1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 01 квітня 2025 року апеляційну скаргупредставника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника
власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт на тимчасово вилучене майно 19.12.2024 року в ході проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_5 , а саме: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон «Iphone 13», серійний номер НОМЕР_1 W imei НОМЕР_2 , imei 2: НОМЕР_3 .
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді про накладення арешту.
Апелянт зазначає, що прокурором не обґрунтовано мету накладення арешту, визначену ч. 2 ст. 170 КПК України, а долучена до клопотання постанова про визнання речовим доказом є формальною.
Посилається на те, що ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні та майно вилучено всупереч ухвалі слідчого судді.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, детективами Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 11 березня 2024 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 72024000320000010,за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 205-1 КК України.
В ході досудового розслідування досліджується факт умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах службовими особами ТОВ «Збруч Ресурс» за попередньою змовою з службовими особами ТОВ «Айота», ТОВ «Транс ДАФ», ФОП ОСОБА_8 , та іншими суб'єктами господарювання за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України.
За версією органу досудового розслідування до вказаної протиправної діяльності, може бути причетна, у тому числі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 та виконувала функцію головного бухгалтера ТОВ «Збруч Ресурс».
19 грудня 2024 року на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року проведено обшук за фактичним місцем проживання ОСОБА_5 , а саме: АДРЕСА_2 , під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Iphone 13», серійний номер НОМЕР_4 imei НОМЕР_2 , imei2 НОМЕР_3 , який перебував у володінні ОСОБА_5
19 грудня 2024 року постановою старшого детектива Головного підрозділу детективів Бюро економічної безпеки України ОСОБА_9 зазначений мобільний телефон визнано речовим доказам у даному кримінальному провадженні.
20 грудня 2024 року прокурор першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами Бюро економічної безпеки України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 направив поштовим зв'язком до Шевченківського районного суду м. Києва клопотання про накладення арешту на вилучене майно.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року клопотання детектива задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 72024000320000010, про накладення арешту на зазначене майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження речових доказів, необхідно накласти арешт.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права ОСОБА_5 , з потребами кримінального провадження та її зв'язок із кримінальним правопорушенням.
Як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172КПК України, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус як накладення арешту на майно та надасть змогу виконати завдання, для виконання якого детектив звернувся із клопотанням, а відтак доводи апелянта про відсутність правових підстав для арешту майна, є не переконливими.
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_5 не має статусу підозрюваної у кримінальному провадженні, не вказує на незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді, оскільки як зазначено у клопотанні, мобільний телефон визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховано ним при прийнятті рішення.
Крім того, постановою детектива Головного підрозділу детективів БЕБ України ОСОБА_10 від 23 грудня 2024 року у кримінальному провадженні призначено судову комп'ютерно-технічну експертизу щодо вказаного мобільного телефону (а.с.106-107).
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 лютого 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 761/48186/24 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_14
Справа № 11сс/82/2106/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК