Справа № 560/15743/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Боровицький О. А.
07 квітня 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Боровицького О. А.
суддів: Курка О. П. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в якому просив:
- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії позивача за період з 01.01.2015 по 17.04.2024 року протиправними та дискримінаційними;
-зобов'язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 01.01.2015 по 17.04.2024 року з урахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06.11.1996 року Гірницьким РВ УМВС України в м. Макіївці.
21.11.2017 року позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Представник позивача, діючи на підставі належним чином оформленої довіреності 30.03.2023 року звернувся до Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Львова з заявою про поновлення виплати раніше призначеної пенсії.
До вказаної заяви представник позивача додав заяву про призначення/перерахунку пенсії № 2248 від 30.03.2023, копію паспорта серії НОМЕР_2 , довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, заяву про поновлення виплати №6830 від 30.03.2023, апостильовану та нотаріально засвідчену довіреність, трудову книжку, апостильоване та нотаріально завірене посвідчення особи № НОМЕР_3 , пенсійне посвідчення, апостильовану та нотаріально завірену особисту заяву про поновлення пенсії.
Відділ обслуговування громадян № 8 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області листом від 10.05.2023№ 1300-5211-8/66147 надіслало рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 04.04.2023 №91427029979, відповідно до якого, позивачу відмовлено в здійсненні перерахунку пенсії, з підстав неподанням заяви особисто заявником.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року по справі № 560/17794/23 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №914270329979 від 04.04.2023 року про відмову у призначенні (поновленні раніше призначеної пенсії) ОСОБА_1 , зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії), з врахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.
З метою реалізувати своє право на виплату недоотриманої пенсії 14.05.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відповідача з заявою про добровільне виконання рішення суду та виплатити його недоотриману пенсію на визначений ним банківський рахунок.
22.06.2024 року, представниками Позивача було отримано лист Відповідача за №11086-8956/М-03/8-2200/24 від 12.06.2024 року, відповідно до якого Відповідач повідомив що ним було виконано рішення та поновлено виплату пенсії ОСОБА_1 з 17.04.2024 року.
Проте, як вважає позивач, що відповідач неправомірно не виплатив позивачу суму недоотриманої пенсії за період з 01.01.2015 по 16.04.2024 року включно, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Частиною третьою статті Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до п. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припинялась у тому числі на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
У той же час, Рішенням Конституційного Суду від 07.10.2009 №25-рп/2009 наведені вище п. 2 ч. 1 ст. 49, друге речення ст. 51 Закону №1058-IV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Зазначені положення Закону №1058-IV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009.
У цьому Рішенні №25-рп/2009 Конституційний Суд України зауважив, що всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавлено цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору.
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду №25-рп/2009 від 07.10.2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону №1058-IV виникли підстави для поновлення конституційного права громадян України, які проживають на території інших держав, на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу (07.10.2009) територіальні органи Пенсійного фонду України мають відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Відповідно до ст. 44 Закону № 1058-IV, звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Суд зазначає, що постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2024 року по справі № 560/17794/23 визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області №914270329979 від 04.04.2023 року про відмову у призначенні (поновленні раніше призначеної пенсії) ОСОБА_1 , зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийняти та розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення (поновлення раніше призначеної пенсії), з врахуванням висновків суду, викладених у даній постанові.
Однак, відповідач поновив виплату пенсії позивачу згідно Закону №1058 з 17.04.2024 у розмірі 11985,91 грн., про що повідомив ОСОБА_1 , листом від 12.06.2024 №11086-8956/М-03/8-2200/24.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Беручи до уваги, що позивач виконав вимогу щодо особистого подання заяви про поновлення виплати пенсії на поточний банківський рахунок, суд робить висновок, що відповідач вчинив протиправну бездіяльність щодо не виплати пенсії на його рахунок відкритий у банківській установі.
Право на пенсію включається в поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». Отже, при з'ясуванні змісту поняття «майно» недостатньо керуватися національним законодавством держав-учасниць Конвенції. Щоб вирішити питання щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції до конкретної справи, ЄСПЛ повинен з'ясувати, чи надають обставини справи в цілому заявнику право на самостійний інтерес, що захищається цією статтею. Аналізуючи практику розгляду ЄСПЛ справ щодо порушення права володіння майном, можемо зробити висновок, що поняття «майно», як і «власність», має досить широке тлумачення й охоплює цілу низку економічних інтересів (активів) - як матеріальних, так і нематеріальних та включає в себе право на пенсію та соціальні виплати.
Так, у справі «Міллер проти Австрії» (заява № 5849/72) від 16 грудня 1974 року визначений обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином.
У справі «Гайгузус проти Австрії» (заява № 17371/90) від 16 вересня 1996 року зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, в свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності (п. 39).
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
За загальним правилом, не існує строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 19 березня 2019 року у справі № 806/1952/18.
Однак, що стосується періоду за який відповідач повинен був виплатити суму недоотриманої пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно листа ГУ ПФУ в Донецькій області від 23.01.2023 №0500-0202-8/7838 встановлено, що виплата пенсії здійснювалась позивачу по 28.02.2018 згідно ст.47 Закону №1058 на картковий рахунок АТ "Ощадбанк".
Тобто в період з дати поновлення виплати пенсії 01.01.2015 по 28.02.2018 виплата пенсії позивачу здійснювалась згідно ст.47 Закону №1058 на картковий рахунок АТ "Ощадбанк".
А тому, суд вважає, що має право на недоотриману суму пенсії за період з 01.03.2018 по 16.04.2024 включно.
Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження нарахування позивачу, пенсії за період з 01.03.2018 по 16.04.2024 включно, в тому числі на виконання рішення суду, не надано.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стосовно позовних вимог, щодо нарахування компенсації втрати частини доходів та індексації пенсії, суд зазначає наступне.
Щодо проведення індексації недоотриманої пенсії суд вважає, що така вимога є передчасною, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв'язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум, відтак у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.
Стосовно компенсації втрати частини доходів суд зазначає, що згідно з частою другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №380/7800/20, від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та від 20 квітня 2021 року у справі № 160/9175/18.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Боровицький О. А.
Судді Курко О. П. Шидловський В.Б.