оплатне користування для складського зберігання товарів (продукції) та розміщення офісу нежитлові приміщення загальною площею 311,6 м2 та 339,5 м2, розташовані на вулиці Електриків, 3 у місті Києві, а також (при наявності) устаткування, інвентар та інше майно.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору № 220 за користування орендованим майном орендар сплачує орендодавцю орендну плату (плату за користування приміщенням, а також (при наявності) устаткуванням, інвентарем та іншим майном) та компенсацію експлуатаційних витрат.
Розмір плати за користування орендованим майном за перший місяць оренди становить 113 640,00 грн. на місяць без урахування податку на додану вартість (ПДВ). ПДВ на орендну плату нараховується згідно із законодавством. Розмір плати за користування орендованим майном за кожним наступний місяць визначається шляхом коригування розміру оплати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, але не нижче оплати за попередній місяць.
За умовами пункту 2.5 Договору № 220 сума компенсації експлуатаційних витрат орендодавця з оплати експлуатаційних послуг та інженерного забезпечення відшкодовуються орендарем.
Разом із тим, судом встановлено, що 21.07.2023 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО ІНОВЕЙШН КОМПАНІ" була укладена додаткова угода № 4 до Договору № 220, в якій останні, зважаючи на падіння уламків невідомого літаючого об'єкту та пошкодження нежитлових приміщень за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 3, що перебувають в орендному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО ІНОВЕЙШН КОМПАНІ", дійшли згоди припинити 21.07.2023 року строкове платне користування орендарем частиною об'єкта оренди, а саме: нежитловим приміщенням площею 300,0 м2, що складає частину від нежитлового приміщення загальною площею 339,5 м2, у зв'язку із втратою можливості його використання.
Крім того, цією додатковою угодою її сторони внесли зміни до пунктів 1.1, 1.3, 4 Договору № 220 та погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 392 м2, розташовані на вулиці Електриків, 3 у місті Києві, а саме: приміщення загальною площею 311,6 м2, приміщення загальною площею 39,5 м2, приміщення загальною площею 40,9 м2, а також (при наявності) устаткування, інвентар та інше майно.
Узгоджена сторонами вартість орендованих приміщень становить 594 833,00 грн.
У пункті 4 додаткової угоди від 21.07.2023 року № 4 до Договору № 220 його сторони погодили, що розмір плати за користування орендованим майном за договором оренди у липня 2023 року становить:
4.1 Розмір орендної плати за користування нежитловим приміщенням площею 300,0 м2, що складає частину від нежитлового приміщення загальною площею 339,5 м2, складає:
4.1.1 За період з 01.07.2023 року по 12.07.2023 року - 20 710,45 грн.
4.1.2 За період з 13.07.2023 року по 21.07.2023 року - 7 766,42 грн.
4.2 Розмір орендної плати за користування орендованим майном - нежитловими приміщеннями загальною площею 311,6 м2, 40,9 м2, 39,5 м2, за період 01.07.2023 року по 31.07.2023 року складає 69 909,28 грн., з урахуванням індексації. Розмір плати за користування приміщенням за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру оплати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, але не нижче оплати за попередній місяць.
У додатковій угоді від 21.08.2023 року № 6 до Договору № 220 його сторони погодили припинити 01.09.2023 року строкове платне користування орендарем частиною об'єкта оренди, а саме: нежитловим приміщенням площею 39,5 м2, а також внесли зміни до пунктів 1.1, 1.3 цього правочину.
Так, за умовами пункту 1.1 Договору № 220 (у редакції додаткової угоди від 21.08.2023 року № 6 до нього) орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 311,6 м2, розташовані на вулиці Електриків, 3 у місті Києві, а також (при наявності) устаткування, інвентар та інше майно.
Відповідно до пункту 1.3 Договору № 220 (у редакції додаткової угоди від 21.08.2023 року № 6 до нього) узгоджена сторонами вартість орендованих приміщень становить 472 832,00 грн.
Крім того, сторони погодили, що розмір плати за користування орендованим майном за договором оренди починаючи з 01.09.2023 року 40 663,80 грн. на місяць без урахування ПДВ. ПДВ на орендну плату нараховується згідно із законодавством. Розмір плати за користування приміщенням за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру оплати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, але не нижче оплати за попередній місяць.
У позовній заяві Товариство вказувало, що пошкоджені нежитлові приміщення площею 300,0 м2 та площею 39,5 м2 у подальшому були відремонтовані та передані в орендне користування іншому орендарю - Товариству з обмеженою відповідальністю "Ювіс" 18.09.2023 року за договором оперативного лізингу (оренди) від 15.09.2023 року № 232, копія якого також наявна у матеріалах справи.
Враховуючи наведене, у період з 21.07.2023 року по 18.09.2023 року (протягом 58 днів) Товариство внаслідок влучання в нічну пору доби з 12 на 13 липня 2023 року ворожого літального апарату з вибухівкою в належну йому нежитлову будівлю, було позбавлене можливості отримати орендну плату за Договором № 220 за користування нежитловими приміщеннями площею 300,0 м2 у розмірі 101 052,87 грн., а у період з 01.09.2023 року по 18.09.2023 року (протягом 17 днів) - отримати орендну плату за користування нежитловими приміщеннями площею 39,5 м2 у розмірі 3 906,56 грн. Загальний розмір неотриманої Товариством орендної плати за Договором № 220, що становить упущену вигоду позивача, склав 104 959,43 грн.
Суд зазначає, що упущена вигода як правова категорія за своєю суттю є не отриманим доходом (майновими втратами), який з урахуванням розумних витрат на його отримання міг реально отримати кредитор за звичайних обставин, якби його право не було порушено.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на доказах, які підтверджують реальну можливість отримання певних грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Відповідно до частини 1 статті 142 Господарського кодексу України прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.
Покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди. У такому разі пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Зважаючи на відсутність у матеріалах справи жодних доказів недобросовісності Товариства, суд дійшов висновку про те, що саме вищевказані протиправні дії російської федерації призвели до фактичної неможливості виконання умов Договору його сторонами протягом вищевказаних періодів та завдання Товариству збитків у формі упущеної вигоди.
Відтак, вимоги Товариства про стягнення з відповідача збитків у формі упущеної вигоди на суму 104 959,43 грн., завданих позивачу внаслідок військової агресії та збройного вторгнення російської федерації, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд звертає увагу на положення пункту 9 розділу І, пункту 6.3 розділу ІІІ та пунктів 3, 5.12 розділу IV Методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності, затвердженої спільним наказом Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 року № 3904/1223, за змістом яких для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Значення курсу для перерахунку облікових показників вартості засноване на офіційному курсі гривні до долара США станом на 31 грудня 2021 року та становить 27,28 гривні за умовну грошову одиницю. Грошовий потік, що відображає упущену вигоду, визначають як такий, що номінований в умовних грошових одиницях. Після визначення розміру реальних збитків та упущеної вигоди в еквіваленті умовної грошової одиниці їх значення переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача реальних збитків та упущеної вигоди, у зв'язку із чим означений позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку пункту 22 статті 5 Закону України "Про судовий збір".
Щодо вимоги Товариства про стягнення з відповідача витрат на проведення судової експертизи на загальну суму 32 000,00 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Частиною 3 статті 98 Господарського процесуального кодексу України прямо передбачено, що висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За умовами частин 1, 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Зі змісту висновку експерта № 15/02 вбачається, що експертизу проведено на підставі договору; висновок підготовлений для подання до господарського суду міста Києва. Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України експерт обізнаний про відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 Кримінального кодексу України.
Суд також звертає увагу на таке.
Частина 1 статті 1 Закону України "Про судову експертизу" визначає, що судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша статті 71 цього Закону).
Пункт 1.8 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, передбачає, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов'язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об'єкти, що підлягають дослідженню.
Системний аналіз наведених положень процесуального законодавства дозволяє констатувати, що висновок експерта може бути підготовлений як на підставі ухвали суду про призначення експертизи, так і на замовлення учасника справи; у разі подання учасником справи до суду висновку експерта, складеного на його замовлення, у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. При цьому інша сторона може подати до суду заяву про наявність підстав для відводу експерта, який підготував висновок на замовлення іншої особи, і в разі, якщо суд визнає наявність таких підстав, зазначений висновок не приймається судом до розгляду;
ЄСПЛ неодноразово вказував, що початок "вирішення спору" щодо своїх "прав та обов'язків цивільного характеру" пов'язується з поданням цивільного позову (рішення від 21.06.2007 року в справі "Редька проти України" (Redka v. Ukraine), заява № 17788/02, від 10.12.2009 року в справі "Васильчук проти України" (Vasilchuk v. Ukraine), заява № 31387/05).
Період, коли тривало провадження щодо процесуальних питань, має розглядатись як частина розгляду справи по суті та, відповідно, як частина вирішення спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру (рішення ЄСПЛ від 01.03.2018 року в справі "Літвінюк проти України" (Litvinyk v. Ukraine), заява № 55109/08).
У постанові від 22.11.2023 року в справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що внаслідок розвитку суспільних відносин у сфері процесуального законодавства, які знайшли своє відображення у внесених змінах до процесуальних кодексів Законом від 15.12.2017 року № 2147-VIII, задля забезпечення єдності судової практики щодо вирішення питання можливості відшкодування стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, витрат на складення висновку експерта, виготовленого та отриманого на замовлення сторони у справі до відкриття провадження в такій справі, необхідно відступити від висновку, висловленого в постановах Верховного Суду: у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.12.2020 року в справі № 824/647/19-а (провадження № К/9901/31359/20) та від 13.07.2021 року в справі № 640/19089/20 (провадження № К/9901/22986/21), у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.07.2022 року в справі № 524/710/21 (провадження № 61-1693св22), у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2023 року в справі № 914/3881/21.
Як було зазначено вище, з метою встановлення дійсного розміру збитків, завданих Товариству внаслідок пошкодження належного йому майна, 22.01.2024 року між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс незалежних експертиз" (виконавець) був укладений договір про надання послуг № 210122-01, за змістом якого виконавець зобов'язався надати замовнику оплатні послуги з організації проведення комплексної будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи, за запитом замовника.
Відповідно до пунктів 4.1-4.3 означеного договору надання послуг за цим договором є оплатним. Вартість послуг за цим договором складає 32 000,00 грн. без ПДВ. Оплата послуг здійснюється шляхом оплати авансу в розмірі 16 000,00 грн. протягом 10 (десяти) банківських днів з дати підписання сторонами цього договору та оплати решти суми в розмірі 16 000,00 грн. протягом 3 (трьох) банківських днів з дати підписання сторонами акту наданих послуг.
Судом встановлено, що між сторонами договору № 210122-01 був підписаний відповідний акт надання послуг від 05.11.2024 року № 15, а вартість означених послуг у повному обсязі була оплачена Товариством на підставі платіжних інструкцій від 04.11.2024 року № 398 на суму 16 000,00 грн. та від 06.02.2024 року № 46 на суму 16 000,00 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, пов'язані із залученням експертів та проведенням експертизи.
Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких, у тому числі, віднесено витрати, пов'язані із залученням спеціалістів, експертів та проведенням експертизи), у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
За таких обставин, враховуючи висновки суду про задоволення позову Товариства щодо стягнення з відповідача збитків, розмір яких був встановлений, зокрема, вищезазначеним висновком експерта № 150/2, понесені позивачем додаткові витрати на оплату проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи у загальному розмірі 32 000,00 грн. підлягають стягненню з відповідача. У той же час, суд звертає увагу на те, що визначення у резолютивній частині рішення еквіваленту належної до стягнення з відповідача суми судових витрат позивача в іноземній валюті чинним Господарським процесуальним кодексом України не передбачена.
Разом із тим, у прохальній частині позовної заяви Товариство просило суд звернути стягнення на майнові і немайнові активи походженням із держави-агресора російської федерації, зокрема (але не виключно): на кошти, які знаходяться в Україні та за її межами на рахунках фінансових установ, інших юридичних осіб та фондів, цінні папери і деривативи; на рухоме та нерухоме майно, корпоративні права, частки та долі; на майнові права та об'єкти інтелектуальної власності, а також інше майно та майнові права, які мали чи ще мають приналежність до активів походженням із держави-агресора російської федерації.
Суд зазначає, що за умовами пункту 1 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
За змістом частини 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення способу або порядку виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Проте, Товариством не було зазначено жодних обґрунтувань з посиланням на імперативні законодавчі приписи щодо наявності правових підстав та фактичної необхідності зазначення у рішенні суду про порядок його виконання шляхом звернення стягнення на вказані позивачем кошти та майно (майнові права) відповідача, що свідчить про відсутність підстав для зазначення у резолютивній частині рішення вказаного позивачем порядку його виконання.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 126, 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з держави російська федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Упроваджувально-виробнича фірма "Дністер" (04071, місто Київ, вулиця Межигірська, будинок, 39/20; код ЄДРПОУ 13688699) реальні збитки та упущену вигоду в загальній сумі 4 422 585 (чотири мільйони чотириста двадцять дві тисячі п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 81 коп., що еквівалентно 162 118 (ста шестидесяти двом тисячам ста вісімнадцяти) доларам США 25 центам, а також 32 000 (тридцять дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату судової експертизи.
3. Стягнути з держави російська федерація (Russian Federation код ISO ru/rus 643) в дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 66 338 (шістдесят шість тисяч триста тридцять вісім) грн. 79 коп.
4. Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 08.04.2025 року.
Суддя В.С. Ломака