07 квітня 2025 р. Справа № 480/8234/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідч-2, ГУ ПФУ в Сумській області), в якій просив:
1) скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівський області від 14.08.2024 № 182950005390 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
2) зобов'язати ГУ ПФУ у Львівський області та ГУ ПФУ у Сумський області зарахувати до страхового (трудового) стажу періоди трудової діяльності на території російської федерації з 01.01.1992 до 09.09.1994 та з 19.09.1994 до 20.12.1990 на підприємстві «Управління будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд», та товаристві з обмеженою відповідальністю "Фірма "СВЮ";
3) зобов'язати ГУ ПФУ у Львівський області та ГУ ПФУ у Сумський області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахування страхового (трудового) стажу набутого під час трудової діяльності на території російської федерації та заробітної плати отриманої у період з 01.01.1985 до 31.12.1989, з якої сплачені страхові внески.
Свої вимоги мотивував тим, що у спірний період позивач працював на території російської федерації, тому при визначенні права на пенсійне забезпечення, відповідно до частин 1, 2 статті 4 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1058 територіальний орган Пенсійного фонду повинен був застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відтак стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при призначенні пенсії, а тому відмова відповідача-1 є протиправною.
Позивач вважає, що ГУ ПФУ у Львівський області та ГУ ПФУ в Сумській області діяли недобросовісно та необґрунтовано, не врахували усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, тобто не у спосіб визначений статтею 19 Конституції України, і як наслідок допустили неналежний розгляд поданої позивачем заяви про призначення пенсії та доданих до неї документів.
Ухвалою суду від 14.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Крім того, вказаною ухвалою суду у відповідача витребовувалися додаткові докази у справі, які на виконання вимог ухвали представником ГУ ПФУ у Львівській області було надано.
Також представник відповідача-1 подав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що згідно Закону України від 01.12.2022 №2783-ІХ “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року “ відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема, з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 вчиненого від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифіковано Законом України від 03.03.1998 № 140/98-ВР.
Після зупинення дії Конвенції від 22.01.1993 не застосовуватиметься у відносинах з російською федерацією. Таким чином, документи, видані компетентними органами росії приймаються на території України виключно за умови легалізації, в даному випадку, проставлення апостилю.
При цьому стаття 7 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Сторони Україна та росія вийшли з угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Тобто угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 не діє на території України та росії.
ГУ ПФУ в Сумській області відзиву на позовну заяву станом на сьогодні до суду не подало. При цьому, частиною другою статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Відтак, вбачається можливим розглянути справу за наявними матеріалами у справі.
Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 07.08.2024 року через вебпортал ПФУ звернувся із заявою про призначення пенсії (а.с. 48-49).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ у Львівській області, та рішенням якого від 14.08.2024 №182950005390 ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з тим, що необхідний страховий стаж згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років. Після досягнення віку 63 роки з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року необхідний страховий стаж становить від 21 до 31 року та після віку 65 років - за наявності страхового стажу не менше 15 років. В той час як страховий стаж заявника становить 13 років 02 місяці та 14 днів.
За доданими документами до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано періоди роботи з 01.01.1992 до 09.09.1994 та з 19.09.1994 до 20.12.1999 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки 23.12.2022 набрав чинності Закон України «Про зупинення та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу у правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 №240/94-ВР та протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993, вчинено від імені України у м. Москві 28.03.1997 і ратифіковано Законом України від 03.03.1998 №140/98-ВР.
У рішенні також вказано, що документи, необхідні для призначення пенсії, зокрема про стаж роботи до 31.12.1991, уточнюючі довідки про пільговий характер роботи, про навчання, про цивільний стан особи та інші документи враховуються при призначенні пенсії у разі проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, передбаченого ст. 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961 (а.с.16, 41).
Також, як встановлено судом з досліджених матеріалів (а.с.41,54), період роботи позивача з 01.01.1985 до 31.12.1989 року був врахований відповідачем до страхового стажу позивача, однак, заробітна плата за цей період не була взята до уваги, оскільки, як зазначив представник відповідача у відзиві (а.с.33), відсутні первинні документи, а саме акт проведеної перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки.
Позивач, не погоджуючись з таким рішенням, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону № 1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.
Судом встановлено, що позивач при зверненні до територіального органу ПФУ ІНФОРМАЦІЯ_2 досяг віку у 63 років. Таким чином, для призначення позивачу пенсії за віком після набуття ним встановленого законом 63-річного віку, його загальний страхований стаж повинен був становити від 21 до 31 року.
За приписами статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Обсяг страхового стажу (стажу роботи) є одним із основних чинників для визначення розміру пенсійних виплат.
За змістом частини першої ст. 1 Закону №1058 термін страховий стаж визначений як період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески, а страховий стаж у солідарній системі визначений частиною першою статті 24 Закону як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страховий стаж обчислюється в місяцях (ч.ч. 2, 3 ст. 24 Закону №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абз.1 ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).
Так, з копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с.9-11) судом встановлено, що позивач з 17.02.1984 до 09.09.1994 працював на різних посадах в Управлінні будівництвом Сургутської державної районної електростанції-2 акціонерного товариства відкритого типу “Сургутенергобуд» (далі - Управління будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» (записи 11-15 трудової книжки НОМЕР_1 ), а у період з 19.09.1994 до 20.12.1999 працював на посаді бригадира теслярів бетонників в товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ» (записи 16, 17 трудової книжки НОМЕР_1 ).
При цьому суд зазначає, що у відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення №1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За правилами п.п.1,20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі Порядок від 12.08.1993 №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п.20).
Згідно із п.3 Порядку від 12.08.1993 №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці в і д с у т н і необхідні з а п и с и або містяться неправильні чи неточні записи п р о п е р і о д и роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу.
Автентичність записів трудової книжки відповідачем не оспорюється. Заперечень щодо записів від відповідача у рішенні про відмову не зазначено.
Таким чином, записами у трудовій книжці підтверджено період роботи позивача з 17.02.1984 до 09.09.1994 в Управлінні будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» та з 19.09.1994 до 20.12.1999 в товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ».
Відповідно до положень підпунктів 2 та 3 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Особи, яким пенсія призначається відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення, надають документи про стаж, (в тому числі документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і за вислугу років), передбачені Порядком підтвердження наявного стажу роботи, а за періоди роботи після 01 січня 2004 року додатково надається інформація, отримана органами, що призначають пенсію, від відповідних фондів держав-учасниць міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення (в довільній формі) про сплату страхових внесків (підпункт 2).
Особи, яким пенсія відповідно до міжнародних договорів (угод) у галузі пенсійного забезпечення призначається з урахуванням заробітної плати, отриманої за періоди роботи на територіях держав-учасниць міжнародних договорів (угод), надають довідки про заробітну плату для призначення пенсії (з розбивкою по місяцях), видані підприємствами, установами чи організаціями (їх правонаступниками), де працювала особа, або архівними установами (підпункт 3).
Поряд з цим позивачу не враховано до його страхового стажу спірні у цій справі періоди роботи з 01.01.1992 до 09.09.1994 в Управлінні будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» та з 19.09.1994 до 20.12.1999 в товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ».
Підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача вказані спірні періоди в оскаржуваному рішенні від 14.08.2024 відповідач визначив набрання чинності 23.12.2022 Законом України “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та протоколу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993», відповідно до якого зупинено у відносинах, зокрема з російською федерацією дію Конвенції про правову допомогу у правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинені від імені України у м. Мінську 22.01.1993 і ратифікованої Законом України від 10.11.1994 N 240/94-ВР, у зв'язку з чим документи, необхідні для призначенні пенсії враховуються лише у разі проставлення апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений, як це передбачено статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, що набула чинності для України 22.12.2003.
Додатково у відзиві представник ГУ ПУ у Львівській області вказав, що сторони Україна та російська федерація вийшли з угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року.
Суд не погоджується з такими висновками відповідача та зазначає наступне.
Відповідно до ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Таким чином, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Дійсно 01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX “Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року», який набрав чинності 23 грудня 2022 року.
Цим Законом Верховна Рада постановила зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (далі - Конвенція та Протокол) та вихід з цієї Конвенції та Протоколу.
Таким чином, з набранням чинності вказаного Закону Конвенція 1993 року та Протокол до неї не може не застосовуватися у відносинах з російською федерацією щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у російській федерації, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. Натомість офіційні документи, видані компетентними органами російської федерації, можуть бути прийняті на території України виключно за умови легалізації, зокрема, шляхом проставлення апостилю.
Поряд з цим суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, підписаної від імені України у м.Мінську 22 січня 1993 року та ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, з урахуванням Протоколу встановлено, що Договірні Сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, у тому числі складання та пересилки документів, проведення оглядів, обшуків, вилучення, передачі речових доказів, проведення експертизи, допиту сторін, третіх осіб, підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків, експертів, розшуку осіб, здійснення кримінального переслідування, видачі осіб для притягнення їх до кримінальної відповідальності або приведення вироку до виконання, визнання та виконання судових рішень у цивільних справах, вироків у частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів. Тобто вказана Конвенція не стосувалась прав громадян у галузі пенсійного забезпечення та відносин з органом Пенсійного фонду, а відтак, посилання відповідача в оскаржуваному рішенні на зупинення дії та вихід України з цієї Конвенції, є необґрунтованим.
Натомість гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення було визначено у спірний період Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода), відповідно до статті 1 якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення пенсій здійснюється з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Положеннями статті 3 Угоди також визначено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно із ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належний спосіб на території держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав, що входили до складу СРСР до 01.12.1991, приймаються на території держав-учасниць Співдружності без легалізації.
Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.
У силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Аналіз вищенаведених норм вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають. У той же час необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані в належний спосіб на території держави-учасниці Співдружності мали бути прийняті без додаткової легалізації.
Втім після вчинення військової агресії російської федерації проти України, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 29.11.2022 № 1328, якою постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві, а також прийнято постанову від 24.06.2023 №639, якою припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14.01.1993 в м. москві.
Разом з тим відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
За статтею 151-1 Конституції України, Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.
Крім того, як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення. За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Таким чином, припинення російською федерацією з 01.01.2023 участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 24.06.2023 № 639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" не можуть бути правовою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду роботи на території російської федерації, адже такий стаж ним набутий до виходу України із Угоди та стосуються періодів трудової діяльності позивач, що мали місце в період дії вказаної Угоди.
При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у період роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може лише з підстав денонсації угоди щодо пенсійного забезпечення нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу та врахуванні заробітної плати за цей період.
Враховуючи досліджені докази у справі, періоди роботи позивача з 01.01.1992 до 09.09.1994 в Управлінні будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» та з 19.09.1994 до 20.12.1999 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ» мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Відповідно до розрахунку стажу позивача згідно форми РС-право (а.с.13, 54), до страхового стажу позивача було враховано у загальному обчисленні 13 років 02 місяці та 14 днів. ГУ ПФУ у Львівській області у рішенні від 14.08.2024 також визнало, що страховий стаж позивача складає 13 років 02 місяці та 14 днів. Відмови від визнання таких обставин у поясненні представником ГУ ПФУ у Львівській області не вказано, відтак, суд визнає таку обставину як визнану відповідачем-1 та такою, що не підлягає доказуванню. З урахуванням здобутого в російській федерації страхового стажу тривалістю повних 07 років 11 місяців (01.01.1992 по 09.09.1994 та з 19.09.1994 до 20.12.1999), станом на день звернення, страховий стаж позивача перевищував 21 рік (07 років 11 місяців+13 років 02 місяці), чого цілком достатньо для призначення позивачу пенсії за віком після досягнення віку в 63 роки.
За таких обставин із урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 14.08.2024 №182950005390 не відповідає критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України та є протиправними.
Відповідно до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач просить зарахувати йому період роботи з 19.09.1994 до 20.12.1990. Поряд з цим, оскільки судом при розгляді справи встановлено, що позивач згідно записів трудової книжки №№9,11 працював з 19.09.1994 саме до 20.12.1999 на посаді бригадира теслярів бетонників в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ» (а не до 20.12.1990), то суд, з метою повного та ефективного захисту прав позивача, на підставі ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним визнати рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 14.08.2024 №182950005390 протиправним та скасувати, та зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити позивачу з 07.06.2024 пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 до 09.09.1994 в Управлінні будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» та з 19.09.1994 до 20.12.1999 в Товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ».
Щодо дати призначення пенсії, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Як встановлено судом, 63 роки (вік, з якого призначається пенсія за віком відповідно до ч.2 ст. 26 Закону № 1058-ІV) позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , виповнилось 06.06.2024.
Позивач звернувся із заявою про призначення 07.08.2024, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення особою необхідного пенсійного віку. Таким чином, суд визнає, що орган Пенсійного фонду має призначити пенсію позивачу у відповідності до п.1 ч.1 ст.45 Закону №1058-ІV саме з 07.06.2024 - з дня, що настає за днем досягнення необхідного пенсійного віку.
Щодо територіального органу ПФУ, якого належить зобов'язати відновити порушене право позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1,
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У цій справі заяву позивача за принципом екстериторіальності було розглянуло ГУ ПФУ у Львівській області, яке за наслідками її розгляду прийняло оскаржуване рішення від 14.08.2024 про відмову позивачу у призначенні пенсії.
Отже, оскільки право позивача порушило саме ГУ ПФУ у Львівській області, саме цей територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності належить зобов'язати відновити порушене право позивача.
Відтак, вимоги позивача, звернені до ГУ ПФУ в Сумській області не підлягають задоволенню з огляду на вищевикладене.
Крім того, не підлягають задоволенню вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ у Львівський області та ГУ ПФУ у Сумський області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» саме з урахування заробітної плати отриманої у період з 01.01.1985 по 31.12.1989 року, з якої сплачені страхові внески, оскільки обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Вирішуючи цей спір по суті, суд перевіряє виключно рішення ГУ ПФУ у Львівський області від 14.08.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на відповідність критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Жодних висновків стосовно відмови у нарахуванні позивачу пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01.01.1985 по 31.12.1989 року, отриманої під час трудової діяльності на території російської федерації, ГУ ПФУ у Львівській області не було покладено в основу для відмови у призначенні пенсії.
При цьому, саме по собі зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російській федерації не може бути підставою для врахування заробітку, отриманого за вказаний період, без підтвердження належними доказами відрахувань із заробітної плати позивача в Пенсійний фонд російської федерації, а також утримання відповідних податків із його заробітної плати. Вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 560/764/21.
У цій справі відповідач оскаржуваним рішенням не надавав оцінку обставинам наявності чи відсутності у позивача права на зарахування заробітної плати позивача, отриманої на території російської федерації, відповідач взагалі заперечує право позивача на призначення пенсії.
Таким чином, з огляду на те, що позивачу на виконання рішення у цій справі ще не призначена та не нарахована пенсія, з урахуванням спірного стажу, право позивача в частині здійснення йому врахування заробітної плати, отриманої під час трудової діяльності на території російської федерації, під час обчислення пенсії станом на час розгляду цієї справи не порушено, а суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, зокрема, про врахування заробітної плати, набутої під час трудової діяльності на території російської федерації, суд дійшов висновку про відсутній підстав для задоволення цих позовних вимог в цій частині як передчасно заявлених. Відтак, вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Положеннями частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зауважує, що на користь позивача підлягає відшкодуванню вся сума судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень, і спір по суті вирішено на користь позивача.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що саме рішення ГУ ПФУ у Львівській області стало підставою для звернення позивача з цим позовом, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань саме вказаного відповідача - ГУ ПФУ у Львівській області, на користь позивача в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211,20грн. згідно квитанції (а.с.23).
Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (вул. Митрополита Андрія, 10,м. Львів,79016, код ЄДРПОУ 13814885), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м.Суми, вул.С.Бандери, буд.43, код ЄДРПОУ 21108013) про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 14.08.2024 №1825950005390 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 з 07.08.2024 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV, зарахувавши до його страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 до 09.09.1994 в Управлінні будівництвом Сургутської ДРЕС-2 АТВТ «Сургутенергобуд» та з 19.09.1994 до 20.12.1999 в товаристві з обмеженою відповідальністю “Фірма СВЮ».
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 1211грн.20коп.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 07.04.2025.
Суддя І.Г. Шевченко