Справа №953/1485/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1023/25 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: запобіжні заходи
Іменем України
26 березня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора про продовження обвинуваченим строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено.
Продовжено обвинуваченим ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 28, ч.1 ст. 111-2 КК України, кожному строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 (шістдесят) днів, тобто до 01.05.2025 року включно без застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Встановлено строк дії ухвали до 01.05.2025 включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03.03.2025 стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ; скасувати запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою. Якщо на думку суду апеляційної інстанції наявні підстави для продовження строку запобіжних заходів, змінити ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03.03.2025 та визначити розмір застави.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що під час винесення ухвали від 03.03.2025 судом у порушення вимог ч. 1 ст. 178 КПК України не враховано доводи сторони захисту, які свідчать про наявність обставин, котрі характеризують обвинувачених з позитивного боку.
Крім того, захисник зазначав, оскільки підозра обвинуваченим була повідомлена у вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст.111 КК України, а обвинувальний акт стороною обвинувачення складено за ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 111-2 КК України, тому на момент подання апеляційної скарги суспільна небезпечність діяння, яке нібито вчинили обвинувачені, зменшилась, частина ризиків відпала у зв'язку із завершенням досудового розслідування та збором усіх необхідних доказів, однак відносно обвинуваченого, так само (як і майже рік тому) застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника, який підтримав вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 була заслухана думка прокурора, обвинувачених та їх захисників з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції, зважаючи на тяжкість злочину, який інкримінується ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ,суспільну небезпечність та покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими, дані про особу обвинувачених, суд дійшов висновку, що ризики, передбачені п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які до початку судового розгляду справи по суті зберігають актуальність, та на переконання суду, запобігти цим ризикам і забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних з триманням під вартою, а також шляхом визначення альтернативного запобіжного заходу у виді застави, неможливо.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченій переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останні з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів проти основ національної безпеки України в умовах воєнного стану, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, за яке передбачене покарання на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої, раніше не судимі.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачені можуть переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття слідчим суддею необґрунтованого рішення.
Посилання сторони захисту на те, що обвинувачені мають позитивні характеристики самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання їх під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого обвинуваченим злочину, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від противоправних дій.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинувачених.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: