Справа № 528/1264/23 Номер провадження 22-ц/814/1163/25Головуючий у 1-й інстанції Татіщева Я.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
07 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.
при секретарі: Коротун І.В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Вак О.В.
представник відповідача - адвокат Машков К.Є.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скарг ою представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес»
на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2024 року, ухвалене суддею Татіщевою Я.В., повний текст рішення складено - 18 листопада 2024 року
та додаткове рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року, ухвалене суддею Татіщевою Я.В., повний текст додаткового рішення складено - дата не вказана
у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: державний реєстратор Гребінківської міської ради, про скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, -
22.09.2023 представник ОСОБА_1 - адвокат Вак О.В. звернулася до суду з позовом до СТОВ «Прогрес» про скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, в якому просила суд скасувати державну реєстрацію додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди земельної ділянки від 10.03.2008, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, за номером запису про інше речове право 18945212, судові витрати покласти на відповідача (т.1 а.с. 2-4).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач успадкувала після смерті ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,1300 га, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташована на території Майорщинської сільської ради Гребінківського району Полтавської області. Вказує, що оскільки позивачу було відомо про наявність укладеного договору оренди землі на вказану земельну ділянку між спадкодавцем і відповідачем строком до 31.12.2028, вона у липні 2018 повідомила СТОВ «Прогрес» про успадкування майна. Вказувала, що 26.07.2018 між СТОВ «Прогрес» та позивачем підписано додаткову угоду про зміни в преамбулі договору оренди землі в частині відображення інформації про власника земельної ділянки - орендодавця за договором. Оскільки їй не було надано витяг про реєстрацію в ДРРП вказаної угоди, 09.04.2023 ОСОБА_1 отримала інформацію з ДРРП на нерухоме майно та реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Позивачем було виявлено, що термін дії договору оренди вищевказаної земельної ділянки спливає 31.12.2057, замість 31.12.2028. Вказує, що відповідач на її звернення надав пояснення, що термін дії договору оренди було продовжено ще за життя ОСОБА_2 , а саме у додатковій угоді від 26.12.2016. Проте, позивач вважає, що підпис у вказаній угоді виконано не її матір'ю, оскільки вона за станом здоров'я з літа 2016 і до дня смерті не покидала свій будинок. Крім того, додаткова угода від 26.12.2016 містить посилання на зміни від 08.02.2017 за №18945212.
Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державний реєстратор Гребінківської міської ради, про скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі - задоволено повністю.
Скасовано державну реєстрацію додаткової угоди від 26 грудня 2016 року по договору оренди земельної ділянки від 10 березня 2008 року, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, за номером запису про інше речове право 18945212.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що виникнення спірних правовідносин між позивачем та СТОВ «Прогрес» обумовлено наявністю спору про укладення додаткової угоди від 26.12.2016, а державна реєстрація зазначеного правочину порушує права позивача на користування та розпорядження своєю власністю. Обраний позивачем такий спосіб захисту як скасування державної реєстрації додаткової угоди від 26.12.2016 по договору оренди земельної ділянки від 10.03.2008, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, за номером запису про інше речове право 18945212, є ефективним, а задоволення позову в цій частині забезпечує реальне відновлення порушеного права.
Додатковим рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 , сплачений судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 , судові витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн.
В іншій частині вимог відмовлено.
Додаткове рішення суду мотивоване тим, що з відповідача на користь позивача належить стягнути 1073,60 грн сплаченого судового збору. Представником позивача адвокатом Вак О.В. на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування надано: договір про надання правової допомоги від 20.06.2023; копію ордеру №1451608 від 01.09.2023; акт виконаних робіт від 08.11.2024; копію квитанції до прибуткового касового ордера №8-11/24 від 08.11.2024 про оплату позивачем 20 000 грн. Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача належить стягнути 20 000 грн - сплачених судових витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що оскільки висновок експерта №3-11/08 від 11.08.2023 був виготовлений на підставі використання копії додаткової угоди від 26.12.2016, а не оригіналу, що свідчить про порушення принципу допустимості доказів та порушення порядку проведення почеркознавчої експертизи, при ухваленні рішення у справі судом не враховувався вказаний висновок експерта в якості доказу. Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання послуг з виготовлення висновку експерта у розмірі 12 900грн.
В апеляційній скарзі СТОВ «Прогрес», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення та додаткове рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що однією з фактичних обставин, яка мала значення для вирішення справи, було посилання позивача на неможливість підписання ОСОБА_2 додаткової угоди від 26.12.2016, оскільки, згідно доводів позивача, її матір за станом здоров'я з літа 2016 і до дня смерті не покидала свій будинок, а тому позивач вважала, що підпис на додатковій угоді було підроблено сторонніми особами. При цьому, суд першої інстанції, встановлюючи зазначену обставину, не перевірив чи наявні докази на її підтвердження, не встановив, чи відповідає вона дійсності, оскільки у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували неможливість ОСОБА_2 вільно пересуватися. Крім того, як вбачається з копії паспорту позивача, ОСОБА_1 з 2001 проживає за адресою АДРЕСА_1 , у той час, як ОСОБА_2 проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Доказів того, що позивач постійно або, принаймні, у період протягом 2016 проживала з ОСОБА_2 , надано не було, зважаючи на що ОСОБА_2 в будь-який час мала змогу без відома позивача підписати додаткову угоду від 26.12.2016 (навіть у своєму будинку). Однак, суд першої інстанції належним чином зазначені обставини не дослідив, відсутність доказів на підтвердження таких обставин не врахував, доводи СТОВ «Прогрес» проігнорував та мотивів відхилення доводів СТОВ «Прогрес» в оскаржуваному рішенні не вказав, що свідчить про те, що судом першої інстанції не було належним чином вирішено визначені законодавством питання, порушено процедуру розгляду справи, зважаючи на що, рішення у справі є незаконним. Також вважає, що суд першої інстанції повністю переклав відповідальність за ненадання оригіналу додаткової угоди від 26.12.2016 на СТОВ «Прогрес», проте, нічого не зазначив відносно того, що СТОВ «Прогрес» вказувало на викрадення такої додаткової угоди, на підтвердження чого було надано відповідні докази, але у рішенні суд першої інстанції не зазначив мотиви відхилення та/або неприйняття таких доказів, не вказав причин, чому докази не беруться до уваги, чим порушив ч. 4 ст. 265 ЦПК України. Вважає, що унаслідок порушення судом першої інстанції вимог ст. 265 ЦПК України оскаржуване рішення є невмотивованим. Вважає, що судом першої інстанції не було вжито жодних визначених ЦПК процесуальних заходів реагування на неправильно обраний позивачем спосіб судового захисту. Так, позивач просила скасувати державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2016, оскільки таке скасування відновить становище позивача, яке існувало у позивача до порушення, тобто до укладення додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2016. При пред'явленні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 26.12.2016 позивач фактично просить відновити становище, за якого вона не мала жодних прав на земельну ділянку, не була стороною договору оренди землі від 10.03.2008, оскільки на той час стороною договору оренди землі була матір позивача - ОСОБА_2 . Незрозуміло, які саме права, становище позивача станом на період до 26.12.2016 має відновити скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди від 26.12.2016, оскільки на той час позивач не була власником земельної ділянки та стороною договору оренди земельної ділянки, а тому не могла приймати рішення відносно умов договору оренди земельної ділянки чи додаткових угод до такого договору. Скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2016 з метою відновлення становища позивача, порушеного укладанням такої додаткової угоди, не є ефективним способом захисту прав позивача, зважаючи на що, у задоволенні позовної заяви мало бути відмовлено. Суд першої інстанції належним чином не дослідив подані докази, зокрема, не дослідив коли саме позивач стала власником земельної ділянки, не встановив її правове становище станом на грудень 2016, а тому дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про те, що позивачем було обрано належний спосіб захисту її прав.
Також не погоджується з додатковим рішенням суду про розподіл судових витрат. Вказує, що СТОВ «Прогрес» було подано клопотання про зменшення розміру судових витрат, які пред'явила до стягнення представник позивача, однак судом першої інстанції взагалі не було досліджено та оцінено таке клопотання, не наведено жодного мотиву його неприйняття та/або відхилення викладених в ньому аргументів, що порушило право СТОВ «Прогрес» на те, щоб бути почутим в судовому засіданні. Зазначення в описовій частині додаткового рішення лише короткої інформації про позицію представника СТОВ «Прогрес» не свідчить про те, що суд дійсно почув та розглянув таку позицію, зокрема, через те, що у додатковому рішенні не наведено жодного мотиву відхилення доводів СТОВ «Прогрес». У клопотанні про зменшення розміру судових витрат СТОВ «Прогрес» чітко обґрунтувало підстави для зменшення, зокрема, було вказано, що позовна заява не містила складних формулювань, тлумачення норм права, ряду інформації про правові висновки Верховного Суду, ЄСПЛ, Конституційного Суду України тощо, а, натомість, була шаблонною. Наразі, відносно СТОВ «Прогрес» ініційовано декілька аналогічних судових проваджень, серед яких вже наявні судові рішення, а тому особливої складності у тому, щоб сформулювати схожі позовні вимоги на підставі вже наявних судових справ відносно СТОВ «Прогрес», не виникає. Адвокат позивача не витрачала забагато часу на складення позовної заяви, дослідження судової практики, розгляду висновків Верховного Суду тощо, оскільки інформація щодо правової позиції та стратегії представлення інтересів міститься у судових рішеннях з подібними правовідносинами, учасником яких є СТОВ «Прогрес». Крім того, адвокат позивача у наданому акті виконаних робіт не вказує, скільки часу вона витратила на надання кожної з послуг, а тому безпідставно стверджувати, що витрачений нею час є співмірним із заявленою сумою витрат на правову допомогу. Участі у всіх судових засіданнях у справі представник позивача не брала, скільки часу витратила на участь в судовому засіданні не вказала; в тих засіданнях, в яких представник брала участь, брала її в режимі відеоконференції, що, в свою чергу, не потребувало здійснення окремих витрат на проїзд до суду.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вак О.В. просить її залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом №439, виданим 04.07.2018 державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори, та витягом з ДРРП на нерухоме майно про реєстрацію права власності №130079928 від 07.07.2018, власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, загальною площею 3,1300 га, що знаходиться на території Майорщинської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, є ОСОБА_1 (т.1 а.с. 16-17).
Відповідно до інформації з ДРРП на нерухоме майно та РПВ на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна на земельну ділянку, площею 3,1300 га, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, що знаходиться на території Майорщинської сільської ради Гребінківського району Полтавської області та перебуває у власності ОСОБА_1 (з 08.02.2017 по 04.07.2018 у власності ОСОБА_2 ), також міститься запис про інше речове право №18945212 від 08.02.2017 - про право оренди земельної ділянки орендарем СТОВ «Прогрес» (підстава для державної реєстрації: договір оренди землі б/н від 10.03.2008; додаткова угода до договору оренди землі б/н від 17.08.2015; додаткова угода до договору оренди землі б/н від 26.12.2016; додаткова угода до договору оренди землі б/н від 17.08.2015; додаткова угода до договору оренди землі б/н від 26.07.2018) (т.1 а.с. 25-29).
З копії типового договору оренди землі від 10.03.2008 вбачається укладення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського використання площею 3,1300 га, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, що знаходиться на території Майорщинської сільської ради Гребінківського району Полтавської області, між ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес» терміном на 10 років (т.1 а.с. 18).
З копії додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2016 вбачається внесення змін до договору оренди вищевказаної земельної ділянки, викладення його в цілому у новій редакції, зокрема визначено, що додаткова угода діє до 31.12.2057 та орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один повний рік користування нею (т.1 а.с. 19-23).
Додатковою угодою №2 до договору оренди землі від 26.07.2018 внесено зміни до договору оренди вищевказаної земельної ділянки, а саме, до преамбули договору в частині інформації про орендодавця - « ОСОБА_1 »(т.1 а.с. 24).
З платіжних інструкцій та відомостей вбачається оплата коштів на рахунок позивача за орендну плату від СТОВ «Прогрес» (т.1 а.с. 80, 87).
Крім того, враховуючи заперечення сторони відповідача щодо наявного в матеріалах справи висновку експерта, ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 03.07.2024 у справі було призначено почеркознавчу експертизу щодо підпису орендодавця від імені ОСОБА_2 у додатковій угоді від 26.12.2016 до договору оренди землі від10.03.2008, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (т.1 а.с. 173-174).
28.08.2024 на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з відсутністю оригіналу додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.03.2008 (т.1 а.с. 176).
Крім того, суд першої інстанції визнав, що строки звернення до суду позивачем не пропущено з урахуванням норм Закону України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 щодо продовження строків позовної давності на строк дії такого карантину». Крім того, з 17.03.2022, відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
Відповідно до закону оригінал реєстраційної справи не містить оригіналу спірного договору, оскільки передбачено сканування реєстратором документу та повернення оригіналу заявнику.
У той же час, відповідач по справі вимоги суду не виконав і не надав суду оригінал спірної додаткової угоди до договору оренди землі, повідомив, що її оригінал відсутній (т.1 а.с. 57).
Відповідно, неможливе проведення судової почеркознавчої експертизи.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційна справа ведеться в електронній формі та формується автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав, до якої за результатом проведення кожної реєстраційної дії щодо об'єкта нерухомого майна автоматично включаються заяви, сформовані або подані в електронній формі, електронні копії документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, поданих у паперовій формі, документи, на підставі яких проведено реєстраційні дії, подані в електронній формі, документи в електронній формі, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, а також відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав, електронні копії запитів державного реєстратора в паперовій формі та документів, отриманих із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року. Документи, подані заявником для проведення реєстраційних дій в паперовій формі, підлягають поверненню такому заявнику. Заява, подана в паперовій формі, документ про сплату адміністративного збору, запити державного реєстратора в паперовій формі та документи, отримані із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року, за результатом проведення реєстраційних дій заявнику не повертаються та зберігаються державним реєстратором, яким проведено реєстраційну дію, протягом трьох років.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з ч. 1 ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Частиною 1 ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на незаконне заволодіння майном фізичної особи і такий правочин є нікчемним.
Згідно ст.ст. 319, 321 ЦК України право володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд, право вчиняти будь-які дії щодо свого майна має лише його власник. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, проте, не погоджується з висновком суду в частині розподілу судових витрат щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача на користь позивача у розмірі 20 000 грн, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є скасування запису про проведення державної реєстрації додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.03.2008, укладеного між матір'ю позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та СТОВ «Прогрес».
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.
Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Договір оренди земельної ділянки укладається в письмовій формі (ст.14 Закону України «Про оренду землі»).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
У статті 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.
Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (частина п'ята статті 6 Закону України «Про оренду землі»).
Як правильно встановлено судом першої інстанції, 10.03.2008 між СТОВ «Прогрес» та ОСОБА_2 (мати позивача) було укладено договір оренди землі, зареєстрований 24.03.2008 №040855400377, земельної ділянки сільськогосподарського використання площею 3,1300 га, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, яка знаходиться на території Майорщинської сільської ради Гребінківського району Полтавської області терміном на 10 років (т.1 а.с. 18).
Тобто, вказаний договір оренди землі діє до 24.03.2018.
З копії додаткової угоди до договору оренди землі від 26.12.2016 вбачається внесення змін до договору оренди вищевказаної земельної ділянки, викладення його в цілому у новій редакції, зокрема визначено, що додаткова угода діє до 31.12.2057 та орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється за погодженням сторін у розмірі 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за один повний рік користування нею (т.1 а.с. 19).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що її мати ОСОБА_2 за життя у грудні 2016 не могла підписати вказану додаткову угоду оренди землі за станом здоров'я та надала висновок експерта №3-11/2023 технічної копії додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.0.2008 та оригіналу типового договору оренди землі від 10.03.2008, згідно якого підпис від імені ОСОБА_2 , зображення якого міститься в графі «від орендодавця» у технічній копії додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.03.2008, та підпис від імені ОСОБА_2 у графі «Орендодавець» в оригіналі типового договору оренди землі від 10.03.2008, виконані різними особами.
Крім того, ухвалою Гребінківського районного суду Полтавської області від 03.07.2024 призначено у справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертизи поставлено питання: - чи виконано підписи у графі «Орендодавець» від імені ОСОБА_2 у додатковій угоді від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.03.2008 та у типовому договорі оренди землі від 10.03.2008 однією особою чи іншими особами.
Суд першої інстанції, як вбачається з матеріалів справи, вжив усіх процесуальних заходів для витребування оригіналу договору оренди землі від 26.12.2016 з метою проведення у справі почеркознавчої експертизи.
Проте, вказана почеркознавча експертиза не була проведена через відсутність оригіналу додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди землі від 10.03.2008, оскільки згідно п.3.5 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та п. 1.1. Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, судова почеркознавча експертиза проводиться виключно за оригіналами документів.
У цій частині суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ненадання оригіналу оспорюваного правочину унеможливлює проведення ініційованої позивачем судової почеркознавчої експертизи, тому суд визнав ту обставину, що оспорювана додаткова угода оренди землі орендодавцем ОСОБА_2 не підписувався.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки відповідач як сторона додаткової угоди оренди землі від 26.12.20216 повинен мати свій примірник договору, який має однакову юридичну силу з іншими двома примірника договору, на підставі якого відповідач здійснює оренду спірної земельної ділянки, тобто є правовстановлюючим документом вказаних правовідносин, а отже, для спростування підстав та предмету позову відповідач мав би надати суду свій примірник договору оренди землі, а посилання відповідача на його втрату є неспроможними з урахуванням фактичних обставин справи. Вирок Київського районного суд м. Полтави від 26.05.2021, на який посилається сторона відповідача, не підтверджує обставини викрадення документів, зокрема, спірної додаткової угоди від 26.12.2016.
Отже, виходячи з того, що додаткова угода оренди землі від 26.12.20216 є неукладеною, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 26.12.2016 до договору оренди земельної ділянки від 10.03.2008, кадастровий номер 5320882500:00:003:0031, за номером запису про інше речове право 18945212.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 з 2001 проживає в м. Пирятин, у той час як ОСОБА_2 проживала в Гребінківському районі, с. Сліпорід-Іванівка, тому ОСОБА_2 в будь-який час мала змогу без відома позивача підписати додаткову угоду від 26.12.2016 (навіть в своєму будинку), то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки реєстрація місця проживання ОСОБА_1 в м. Пирятин не позбавляє її можливості проживати разом з матір'ю, доглядати за нею у зв'язку із хворобою.
Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що при пред'явленні вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угоди від 26.12.2016 позивач фактично просить відновити становище, за якого вона не мала жодних прав на земельну ділянку, не була стороною договору оренди землі від 10.03.2008, виходячи з тих міркувань, що додаткова угода оренди землі від 26.12.20216 є неукладеною, тому вимоги про скасування державної реєстрації додаткової угодиє в даному випадку належним способом захисту порушених прав позивача.
Таким чином, доводи та вимоги апеляційної скарги, в межах яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з урахуванням наданих доказів, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141,142 ЦПК України.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні від 18.02.2022 у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява №49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
ЄСПЛ наголошує на необхідності об'єднання об'єктивного критерію (дійсність витрат) та суб'єктивного критерію, розподіляючи суб'єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).
Водночас не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №911/3312/21);
- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п'ятій, дев'ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21).
Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у cправі №910/615/14 (№910/5042/22), від 26.09.2024 у cправі № 910/11903/23.
Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).
Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23.
Отже, суд з власної ініціативи перевіряє, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов'язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши матеріали справи, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, колегія суддів приходить до висновку про те, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді у розмірі 20 000 грн не є співмірним із складністю справи; виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідач СТОВ «Прогрес» заперечував проти вимог позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу у заявленому розмірі 20 000 грн та просив зменшити їх розмір до 3 000 грн (а.с. 220-222)
Оцінюючи співмірність визначеного судом розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд, перш за все, виходить з того, що спір у цій справі не належить до категорій справ значної складності, обсяг матеріалів справи не є значним. Заявлені представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Вак О.В. витрати такі як аналіз спірних правовідносин, підготовка клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, підготовка клопотання про витребування доказів, повернення до стадії підготовчого судового засідання та про призначення експертизи, участь у судових засіданнях не відповідають критерію, оскільки сам по собі аналіз позовних вимог, формування позиції, вивчення та аналіз судової практики і підготовка та подання клопотань фактично охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням позову та представництва позивача в суді першої інстанції та не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом. При цьому, представник позивача - адвокат Вак О.В. приймала участь в удових засіданнях в режимі відеоконференції.
На підставі викладеного та враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності, колегія суддів вважає, що до стягнення з відповідача СТОВ «Прогрес» на користь позивача ОСОБА_1 належить 5 000 грн понесених витрат, які визначені з урахуванням критерію реальності адвокатських витрат, встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, співмірності між обсягом роботи, проведеної адвокатом і заявленими витратами, здійсненими на оплату адвокатських послуг, складності справи.
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» - задовольнити частково.
Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 08 листопада 2024 року - залишити без змін.
Додаткове рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 29 листопада 2024 року - змінити.
Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які стягнуті з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» на користь ОСОБА_1 , з розміру 20 000 грн до розміру 5 000 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 квітня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов