справа № 940/1395/24
головуючий у суді І інстанції Косович Т.П.
провадження № 22-ц/824/4444/2025
суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.
Іменем України
02 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Мостової Г.І.,
суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,
за участі секретаря судового засідання Лазоренко Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Ніни Іванівни на ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження
у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, -
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Тетіївського районного суду Київської області із заявою, в якій просить встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зник безвісти 03 червня 2024 року поблизу н.п. Сіверськ Донецької області.
Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу пов'язане зі спором про право отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, а тому встановлення такого факту не може здійснюватися у порядку окремого провадження.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Коннова Н.І. подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що ОСОБА_1 у своїй заяві просила суд лише встановити свій соціальний статус для подальшого вирішення питань про соціальний захист членів сімей загиблих (зниклих безвісти) захисників України відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту».
Спір про право отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_2 відсутній.
Вказує, що судом першої інстанції враховано правовий висновок Верховного Суду від 22 квітня 2020 року, який вже втратив свою актуальність, замість висновку, який викладений у постанові ВП ВС від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Від представника Міністерства оборони України - Кучми А.Г. надійшли письмові пояснення, у яких вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Письмові пояснення обґрунтовані тим, що заявник не належить до членів сім'ї військовослужбовця. Проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу не легітимізує правове становище неодружених осіб.
У якості заінтересованих осіб заявником не зазначено жодних осіб, які можуть мати право на отримання виплат за зниклого без вісті військовослужбовця (або зазначено про відсутність таких осіб.)
Учасники справи у судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Виходячи з положень статті 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення статті 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов'язковою.
Зважаючи на вимоги частини 9 статті 128, частини 5 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, дійшла висновку про таке.
Відповідно до частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Звертаючись до суду, заявниця вказала, що метою звернення із заявою про встановлення факту спільного проживання є необхідність в одержанні виплати одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум у зв'язку із зникненням безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 .
Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина 4 статті 315 ЦПК України).
Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблено висновок, що «у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо:
згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».
Подібного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 зроблено висновок про те, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до суду адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.
Таким чином, передбачено, що відповідна категорія справ розглядається у порядку цивільного судочинства і розгляд справи можливий, як в порядку окремого провадження, так і в порядку позовного провадження, в залежності від того чи існує спір про право.
При цьому слід виходити з того, що спір про право можливий не у заявника із Міністерством оборони, а саме із іншими особами, які можуть претендувати на отримання соціального захисту членів сімей зниклих безвісті військовослужбовців.
Відповідно до пункту 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім'я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі (пункти 4, 5 Порядку виплати грошового забезпечення сім'ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884).
Однак, встановлення судом обставин чи існує спір про право можливе лише після з'ясування судом наявності інших осіб, які можуть претендувати на виплату грошового забезпечення у зв'язку із зникненням військовослужбовця безвісти.
Отже, передчасним є висновок суду першої інстанції про те, що факт, про встановлення якого просить заявниця, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право з Міністерством оборони України, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.
Суд першої інстанції не перевірив доводи ОСОБА_1 , не встановив і в своїй ухвалі не зазначив, хто є спадкоємцем ОСОБА_2 , який би оспорював право заявниці на отримання грошового забезпечення, тобто не встановив коло спадкоємців, а також між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.
Також з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з іншими особами.
Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження, є передчасними і нічим не обґрунтованим.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції не встановлював дійсних осіб, між якими існує спір про право, та не встановив, чи є між такими особами реальний а не вірогідний спір.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коннової Ніни Іванівни задовольнити.
Ухвалу Тетіївського районного суду Київської області від 29 жовтня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення повного судового рішення 03 квітня 2025 року.
Головуючий Г.І. Мостова
Судді Р.В. Березовенко
О.Ф. Лапчевська