07 квітня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/23608/23 пров. № А/857/21950/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Обрізко І.М.,
суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року, прийняте суддею Гавдиком З.В. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій,-
встановив:
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (надалі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення від 06.09.2023 №262140010086 про відмову у призначенні пенсії за віком; зобов'язання зарахувати до стажу період навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 згідно посвідчення № НОМЕР_1 виданого 04.03.1981; період роботи з 25.07.1983 по 30.11.1983 згідно трудової книжки НОМЕР_2 виданої 13.03.1981; періоди роботи з 01.01.1992 по 26.06.1993, з 29.06.1993 по 07.09.1997, з 15.09.1997 по 12.07.1999 та з 30.01.2001 по 30.04.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_3 виданої 01.05.1991; зобов'язання повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 29.08.2023 з урахуванням висновків суду у даній справі.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 позов задоволено.
Суд щодо не зарахування відповідних періодів роботи, оскільки дата наказу на прийняття дописана, та не завірена належним чином (при попередньому зверненні в трудовій відсутня дата наказу); та оскільки в посвідчені запис по батькові дописаний, та не завірений належним чином зазначив, що здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника,
З наданих позивачем документів цілком зрозуміло, що вказані відповідачем невідповідності є формальними.
Щодо періоду роботи та території російської федерації, то навіть з урахуванням того. що Міністерство закордонних справ повідомило депозитарій про вихід з Угоди від 13 березня 1992 в день набрання чинності постановою від 29 листопада 2022 №1328 (02 грудня 2022 року) і він отримав таке повідомлення, то вона припиняє свою дію після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення, тобто - 02 червня 2023. Коли позивач звернувся до відповідачів з метою реалізації своїх пенсійних прав первинно 06 травня 2023 (тобто, заяву про призначення пенсії подано у період дії Угоди від 13 березня 1992).
Щодо відмови у зарахуванні решти періоду роботи, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу, суд зазначив, що страховий стаж, набутий до 01 січня 2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними Порядком №637, а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд наголосив, що пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка.
Таким чином, період трудової діяльності з 30.01.2001 по 30.04.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.05.1991 підтверджується записами в трудовій книжці
Суд звернув увагу, що період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Враховуючи викладене в сукупності, суд виснував, що оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню.
Щодо вимог які стосуються обраного позивачем способу відновлення порушених прав, то суд, з покликанням на позицію Верховного Суду зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Суд, з урахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, вважав за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 800,00 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ГУ ПФУ у Львівській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що вказане судове рішення прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі зазначає, що згідно поданих документів загальний (страховий) стаж позивача становить 28 років 03 місяці 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком за нормами ст.26 Закону № 1058-IV, оскільки необхідно мати 30 років.
За доданими документами до страхового стажу позивачу не зараховано такі періоди: навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 згідно посвідчення № НОМЕР_1 від 04.03.1981, оскільки в посвідченні запис по батькові дописаний та не завірений належним чином; період роботи з 25.07.1983 по 30.11.1983 згідно трудової книжки НОМЕР_5 , виданої 13.03.1981, оскільки дата наказу на прийняття дописана та не завірена належним чином; період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 26.06.1993, з 29.06.1993 по 07.09.1997, з 15.06.1997 по 12.07.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 13.03.1981, оскільки стаж набутий на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи на РРФСР до 31.12.1991 ; період роботи з 30.01.2001 по 30.04.2002 згідно трудової книжки, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в позові.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, приходить до наступного.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд у повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України згідно з паспортом серія НОМЕР_7 .
26.05.2023 позивач через портал Пенсійного фонду звернувся з заявою про призначення пенсії.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №262140010086 від 02.06.2023 позивачу відмовлено у призначенні пенсії. Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період трудової діяльності з 25.07.1983 по 30.11.1983 згідно трудової книжки НОМЕР_5 , виданої 13.03.1985, оскільки відсутня дата наказу на прийняття; період навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 згідно посвідчення № НОМЕР_1 , виданою 04.03.1981, оскільки не повністю зазначено по батькові заявника; періоди роботи в російській федерації: з 01.01.1992 по 26.06.1093, з 29.06.1993 по 07.09.1997, з 15.06.1997 по 12.07.1999 згідно записів трудової книжки НОМЕР_8 від 01.05.1991, оскільки з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Позивач повторно звернувся через портал Пенсійного фонду з заявою від 29.08.2023 про призначення пенсії.
За наслідками розгляду повторної заяви ГУ ПФУ у Львівській області прийняло рішення від 06.09.2023 №262140010086 про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Судом з'ясовано, що обґрунтування причин відмови у призначенні пенсії в спірному рішенні вказано що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період роботи з 25.07.1983 по 30.11.1983 згідно трудової книжки НОМЕР_2 виданої 13.03.1981, оскільки дата наказу на прийняття дописана, та не завірена належним чином (при попередньому зверненні в трудовій відсутня дата наказу);
- період навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 згідно посвідчення № НОМЕР_1 , від 04.03.1981, оскільки в посвідчені запис по батькові дописаний, та не завірений належним чином;
- періоди роботи та території російської федерації з 01.01.1992 по 26.06.1993, з 29.06.1993 по 07.09.1997, та з 15.06.1997 по 12.07.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.05.1991, оскільки відповідно до Закону України від 23.12.2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993» до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на РРФСР по 31.12.1991;
- період роботи з 30.01.2001 по 30.04.2002 згідно трудової книжки, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу.
Водночас у трудовій книжці НОМЕР_5 , виданої 13.03.1981 на ім'я позивача наявні наступні записи:
- запис без номера: до зарахування у ЗСМУ тресту «АЗНХМ» навчання в ЦУКК з 07.09.1980 по 07.03.1981. Посвідчення № НОМЕР_1 від 04.03.1981;
- запис №7: 25.07.1983. Автоколона 2707. Прийнятий на роботу в якості автослюсаря 2 розряду до ремонтної зони. Наказ №256 від 25.07.1983;
- запис №8: 29.11.1983 Присвоєно автослюсаря 3 розряду. Наказ 433;
- запис №9: 30.11.1983 Звільнений у зв'язку з призивом до лав Радянської Армії. Наказ № 423 від 26.1 1.1983.
Також, у трудовій книжці НОМЕР_4 виданої 01.05.1991 на ім'я позивача наявні наступні записи:
- запис №1: 01.05.1991 Свердловський кооперативний технікум. Прийнятий сторожем у гуртожиток. Наказ №19-к від 03.05.1991;
- запис №2: 02.09.1991 Звільнений за ст. 31 КЗпП РРФСР (за власним бажанням). Наказ № 35к від 02.09.1991;
- запис №3: 08.09.1991 Виробничо-будівельний кооператив «Академстрой» м. Свсрдловськ. Прийнятий бетонником 3-го розряду. Наказ №113 від 08.09.1991;
- запис №4: 15.03.1992 Переведений на посаду юриста. Наказ №61 від 15.03.1992;
- запис №5: 26.06.1993 Звільнений за ст. 31 КЗпП РРФСР (власне бажання). Наказ №171 від 26.06.1993;
- запис №6: 29.06.1993 Акціонерне товариство закритого типу «Рауф». Обраний на посаду генерального директора. Наказ № від 23.06.1993;
- запис №7: 07.09.1997 Звільнений за ст. 31 КЗпП РРФСР (власне бажання). Наказ № 10 від 07.09.1997;
- запис №8: 15.09.1997 Акціонерне товариство закритого типу «Рауф». Прийнятий на посаду юриста. Наказ № 1 15 від 15.09.1997;
- запис №9: 12.07.1999 Звільнений за ст. 31 КЗпП РРФСР (власне бажання). Наказ №69 від 12.07.1999;
- запис №12: 30.01.2001 ТОВ «Українська універсальна торгівля». Призначений на посаду директора. Наказ №18к від 30.01.2001;
- запис №13: 01.03.2003 Звільнений за власним бажанням ст. 38 КЗпП України. Наказ №2 від 01.03.2003.
Відповідно до посвідчення № НОМЕР_1 від 04.03.1981 ОСОБА_1 проходив навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 з відривом від виробництва при ЦУКК Головного управління МСС та присвоєно кваліфікацію слюсаря-монтажника 3 (третього) розряду.
Згідно з довідкою від 22.0 9.2007 за №46/1423, що видана Деснянським РУ ГУ МВС України в м. Києві, позивачем змінено ім'я по батькові з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 .
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 (надалі як і раніше Закон № 1058-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 зазначеного Закону № 1058-IV право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку, чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідно виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2023 по 31 грудня 2023 - не менше 30 років.
Відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із підстав для відмови у призначенні позивачу пенсії було те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 25.07.1983 по 30.11.1983 згідно трудової книжки НОМЕР_2 виданої 13.03.1981, оскільки дата наказу на прийняття дописана, та не завірена належним чином (при попередньому зверненні в трудовій відсутня дата наказу).
Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З огляду на зазначене, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Вказані правові висновки також відповідають правовим позиціям Верховного Суду, викладеним в постановах від 09.08.2019 по справі № 654/890/17 та від 21.02.2018 у справі №687/975/17, від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, відповідач протиправно посилався на недоліки трудової книжки, як на підставу для відмови у призначенні позивачу пенсії.
Колегія суддів також звертає увагу на постанову Верховного Суду від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а де зазначено, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, навіть формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист, зокрема й призначення пенсійних виплат.
Такої ж позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ГУ ПФУ протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 25.07.1983 по 30.11.1983.
З приводу не зарахування періоду роботи та території російської федерації з тих підстав, що з 01.01.2023 припинено участь російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, то апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Стаття 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14 січня 1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Так, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача, що регламентовано частиною 1, 10, 12 статті 20, частиною 16 статті 106 Закону №1058-IV.
Ст.1 Закону №1058-ІV передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно зі ст. 24 цього Закон №1058-ІVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.
Обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та, відповідно, сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в бюджет Пенсійного фонду російської федерації виник з 01 січня 2012.
Щодо покликання скаржника покладені в основу спірного рішення, на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 у м. москві, то апеляційний суд вважає таке покликання пенсійного органу необґрунтованими і безпідставними, оскільки Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 була чинна як для України, так і для росії в спірні періоди роботи позивача, а тому такі обставини як повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України та військова агресія по відношенню до громадян України, не може бути підставою для відмови пенсійним органом у врахуванні стажу позивача за періоди роботи на території росії, які мали місце до вказаних подій.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди та, відповідно, відсутність чи неможливість витребування документів з російської федерації.
Як видно з трудової книжки позивача, останній працював з 01.01.1992 по 26.06.1993, з 29.06.1993 по 07.09.1997, та з 15.06.1997 по 12.07.1999 на території російської федерації.
Запис про спірні періоди у трудовій книжці позивача заповнений відповідно до вимог Інструкції № 58 та містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу. Окрім того, записи засвідчені відтиском печаток підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватися в їх достовірності.
Таким чином, оскільки позивач працював у російській федерації в той час, коли усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території російської федерації у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 № 2783-IX, який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеної від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчиненого від імені України у м. москві 28.03.1997 і ратифікованого Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
Таким чином, період роботи позивача з 01.01.1992 по 26.06.1993, з 29.06.1993 по 07.09.1997, та з 15.06.1997 по 12.07.1999 підтверджено даними трудової книжки та має бути зарахований до страхового стажу позивача.
Щодо відмови у зарахуванні решти періоду роботи, оскільки відсутня інформація про даний період роботи в індивідуальних відомостях про застраховану особу суд зазначає таке.
Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004, підтверджується трудовою книжкою та документами, визначеними «Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 №637 (далі - як і раніше Порядок №637), а страховий стаж, набутий після 01 січня 2004, підтверджується довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд повторно наголошує, що пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування є трудова книжка.
Таким чином, період трудової діяльності з 30.01.2001 по 30.04.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_4 від 01.05.1991 підтверджується записами в трудовій книжці, а посилання відповідача на відсутність відомостей про страхові внески у цей період є безпідставним, оскільки вказані вимоги було запроваджено з 01.01.2004.
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується, серед іншого, також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів (пункт 8 Порядку №637).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
У матеріалах справи наявна копія посвідчення № НОМЕР_1 від 04.03.1981, згідно якого ОСОБА_1 проходив навчання з 08.10.1980 по 07.03.1981 з відривом від виробництва при ЦУКК Головного управління МСС та присвоєно кваліфікацію слюсаря-монтажника 3 (третього) розряду.
Таким чином, враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягає скасуванню.
Також, на думку апеляційного суду, позивачем обрано належний спосіб захисту його порушених прав, зокрема, шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апелянт не наводить жодних обґрунтувань з даного приводу, тому колегія суддів в силу вимог ч.1 ст.308 КАС України не надає згаданому оцінки.
Апеляційний суд при прийнятті даного рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №303-A, п. 29).
Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.
Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 липня 2024 року у справі №380/23608/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. М. Обрізко
судді Л. П. Іщук
Т. І. Шинкар