Справа № 369/15809/24
Провадження №6/369/228/25
31.03.2025 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:
головуючої судді: Козак І. А.,
при секретарі: Гордієнко С. В.,
представника стягувача: Ступак Т. О.,
представника заявника: Кєєр О. С.
заявника: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві заяву ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , про визнання судового наказу про стягнення аліментів на малолітніх дітей таким, що не підлягає виконанню,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Сиротюка Р. В., звернулася до суду з заявою про визнання судового наказу про стягнення аліментів на малолітніх дітей таким, що не підлягає виконанню.
Вимоги обґрунтовано тим, що 04.11.2024 року Києво-Святошинським районним судом Київської області видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26.09.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
У заяві представника ОСОБА_5 про видачу судового наказу про стягнення аліментів від 25.09.2024 року вказано, що діти, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , проживають разом із батьком в Україні, а мати проживає в Сполучених Штатах Америки (надалі - «США»).
Однак, у заяві не зазначено ту обставину, що батько дітей проживав на території Сполучених Штатів Америки, у той час як діти перебували на утриманні їх матері. Вказане є ключовим фактором, оскільки саме матір виконує всі функції та обов'язки щодо догляду, виховання та забезпечення належного розвитку дітей. Вона забезпечувала їм не лише фізичний догляд і підтримку, а й створювала умови для їх емоційного, соціального і психологічного благополуччя, виконуючи обов'язки, які зазвичай покладаються на обох батьків.
У запиті на публічний доступ до записів у справі № 24024007 про викрадення дітей встановлені наступні обставини: «... У період з 07.06.2024 по 11.06.2024 ОСОБА_6 прийняв свою чергу опікунства над дітьми, а потім виїхав з обома дітьми з країни в Україну. ОСОБА_6 заявив, що вони всі переїхали до України і він не має наміру повертати дітей назад...», тим самим порушивши умови угоди опікунства, в якій, зокрема, зазначалось, що жоден з батьків не повинен вивозити дітей за межі Сполучених Штатів Америки без письмового дозволу іншої сторони або рішення суду...».
Згідно з Наказом про опіку над дитиною та відвідування DV-140 по справі 23FDV01210C законна опіка встановлена за обома батьками, однак, фізична опіка (особа. з якою постійно проживає дитина) здійснюється виключно матір?ю.
Даним наказом встановлені загальні правила про опіку та відвідування дітей
Порядок відвідування дітей встановлюється Порядком додатку № 13 до форми DV-140 - «Про відвідування дитини» від 29.09.2023 року, в п. 4 якого, вказується наступне: «...мати з дітьми проживає в Сан-Дієго, а Батько проживає в ОСОБА_7 ».
Заявник зазначає, що основний догляд та опікунство за дітьми здійснювалось саме матір?ю. Питання про визначення місця проживання дитини сторін ні уповноваженим органом опіки та піклування, ні судом, станом на дату подачі заяви про видачу судового наказу, не вирішувалось.
Внаслідок цього, ОСОБА_1 звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області (справа №369/20106/24, суддя за Козак I.А.) з клопотанням про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США від 14 червня 2024 року справа №23FL004023C.
ОСОБА_1 вказує, що у неї відсутні боргові зобов'язання перед ОСОБА_2 , що у свою чергу, при відсутності рішення суду про визначення місця проживання дитини та наявність протиріч між батьками щодо вказаного питання, свідчить про відсутність у стягувача суб?єктивного права вимоги до ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів.
Заявник вважає за необхідне визнати таким, що не підлягає виконанню повністю судовий наказ від 04.11.2024 року, виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , аліментів на утримання малолітніх дітей.
18.03.2025 на адресу суду надійшли заперечення представника стягувача - адвоката Ступак Т. О. на заяву ОСОБА_1 , в яких остання зазначає, що в своїй заяві ОСОБА_1 посилається на нібито рішення іноземного суду, яке не визнане в Україні, до того ж ухвалою Києво-Святошинського районного суд Київської області від 03.01.2025 року по справі № 369/20106/24, справа по суті, на яку посилається заявник на сьогодні не розглянута, клопотання про визнання та звернення до виконання рішення іноземного суду Вищого Суду Каліфорнії, округ Сан-Дієго, США від 14 червня 2024 року справа № 23FL004023C залишено без розгляду та повернуто особі, яка його подала. Крім того, сама заява про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню спрямована лише на припинення стягнення аліментів на утримання дітей, що в свою чергу є неефективним способом захисту.
Окрім наведеного, представник стягувача ОСОБА_8 звертає увагу суду на те, що до заяви про видачу судового наказу було додано всі документи для встановлення проживання та навчання дітей разом із батьком, зібрані докази вказують на те, що сторони мають двох малолітніх дітей, які на сьогодні проживають з батьком та виховуються ним, яких ОСОБА_1 зобов'язана утримувати до досягнення ними повноліття.
Відтак стягувач та його представник вважають, що судовий наказ по справі № 369/15809/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на дітей, виданий Києво-Святошинським районним судом Київської області правомірно. Жодних доказів протилежного ОСОБА_1 не надає, матеріально-правові та процесуально правові підстави для невиконання оспорюваного судового наказу відсутні, тому вважають вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню безпідставними.
Заявник та її представник в судовому засіданні вимоги заяви підтримали, надали аналогічні обґрунтування викладені у заяві про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Представник стягувача - адвокат Ступак Т. О. в судовому засіданні проти задоволення заяви заперечувала, з підстав викладених у письмових запереченнях, просить відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Додатково пояснила, що ОСОБА_1 може звернутися до суду, шляхом пред'явлення нового позову про зміну розміру аліментів.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані докази, суд дійшов наступного висновку.
04.11.2024 року Києво-Святошинським районним судом Київської області за заявою ОСОБА_2 видано судовий наказ № 369/15809/24, яким з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ), яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , стягнуто аліменти на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 26.09.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частиною 1 статті 173 ЦПК України передбачено, що суд може визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.
Суд, відповідно до ч.1 ст. 432 ЦПК України, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
Згідно з ч. 2 ст. 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Норма ч.2 ст. 432 ЦПК України має чітку конструкцію й передбачає, що у разі якщо виконавчий лист було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.
Відповідно до змісту вказаної вище норми ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Таким чином, закон передбачає можливість визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, проте наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.
Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов'язку), зокрема, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання тощо.
Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11; постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 61-1592св17.
Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 161 ЦПК України особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, зокрема з вимогою про стягнення аліментів, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір.
При цьому, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо: заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
За змістом ч. 1. ч. 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.
Частиною 3 ст. 181 СК України передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 5 статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-111, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Як підстави для визнання виконавчого наказу таким, що не підлягає виконанню, заявник зазначив те, що ОСОБА_2 деякий час проживав у США та вона також піклувалася про дитину. Однак, добровільне виконання батьками дитини обов'язку з її утримання не може бути підставою для висновку про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, оскільки стягнення аліментів шляхом звернення до суду з заявою про видачу судового наказу є абсолютним правом стягувача незалежно від добровільного виконання платником такого обов'язку.
Статтею 273 СК України визначено, що якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати.
Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у ст.ст. 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Аналіз вказаної норми закону свідчить, що у зв'язку зі зміною обставин, які мають істотне значення, платник аліментів у порядку визначеному законом, зокрема шляхом звернення до суду з відповідним позовом, має право на звільнення його від обов'язку щодо сплати аліментів.
Інших підстав для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, боржником та його представником не надано.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи викладене, під час судового розгляду встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на даний час малолітні діти сторін проживають, разом із стягувачем ОСОБА_2 , який є їх батьком.
З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про визнання судового наказу про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей таким, що не підлягає виконанню.
Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 260, 261, 353-355, 432 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , стягувач: ОСОБА_2 , про визнання судового наказу про стягнення аліментів на малолітніх дітей таким, що не підлягає виконанню, - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з моменту її підписання суддею.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручені у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Ірина КОЗАК