вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" квітня 2025 р. Справа№ 910/10051/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Барсук М.А.
Пономаренка Є.Ю.
розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мєшкової Людмили Іванівни на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2024
у справі № 910/10051/24 (суддя - Андреїшина І.О.)
за позовом комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"
до фізичної особи-підприємця Мєшкової Людмили Іванівни
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Київська міська рада
про стягнення 103 102,32 грн,-
Комунальне підприємство (далі - КП) "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Мєшкової Людмили Іванівни про стягнення 103 102,32 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24.09.2009 між КП "Київжитлоспецексплуатація", як орендодавцем, та ФОП Мєшковою Л.І., як орендарем, був укладений договір № 06/3419 про передачу майна комунальної власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду (далі - договір оренди), за умовами якого орендодавець передав орендарю нежитлові приміщення для майстерні художника за адресою: м. Київ, вул. Лютеранська, буд. 3 літера А (далі - об'єкт оренди), проте відповідач після припинення договору оренди об'єкт оренди не звільнив та не повернув його за актом-приймання-передачі орендодавцю, у зв'язку чим за період користування майном з вересня 2022 року по червень 2024 року позивачем нарахована та заявлена до стягнення неустойка у розмірі подвійної плати на підставі статті 785 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.11.2024 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Мєшкової Л.І. на користь КП "Київжитлоспецексплуатація" 103 102,32 грн неустойки та 3 028,00 грн судового збору за подання позову.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що після закінчення строку дії договору оренди відповідач без відповідної правової підстави користується орендованим майном, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за заявлений період користування об'єктом оренди є обґрунтованими.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ФОП Мєшкова Л.І. звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що строк дії договору оренди продовжувався та є діючим, в той же час орендодавцем виставлялись рахунки на оплату орендної плати, які оплачувались відповідачем, та акти звіряння розрахунків. На переконання скаржника, позивачем безпідставно була нарахована неустойка за період користування об'єктом оренди з вересня 2022 по червень 2024, оскільки починаючи з лютого 2022 орендар був звільнений від сплати орендної плати згідно рішення Київської міської ради № 4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва від час дії воєнного стану" (зі змінами). Окрім того, судом першої інстанції не було враховано, що вина відповідача щодо неповернення цього майна відсутня та те, що позовні вимоги заявлені позивачем зі спливом строків позовної давності.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
20.12.2024 до апеляційного суду надійшов відзив позивача із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому представник зазначав, що факт припинення договору оренди встановлений у справі № 910/12020/14. В той же час вимоги статті 785 ЦК України щодо стягнення неустойки не обмежують орендодавця будь-якими строками для її стягнення за час прострочення зобов'язання з повернення об'єкта оренди.
12.02.2025 до апеляційного суду надійшли додаткові пояснення відповідача, в яких представник, зокрема, зазначав, що обидві сторони вчиняли дії, які свідчили про продовження дії договору.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2014 році КП "Київжитлоспецексплуатація" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Мешкової Л.І. про виселення та зобов'язання передати нежитлові приміщення.
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2014 у справі № 910/12020/14 (а.с. 147-148 том 1), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (а.с. 149-151 том 1), позов задоволено. Вирішено виселити ФОП Мешкову Л.І. з нежитлових приміщень площею 61,1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві та зобов'язано ФОП Мешкову Л.І. передати КП "Київжитлоспецексплуатація" нежитлові приміщення площею 61.1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві.
Зі змісту судових рішень випливає, що 24.09.2009 між КП "Київжитлоспецексплуатація" (орендодавець) та ФОП Мєшковою Л.І. (орендар) укладено договір № 06/3419 про передачу майна територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, за умовами якого об'єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 61,1 кв.м, у т.ч. на цокольному поверсі - 61,1 кв.м, згідно з викопіюванням з поповерхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Відповідно до п. 9.1 договору він вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє з 24.09.2009 до 22.09.2012.
Згідно з п. 4.14 договору після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди орендар зобов'язаний протягом 30-ти календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.
На виконання умов договору 24.09.2009 позивач передав, а відповідач прийняв в оренду нежиле приміщення площею 61,1 кв.м за адресою: вул. Лютеранська, 3-А, що підтверджується актом приймання-передачі (додаток № 2 до договору), підписаним уповноваженими представниками обох сторін.
Позивач повідомив відповідача листом № 155/1/05-4117 від 25.09.2012 про закінчення договору оренди, про припинення його дії, а також про вимогу звільнити вказане нежиле приміщення і передати КП "Київжитлоспецексплуатація" за актом.
Ураховуючи відсутність договірних правовідносин між сторонами, у зв'язку із закінченням строку дії договору, користування відповідачем нежилим приміщенням площею 61,1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранська є протиправним.
На підставі викладеного позов задоволено повністю.
Заявляючи позов (у даній справі № 910/10051/24) позивач зазначав, що відповідач за актом-приймання-передачі орендодавцю об'єкт оренди не повернув та продовжує ним користуватися, у зв'язку чим за період користування з вересня 2022 року по червень 2024 року нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати на загальну суму 103 102,32 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що після закінчення строку дії договору відповідач орендоване приміщення не повернув, а тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за заявлений період користування об'єктом оренди є обґрунтованими.
Переглядаючи спір колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності зі статтями 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 193 Господарського кодексу (далі - ГК) України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Частинами 1, 6 статті 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини 4 статті 284 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (частина 4 статті 291 ГК України).
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.08.2014 у справі № 910/12020/14 (а.с. 147-148 том 1), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.11.2014 (а.с. 149-151 том 1), з огляду на закінченням строку дії договору, позов задоволено. Виселено ФОП Мешкову Л.І. з нежитлових приміщень площею 61,1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві та зобов'язано ФОП Мешкову Л.І. передати КП "Київжитлоспецексплуатація" нежитлові приміщення площею 61.1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві.
Згідно частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У пункті 9.10 постанови від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду вказав на те, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відповідного до статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Частиною 1 статті 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі № 910/12949/16 та від 17.12.2018 у справі № 906/1037/16, вказав на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною 2 статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і для притягнення наймача, який порушив зобов'язання, до такої відповідальності необхідна наявність його вини (умислу або необережності) відповідно до вимог статті 614 ЦК України.
Під час розгляду даної справи відповідач не заперечував користування нежитловими приміщеннями площею 61,1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві. Разом з тим доказів на підтвердження відсутності вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю предмета оренди (з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов'язання) до матеріалів справи не було надано, що свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини 2 статті 785 ЦК України, у зв'язку з чим заявлена позивачем неустойка в сумі 103 102,32 грн за період користування відповідачем майном з вересня 2022 року по червень 2024 року є правомірною.
Щодо застосування позовної давності заявленої відповідачем з огляду на те, що позивач мав право звернутись до суду з даним позовом з моменту виникнення у нього права на її нарахування, тобто до 22.10.2013, однак позов подано в серпні 2024 року (а.с. 62 том 1), колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
ЦК України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Позов подано позивачем 14.08.2024 року (а.с. 1 том 1) з вимогами щодо стягнення з відповідача неустойки за період з вересня 2022 року по червень 2024 року, тобто строк позовної давності позивачем не було пропущено.
У відзиві на позов зазначено (а.с. 59-63 том 1), що Мєшкова Л.І. - народна художниця України та УРСР, член спілки художників України, член Академії Архітектури України та Українського товариства "Інтелект нації", лауреат та переможниця міжнародних конкурсів, переможниця всесвітнього конкурсу ЮНЕСКО, основоположник керамічного живопису, користується нежитловими приміщеннями площею 61,1 кв.м у будинку № 3 літера А на вул. Лютеранській у місті Києві для своєї творчої майстерні більше 50-ти років, безперервно сплачувала орендну плату на підставі рахунків виставлених позивачем, а також нею вчинялись дії щодо продовження договору оренди / укладення нового договору оренди, про що свідчать листи департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 062/05-16-4711 від 16.11.2022 (а.с. 64-65 том 1) та департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 066-296 від 30.01.2023 (а.с. 66-67 том 1), і станом на 2024 рік процедура продовження (оформлення) договору оренди триває, оскільки нежитлові приміщення є пам'яткою культурної спадщини. Разом з цим, орендарі на період воєнного стану звільнені від оплати за користування комунальним майном територіальної громади міста Києва згідно рішення Київської міської ради № 4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва від час дії воєнного стану" (зі змінами).
Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із частиною 4 статті 231 вказаного Кодексу розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3).
Згідно зі статтею 551 вказаного Кодексу предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно (ч. 1). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (ч. 2). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ч. 3).
З урахуванням таких положень статей 549, 551, 614, 785 ЦК України, статей 230, 231 ГК України об'єднана палата Касаційного господарського суду в постанові № 910/14706/22 від 16.08.2024 зазначила, що зі змісту вказаних норм вбачається, що неустойка характеризується такими істотними ознаками:
1) неустойка є грошовою сумою (або іншим майном);
2) її розмір визначається законом або договором;
3) неустойка сплачується кредиторові боржником у разі порушення ним зобов'язання.
Верховний Суд у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду в пункті 7.2 вказаної постанови також дійшов висновку, що санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, є неустойкою відповідно до визначення частини 1 статті 549 ЦК України в сукупності з частиною 2 статті 551 вказаного Кодексу (штрафною санкцією відповідно до визначення, наведеного у частини 1 статті 230 ГК України в сукупності з частиною 3 статті 231 цього Кодексу). Тобто, санкція, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Отже, така неустойка, передбачена частиною 2 статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини 3 статті 551 ЦК України.
Зі змісту пунктів 1.1, 2.4 договору оренди (а.с. 6-12 том 1) вбачається, що цільове призначення об'єкта оренди є майстерня художника і об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та знаходиться на балансі КП "Київжитлоспецексплуатація".
В зв'язку з початком військової агресії Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Відповідними Указами Президента строк дії воєнного стану продовжувався і наразі триває.
Рішенням Київської міської ради № 6332/6373 від 18.05.2023 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради № 4551/4592 від 30.03.2022 "Про деякі питання комплексної підтримки суб'єктів господарювання міста Києва під час дії воєнного стану, введено Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-ІХ від 24.02.2022" та викладено підпункт 1.2 пункту 1 в такій редакції: у сфері комунального майна територіальної громади міста Києва: 1.2.1 на період дії воєнного стану та протягом одного місяця з дати його припинення орендарі за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва звільняються від орендної плати, крім орендарів, визначених у позиціях 1.2.2 та 1.2.3 цього рішення.
Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 по справі № 910/1248/23 зазначено, що оскільки рішення Київської міської ради від 30.03.2022 звільняє орендарів від орендної плати за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва на період воєнного стану, введеного 24.02.2022, і це рішення пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи, то воно має зворотну дію у часі і, відповідно, відповідач отримав право не здійснювати оплату за договором саме з 24.02.2022 (пункт 97).
Водночас, апеляційний суд зазначає, що на підставі частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, зокрема, з власної ініціативи може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.
Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі № 920/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 29.05.2023 у справі № 904/907/22, від 20.12.2023 у справі № 916/2263/22.
У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у Законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина 3 статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, Закон відносить на розсуд суду. При цьому, Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховану неустойку, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Беручи до уваги вищевикладене та виняткові обставини, які склалися у даній справі, та вищезазначеної судової практики, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зважаючи на воєнний стан і складну економічну ситуацію у всіх сферах економіки України, приймаючи до уваги рішення Київської міської ради № 4551/4592 від 30.03.2022 (зі змінами), яким було звільнено орендарів від сплати орендних платежів на період дії воєнного стану та протягом одного місяця з дати його за договорами оренди комунального майна територіальної громади міста Києва, а також вчинення відповідачем дій щодо укладення нового договору оренди, апеляційний суд з власної ініціативи вважає наявні правові підстави для зменшення стягнення з відповідача неустойки, нарахованої у порядку частини 2 статті 785 ЦК України, тож заявлена позивачем неустойка за період користування відповідачем майном з вересня 2022 по червень 2024 в сумі 103 102,32 грн підлягає зменшенню до 0 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи встановлені обставини, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати, у відповідності до положень статті 129 ГПК України, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд,-
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Мєшкової Людмили Іванівни на рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/10051/24 задовольнити.
Рішення господарського суду міста Києва від 13.11.2024 у справі № 910/10051/24 скасувати та прийняте нове рішення.
Відмовити у задоволені позовних вимог комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація".
Стягнути з комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" (01001, м. Київ, вул. Володимирська, 51-А; ЄДРПОУ 03366500) на користь фізичної особи-підприємця Мєшкової Людмили Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 3 633 грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити господарському суду міста Києва видати наказ.
Матеріали справи № 910/10051/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Барсук
Є.Ю. Пономаренко