СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/8926/24
пр. № 2/759/416/25
29 січня 2025 року суддя Святошинського районного суду м. Києва П'ятничук І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Представник позивача Землянська Ю.О. яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім» 30.04.2024 року звернулась до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за заявою-договором № 62569 від 26.10.2021 року у розмірі 87698,95 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 26.10.2021 року між ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» та відповідачем укладено заяву-договір № 62569 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 47496,15грн., строком на 36 місяців, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,0001 % річних та сплатою щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 3,99 % від суми кредиту.
Зазначила, що відповідач належним чином не виконував своїх зобов'язань за кредитом, тому станом на 30.04.2024 року у нього виникла заборгованість у розмірі 87698 грн. 95 коп., яка складається з: 42216 грн. 55 коп. - заборгованості за кредитом, 45482 грн. 40 коп. - заборгованості по комісії.
У зв'язку з цим просить суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі, що складає 87698 грн. 95 коп.
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 09 серпня 2021 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду заяву, якою позовні вимоги підтримує, просить задовольнити та розгляд справи провести без представника Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім».
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника відповідача до суду надійшла заява, якою просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, письмові докази, дійшов висновку, про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Судом встановлено, що 26.10.2021 року між ПАТ «Банк «Кліринговий Дім» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір № 62569, відповідно до якого позичальнику надано грошові кошти в якості кредиту у сумі 47496,15 грн. на умовах строковості, поворотності та оплатності. Розмір процентної ставки становить 0,0001 % річних, щомісячна комісія становить 3,99% від суми кредиту, строк користування становить 36 місяців (а.с. 21-22).
31.07.2023 року Акціонерним товариством «Банк «Кліринговий Дім» було пред'явлено письмову вимогу про дострокове погашення кредиту, яку відповідачем було залишено без задоволення ( а.с.14).
Згідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, відповідно до ч.1ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги)
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Так, статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1ст. 628 ЦК України).
Зокрема, відповідно до ч. 2ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як убачається з матеріалів справи, кредитор свої зобов'язання перед позичальником виконав в повному обсязі, надав відповідачу кредитні кошти, однак позичальник взяті на себе за кредитним договором зобов'язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості.
Згідно розрахунку заборгованості, внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання відповідачем станом на 30.04.2024 року має заборгованість у розмірі 87698,95 грн. яка складається з: 42216 грн. 55 коп. - заборгованості за кредитом, 45482 грн. 40 коп. - заборгованості по комісії.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Будь-яких конкретних правових, беззаперечних і допустимих доказів про повне або часткове спростування позовних вимог суду не надано.
Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16: «Положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.».
Суд вважає неправомірним нарахування платежів, які споживач має сплатити на користь кредитодавця за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, а тому, нарахована позивачем комісія в сумі 45482 грн. 40 коп. є супутньою послугою, що супроводжує кредит і її компенсація за рахунок відповідача є незаконною.
Тому, позовні вимоги про стягнення комісії в сумі 45482 грн. 40 коп. є безпідставними.
Враховуючи вищевикладене, та з урахуванням того, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, за умов відсутності інших обставин, що мають істотне значення, суд, приходить до переконання про необхідність стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в загальній сумі 42216 грн. 55 коп.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Враховуючи положення ст.ст. 141, 142 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 3028 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст.11,15, 16,509, 510,525,526,611,625,1048-1050,1054 ЦК України, ст. ст.4,5,19,89,141,259,263-265,280-282,284 ЦПК України, суд,
Позов Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства «Банк «Кліринговий Дім» ( місце знаходження: м. Київ, вул. Борисоглібська, 5, літера А, код ЄДРПОУ 21665382) заборгованість за заявою-договором № 62569 від 26.10.2021 року станом на 30.04.2024 року у розмірі 42216 грн. 55 коп., судовий збір у розмірі 3028 грн. 00 коп., а всього стягнути 45244 (сорок п'ять тисяч двісті сорок чотири) грн. 55 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя: І.В. П'ятничук