07 квітня 2025 рокусправа № 380/2827/25
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про оскарження рішення, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому, з урахуванням нової редакції позовної заяви від 21.02.2025 року, просить визнати незаконним та скасувати рішення від 16.01.2025 року про відмову у перетині державного кордону, прийняте начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служи (тип А) відділу прикордонної служи " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову зазначає, що ст.14 ЗУ 1710-VI «Про прикордонний контроль» не містить посилань на зазначені закони, постанову КМУ від 27.01.1995 року №57 тому таке обґрунтування відмови не відповідає вимогам закону яким керувався відповідач у прийняті рішення, а також рішення не містить у відповідності до ЗУ 1710-VI ст.14 ч.2. Зважаючи на оскаржувальне рішення яке не містить даних, що до строків тимчасового обмеження від слова взагалі, а також обгрунтованних підстав які не відповідають вимогам ЗУ 3857-XII ст.6, в оскарженому рішенні про відмову позивачу у виїзді з України відповідач лише покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України, отже рішення прийняте з порушенням законодавства яке має бути скасовано Судом як протиправне. Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено у виїзді з України. Також спірне рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв'язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону. 33. До того ж використане відповідачем формулювання «відсутність підстав на право перетинання державного кордону» спотворює суть цього права, оскільки приписи статті 14 Закону №1710-VI відмову у пропуску через державний кордон при виїзді з України пов'язують з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон, а не з необхідністю набуття такого права перед виїздом.
Відповідач у відзиві зазначив, що наведені приписи статті 20 Закону № 389 дозволяють дійти висновків про те, що в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану цим Законом визначено правовий статус громадян, обмеження їх прав та гарантій їх здійснення. Такі обмеження прав характеризуються законністю мети, легітимністю підстав таких обмежень, обсягом прав, які підпадають під такі обмеження, межі, визначені тимчасовим періодом дії особливого режиму воєнного стану. Позивач, прибувши до відповідного пункту пропуску повинен був надати документи, які підтверджують відповідну підставу та надають йому право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України. Позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років, а факт наявності у паспорті громадянина України для виїзду за кордон відміток про постійне проживання та взяття на консульський облік у Республіці Польша у жодному разі не є підставою для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану. Отже, законодавством України визначено категорії осіб, які мають право на перетин державного кордону України у період введення на території України воєнного стану та досягли 16-річного віку. Однак будь-якого документа, що підтверджує його належність до однієї з цих категорій, позивач не надав.
Ухвалою суду від 24.02.2025 року відкрито спрощене позовне провадження.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши докази, судом встановлено такі обставини.
Відповідно до рішенням про відмову в перетинанні державного кордону України від 16.01.2025 року згідно із вимогами ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 позивачу відмовлено у виїзді з України з причин відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану у відповідності до Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», Закону України «Про правовий режим воєнного стану» та постанови Кабінету Міністрів України №57 (зі змінами та доповненнями).
Змістом спірних правовідносин є рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 16.01.2025 року, прийняте щодо позивача начальником 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_1 лейтенантом ОСОБА_2 .
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Отже, конституційне право особи вільно залишати територію України може бути обмежене лише Законом.
Як передбачено у ч.1 ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» №1710-VI від 05.11.2009 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №1710-VI), іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок розв'язання спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року №3857-XII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон № 3857).
Частиною першою ст.1 Закону №3857 передбачено, що громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
Відповідно до ч.2 цієї ж норми на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Частиною 1 ст.6 Закону №3857 встановлено підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України.
Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Суд звертає увагу, що вищевказані підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України функціонують за відсутності особливих правових режимів, які вводяться в дію указом Президента України та затверджуються Верховною Радою України.
Одним із таких правових режимів є правовий режим воєнного стану, який введено в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Як вбачається із ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Пунктом шостим ч.1 ст.8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався та діє на момент ухвалення даного рішення.
Відповідно до п.2 Указу Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 цього ж Указу передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Частиною другою ст.3 Закону №3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, з наступними змінами та доповненнями (далі - Правила №57) визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону.
Абзацом п'ятим п.2-1 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право особи, які здійснюють постійний догляд за особами з інвалідністю I чи II групи і супроводжують таких осіб для виїзду за межі України, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або документів, що підтверджують інвалідність, та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за особою з інвалідністю I чи II групи складається на підставі звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа з інвалідністю I чи II групи є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи з інвалідністю I чи II групи або особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Згідно із п.2-6 Правил №57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Судом встановлено, що позивач є громадянином України, що підтверджується наданими позивачем копіями паспорта громадянина України для виїзду за кордон.
Позивач має постійне місце проживання в Республіці Польша та прийнятий на консульський облік в консульський відділ посольства України в Республіці Польша 09.12.2019 року, що підтверджується відомостями з паспорту громадянина України для виїзду за кордон на сторінках 4-5 «Особливі відмітки».
16.01.2025 року позивач здійснював перетин державного кордону України через міжнародний автомобільний пункт пропуску «Нісмичі», однак отримав відмову у зв'язку із відсутністю документів для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану.
Суд звертає увагу, що розгляд питань, що пов'язані із в'їздом чи виїздом осіб в Україну чи за її межі, є виключною компетенцію посадових осіб державної прикордонної служби та її посадових осіб, в тому числі прийняття рішень про відмову в перетині державного кордону.
При цьому, при прийнятті рішення законодавець визначив умову, - обґрунтованість рішення.
У даному випадку питання обґрунтованості рішення слід трактувати не як опис підстав у самому рішенні, форма якого цього не передбачає. Суд вважає, що поняття обґрунтованість рішення про відмову в перетині державного кордону в контексті спірних правовідносин означає, що воно повинно ґрунтуватись на вимогах закону, що в даному випадку є доведеним зі сторони відповідача.
Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.
З приводу аргументів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на документи, необхідні для подання позивачем, то суд зазначає, що Правила №57 передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов'язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.
Тобто, особа, яка з'явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.
З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.
У даному випадку позивачем не було надано представнику прикордонної служби жодного документа, який би дозволяв йому перетнути кордон України в умовах воєнного стану на території України, передбаченого Правилами №57.
Вказане ним не заперечується.
Відтак, аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.
Поруч із цим, необхідно підкреслити, що спірне рішення вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому за наявності законних підстав, які дійсно надають право позивачу на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину кордону України в майбутньому.
Верховний Суд у постанові від 31.08.2023 року у справі № 380/572/23 зазначив наступне: «з метою встановлення балансу між військовими потребами держави і обмеженням права громадянина на пересування в умовах дії особливого правового режиму воєнного стану, суб'єкти владних повноважень особливо повинні дотримуватися принципів статті 2КАС України, дія яких у цей період не обмежується і не скасовується.
Водночас, застосовуючи критерії статті 2 КАС України Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22 дійшов висновку, що враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом загрози для суверенітету та незалежності України, суд приходить до висновку, що спосіб реалізації державою у тих умовах прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту державності, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням та не є свавільним.
При цьому варто зазначити, що обмеження певних категорій громадян у праві виїзду за кордон під час дії воєнного стану певною мірою є втручанням у приватне життя особи в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Однак, таке втручання у справі, що розглядається, прямо передбачено законом і має абсолютно легітимну мету, а відтак відсутні підстави для висновку про незабезпечення балансу між публічним інтересом суспільства та приватним інтересом позивача».
Суд, з урахуванням ч.5 ст.242 КАС України, вважає такий висновок застосовним також і до даної справи.
Як наслідок, враховуючи встановлені обставини та норми законодавства, суд дійшов висновку, що відповідачем було правомірно відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України, а тому позовні вимоги є безпідставними.
За таких обставин, судом не встановлено порушень рішенням критеріїв правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо судових витрат, то відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки у задоволенні позову відмовлено, такі поверненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович