07 квітня 2025 рокусправа № 380/803/25
Львівський окружний адміністративний суд Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) з вимогами про:
- визнання протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 та зняти позивача з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 , видати позивачу відповідний документ.
Ухвалою суду від 21.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки, подано виправлену позовну заяву, із вимогами про визнання бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 ) суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - виключити позивача з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 та видати відповідний документ.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він 09.09.2024 прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 , для внесення особистих даних до бази «Оберіг+» та внесення у військово-облікові документи відповідних змін (отримання штрих-коду), надав тимчасове посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , при цьому повідомив, що згідно п. 6 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» 30.11.2022 був виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , як раніше засуджений до 9 років 6 місяців позбавлення волі за вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України. У військово-обліковому документів міститься запис про виключення з військового обліку. Однак, відповідачем без особистої згоди позивача та його відома взято на військовий облік, про що позивач дізнався з інформації в додатку «Дія». Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку. Просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду від 06.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за цим позовом та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі вручено відповідачу, однак станом на момент розгляду цієї справи, жодних заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно ч.4 ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Відповідно до ч.6 ст.162 цього ж Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою суду від 27.03.2025 витребувано у позивача додаткові докази.
01.04.202 за вх.№27477 від позивача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду про витребування доказів.
Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.
Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (а.с. 27), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , засуджений 29.11.2021 Шевченківським районним судом м. Львова за ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 308, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ч. 317, 70, 71, 72 Кримінального кодексу України.
Відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 29.11.2021 у справі №466/974/13-к, позивача визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України та призначено йому покарання, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком - 9 років з конфіскацією майна.
На підставі ст. 2 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014, засудженого ОСОБА_1 , який на день набрання чинності цим Законом, відбув 1 рік 7 місяців, звільнено від відбування основного покарання у виді позбавлення волі строком - 4 роки 11 місяців та додаткового покарання - конфіскації майна.
Згідно з відомостями, які містяться у тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_2 , ОСОБА_1 30.11.2022 виключений з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 згідно ст. 37 п.6.п.6 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Листом від 08.10.2024 №12479, відповідач повідомив позивача, що оскільки, положення статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містить такої підстави для виключення з військового обліку осіб, які засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тому автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система «Оберіг» підтягнула ОСОБА_1 як такого, що стоїть на військовому обліку автоматично. ІНФОРМАЦІЯ_3 не уповноважений на внесення в реєстр інформації щодо виключення з військового обліку.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо не внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку позивач звернувся до суду.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України. Громадяни проходять військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб. У подальшому Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та триває до цього часу. 24 лютого 2022 з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань Законом України від 03 березня 2022 №2105-ІХ затверджений Указ Президента України від 24 лютого 2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі по тексту - Указ №69/2022).
Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону №2232-XII військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.
Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 року №1487 затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №1487, в редакції від 18.05.2024, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення особовим складом у мирний час та в особливий період (п.3 Порядку №1487).
Відповідно до п.20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Згідно п.22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону №2232-ХІІ.
Абзацом третім пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
Відтак до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов'язаних з військового обліку.
Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч. 9 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Згідно пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни України: які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку.
З вищевикладеного слідує, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають усі військовозобов'язані громадяни України, які досягли 25-річного віку.
Судом встановлено, що відповідно до вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 29.11.2021 у справі №466/974/13-к, позивача визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України та призначено йому покарання, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі строком - 9 років з конфіскацією майна.
Матеріалами справи підтверджено, що позивача було виключено з військового обліку на підставі пп.6 п. 6 ст. 37 Закону №2232-XII (засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину), про що ІНФОРМАЦІЯ_3 30.11.2022 зроблено запис.
З витягу Резерв+ вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як військовозобов'язаний.
Суд зазначає, що статтею 37 Закону №2232-XII (у редакції, яка діяла станом на час здійснення відповідного запису у військовому документі) було визначено, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які: були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Разом з цим, 18.05.2024 внесено зміни в Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» та нова редакція статті 37 вже не містить такої підстави для виключення з військової служби, як виключення громадян України раніше засуджених до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, «виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.».
З аналізу наведеного вбачається, що з 18.05.2024 відпали підстави для виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Крім того, суд зазначає, що згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані, зокрема:
- особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України.
Отже, призов осіб, які раніше були засуджені за тяжкий злочин передбачено п.4 розділу «Загальні питання» вищезазначеного Порядку.
Позивач наполягає на тому, що він звернувся до відповідача із заявою про виключення з військового обліку на підставі засудження його до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину, оскільки станом на 30.11.2022 він був виключений з військового обліку саме на цій підставі.
Проте, суд не погоджується з такими доводами позивача, зважаючи на те, що на час розгляду його заяви, у відповідача були відсутні законні підстави для виключення його з військового обліку, з огляду на відсутність законодавчо встановлених на те підстав.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи наведе, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача з боку відповідача на момент звернення до суду, оскільки відповідач діяв на підставі, у межах своїх повноважень та у спосіб, що визначені законодавством.
Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, та, враховуючи, що інші доводи позивача не спростовують вищевикладені висновки суду, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з для складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна