Справа № 372/1182/20
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/307/2025
26 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Шаламай Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , адвоката Буняка Валерія Сергійовича в інтересах ОСОБА_2 , адвоката Казаряна Арама Оганесовича в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року у складі судді Проць Т.В.,
у цивільній справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про визнання недійсним рішення, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,-
У квітні 2020 року перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Державного підприємства (далі - ДП) «Київське лісове господарство», Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства звернувся у суд із позовом у якому просив:
- визнати недійсним рішення LVI сесії Української міської ради V скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства у м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині затвердження проекту землеустрою та передання у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;
- усунути перешкоди державі в особі ДП «Київське лісове господарство» у користуванні та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення загальною площею 0,9 га шляхом повернення на користь держави у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння:
ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061;
ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062;
ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069;
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064;
ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065;
ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради.
Позов обґрунтовано тим, що 16 жовтня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесені відомості за № 42018111200000721 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України, та розпочато досудове розслідування за фактом незаконного виділення у приватну власність громадян земельних ділянок лісогосподарського призначення на території міста Українка Обухівського району Київської області.
Під час досудового розслідування встановлено, що рішенням Української міської ради LVI сесії V скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства у місті Українка та селі Плюти у межах Української міської ради та передано земельні ділянки у приватну власність громадян, зокрема: ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071.
На підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2016 року ОСОБА_8 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 на користь ОСОБА_2 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2020 року ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
На підставі договору пайового внеску від 19 грудня 2017 року ОСОБА_6 передала земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065 до пайового фонду ОК «ЖБК «Паритет».
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 залишилися у власності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яким їх передали рішенням Української міської ради від 13 травня 2010 року.
За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва у кварталі 85, виділів 5 і 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділу 8 Козинського лісництва згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 року, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 23 листопада 2018 року № 567 та фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва.
Прокурор стверджував, що вказане рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року про передачу спірних земельних ділянок у власність фізичним особам є незаконним, оскільки прийнято всупереч приписам земельного та лісового законодавства, поза межами компетенції міської ради та без згоди постійного землекористувача.
Здійснення Українською міською радою права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, що відповідно до статей 387, 388, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.
Крім того вказував, що цивільний оборот земельних ділянок, у тому числі, які перебувають у користуванні спеціалізованих лісогосподарських підприємств, є законодавчо обмеженим. Зазначене зумовлює те, що вимогу про зобов'язання повернення спірної земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити протягом усього часу, поки триває порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.
Також право приватної власності на спірні земельні ділянки вкриті лісовою рослинністю, які знаходяться в єдиному лісовому масиві та перебувають у користуванні державного лісогосподарського підприємства, не може виникнути за жодних умов, а тому належним способом захисту є пред'явлення саме негаторного позову.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 11 жовтня 2021 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, поданий в інтересах держави в особі ДП «Київське лісове господарство» залишено без розгляду.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року позов першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задоволено.
Визнано недійсним рішення LVI сесії Української міської ради V скликання від 13 травня 2010 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 19-ти громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення особистого селянського господарства у м. Українка та с. Плюти в межах Української міської ради Обухівського району Київської області» в частині затвердження проекту землеустрою та передання у приватну власність земельних ділянок на користь ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ;
Усунуто перешкоди у здійсненні державою права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення на користь держави з незаконного володіння: ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОК «ЖБК «Паритет» земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071, що розташовані на території Української міської ради.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційних скаргах відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 просять скасувати рішення суду першої інстанції через невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 вказує про те, що в матеріалах справи відсутні рішення компетентного органу про передачу земельної ділянки та інших земельних ділянок (згідно Рішення 56 сесії) ДП «Київське лісове господарство» та відповідне погодження інших уповноважених органів. Тобто прокурором на доведено належними та допустимими доказами віднесення спірної земельної ділянки та інших земель згідно Рішення 56 сесії до земель лісогосподарського призначення.
Вказано, що прокурор зазначає, що земельні ділянки та інші землі згідно Рішення 56 сесії знаходились у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство». При цьому, жодним чином не обґрунтувань наявність у Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства повноважень щодо здійснення захисту інтересів держави шляхом оскарження рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельних ділянок, що належать такому органу місцевого самоврядування.
Крім того, прокурор у позовній заяві просив витребувати земельну ділянку та інші спірні землі на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарство», тобто, прокурор діяв не в інтересах держави в особі державного органу, а в інтересах державного підприємства, а суд першої інстанції задовольнив таку позовну вимогу. Зазначене свідчить про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив норми статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України.
Також, відповідач зазначає, що прокуратурі Обухівського району, а згодом і реформованій в Києво-Святошинські місцевій прокуратурі, було відомо про Рішення 56 сесії ще в травні 2010 року, а тому строк позовної давності потрібно було обраховувати саме з травня 2010 року. За таких обставин, на дату подання прокурором позовної заяви строк позовної давності сплив.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 вказує про те, що задовольняючи позов прокурора та складаючи оспорюване рішення суд першої інстанції порушив ч. 1 ст. 13 ЦПК, адже, залишивши заяву прокурора про зміну предмету позову без задоволення, у тексті оскаржуваного рішення суд першої інстанції всупереч ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та самостійно й незаконно відійшов від способу захисту, первісно заявленого прокурором, вирішивши позов в зміненій редакції.
Вказано, що належним способом захисту може виступати примусовий викуп державою такої земельної ділянки у добросовісного покупця з мотивів суспільної необхідності. Однак, виключно на оплатній основі. Саме такий належний, по відношенню до земельної ділянки ОСОБА_2 , спосіб захисту передбачений ст. 350 ЦК України і Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності». Відповідно, встановивши застосування прокурором неналежного способу захисту, суд мав відповідно до сталої практики судів і закону, та диспозитивності й змагальності цивільного судочинства, відмовити прокурору в задоволенні позову. Більше того, у даному випадку в рамках кримінального провадження №42018111200000721, на яке посилається прокурор, жодна посадова особа не була притягнута до кримінальної відповідальності за свої дії, що додатково вказує на явну непропорційність вилучення в ОСОБА_2 його земельної ділянки.
Вказано, що основоположним доказом прокурора є лише твердження позивача по справі ДП «Київське лісове господарство», ніби то земельна ділянка кадастровий номер №3223151000:01:018:0061 за уточненими даними відноситься до земель лісового фонду (лист ДП «Київське лісове господарство» від 19 лютого 2020 року №09-181). Однак, вказане твердження не є офіційним документом. Тим більше, необхідно враховувати той факт, який визнається всіма сторонами і тому за ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню, що раніше в установленому законом порядку ДП «Київське лісове господарство» при землевідведенні відповідної земельної ділянки листом №02-116 від 09 березня 2010 року зазначало, що вказані землі не відносяться до земель лісового фонду та надало відповідне погодження на відведення земель у приватну власність. За написання вказаного листа-погодження проекту землеустрою на даний час жодна посадова особа до відповідальності не притягнута, а тому вказаний офіційний лист-погодження проекту землеустрою чинним.
Зазначено, що навіть якщо спірна земельна ділянка й відносилася в 2010 році до земель лісового фонду, що не доведено прокурором, то й в такому випадку немає законних підстав до витребування в добросовісного набувача відповідної земельної ділянки. Більше того, ОСОБА_2 набув вказану земельну ділянку оплатно й добросовісно, відповідно спірна земельна ділянка не може бути витребувана чи вилучена в нього в силу положень ст. 388 ЦК України.
Також, відповідач зазначає, що прокурор оскаржив рішення Української міської ради Обухівського району Київської області від 13 травня 2010 року в квітні 2020 року, тобто, з істотним пропуском трирічного строку позовної давності.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що в матеріалах справи відсутні докази, які б доводили, що земельна ділянка площею 0,2000 га з кадастровим номером № 3223151000:01:018:0064, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відноситься до земель лісового фонду.
Також, відповідач вказує, що всі державні контролюючі органи, які приймали участь у виділені земельної ділянки ОСОБА_9 та надавали дозволи та довідки для відчуження земельної ділянки за договором купівлі-продажу стверджували, що земельна ділянка має цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства і не має жодних перешкод для її використання за цим призначенням.
Більше того, позивач по справі ДП «Київське лісове господарство» в своєму листі № 02-116 від 09 березня 2010 року та доданій до нього карті зазначив, що земельні ділянки не відносяться до земель лісового фонду ДП «Київський лісове господарство». Зазначене суд не прийняв до уваги, оскільки на його думку висновки компетентних державних органів можуть бути спростовані інформацією ДП «Київське лісове господарство», та інформацією УДПЛВО «Укрдержліспроект». Однак, зазначений висновок не відповідає наявним у матеріалах справи доказам.
У відзиві на апеляційні скарги керівник Обухівської окружної прокуратури Київської області вказує про те, що безпідставними є твердження відповідачів щодо порушення судом норм матеріального права у зв'язку з чим просив рішення районного суду залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.
Постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОК «ЖБК «Паритет» задоволено частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року в частині позовних вимог прокурора до Української міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОК «ЖБК «Паритет» скасовано та ухвалено у цій частині нове судове рішення.
Закрито провадження у справі за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОК «ЖБК «Паритет» про усунення перешкод у здійсненні ДП «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельною ділянкою.
Роз'яснено першому заступнику керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Київського апеляційного суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.
У задоволенні позову першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Української міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні ДП «Київське лісове господарство» права користування та розпорядження земельними ділянками площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 та площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 шляхом повернення зазначених земельних ділянок у постійне користування ДП «Київське лісове господарство» відмовлено.
В іншій частині рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 28 серпня 2024 року постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння змінено, викладено абзац шостий її резолютивної частини в іншій редакції.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 грудня 2024 року справу в частині вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Паритет» про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння направлено за встановленою юрисдикцією до Господарського суду Київської області.
Під час перебування справи в суді касаційної інстанції до Київського апеляційного суду на рішення районного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 в якій посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими ставиться питання про скасування рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2022 року в частині щодо визнання недійсним рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010 року в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у приватну власність земельних ділянок на користь відповідачів і про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення шляхом повернення державі з незаконного володіння ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069 скасувати. Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в зазначених частинах, а в іншій частині залишити без змін.
Вказує, що вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призводить до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, а тому суд першої інстанції дійшов не обґрунтованого висновку про те, що заявлені в цій справі першим заступником керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області вимоги про визнання недійсним рішення ради є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах. А тому підстав до задоволення позовних вимог прокурора до Української міської ради Обухівського району Київської області в цій справі взагалі не має.
Крім того, оскільки прокурором пред'явлено негаторний позов про зобов'язання відповідачів повернути земельні ділянки, а не віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції дійшов не правомірного висновку про обрання прокурором ефективного способу захисту у спірних правовідносинах, оскільки спірні земельні ділянки зареєстровані за кожним із відповідачів.
Також вказано, що належна ОСОБА_4 спірна земельна ділянка не відносяться до земель лісогосподарського призначення, про що у справі наявні докази, які судом не взято до уваги та який зважаючи лише на надану ДП «Київське лісове господарство» у 2020 році інформацію про те, що спірні ділянки повністю чи частково розташовані на землях лісогосподарського призначення, зробив висновок про те, що ці ділянка, у т.ч. ділянка ОСОБА_4 , належать до земель лісового фонду (лісогосподарського призначення).
Залишив поза увагою суд першої інстанції й той факт, що Козинське лісництво, Київський держлісгосп, Київське державне лісогосподарське об'єднання «Київліс» (документи яких щодо лісовпорядкування є в матеріалах справи) не є учасниками цієї справи і не встановив яке вказані юридичні особи мають відношення до ДП «Київське лісове господарство» і чому документи зазначених юридичних осіб підтверджують віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення та/або право користування цими земельними ділянками.
У судовому засіданні адвокат Казарян А.О. в інтересах ОСОБА_10 , адвокат Буняк В.С. в інтересах ОСОБА_2 просили апеляційні скарги, подані ними задовольнити, прокурор Батюк І.В. просила апеляційні скарги відхилити.
Інші учасники в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи судом повідомлялися в установленому законом порядку.
Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов'язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).
Зважаючи на зазначене та вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, суд визнав повідомлення інших учасників належним, а їх неявку такою, що не перешкоджає розглядові справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду.
З огляду на викладене, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 , а також вказівок Верховного Суду, які викладено у постанові від 28 серпня 2024 року в межах позовних вимог до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону рішення суду в частині, що переглядається апеляційним судом, не відповідає.
Зі справи убачається, що рішенням Української міської ради LІІI сесії V скликання від 11 лютого 2010 року ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства у АДРЕСА_1 (а.с. 23-25 т. 1).
Рішенням Української міської ради LІI сесії V скликання від 24 грудня 2009 року ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельних ділянок орієнтовною площею по 0,1 га у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 (а.с. 26-28 т. 1).
Рішенням Української міської ради LVI сесії V скликання від 13 травня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 2,847 га у власність 19-ти громадян для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд та для ведення особистого селянського господарства у місті Українка та селі Плюти у межах Української міської ради та передано земельні ділянки у приватну власність громадян, зокрема: ОСОБА_8 - земельну ділянку площею 0,1 га для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061; ОСОБА_5 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0062; ОСОБА_4 - земельні ділянки площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069; ОСОБА_9 - земельну ділянку площею 0,2 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064; ОСОБА_6 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065; ОСОБА_7 - земельну ділянку площею 0,1 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 3223151000:01:018:0071 (а.с. 29-31 т. 1).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 04 липня 2016 року, серія та номер 262, ОСОБА_8 відчужила земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0061 ОСОБА_2 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742078 та інформацією з Державного земельного кадастру (а.с. 58-61 т. 1).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 14 січня 2020 року, серія та номер 14, ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0064 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742263 та інформацією з Державного земельного кадастру (а.с. 62-65, 76-78 т. 1).
На підставі договору про здійснення пайового внеску асоційованим членом ОК «ЖБК «Паритет» від 19 грудня 2017 року ОСОБА_6 внесла до пайового фонду названого кооперативу земельну ділянку з кадастровим номером 3223151000:01:018:0065, що підтверджується актом приймання-передання майна пайового внеску від 19 грудня 2017 року, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 лютого 2020 року № 199742330 та інформацією з Державного земельного кадастру (а.с. 79-83, 86-93 т.1).
Згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Державного земельного кадастру ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 є власниками земельних ділянок на час розгляду справи.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 залишилися у власності ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , яким їх передали на підставі рішення Української міської ради від 13 травня 2010 року, що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інформацією з Державного земельного кадастру (а.с. 62-70, 94-96 т. 1).
За інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 листопада 2018 року № 02-02/883 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065 повністю розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва у кварталі 85, виділів 5 і 8, а земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 частково розташовані на землях лісогосподарського призначення кварталу 85, виділу 8 Козинського лісництва згідно з планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування 1993 та 2003 року, що також підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання «Укрдержліспроект» від 23 листопада 2018 року № 567, фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесеними межами кварталу 85 Козинського лісництва, проектами організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» та ДП «Київське лісове господарство», таксаційними описами, планами лісонасаджень, протоколами лісовпорядних нарад (а. с. 32-34, 36-55 т.1).
Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 19 лютого 2020 року № 09-181 земельні ділянки з кадастровими номерами 3223151000:01:018:0061, 3223151000:01:018:0062, 3223151000:01:018:0063, 3223151000:01:018:0064, 3223151000:01:018:0065, 3223151000:01:018:0069, 3223151000:01:018:0071 розташовані на землях лісогосподарського призначення у кварталі 85 Козинського лісництва. Вказані ділянки дійсно відведені за рахунок земель Козинського лісництва, погодження на їх вилучення не надавалося. Станом на 2010 рік відображення земельних ділянок на кадастровій карті або на ортофотопланах відповідного масштабу було неможливе, тому надавалася інформація відповідно до викопіювання земельних ділянок на схемах формування територій рад по угіддям у масштабі 1:10000, які були основою формування меж всіх землекористувачів, що розташовані територіально на окремій сільській, міській раді (а.с. 56 т.1).
При цьому з листа Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 12 лютого 2020 року № 04-48/315 відомо, що назване управління не надавало будь-яких погоджень на зміну цільового призначення спірних земельних ділянок (а.с. 35 т. 1).
Також установлено, що прокурору стало відомо про порушене право лише під час проведення прокуратурою розслідування у кримінальному провадженні № 42018111200000721, зареєстрованому в ЄРДР 16 жовтня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 364 КК України.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, заявлених до ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що рішення міської ради щодо передачі у власність відповідачки земельної ділянки площею 0,2 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0063 та земельної ділянки площею 0,1 га з кадастровим номером 3223151000:01:018:0069 є незаконним, остільки на момент прийняття оспорюваного рішення 56 сесії Української міської ради 5 скликання від 13 травня 2010року про передачу у приватну власність ОСОБА_4 , указані земельні ділянки перебували у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» й відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилися у кварталі № НОМЕР_1 , їх передача у власність відбулася без вилучення із Держлісфонду України, а тому є таким, що не відповідає положенням чинного законодавства.
Між тим, районним судом не враховано наступне.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).
Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
Відповідно до змісту позову, прокурор просить відновити право власника щодо володіння спірними земельними ділянками, тому з урахуванням викладених обставин, апеляційний суд вважає, що заявлені прокурором позовні вимоги про визнання недійсним (незаконним) рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою не є належним і ефективним способом захисту порушених прав.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в означеній частині вимог, заявлених до ОСОБА_4 , суперечить положенням процесуального права, не ґрунтується на положеннях матеріального права.
Перевіряючи законність рішення суду в частині позовних вимог першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , а також ОСОБА_4 , апеляційний суд враховує наступне.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. В абзаці третьому частини третьої цієї статті міститься заборона здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань.
У постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 204/6292/18 та від 17 червня 2020 року у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок, згідно з яким саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але, на відміну від органів державної влади, не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов'язками щодо реалізації державної влади. Водночас державні організації (установи, заклади), на відміну від державного органу, не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та є частиною механізму, а не апарату держави. Державна організація - це створений державою колектив працівників чи службовців, що характеризується організаційною єдністю, а також наявністю нормативно визначених повноважень в одній зі сфер суспільних відносин. При цьому така організація має власний кошторис.
У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України… Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять доказів підтвердження того, що Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства надавало згоду на переведення спірних земельних ділянок з лісових земель у землі для ведення особистого селянського господарства та для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Отже, до компетенції Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2022 року у справах № 369/16419/18 і № 372/2969/18 та від 21 вересня 2022 року у справі № 369/8239/19.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Відповідно до частин першої, другої статті 20 Земельного кодексу України (далі - ЗК України, тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).
При цьому, згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.
Відповідно до частини другої статті 8 Лісового кодексу України (далі -ЛК України) (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Водночас частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства. Отже, застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначено статтею 122 ЗК України.
Частиною третьою статті 17 ЛК України передбачено, що ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до пунктів 4, 5, 8 частини першої статті 31 ЛК України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території, зокрема:
а) передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території;
б) приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст обласного та республіканського (Автономної Республіки Крим) значення;
в) забезпечують здійснення заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні та інші технічні засоби та обладнання, забороняють відвідування лісів населенням і в'їзд до них транспортних засобів у період високої пожежної небезпеки в порядку, передбаченому законодавством.
Районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення (пункт 4 частини першої статті 32 ЛК України).
Отже, питання щодо розпорядження земельними ділянками, в тому числі, земельними лісовими ділянками, державної власності, забезпечення заходів щодо охорони і захисту лісів законодавством покладено на органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації) за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища.
Встановлено, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, яке прокурором було визначено позивачем у даній справі, відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401, підпорядковується Державному агентству лісових ресурсів України та є його територіальним органом.
Держлісагентство України - центральний орган виконавчої влади України з питань лісового, мисливського господарства, полювання та мисливського собаківництва. Утворене шляхом реорганізації Державного комітету лісового господарства України. Діяльність Держлісагентства спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту навколишнього середовища і природних ресурсів.
Функціями Держлісагентства України відповідно до Положення про Держлісагенство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2014 року № 521 з подальшими змінами, зокрема, є: здійснення державного управління в галузі ведення лісового і мисливського господарства, а також державного контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів щодо ведення лісового господарства (крім державного контролю з карантину рослин та у сфері захисту рослин); здійснення державного управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління; організація ведення лісовпорядкування та впорядкування мисливських угідь; ведення державного лісового кадастру та обліку лісів; здійснення моніторингу лісів; прийняття рішення про віднесення лісів до відповідної категорії.
Відповідно до Положення про Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, затвердженого наказом від 12 листопада 2012 № 401 (далі - Положення), Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства підпорядковується Держлісагентству України та є його територіальним органом.
Відповідно до пунктів 15, 16 Положення, управління лісового та мисливського господарства утворюються у порядку, передбаченому статтею 21 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади". Управління є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України та установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Управління лісового та мисливського господарства, відповідно до покладених на нього завдань, надає адміністративні послуги, забезпечує організацію лісовпорядних та мисливськовпорядних робіт, розроблення та реалізацію проєктів організації і розвитку лісового та мисливського господарства, будівництва об'єктів виробничо-соціального призначення, в тому числі лісових доріг; затверджує матеріали лісовпорядкування, надає висновок та погоджує зміну цільового призначення земельних лісових ділянок для їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, надає дозвіл на переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель у цілях, пов'язаних з веденням лісового господарства, погоджує визначення місць розміщення підприємств, споруд та інших об'єктів, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів тощо.
Ураховуючи, що завданням Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є реалізація повноважень Держлісагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці у сфері лісового та мисливського господарства, слід дійти висновку, що Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб'єктом владних повноважень.
У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Суд під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала цей висновок та зазначила, що під час такої перевірки поняття "компетентний орган" у цій постанові вживається у значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Отже, до компетенції Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства належить лише погодження зміни цільового призначення земельних ділянок.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 19 січня 2022 року у справі № 369/16419/18 та у справі № 372/2969/18.
У статті 57 ЛК України визначено вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, відповідно до частини першої якої зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Аналогічне положення міститься у статті 20 ЗК України.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, а саме, Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин: 1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; 2) спрямовує та координує діяльність органів виконавчої влади щодо організації охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 3) забезпечує розроблення та виконання загальнодержавних програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 4) затверджує державні програми з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; 5) передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності; 7) приймає рішення про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними природоохоронного та лісового законодавства; 8) вирішує інші питання у сфері лісових відносин відповідно до Конституції України та закону.
Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
Порядок вилучення земельних ділянок визначено статтею 149 ЗК України, якою встановлено, що земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
У частинах п'ятій статті 149 ЗК України встановлено, що районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.
Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема ліси для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
Так, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства є суб'єктом владних повноважень інтереси, якого може представляти прокурор, однак на законодавчому рівні не наділене повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, відповідно, не є органом, який може бути належним позивачем у спірних правовідносинах.
Відсутність у Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства права на розпорядження спірною земельною ділянкою прокурором при апеляційному перегляді справи не спростовано.
Так, позов пред'явлено на захист інтересів держави, ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, право розпорядження спірними земельними ділянками державної власності були прийняті Українською міською радою з перевищенням повноважень, тобто, спірні земельні ділянки вибули з володіння власника - держави - поза його волею, що свідчить про порушення права Кабінету Міністрів України, а не Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства.
Належними сторонами в цивільній справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб'єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач - особа, якій належить право вимоги; належний відповідач - особа, котра повинна відповідати за позовом.
Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб'єктності позивача і відповідача покладається на позивача та осіб, які порушують процес на захист прав та інтересів позивача. Під час прийому позовної заяви до розгляду, на основі норм матеріального права, суд визначає чи є сторони належними. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.
Однак, не завжди справа порушується належним позивачем, а в якості відповідача залучається належний відповідач.
У момент порушення справи не завжди відомо, чи є позивач суб'єктом права, чи порушене його право, чи є порушником права саме та особа, на яку вказує позивач. Тому позивача і відповідача в момент порушення справи вважають можливими суб'єктами спірних матеріальних правовідносин.
Неналежними сторонами в цивільному процесі будуть ті особи, які не є суб'єктами права вимоги чи несення обов'язку. Неналежний позивач - це особа, якій не належить право вимоги по пред'явленому в суді позову, а неналежним відповідачем та особа, що не повинна відповідати по пред'явленому до неї в суді позову.
Встановлені вище обставини є самостійною підставою для відмови в позовних вимогах заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вирішення вимог про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 ОСОБА_4 , а також в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , адвоката Буняка Валерія Сергійовича в інтересах ОСОБА_2 , адвоката Казаряна Арама Оганесовича в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 вересня 2022 року в частині вирішення вимог про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , а також в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 04 квітня 2025 року.
Суддя-доповідач:
Судді: