вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" квітня 2025 р. Справа№ 910/11655/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів: Шапрана В.В.
Сітайло Л.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врегульований борг"
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024
у справі №910/11655/24 (суддя Чебикіна С.О.)
за позовом Приватного підприємства "Врегульований борг"
до Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор-3"
про стягнення 100 058,37 грн,
Приватне підприємство "Врегульований борг" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор-3" про стягнення 100 058,37 грн заборгованості за Договором на постачання теплової енергій у гарячій воді № 510137 від 01.10.1999 року на підставі статей 526, 610, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України та статей 20, 193 Господарського кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва в позові Приватного підприємства "Врегульований борг" відмовлено повністю.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили, що постачальником у спірний період було поставлено відповідачу теплову енергію за Договором, право вимоги за яким було набуто позивачем. Таким чином, позивачем не доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу позовних вимог. Також суд виснував, що надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплової енергії за Договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки саме енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємства "Врегульований борг" 30.12.2024 подало апеляційну скаргу, в якій просить суд: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11655/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач зазначає, що рішення має бути скасоване з підстав неповного та необ'єктивного з'ясування судом першої інстанції обставин справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.01.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врегульований борг" у справі №910/11655/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.01.2025 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врегульований борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11655/24 залишено без руху, надано скаржникові строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
09.01.2024 (судом отримано 10.01.2025) через електронний суд до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшла заява про виконання ухвали суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Врегульований борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11655/24; ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).
05.03.2025 відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач стверджує про відсутність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та вважає його законним і обґрунтованим. На думку відповідача місцевий господарський суд зробив правильний висновок, що надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплової енергії за Договором, оскільки ці документи не містять відомостей щодо осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також печатки саме енергопостачальної організації, яка вимагається виходячи зі змісту документа. вказує про ненадання позивачем первинних документів, передбачених договором, які підтверджують факт реального постачання теплової енергії у спірний період.
Також на переконання відповідача, позивач не набув права вимоги за договором № 510137 від 01.10.1999, оскільки відчуження прав на стягнення дебіторської заборгованості було вчинено Акціонерним товариством "К.Енерго" без письмової згоди відповідача, що є порушенням п. 9.4 договору.
Насамкінець, на переконання відповідача, позивач звернувся до суду з пропуском строку позовної давності. У зв'язку з цим, Житлово-будівельний кооператив "Механізатор-3" просив застосувати до позивача вимоги передбачені ст. 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) наслідки спливу позовної давності.
14.03.2023 (судом отримано 17.03.2025) через електронний суд до Північного апеляційного господарського суду від апелянта надійшли додаткові пояснення, в яких позивач заперечив наведені обставини та зауважив на тому, що ТОВ "Київенерго-борг" став правонаступником прав АТ «К.Енерго» за Договором на постачання теплової енергії в гарячій воді №510137 від 01.10.1999 року у сумі 250 058,37 грн., а тому відповідно до нього перейшли всі права вимоги дебіторської заборгованості за спожиту теплову енергію за договорами, переліченими в Додатку № 1 до цього акту. При цьому, жодних обмежень такого переходу прав вимоги вказаним актом не було встановлено. З приводу доказів на підтвердження поставки тепла позивач зазначив, що довідка про стан розрахунків містить інформацію про здійснення відповідачем оплат у спірному періоді в рахунок часткового погашення заборгованості за поставлену теплову енергію за Договором, що не спростовано відповідачем, а відтак підтверджує факт реальності поставки теплової енергії у спірний період відповідачу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 01.10.1999 року між Житлово-будівельним кооперативом "Механізатор-3" ( споживач, абонент ) та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (перейменоване у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-VI від 17.09.2008 року в ПАТ «Київенерго», а з 01.01.2019 в АТ «Київенерго», та з 09.08.2019 в АТ «К.Енерго») (постачальник, теплопостачальна організація) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510137, відповідно до пункту 1.1 якого предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.
Відповідно до пункту 5.1 Договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться приладом обліку.
Згідно з пунктом 5.3 Договору абонент, що має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку № 1 до Договору.
Порядок розрахунків за теплову енергію викладено у Додатку № 4 до Договору.
Згідно з пунктом 2 Додатку № 4 до Договору абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту № 2 за адресою: вулиця Червоногвардійська, будинок 38, розрахункова група, тел. 539-13-66, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.
Відповідно до пунктів 3 та 3.1 Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в пункті 2 цього Додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред'являється до сплати заявлена кількість теплової енергії за поточний місяць (згідно Додатку № 1 до Договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 24.09.2020 року у справі № 905/1965/19 припинено процедуру розпорядження майном боржника АТ "Київенерго", яке змінило своє найменування на АТ "К.Енерго", визнано останнього банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
25.08.2021 відповідно до протоколу електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 відбувся електронний аукціон з продажу майна (право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги) в процедурі банкрутства Акціонерного товариства "К.Енерго".
25.08.2021 згідно з протоколом електронного аукціону №UA-PS-2021-08-10-000016-3 Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" (яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" на підставі протоколу № 1/2021 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" від 14.09.2021), на аукціоні з придбання майна банкрута - АТ "К.Енерго" за лотом № 71, придбано право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.
За Актом про придбання майна на аукціоні від 30.08.2021 року Акціонерним товариством "К.Енерго" передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-СТМ" прийнято майно, що є предметом продажу на аукціоні № UA-PS-2021-08-10-000016-3 з придбання майна банкрута - Акціонерного товариства "К.Енерго" за лотом № 71, а саме право вимоги на дебіторську заборгованість за спожиту теплову енергію та супутні послуги на суму 241 900 394,18 грн.
20.11.2021 відповідача було повідомлено про заміну кредитора за Договором згідно повідомлення від 19.11.2021, направленого рекомендованим листом на адресу відповідача.
ТОВ "Київенерго-борг" на адресу відповідача було направлено вимогу від 08.07.2022 року за вих. № 620 про сплату заборгованості у розмірі 250 058,37 грн та повідомлено про заміну кредитора за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510137 від 01.10.1999 року, яку останнім було задоволено частково на загальну суму 150 000,00 грн.
В подальшому, згідно Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 16/050224-Ц від 05.02.2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київенерго-борг" (первісний кредитор) та "Врегульований борг" (новий кредитор, позивач), первісний кредитор передав, а новий кредитор набув з дати підписання вказаного договору про відступлення права вимоги права вимоги заборгованості на суму 100 058,37 грн. за теплову енергію, яка була спожита відповідачем за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510137 від 01.10.1999 року, і яка залишалась непогашеною станом на 05.02.2024 року.
Відповідні повідомлення про заміну кредитора від 06.02.2024 року за № 02-14/1/16-Ц та від 21.02.2024 року за № 02-14/1/16-Ц були направлені відповідачеві.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що у зв'язку з неналежним виконання відповідачем умов договору в частині повної та своєчасної оплати за використану теплову енергію, у останнього станом на 01.09.2024 утворилася заборгованість за період з 01.09.2017 по 01.05.2018 у розмірі 100 058,37 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості позивача за Договором.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказує про ненадання позивачем первинних документів, передбачених договором, які підтверджують факт реального постачання теплової енергії у спірний період.
Також на переконання відповідача, позивач не набув права вимоги за договором № 510137 від 01.10.1999, оскільки відчуження прав на стягнення дебіторської заборгованості було вчинено Акціонерним товариством "К.Енерго" без письмової згоди відповідача, що є порушенням п. 9.4 договору.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі № 910/11655/24 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Договір на постачання теплової енергії № 510137 від 01.10.1999, з огляду на установлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у сторін даного правочину взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не установлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.
За приписами ч. 1, 4 ст. 276 Господарського кодексу України загальна кількість енергії, що відпускається, визначається за погодженням сторін. Строки постачання енергії встановлюються сторонами у договорі виходячи, як правило, з необхідності забезпечення її ритмічного та безперебійного надходження абоненту.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, ураховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Пунктом 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила), передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Частиною 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній, організації за фактично отриману теплову енергію.
Пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
За твердженням позивача, у відповідача за період з 01.09.2017 по 01.05.2018 виникла заборгованість по договору за спожиту теплову енергію, яка становить 100 058,37 грн, на підтвердження чого позивачем надано облікові картки (табуляграми) за договором за спірний період, довідку Акціонерного товариства "К.Енерго" про стан розрахунків, відомості обліку споживання теплової енергії, акти приймання-передавання товарної продукції та рахунки-фактури.
В свою чергу, відповідач стверджує, що долучені позивачем копії дублікатів облікових карток (табуляграм) за період з 01.09.2017 по 01.05.2018 є неналежними доказами на підтвердження заборгованості відповідача з оплати поставленої теплової енергії у розмірі, оскільки дублікати облікових карток (табуляграм) за спірний період могли бути сформовані лише з використанням інформаційно-комунікаційної системи відповідної теплопостачальної організації - АТ "К.Енерго", натомість такі не містять будь-яких засвідчуваних підписів зі сторони АТ "К.Енерго".
Суд апеляційної інстанції вказує, що аргументи відповідача, що надані позивачем дублікати облікових карток не можуть підтвердити факт здійснення господарської операції з постачання теплової енергії за договором, спростовуються наступним.
Відповідно до Національного стандарту України "діловодство й архівна справа" ДСТУ 2732:2004, дублікат оригіналу (службового документа) - повторно оформлений службовий документ для використання, замість втраченого чи пошкодженого оригіналу, що має таку саму юридичну силу. Тобто дублікат документа повинен містити ті ж відомості, що й оригінал документа. Фактично видача дублікату полягає у відтворенні тексту документа, дублікат якого видається, що спрямоване на відновлення такого документа у випадку неможливості використання останнього з певних причин. Єдиною підставою, за наявності якої видача дубліката документа не може бути здійснена суб'єктом, який видав такий документ, є ліквідація (припинення діяльності) такого суб'єкта. У такому випадку видача дубліката документа здійснюється правонаступником відповідного суб'єкта або архівною установою (якщо передбачається передача документа до архіву).
Отже, видача дублікатів облікових карток за договором не встановлює, не змінює і не припиняє цивільних прав та обов'язків, а є документами, які лише дублюють та відтворюють зміст.
Принагідно колегія суддів зауважує, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії, у контексті їх оцінки як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці, що відображено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, якими залишено без змін судові рішення, якими стягнуто заборгованість, наявність якої обґрунтовано посиланням на облікові картки (табуляграми).
Відтак, зазначеним вище спростовуються твердження відповідача, що позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження факту постачання теплоенергії на користь Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор-3".
Одночасно, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу відповідача на те, що з наданої позивачем довідки Акціонерного товариства "К.Енерго" про стан розрахунків вбачається, що у період з 01.09.2017 по 01.05.2018 відповідачем було спожито теплову енергію на суму 250 058,37 грн, з яких сплачено 150 000,00 грн.
Щодо тверджень відповідача у апеляційній скарзі про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Так, предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2017 по 01.05.2018 у розмірі 100 058,37 грн.
Позивач звернувся до суду з даним позовом 24.09.2024.
Судом враховано, що згідно ст. 262 Цивільного кодексу України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211"Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020, дію якого неодноразово продовжено.
Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відмінено на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з 01.09.2017 по 01.05.2018 не було пропущено до початку дії карантину, а його закінчення припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України продовжено, отже, і не було пропущено позивачем при зверненні до суду.
Враховуючи вищевикладене, позивачем належним чином доведено порушення його прав з боку відповідача, тому колегія суддів робить висновок про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 100 058,37 грн.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Таким чином, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги скаржника.
Відповідно до пп. 1, 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої, п'ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі статтею 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
За наведених обставин, висновки місцевого господарського суду не можна вважати такими, що відповідають приписам статей 86, 236, 261, 238 ГПК України щодо всебічного, повного, об'єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, беручи до уваги те, що за результатами апеляційного розгляду цієї справи доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню.
В силу статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Врегульований борг" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11655/24 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.12.2024 у справі №910/11655/24 скасувати.
3. Прийняти у справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор-3" (02098, місто Київ, Дніпровська Набережна, 10, ідентифікаційний код 380445745129) на користь Приватного підприємства "Врегульований борг" (01054, м.Київ, вул. Ярославів Вал, 33-Б, ідентифікаційний код 45378482) заборгованість у сумі 100 058 (сто тисяч п'ятдесят вісім) грн 37 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
5. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Механізатор-3" (02098, місто Київ, Дніпровська Набережна, 10, ідентифікаційний код 380445745129) на користь Приватного підприємства "Врегульований борг" (01054, м.Київ, вул. Ярославів Вал, 33-Б, ідентифікаційний код 45378482) 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
7. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя В.В. Андрієнко
Судді В.В. Шапран
Л.Г. Сітайло