про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог
07 квітня 2025 рокусправа № 380/1107/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) з вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» відповідно, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою суду від 27.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення її недоліків. На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем усунуто вказані недоліки.
31.01.2025 за вх.№8073 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій зазначив, що про порушене право, позивач дізнався з довідки про розмір щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Вказану довідку військова частини НОМЕР_1 видала позивачу 16.01.2025 і саме така довідка містить інформацію нарахування та виплати грошового забезпечення позивача та є відповідним повідомленням в розумінні ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Витяг з наказу про виключення ОСОБА_1 із списків частини не є таким повідомлення, оскільки не містить сум, які нараховані та виплачені позивачу при звільненні. Іншого документа, який би містив відомості про нарахування грошового забезпечення позивач не отримував. Просить поновити позивачу строк звернення до суду.
Ухвалою суду від 05.02.2025 відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Ухвалено питання щодо строку звернення до суду вирішити під час розгляду справи по суті.
28.02.2025 за вх.№17314 від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву.
28.02.2025 за вх.№17330 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
06.03.2025 за вх.№19194 від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
Частиною 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 у справі № 280/1340/23.
Суд врахував, що до 18.07.2022 положення статті 233 КЗпП України не обмежували строком звернення право особи на звернення із заявою про вирішення трудового спору, у зв'язку із чим позовні вимоги за період з 26.02.2022 по 18.07.2022 не обмежені будь-яким строком звернення до суду.
Водночас, згідно з частинами 1, 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набрала чинності з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, із набранням 19.07.2022 чинності Законом № 2352-ІХ частини перша та друга статті 233 КЗпП України діють у новій редакції, й аналізуючи положення цієї статті у часових межах існування її юридичних норм (тобто як у її редакції, чинній до 19 липня 2022 року, так і в чинній її редакції) у зіставленні з нормами пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» КЗпП України, згідно із якими під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Разом із тим позивач звернувся до суду із цим позовом 21.01.2025, тобто поза межами строку, встановленого ч.1 ст. 233 КЗпП (в частині вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023).
Доводи представника позивача про те, що позивач не одержував письмового повідомлення про складові та розмір грошового забезпечення суд відхиляє, оскільки ця обставина не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду із заявленими вимогами, адже відповідно до наведеного законодавства, тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені, застосовується виключно до спорів, пов'язаних із виплатами, що належать працівникові при звільненні.
Суд зазначає, що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Суд зазначає, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір розрахункової величини застосованої під час його обчислення.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку, що позивач мав можливість дізнатися про порушення його прав під час проходження служби у спірний період, а отримання довідки про від 16.01.2025 №56 на звернення позивача не є обставиною з якою у даному випадку пов'язується початок перебігу строку звернення до суду.
Суд зазначає, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Суд вказує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом визначеного законом строку звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
В постанові від 21.09.2023 у справі № 340/341/23 Верховним Судом зазначено, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Оскільки у межах спірних правовідносин заявник не подав доказів проведення розумної та обачливої поведінки відносно опікування власними правами у сфері проходження публічної служби, то суд не знаходить в матеріалах позову підстав для поновлення пропущеного строку на звернення до суду.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Суд зауважує, що позивач звільнений з військової служби 02.02.2024, однак активні дії щодо захисту порушеного права почав вчиняти через значний проміжок часу після звільнення. Довідка військової частини датована січнем 2025 року. Будь-яких доказів у підтвердження того, що позивач вчиняв раніше будь-які дії для отримання такої довідки, представником позивача не надано.
Суд зауважує, що позивачем не повідомлено суду жодної фактичної обставини, що перешкодила позивачу звернутися до суду з цим позовом в межах тримісячного строку звернення до суду. Поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів. Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику ЄСПЛ як джерело права.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Так поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Відтак суд констатує, що поважність причин пропуску строку, встановленого ч.5 ст.122 КАС України, позивачем не доведена та підстави для його поновлення судом відсутні. Позивачем не надано до суду відповідних доказів та письмових пояснень із зазначенням об'єктивних та непереборних причин пропуску строку звернення до суду, а підстави пропуску, вказані позивачем визнані неповажними.
Відповідно до з ч.3 ст.123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 ч.1 ст.240 КАС України визначено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про неповажність заявлених причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Відтак, враховуючи те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку звернення до суду позивачем не наведено та не доведено, суд дійшов висновку про необхідність залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч.3 ст.123, п.8 ч.1 ст. 240 КАС України в частині позовних вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Керуючись ст.ст.240, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Визнати неповажними причини пропуску строку звернення до суду.
У задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Залишити без розгляду адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Роз'яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, він має право на повторне звернення до адміністративного суду, у загальному порядку.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України та у строки, визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Сподарик Наталія Іванівна