ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2025Справа № 910/13728/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сансет - Карлайл Трейд Груп»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард»
2. Акціонерного товариства «ОТП Банк»
про визнання договору недійсним.
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 07.04.2025.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Сансет - Карлайл Трейд Груп» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Рікард» та Акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсним Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором поруки від 04.06.2020 року № SR 20-289/28-2.
В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним вказаного договору, позивач посилається на незгоду із загальним розміром заборгованості, що було нараховано у зв'язку з невиплатою кредиту, процентів, штрафних санкцій, комісій.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 16.12.2024.
29.11.2024 від відповідача один через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач один заперечив проти доводів викладених у позовній заяві та просив в задоволені позову відмовити.
11.12.2024 від відповідача два до суду надійшли пояснення у справі, в яких відповідач два заперечив проти задоволені позовних вимог та просив в задоволені позову відмовити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2024 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду від 30.01.2025 розгляд справи призначено на 10.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі. Розгляд справи відкладено на 03.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2025 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.03.2025.
Судове засідання 17.03.2025 не відбулося у зв'язку з перебуванням судді на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 розгляд справи призначено на 07.04.2025.
07.04.2025 від позивач до суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке судом задоволено.
07.04.2025 від відповідача два до суду надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача два, яка судом задоволена.
Представник відповідача один у судовому засіданні 07.04.2025 надав пояснення суду та заперечив проти доводів позовної заяви, просив в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні 07.04.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
04.06.2020 ТОВ «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ», ТОВ «АЛЮМ-ХОЛДИНГ», ТОВ «ФАСАДМАКС», ТОВ «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД СТЕЛЬ», ТОВ «СЕВЕН ГЛАС» та АТ «ОТП Банк» був укладений Договір про надання банківських послуг № CR 20-252/28-2 (кредитний договір) та чотири Додаткові договори до нього від 15.03.2021, 25.05.2021, 20.09.2021 та 20.01.2023.
Поручителями за Кредитним договором виступили ТОВ «АМТТ» на підставі договору поруки № SR 20-288/28-2 від 04.06.2020 року, ТОВ «Сансет-Карлайл Трейд Груп» на підставі договору поруки № SR 20-289/28-2 від 04.06.2020 та ОСОБА_1 на підставі договору поруки № SR 20-290/28-2 від 04.06.2020.
06.03.2024 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі № 910/17064/23, яким позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ТОВ «СУЧАСНА АРХІТЕКТУРА МІСТ», ТОВ «АЛЮМ-ХОЛДИНГ», ТОВ «ФАСАДМАКС», ТОВ «Київський завод Стель», ТОВ «САНШАЙН-ТРЕЙД ЮНІТІ», ТОВ «АМТТ», ТОВ «САНСЕТ-КАРЛАЙЛ ТРЕЙД ГРУП», ОСОБА_1 на користь АТ «ОТП Банк» заборгованість у розмірі 15 252 497, 11 грн. Рішення суду набрало законної сили.
В подальшому, між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» укладено договори, а саме:
- Договір від 17.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 20-252/28-2 від 04.06.2020;
- Договір від 20.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором застави № PL 22-440/28-2 від 20.01.2023;
- Договір від 20.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором поруки № SR 20-288/28-2 від 04.06.2020;
- Договір від 20.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором поруки № SR 20-289/28-2 від 04.06.2020;
- Договір від 20.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором поруки № SR 20-290/28-2 від 04.06.2020.
У зв'язку з укладенням вказаних договорів, ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «РІКАРД» стало змість АТ «ОТП БАНК» стороною в зобов'язаннях, що виникли за Кредитним договором, Договорами поруки та Договором застави.
20.09.2024 АТ «ОТП БАНК» направило боржникам повідомлення про зміну кредитора, а ТОВ «ФК «РІКАРД» 24.09.2024 направило боржникам повідомлення про зміну кредитора та повідомило реквізити для виконання зобов'язань за Кредитним договором на загальну суму заборгованості в розмірі 28 563 219, 99 грн.
Звертаючись до суду із позовом, позивач вказує, що АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Рікард» при укладенні Договору про відступлення права вимоги за Кредитним договором безпідставно завищено загальний розмір заборгованості за Кредитним договором всупереч умовам договору та нормам чинного Законодавства України, застосовано неіснуючі ставки нарахування процентів та незаконно продовжено нарахування процентів, без надання розрахунку такої суми заборгованості та без зазначення періоду нарахування.
На підставу визнання недійсним Договору від 20.09.2024 про відступлення права вимоги за Договором поруки № SR 20-289/28-2 від 04.06.2020 року, позивач посилається виключно на незгоду із загальним розміром заборгованості, що було нараховано у зв'язку з невиплатою кредиту, процентів, штрафних санкцій, комісій.
Змістом ст. 4 ГПК України підтверджується, що процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й бути здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
При цьому, ч. 2 ст. 5 ГПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Право кожної особи на захист свого порушеного права, його невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Конституційний принцип доступності правосуддя реалізується через статтю 4 Господарського процесуального кодексу України. Так, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлено право людини на доступ до правосуддя, а відповідно статтею 13 Конвенції право на ефективний спосіб захисту прав. З наведеного слідує, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. У кінцевому результаті ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного на момент звернення до суду права позивача. При цьому слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб'єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Аналогічна правова позиція щодо відповідності обраного способу захисту змісту порушеного права, в тому числі в частині ефективності обраного способу захисту, який має забезпечити поновлення порушеного права, наведено Верховним Судом у постанові від 07.05.2018 року у справі № 927/522/17.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як визначено ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, право на пред'явлення позову у особи виникає після порушення її права, а захисту в судовому порядку підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому, і щодо якого невідомо, буде воно порушено, чи ні. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
За загальним правилом ст. 215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, отримання згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні є обов'язковою передумовою здійснення такої заміни, якщо ця умова погоджена сторонами договору, за яким здійснюється заміна кредитора, або така умова прямо визначена законом.
Частиною 2 статті 516 ЦК України передбачено, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відтак, законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог.
Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16, від 29.05.2018 у справі № 910/14716/17.
Судом встановлено, що між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФК «РІКАРД» укладено Договір від 17.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 20-252/28-2 від 04.06.2020 року та Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором поруки від 04.06.2020 року № SR 20-289/28-2.
20.09.2024 АТ «ОТП БАНК» здійснив належне повідомлення боржників за кредитним договором, поручителей за договорами поруки та заставодавця за договором застави.
Крім цього, 24.09.2024 ТОВ «ФК «РІКАРД» також направлено повідомлення про зміну кредитора, заставодержателя та повідомлено реквізити для виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
20.09.2024р. між ТОВ «ФК «РІКАРД» та АТ «ОТП БАНК» укладено акт приймання-передачі документів кредитної справи. Крім цього, 19.09.2024р. ТОВ «ФК «РІКАРД» проведено повну оплату за Договором від 17.09.2024р. про відступлення права вимоги за Договором про надання банківських послуг № CR 20-252/28-2 від 04.06.2020 року в розмірі 15 025 000, 00 грн.
З огляду на зазначене, укладення Договору від 20.09.2024 року про відступлення права вимоги за Договором поруки від 04.06.2020 року № SR 20-289/28-2 не призвело та не могло призвести до порушень прав позивача.
Крім того, суд зазначає, що законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов'язанням, із розміром якого сторона не погоджується. Обставини, пов'язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов'язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами.
Господарський суд вказує, що у випадку незгоди з розміром заборгованості позивач мав право в порядку ст. 518 ЦК України висувати свої заперечення.
Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
У разі заміни кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов'язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов'язання, тобто такого зобов'язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора (п. 32 постанови Верховного Суду від 13.03.2019 у справі № 905/635/18).
У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 30.08.2018 у справі №904/8978/17, від 04.03.2019 у справі №5015/6070/11, від 10.09.2019 у справі №9017/317/19, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Позивачем не доведено, що під час укладення спірного договору не було дотримано загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину.
Крім того, Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним правочином і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним права особи буде захищено та відновлено.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК України).
Суд зазначає, що однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (п. 6.2. постанови Об'єднаної палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 № 910/12787/17).
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Однак, виходячи з наведених позивачем аргументів та наданих ним доказів, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем відповідно до вимог господарського процесуального законодавства факту порушення його права або охоронюваного законом інтересу саме відповідачами.
За ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Згідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості факту порушення відповідачами прав позивача та охоронюваних законом інтересів, в аспекті ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, а також з підстав невідповідності спірної угоди приписам ст. 203 ЦК України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,
В задоволені позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 08.04.2025.
Суддя І.В. Алєєва