Справа № 554/9493/24 Номер провадження 22-ц/814/957/25Головуючий у 1-й інстанції Гольник Л. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
01 квітня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої судді: Чумак О.В.,
суддів: Бутенко С.Б., Дряниці Ю.В.,
за участю секретаря Галушко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2024 року, ухвалене суддею Гольник Л.В.,
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив зменшити розмір аліментів, які стягуються з нього на користь ОСОБА_3 на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2017 року з 1/3 до 1/4 частини його заробітку (доходу).
В обґрунтування позовних вимог вказував, що після ухвалення судом даного рішення його матеріальне та сімейне становище змінилося, оскільки 27 липня 2019 року він одружився з ОСОБА_5 .
Зазначив, що ОСОБА_6 з квітня 2023 року не працює та перебуває на його утриманні.
Крім того, він допомагає утримувати сина своєї дружини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів на утримання дитини відмовлено у зв'язку з його недоведеністю та необґрунтованістю.
Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , просив скасувати його та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції надав невірну оцінку підстав позову про зменшення розміру аліментів, посилаючись на відсутність доказів погіршення матеріального стану платника аліментів, та не врахував зміну сімейного стану, а саме створення нового шлюбу, що впливає на можливість позивача належним чином забезпечувати одночасно свою сім'ю та сплачувати аліменти.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходило.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Позивач, будучи належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи до суду не з'явився.
Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення відповідачки, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 11).
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 22 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 12 вересня 2017 року до досягнення нею повноліття (а.с. 20-21).
27 липня 2019 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а.с. 9).
Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 ОСОБА_9 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 12).
Враховуючи вищевикладені обставини справи, а також те, що матеріальний стан позивача в зв'язку з укладенням іншого шлюбу не змінився, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України батьки зобов'язанні утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку; батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч. 7 та ч. 8 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз'яснено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на те, що у нього змінився матеріальний та сімейний стан, оскільки на його утриманні також перебуває дружина та її син ОСОБА_7 .
Разом з тим, наявність у позивача на утриманні дружини, без доведення погіршення майнового становища платника аліментів, не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів.
Проте, позивачем не надано жодних доказів погіршення його матеріального стану, в тому числі у зв'язку із зміною сімейного стану, або доказів поліпшення матеріального становища відповідача, після ухвалення рішення суду про стягнення аліментів, які б слугували підставами для зменшення розміру аліментів.
Доводи ОСОБА_1 про те, що на його утриманні також перебуває син дружини ОСОБА_7 , не є підставою для зменшення розміру аліментів на утримання ОСОБА_1 з огляду на наступне.
Приписами статті 260 СК України регламентовано, що якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Вітчим має особливий правовий статус, що істотно відрізняється від статусу батька, усиновлювача, опікуна та піклувальника, характеризується мінімально необхідним набором прав та обов'язків щодо пасинка, падчерки. Сімейне законодавство передбачає права та обов'язки щодо утримання вітчимом падчерки, пасинка (статті 268 Сімейного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 статті 268 СК України, мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Виходячи із вказаного припису закону, вітчим має обов'язок утримувати своїх падчерку та пасинка, прямо передбачений законом, лише за сукупності наступних обставин: - такі діти не мають матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер, або ж ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання; - вітчим може надавати матеріальну допомогу.
Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що пасинок позивача має рідних батьків і беззаперечних доказів, які б вказували на те, що біологічні батьки ОСОБА_7 не виконують обов'язку щодо утримання своєї дитини, позивачем суду не надано.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази, якими підтверджується обов'язок позивача утримувати малолітнього пасинка, в силу статті 268 Сімейного кодексу України.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи позивача викладені в апеляційній скарзі, що зміна сімейного стану є підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки сама по собі зміна сімейного стану, а саме одруження, без надання доказів неспроможності сплати аліментів на утримання дитини в розмірі, що був встановлений рішенням суду, не тягне за собою зменшення розміру аліментів.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження розміру отриманого доходу, розрахунку витрат, що він несе на утримання нової сім'ї, витрат по сплаті аліментів, а також те, що ОСОБА_6 є одинокою матір'ю.
Отже, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.
Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 24 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 01 квітня 2025 року.
Головуючий О.В. Чумак
Судді С.Б. Бутенко
Ю.В. Дряниця