справа№380/26131/24
04 квітня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції у Львівській області та зобов'язання вчинити дії.
Обставини справи.
До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати компенсації за невикористані відпустки із застосуванням пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок №100);
- зобов'язати Відповідача здійснити перерахунок компенсації за невикористані відпустки із застосуванням пункту 2 Порядку №100 та виплатити її з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач проходив службу в органах Національної поліції та був звільнений 06.09.2024 на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням). При звільненні Відповідач нарахував йому компенсацію за 105 днів невикористаних відпусток, однак, на переконання Позивача, розрахунок було здійснено неправильно. Відповідач застосував механізм, передбачений Наказом МВС України №260 від 06.04.2016 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським..." (далі - Порядок №260), розрахувавши одноденний розмір виплати шляхом ділення місячного грошового забезпечення на день звільнення на 30 днів.
Позивач вважає, що для розрахунку компенсації мав застосовуватися Порядок №100, який передбачає обчислення на основі середнього заробітку за попередні 12 місяців служби. Застосування Порядку №100, на думку Позивача, призвело б до значно вищої суми компенсації, оскільки його середньомісячне грошове забезпечення за попередні 12 місяців було вищим за забезпечення в місяці звільнення. Позивач стверджує, що Постанова КМУ №100 має вищу юридичну силу порівняно з Наказом МВС №260 та є спеціальним актом у сфері обчислення середньої зарплати.
Також Позивач вказує на несвоєчасність остаточного розрахунку при звільненні та неналежне інформування про нараховані суми, посилаючись на норми КЗпП України.
Ухвалою від 03.01.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено Відповідачу строк для подання відзиву.
Відповідач у поданому відзиві проти позову заперечив у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що правовідносини, пов'язані з проходженням служби поліцейськими та їх грошовим забезпеченням, регулюються спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про Національну поліцію" № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), Постановою КМУ №988 від 11.11.2015 та Порядком №260, затвердженим МВС на виконання статті 94 Закону № 580-VIII.
Відповідач наголошує, що пункт 8 Розділу ІІІ Порядку №260 прямо й однозначно встановлює процедуру розрахунку компенсації за невикористану відпустку при звільненні поліцейського: виходячи з місячного грошового забезпечення на день звільнення, а одноденний розмір - шляхом ділення місячного забезпечення на 30.
Оскільки існує спеціальна норма, яка регулює саме ці правовідносини, загальні норми Порядку №100, а також положення КЗпП та Закону "Про відпустки", на думку Відповідача, застосуванню не підлягають. Відповідач посилається на усталену практику Верховного Суду (зокрема, справи № 520/692/19, № 818/1276/17, № 2а-5178/12/1470), яка підтверджує пріоритетність застосування Порядку №260 для поліцейських. Відповідач стверджує, що діяв правомірно, застосувавши належну норму спеціального законодавства.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи сторін та надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
встановив:
ОСОБА_1 проходив службу в ГУНП у Львівській області та був звільнений наказом від 06.09.2024 №570о/с на підставі п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону № 580-VIII (за власним бажанням).
На момент звільнення Позивач мав 105 календарних днів невикористаних відпусток за попередні періоди служби.
Відповідачем нараховано та звиплачено Позивачу грошову компенсацію за ці 105 днів невикористаної відпустки у сумі 27021,54 грн.
Розрахунок здійснено на підставі місячного грошового забезпечення Позивача станом на 06.09.2024, яке складало 7720,44 грн.
Одноденний розмір грошового забезпечення для розрахунку компенсації визначено Відповідачем як 7720,44 грн / 30 днів = 257,348 грн/день.
Відповідно, сума компенсації склала: 257,348 грн/день * 105 днів = 27021,54 грн.
Позивач не оспорює кількість днів невикористаної відпустки (105), однак вважає застосований Відповідачем механізм розрахунку одноденного розміру грошового забезпечення протиправним, наполягаючи на застосуванні Порядку №100.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відносини, пов'язані з проходженням служби в поліції, є специфічним видом державної служби, що регулюються насамперед спеціальним законодавством. Основним таким актом є Закон № 580-VIII. Стаття 94 Закону № 580-VIII визначає основи грошового забезпечення поліцейських.
Частина 1 цієї статті встановлює, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Частина 2 статті 94 Закону № 580-VIII прямо делегує повноваження щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення Міністру внутрішніх справ України.
На виконання цієї делегованої норми Закону, Міністром внутрішніх справ України було видано Наказ №260 від 06.04.2016, яким затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання. Цей Порядок є підзаконним нормативно-правовим актом, виданим компетентним органом на підставі та на виконання спеціального Закону.
Пункт 8 Розділу ІІІ Порядку №260 безпосередньо врегульовує питання виплати компенсації за невикористану відпустку поліцейським при звільненні.
Він чітко встановлює: "Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів".
Ця норма є імперативною та встановлює конкретний, відмінний від загального, механізм розрахунку компенсації саме для поліцейських.
Позивач обґрунтовує свої вимоги необхідністю застосування Порядку №100, який у пункті 2 передбачає розрахунок компенсації за невикористані відпустки виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи.
Однак, Порядок №100 є актом загальної дії, що поширюється на підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та регулює обчислення середньої заробітної плати у випадках, передбачених загальним трудовим законодавством.
У ситуації, коли одні й ті ж суспільні відносини (в даному випадку - розрахунок компенсації за відпустку) врегульовані як загальним, так і спеціальним нормативно-правовим актом, застосовуються норми спеціального акта.
Це випливає із загальновизнаного принципу права lex specialis derogat legi generali (спеціальний закон має перевагу над загальним).
Оскільки служба в поліції та пов'язані з нею питання грошового забезпечення мають спеціальне правове регулювання (Закон № 580-VIII та виданий на його підставі Порядок №260), саме ці норми мають пріоритет над загальними нормами, встановленими Порядком №100.
Цей висновок підтверджується усталеною практикою Верховного Суду. Зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справах № 520/10149/2020 від 25.01.2023, № 380/10983/22 від 17.01.2024, № 560/4394/22 від 13.09.2023, № 380/4688/23 від 01.02.2024 та інших подібних справах Верховний Суд неодноразово доходив висновку, що Наказ МВС №260 є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює питання виплати грошового забезпечення поліцейським, у тому числі й компенсації за невикористану відпустку при звільненні.
Верховний Суд послідовно вказує, що розрахунок такої компенсації має здійснюватися саме за правилами, встановленими пунктом 8 розділу ІІІ Порядку №260 (виходячи з місячного грошового забезпечення на день звільнення, поділеного на 30), а загальний Порядок №100 до цих правовідносин не застосовується.
Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що Відповідач, розрахувавши компенсацію за невикористану відпустку Позивачу на підставі пункту 8 Розділу ІІІ Порядку №260, діяв відповідно до норм спеціального законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Отже, його дії є правомірними, а бездіяльність щодо незастосування Порядку №100 не є протиправною.
Щодо доводів Позивача про несвоєчасність розрахунку при звільненні та необхідність застосування ст. 116, 117 КЗпП, суд зазначає, що Позивачем не заявлено вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а спір стосується виключно правильності методу нарахування компенсації за відпустку та необхідності її перерахунку.
Тому ці доводи не впливають на вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своєї дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач навів нормативне обґрунтування своїх дій та послався на релевантну практику Верховного Суду, чим довів правомірність застосованого ним порядку розрахунку компенсації. Натомість Позивач не довів наявності підстав для застосування у даному випадку Порядку №100.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Оскільки вимога про стягнення компенсації за невикористану відпустку є похідною від трудових (службових) відносин та прирівнюється до вимог про стягнення заробітної плати в контексті сплати судового збору, Позивач правомірно звільнений від його сплати. З огляду на відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ухвалив:
1. В позові ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліціі у Львівській області та зобов'язання вчинити дії - відмовити повністю.
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 04.04.2025.
Суддя Коморний О.І.