Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6272/24 Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 36 Доповідач Шевчук А. М.
02 квітня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №295/6272/24 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» про визнання рахунку недійсним
за апеляційними скаргами ОСОБА_1
на рішення Богунського районного суду м.Житомир від 16 вересня 2024 року та
на додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року, які ухвалені під головуванням судді Лєдньова Д.М. в м.Житомирі,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» (далі - ТзОВ «Житомиргаз Збут»). Просив визнати недійсним із моменту вчинення, виданий ТзОВ «Житомиргаз Збут» рахунок від 07 квітня 2021 року №0400262303 щодо нарахування споживачу ОСОБА_2 плати за спожитий природний газ за березень 2021 року в розмірі 897,18 грн.
Позов обґрунтований тим, що з 1960 року проживав разом із своєю матір'ю ОСОБА_2 в будинку АДРЕСА_1 . Він є власником вказаного будинку. ОСОБА_2 не мала правовстановлюючих документів на право власності на будинок. Невідомі особи за невідомих обставин незаконно оформили на ім'я ОСОБА_2 газовий особовий рахунок № НОМЕР_1 . ОСОБА_2 не підписувала та не подавала документів і заяв про приєднання до договорів про розподіл та постачання природного газу до будинку. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Особовий рахунок № НОМЕР_1 переоформлений 01 березня 2023 року на його ім'я на підставі свідоцтва про спадщину від 26 січня 2023 року №1-179. Після смерті спадкодавця ОСОБА_2 до нього, як до спадкоємця, 24 жовтня 2021 року перейшли всі права, що належали спадкодавцю ОСОБА_2 на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок смерті останньої, в тому числі, право на звернення до суду за захистом особистих прав та інтересів. У квітні 2021 року споживач ОСОБА_2 одержала від АТ «Житомиргаз» рахунок від 07 квітня 2021 року №0400262303 щодо плати за розподіл (доставку) природного газу за квітень 2021 року, в якому протиправно не зазначені показання лічильника споживача станом на 01 березня 2021 року і на 01 квітня 2021 року. Водночас, у рахунку з невідомих причин зазначений обсяг спожитого газу в розмірі 19,68 м3. Одночасно його мати одержала від відповідача інший рахунок від 07 квітня 2021 року № НОМЕР_1 щодо плати за спожитий природний газ за березень 2021 року, в якому протиправно не зазначено вказаний вище обсяг спожитого газу (19,68 м3), але протиправно зазначено вигадану відповідачем суму до сплати за фактично не спожитий мешканцями будинку природний газ в розмірі 897,18 грн. На переконання позивача, вказаний рахунок відповідача від 07 квітня 2021 року №0400262303 щодо плати за спожитий природний газ за березень 2021 рік фактично є підробленим документом (ст.366 КК України) та є недійсним на підставах, встановлених законом. Вказаний рахунок не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для чинності рахунку (ст.203 ЦПК України). Зміст рахунку суперечить ЦК України, Законам України «Про захист прав споживачів», «Про житлово-комунальні послуги», «Про ринок природного газу», а також Правилам постачання природного газу, затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2496. Зміст підробленого відповідачем рахунку від 07 квітня 2021 року №400262303 суперечить інтересам держави і суспільства та його моральним засадам. У вказаному рахунку відповідач шляхом обману нарахував споживачу ОСОБА_2 суму коштів в розмірі 897,18 грн до сплати за спожитий газ, якого споживачі не споживали, що фактично підтверджує інший рахунок АТ «Житомиргаз» від 07 квітня 2021 року № НОМЕР_1 щодо плати за розподіл (доставку) природного газу за квітень 2021 року. Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Згідно зі змістом ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в моменти вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст.203 цього Кодексу. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Як заінтересована особа, фактичний споживач природного газу в будинку з 1990 року, спадкоємець споживача ОСОБА_2 із 24 жовтня 2021 року він заперечує дійсність рахунку відповідача від 07 квітня 2021 рок №0400262303 на зазначених вище підставах з моменту його вчинення 07 квітня 2021 року. Він вирішив звернутися до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним з моменту підроблення рахунка від 07 квітня 2021 року № НОМЕР_1 щодо плати за спожитий природний газ за березень 2021 року, який він особисто одержав 22 квітня 2021 року.
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
Додатковим рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року поновлений процесуальний строк для подання доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Житомиргаз Збут» витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.
Не погодившись із рішеннями суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав на них апеляційні скарги.
Посилаючись на незаконність та неправдивість рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року, позивач просить його скасувати, розглянути позов по суті в межах заявлених вимог на підставі поданих доказів та позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року аргументовані тим, що суд застосував обман, стверджуючи у рішенні, що заборгованість за спожитими послугами газопостачання перейшла до нього у порядку спадкування, оскільки в позовній заяві про заборгованість не йдеться. Також суд застосував обман, стверджуючи, що у надісланих рахунках на оплату міститься неправдива інформація щодо обсягу спожитого газу, оскільки в позовній заяві йдеться лише про один рахунок за березень 2021 року, в якому відсутня інформація щодо обсягу спожитого газу, але протиправно зазначено вигадану відповідачем суду до сплати за фактично не спожитий газ в розмірі 897,18 грн. Окрім того, у позовній заяві не йдеться про здійснення розрахунків заборгованості та про нарахування заборгованості, а суд застосував обман, стверджуючи у рішенні, що ним висловлені сумніви в достовірності здійснених протягом періоду 2020-2021 років нарахувань за розподіл (доставку) природного газу та за спожитий природний газ, оскільки у позовній заяві йдеться лише про один розрахунок за спожитий газ за березень 2021 року. В позовній заяві не йдеться про заборгованість, а тому суд помилково вважав, що спір має вирішуватися в порядку розв'язання вимог про стягнення заборгованості. Також він не погоджується із твердженням суду про те, що рахунок-оплата не є дією особи, що спрямована на набуття цивільних прав та обов?язків. На його погляд, безглуздими є посилання суду на те, що заявлені ним заходи не виявляють доцільного та ефективного в розрізі виниклих правовідносин учасників способів реагування, а також на те, що судом не отримано відомостей на підтвердження існування спору між позивачем, як споживачем комунальних послуг, та ТзОВ «Житомиргаз Збут» саме в розрізі нарахування заборгованості за постачання природного газу, оскільки в позовній заяві не йдеться про нарахування заборгованості за постачання природного газу. Всупереч ст.6 Конвенції про захист прав людини та ст.13 ЦПК України текст рішення суду першої інстанції не стосується змісту його позовної заяви. Суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки його позовну заяву не розглянув у межах заявлених ним вимог та на підставі поданих ним доказів.
У апеляційній скарзі на додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року позивач ОСОБА_1 просить додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14 400 грн залишити без задоволення.
Доводи цієї апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що додаткове судове рішення є незаконним, оскільки грошових витрат відповідача на правничу допомогу не існує, як і не існує доказів, які підтверджують факти понесення відповідачем грошових витрат на правничу допомогу, бо не існує фіскальних чеків, квитанцій тощо. Крім того, позивач не одержав від відповідача копію відзиву на позовну заяву та копії доданих до відзиву документів. Позивач не отримав копію заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу, а також копії доказів, які свідчать про понесені грошові витрати на правничу допомогу. Позивач не був повідомлений судом про надходження до суду заяви від відповідача щодо стягнення з позивача грошових коштів. Суд грубо порушив його право на публічний розгляд його справи, передбачене ст.6 Конвенції про захист прав людини, оскільки після 16 вересня 2024 року розглянув окрему заяву про ухвалення додаткового рішення за відсутності позивача, який не одержав копію вказаної заяви і якого суд не повідомив належним чином про розгляд вказаної заяви. Суд умисно застосував обман, безпідставно посилаючись на сторонні постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року в справі №420/1109/20 та від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15. Адвокат Слюсар О.М. безпідставно послався у заяві про ухвалення додаткового рішення на неіснуючі витрати відповідача на правничу допомогу, а суд послався в додатковому рішенні від 21 жовтня 2024 року на неіснуючі понесені відповідачем грошові витрати на професійну правничу допомогу.
Відзиву на апеляційні скарги не надходило. Відповідно до змісту частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судових рішень суду першої інстанції.
Учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Так, судові повістки, що направлялися позивачу ОСОБА_1 за адресою, зазначеною ним в апеляційних скаргах, неодноразово поверталися Укрпоштою з відмітками у поштових повідомленнях про відсутність адресата за вказаною адресою (а.с.120-122,124-126,131-133). За положеннями частини восьмої ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання чи перебування. Відповідачу ТзОВ «Житомиргаз Збут» судова повістка своєчасно доставлена до його електронного кабінету (а.с.130). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення та додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року задоволеною бути не може, а апеляційна скарга на додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що АТ «Оператор газорозподільної системи «Житомиргаз» листом від 10 березня 2023 року повідомило ОСОБА_3 на його заяву-приєднання, що в електронній програмі бази даних АТ «Житомиргаз», на підставі поданої ним заяви-приєднання до договору розподілу та свідоцтва на спадщину від 26 січня 2023 року, особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 переоформлений на ім'я ОСОБА_1 із 01 березня 2023 року (а.с.9).
У матеріалах справи містяться ксерокопії рахунків на плату за розподіл (доставку) природного газу, сформовані АТ «Житомиргаз», та рахунки на оплату спожитого природного газу, сформовані ТзОВ «Житомиргаз Збут», за особовим рахунком НОМЕР_1 , відкритим на ім'я ОСОБА_2 протягом періоду 2020-2021 років.
Відповідно до рахунку на оплату за спожитий природний газ від 07 квітня 2021 року №0400262303, сформованого ТзОВ «Житомиргаз Збут», нарахована до сплати сума становить 897,18 грн (а.с.12).
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права чи інтересу та припинення дій, які порушують це право або інтерес.
Розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Згідно із частиною першою ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою ст.15 ЦК України виокремлено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: 1) порушення, 2) невизнання, 3) оспорювання цивільного права.
Захист цивільних прав - це певні дії з випередження, припинення порушених прав або відновлення порушених прав особи.
Суб'єктивні цивільні прав та інтереси особи захищаються в порядку передбаченому законом за допомогою застосування, зокрема, способів захисту.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №925/1265/16, від 16 листопада 2022 року №911/3135/20, від 29 червня 2021 року в справі №916/964/19).
Тобто це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначено у частині другій ст.16 ЦК України.
Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним, що обумовлено розгалуженою системою правовідносин, які врегульовані нормами права.
Абзацом дванадцятим частини другої ст.16 ЦК України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Спосіб захисту є визначеним законом або договором у тому разі, коли закон (нормативно-правовий акт, що має юридичну силу закону України) та/або умови укладеного сторонами договору передбачають можливість захисту прав чи законних інтересів учасника відповідного правовідношення за допомогою певного способу. Такий спосіб захисту може бути універсальним (застосування якого можливе до всіх чи більшості видів цивільних правовідносин і який може мати певний конкретизований зміст в конкретній правовій ситуації), стосуватися певної обмеженої групи цивільних правовідносин чи навіть бути суто індивідуальним (наприклад, передбачений договором для конкретного порушення і одночасно такий, що не є різновидом універсального чи групового способу захисту).
Системний аналіз положень наведених норм свідчить, що позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні.
Натомість суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року в справі №910/3907/18, від 19 травня 2020 року в справі №922/4206/19, від 22 червня 2021 року в справі №334/3161/17).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог, але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2022 року в справі №750/3192/14, від 22 вересня 2022 року в справі №462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року в справі №233/4365/18).
Безпосередню мету, якої прагне досягнути позивач звертаючись із позовом до суду, втілює спосіб захисту порушеного права, застосування якого має за ціль попередити, усунути чи компенсувати наслідки порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного цивільного права та інтересу.
Застосування способу захисту має бути об'єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорювання та спричинених відповідними діяннями наслідків (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі №910/3009/18, від 19 січня 2021 року в справі №916/1415/19, від 18 січня 2013 року в справі №488/2807/17, від 04 липня 2023 року в справі № 373/626/17).
Позивач вправі обирати будь-який із передбачених частиною другою ст.16 ЦК України, а також способи захисту, передбачені договором або іншим законом. Проте не кожен спосіб захисту за своїми властивостями може бути застосований в окремо визначених конкретних правовідносинах (конкретній правовій ситуації).
Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.
Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів як ефективність - можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.
Отже, належність та ефективність за своєю природою є різними за змістом властивостями (критеріями) способу захисту порушених прав та інтересів, які характеризують спосіб захисту з точки зору допустимості застосування в межах судової юрисдикції з огляду на правовий характер вимоги та наявності умов до його застосування у конкретних правовідносинах (належність) та можливості за наслідком його застосування відновлення (отримання найбільшого ефекту у відновленні) порушених прав та інтересів позивача (ефективність).
Звідси, належним способом захисту порушених прав є спосіб захисту, який відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, які спричинило порушення, правовій меті, якої прагне суб'єкт захисту, тоді як під ефективним способом захисту розуміється такий, що забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).
Ураховуючи наведене, такі властивості (критерії) способу захисту як належність та ефективність не можуть вважатися тотожними за змістом, оскільки належність свідчить про відповідність способу захисту конкретній правовій ситуації (наявність умов до його застосування), натомість ефективність - перш за все пов'язана з наслідками застосування способу захисту для позивача.
Ефективність оцінюється лише з точки зору інтересів позивача (особи, право якої порушено), адже йому з урахуванням принципу диспозитивності належить право самостійно обрати спосіб захисту, який на його думку, забезпечить відновлення порушеного права та саме він може визначити чи відповідає спосіб захисту його інтересам (меті, стратегії його захисту), в той час як належність передбачає з'ясування наявності закріплення такого способу захисту в законі, договорі, а у разі відсутності - відповідності його вимогам закону. Будь-який ефективний спосіб захисту є належним, проте не кожен належний спосіб захисту є ефективним.
ОСОБА_1 просить визнати недійсним з моменту вчинення, виданий ТзОВ «Житомиргаз Збут» рахунок від 07 квітня 2021 року №0400262303 щодо нарахування споживачу ОСОБА_2 плати за спожитий природний газ за березень 2021 року в розмірі 897,18 грн, у якому не зазначений обсяг спожитого газу.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оцінка рахунка-оплати, як розрахункового акта (документа), має надаватися при вирішені вимог про стягнення заборгованості, з вирішенням питання обґрунтованості заявлених певним позивачем нарахувань, заснованих на відомостях рахунків на оплату. Матеріали справи не містять відомостей про існування спору між позивачем, як споживачем комунальних послуг, та ТзОВ «Житомиргаз Збут» щодо нарахування заборгованості за спожитий природний газ. У конкретній правовій ситуації захист права не може здійснюватися через визнання недійсним правочину.
Виходячи із викладеного вище, суд першої інстанції обґрунтовано та законно відмовив у задоволенні позову. Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до положень ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає рішення суду від 16 вересня 2024 року без змін, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Нормами ст.133 ЦПК України врегульовано, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Також приписи частини другої ст.141 ЦПК України передбачають, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
У свою чергу, за положеннями частини восьмої ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Із матеріалів справи вбачається та апеляційним судом установлено, що у відзиві на позовну заяву ТзОВ «Житомиргаз Збут» одночасно заявило про те, що відповідач несе витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, та повідомило суд про намір протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення у цій справі надати докази на підтвердження витрат, які відповідач має сплатити Адвокатському об'єднанню «Гарант Груп» за надані юридичні послуги, пов'язані з розглядом цієї справи, відповідно до договору про надання правової допомоги від 30 листопада 2017 року №38АZhz961-17 (а.с.46). Попередній орієнтовний розрахунок суми витрат, які ТзОВ «Житомиргаз Збут» понесло та які очікує понести -12 000 грн. Таке застереження у відзиві на позовну заяву колегія суддів апеляційного суду розцінює як заяву відповідача на подання протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду доказів про витрати на професійну правничу допомогу, яка здійснена до закінчення судових дебатів.
Богунським районним судом м. Житомира 16 вересня 2024 року ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Житомиргаз Збут» про визнання рахунку недійсним, яким у позові відмовлено (а.с.65-67).
Заява відповідачем про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, до якої додані докази такої допомоги, подана до Богунського районного суду м.Житомира через систему «Електронний суд» 02 жовтня 2024 року, з одночасним порушенням питання про поновлення процесуального строку, визначеного для подання заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат (а.с.70). Суд першої інстанції поновив процесуальний строк, передбачений частиною восьмою ст.141 ЦПК України. Апеляційна скарга на додаткове рішення не містить доводів відносно процесуального строку, а відтак питання обґрунтованості його поновлення колегією суддів не обговорюється, що відповідає положенням ст.367 ЦПК України, оскільки під час розгляду справи не встановлені порушення норм процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування додаткового рішення суду першої інстанції, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до положень частини другої-третьої ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Разом із тим, згідно з частиною четвертою ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року в справі №922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, у цій постанові Верховний Суд висловив правову позицію з питання, що витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за наслідками розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи лише має бути сплачено.
Обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість підтверджено наступними доказами.
Так, 30 листопада 2017 року між Адвокатським об'єднанням «Гарант Груп» та ТзОВ «Житомиргаз Збут» укладений договір про надання правової допомоги (а.с.75-76).
Між тими ж сторонами 30 грудня 2022 року підписана додаткова угода №21 до вказаного вище договору, де сторони внесли зміни в п.5.1 договору про надання правової допомоги від 30 листопада 2017 року, а саме, щодо строку дії договору (а.с.77).
01 липня 2024 року сторони підписали додаткову угоду №27 до вказаного вище договору, у п.4 якої визначили вартість послуг погодинної роботи адвоката у розмірі 3 000 грн та представлення інтересів у суді (судодень) у розмірі 3 000 грн (а.с.78-79).
Згідно із звітом про фактично надані послуги та актом про надання послуг від 02 жовтня 2024 року Адвокатське об'єднання «Гарант Груп» надало, а ТзОВ «Житомиргаз Збут» отримало наступні юридичні послуги, які складаються із: вивчення матеріалів, правовий аналіз спірних правовідносин; аналіз судової практики, а також правозастосовної практики державних та правоохоронних органів, що може мати значення у справі; написання відзиву в справі №295/6272/24 за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ «Житомиргаз Збут» про визнання рахунка недійсним. Загалом 4 години на загальну суму 12 000 грн (4*3 000) (а.с.80).
За наявності вказаних вище доказів обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості посилання в апеляційній скарзі на відсутність документів, які підтверджують оплату витрат, пов'язаних із наданням правої допомоги, безпідставні, враховуючи, що при виборі і застосування норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Верховного Суду, та яка процитована вище.
Разом із тим, додаткове рішення ухвалено судом першої інстанції за відсутності сторін, у тому числі позивача ОСОБА_1 , який свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що не був повідомлений належним чином про дату, час і місце проведення судового засідання.
За положеннями частин третьої та четвертої ст.270 ЦПК України додаткове судове рішення належить ухвалювати в тому самому порядку, що й судове рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 27 червня 2024 року в справі було відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін (а.с.41).
Отже, суд першої інстанції вирішив питання про ухвалення додаткового рішення у тому самому порядку, що й судове рішення, відповідно до положень чинного цивільно процесуального законодавства.
Поряд із тим, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем заяви про ухвалення додаткового рішення. Таку обставину апеляційний суд розцінює як істотну перешкоду для останнього, яка позбавила його можливості у належний спосіб подати клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу.
Також апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18, від 31 липня 2020 року в справі №301/2534/16-ц, за якими наявні у матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Приймаючи до уваги складність справи та виконані адвокатом роботи, зокрема, ознайомлення з матеріалами справи, правовий аналіз спірних правовідносин, вивчення судової практики, підготовка відзиву на позовну заяву, значення справи для сторін, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію їх необхідності та реальності, апеляційний суд вважає, що слід зменшити непропорційно завищену суму витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн, стягнувши з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі меншій за 6 000 грн, задовольнивши заяву відповідача частково, що узгоджується з приписами ст.376 ЦПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач не одержав відзив на позовну заяву не узгоджуються із положеннями п.2 частини п'ятої ст.178 ЦПК України, яка передбачає, що до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відповідачем до відзиву на позову заяву доданий доказ направлення відзиву позивачу ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 вересня 2024 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року задовольнити частково.
Додаткове рішення Богунського районного суду м.Житомира від 21 жовтня 2024 року змінити, зменшивши стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомиргаз Збут» суми витрат на професійну правничу допомогу, з 6 000 грн до 3 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 частини третьої ст.389 ЦПК України.
Головуюча Судді: