Іменем України
07 квітня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/22400/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
11.08.2021 адвокат Цикалевич Володимир Миколайович, що діє в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просив:
бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014 визнати протиправною;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27.11.2014;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України 7 скликання ОСОБА_2 з 01 листопада 2013 року до 27 листопада 2014 року (згідно довідки від 22 липня 2021 року дата звільнення 26 листопада 2014 року, однак відповідно до запису трудової книжки позивача дата звільнення 27 листопада 2014 року, підстава - дострокове припинення повноважень народного депутата України).
27 листопада 2014 року достроково припинила свої повноваження Верховна Рада України VII скликання. Позивача, як помічника-консультанта народного депутата України було звільнено у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України.
При звільненні позивач подав заяву від 29 червня 2021 року про надання довідок щодо заробітної плати та виплату одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України.
Однак, листом від 29 липня 2021 року № 15/26-2021/251509 Апарат Верховної Ради України відмовив у виплаті одноразової грошової допомоги за дострокове припинення повноважень народного депутата України, оскільки народний депутат самостійно у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду оплати праці, надає матеріальну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку.
Вважає, що вказане рішення відповідача, не ґрунтується на вимогах закону, та порушує її законні права, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.08.2021 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 17.02.2025 справу прийнято до розгляду, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (стаття 262 КАС України).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача.
17.03.2025 від представника Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.
Положеннями абзацу 1 та 3 частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», частини п'ятої статті 1.1. Положення встановлено, що помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до абзацу 6 частини третьої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та частини другої статті 3.2. Положення народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Таким чином, виходячи із змісту статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статей З.1., 3.2. Положення роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України, який особисто здійснює підбір помічників-консультантів та самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України. Це допоміжний орган парламенту, який забезпечує його діяльність як єдиного органу законодавчої влади в Україні.
Постановою Верховної Ради України «Про структуру Апарату Верховної Ради України» від 20.04.2000 року № 1678-ІП встановлено граничну чисельність кількості штатних одиниць та затверджено чітку структуру Апарату Верховної Ради України у складі підрозділів, визначених у пункті другому.
До зазначеного переліку посади помічників-консультантів народних депутатів України не відносяться, тобто Апарат не є роботодавцем для помічників-консультантів, а отже не може самостійно, без відповідного подання народного депутата України та поза межами фонду здійснювати їм виплати заробітної плати, матеріальної допомоги, компенсації за невикористану відпустку та інше.
Водночас, Апарат Верховної Ради України лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та її роботодавцем - народним депутатом України. При цьому, здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями (підпункт 1 пункту 10 розділу II Положення про Апарат Верховної Ради України).
Трудові відносини, які виникають між народним депутатом України та помічниками-консультантами жодним чином не залежать від Апарату Верховної Ради України. Умови проходження патронатної служби помічниками-консультантами народних депутатів України мають спеціально-правовий характер, тобто безпосереднім роботодавцем та керівником помічника-консультанта є народний депутат України, який здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічника-консультанта, підписує табель обліку робочого часу своїх помічників-консультантів, розподіляє між ними фіксований фонд заробітної плати, премії та інше.
Зазначене підтверджується також тією обставиною, що власноруч написані заяви про зарахування на посаду помічника-консультанта народного депутата України позивач подавав саме на ім'я народного депутата України, а не Керівника Апарату Верховної Ради України.
Така заява є юридичним фактом, на підставі якого виникли правовідносини між ОСОБА_1 та народним депутатом України, а народний депутат України, своєю чергою, зверталися до керівника Апарату Верховної Ради України із відповідними поданнями про зарахування позивача на посаду свого помічника консультанта, як це передбачено чинним законодавством.
Окрім того, вказаною заявою позивач підтвердив, що ознайомлений із нормами статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України щодо самостійного здійснення народним депутатом України в межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, розподілу місячного фонду оплати праці, надання матеріальної допомоги та інших виплат своїм помічникам-консультантам.
Тобто, фактичним розпорядником коштів (матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо) є народний депутат України.
При цьому Апарат Верховної Ради України здійснює нарахування та виплату заробітної плати помічникам-консультантам у сумах, визначених безпосередньо народним депутатом України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.
Отже, чинним законодавством України не передбачено жодного іншого джерела для здійснення будь-яких виплат помічникам-консультантів, окрім фіксованого фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.
Апарат Верховної Ради України здійснює кадрове та фінансове обслуговування помічників-консультантів за поданням народного депутата України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів. Ці кошти відображені у кошторисах Верховної Ради України за програмою 0111010 "Здійснення законотворчої діяльності Верховної Ради України".
Відповідно до статті 34 Закону, Постанови Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1679-ІІІ та розпорядження Голови Верховної Ради України від 19 серпня 2014 року № 572 "Про оплату праці помічників-консультантів народних депутатів України" місячний фонд оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлено на 2014 рік (з 01 серпня 2014 року) у розмірі 12 218,00 грн.
Станом на 27 листопада 2014 року розмір фонду, що використовувався для оплати праці помічників-консультантів народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_2 , становив 12 218,00 грн та був розподілений нею у повному обсязі.
Частиною шостою статті 34 Закону в редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року, було передбачено, що у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону, помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (зі змінами) такі бюджетні призначення не були передбачені.
Оскільки частиною одинадцятою статті 23 Бюджетного кодексу України заборонено без внесення змін до закону про Державний бюджет України збільшувати видатки на оплату праці за рахунок зменшення інших видатків, суб'єктами права законодавчої ініціативи підготовлені проекти законів про внесення змін до додатка 3 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" (№ 5159 від 13 жовтня 2014 року та № 5159-1 від 23 жовтня 2014 року) щодо виплати одноразової грошової допомоги помічникам-консультантам народних депутатів України у 2014 році, які у подальшому відкликані.
Враховуючи викладене, здійснити виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за 2014 рік не було правових підстав.
З приводу позовних вимог щодо стягнення з Апарату Верховної Ради України середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27 листопада 2014 року по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Положеннями статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Таким чином, наявність спору про розміри належних звільненому працівникові сум є обов'язковою умовою для застосування положень статті 117 КЗпП України та виплати звільненому працівнику середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
До Апарату Верховної Ради України заява про виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України 27 листопада 2014 року позивач звернулась лише 29 червня 2021 року.
Отже, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення у 2014 році і протягом подальших майже 7 років позивач не здійснювала жодних дій, спрямованих на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України 27 листопада 2014 року позивач звернулась лише 29 червня 2021 року.
Таким чином, на дату звільнення між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем не існувало спору про розмір належних позивачу сум щодо виплати вказаної допомоги. Позивачем при звільненні не порушувалось питання про її виплату.
Спір виник лише у серпні 2021 році - тоді, коли позивачем була подана заява на адресу Апарату Верховної Ради України і позов від 10 серпня 2021 року з вимогою до Апарату Верховної Ради України про виплату вказаної одноразової допомоги при звільненні, тобто Апарат Верховної Ради України на момент звільнення позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України не був обізнаний про її претензії щодо невиплати позивачу одноразової допомоги.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що при нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено відповіддю № 1124888 від 17.02.2025 з Єдиного державного демографічного реєстру.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №8027 від 30 листопада 2007 року ОСОБА_1 було зараховано з 26 листопада 2007 року на посаду помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу». Присвоєно сьомий ранг державного службовця та встановлено заробітну плату в сумі 5000,00 гривень на місяць, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 та заяви ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №5567 від 18 грудня 2012 року ОСОБА_1 було зараховано з 13 грудня 2012 року на посаду помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час її депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із збереженням сьомого рангу державного службовця порядком переведення увільнивши від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 . Встановлено заробітну плату в сумі 6000,00 гривень на місяць, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №9245 від 14 листопада 2013 року ОСОБА_1 звільнено з 31.10.2013 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 за власним бажанням у зв'язку із виходом на пенсію.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №9307 від 19 листопада 2013 року ОСОБА_1 зараховано з 01.11.2013 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час дії її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату у розмірі 6000 грн на місяць.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №7212 від 26 листопада 2014 року помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких достроково припинено, увільнено із займаних посад 27.11.2014 у зв'язку з закінченням строку трудового договору у тому числі й ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7997 від 12.12.2014 ОСОБА_1 зараховано з 01.12.2014 на посаду помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу».
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 3935 від 30.03.2015 звільнено ОСОБА_1 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 з 31.03.2015.
Відповідно до довідки Управління кадрів Апарату Верховної Ради України від 22.07.2021 № 20-17/642 ОСОБА_1 з 13.12.2012 по 31.10.2013 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України 7 скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України «Про державну службу». 31.10.2013 звільнена з посади помічника-консультанта за власним бажанням. 01.11.2013 по 26.11.2014 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України 7 скликання ОСОБА_2 без поширення дії Закону України «Про державну службу» (арк. спр. 11).
Періоди роботи на посадах помічника-консультанта підтверджено також записами в трудовій книжці позивачки (арк. спр. 18-23).
21.06.2021 позивач звернулась до Апарату Верховної Ради України із заявою в якій, серед іншого просила виплати одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі тримісячної заробітної плати.
Листом від 29.07.2021 відповідач повідомив, що відповідно до статті 34 «Про статус народного депутата України» та Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 № 379/95ВР (зі змінами), народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів. Тобто, фактичним розпорядником зазначених коштів є народний депутат України. Апарат Верховної Ради України здійснює нарахування та виплату заробітної плати помічникам-консультантам у сумах, визначених безпосередньо народним депутатом України. Всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Закон України «Про статус народного депутата України», визначає статус (права, обов'язки і відповідальність) народного депутата України у Верховній Раді України та за її межами, встановлює правові і соціальні гарантії здійснення народним депутатом України своїх депутатських повноважень.
Відповідно до частини першої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Згідно із частиною шостою статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України» у випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
На реалізацію норм статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі по тексту - Положення (застосовується в редакції, чинній на момент звільнення позивача).
Нормами частини сьомої статті 1.1 Положення, визначено, що помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
В свою чергу, згідно змісту частини другої статті 4.6 Положення, у разі звільнення помічника-консультанта народного депутата України на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата України відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про статус народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі по тексту - Положення №769) Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення №769 передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Наведене свідчить про те, що помічники-консультанти народного депутата України, на яких поширюється дія Закону № 2790-ХІІ, мають право на отримання передбачених законодавством виплат, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною шостою статті 34 Закону.
В даному випадку, вказаних розрахунків з позивачем проведено не було, разом з тим, доводи відповідача в частині того, що фінансове забезпечення помічників-консультантів народного депутата є можливим виключно в межах коштів, виділених за бюджетними призначеннями, і що Апарат ВР України не може брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, на переконання суду є безпідставними, оскільки сама по собі відсутність фінансових ресурсів не може бути підставою для позбавлення особи права на отримання законодавчо гарантованих виплат.
Щодо доводів відповідача про те, що відповідальність за розрахунки з помічниками-консультантами несуть безпосередньо народні депутати, з посиланням на норми про те, що у межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, суд наголошує, що вказані норми стосуються вирішення та регулювання матеріального забезпечення помічників-консультантів народного депутата під час сталих трудових відносин, проте, не покладають обов'язків саме на депутатів виплачувати одноразову грошову допомогу при звільненні, позаяк така виплата не є прогнозованою та сталою, а пов'язується лише з фактом звільнення, з огляду на що, видатки на вказану виплату має здійснювати саме відповідач.
Враховуючи наведені норми законодавства України, а також беручи до уваги те, що позивач був прийнятий та звільнений з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України, необхідно дійти висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із відповідачем на підставі подання народного депутата, а не із народним депутатом України. Отже, видатки з виплати позивачу грошової компенсації має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень ВРУ. При цьому, відсутність бюджетного асигнування не звільняє відповідача від виплати гарантованої законом компенсації при звільненні.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 27.11.2014 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
За частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як встановлено судом у день звільнення позивача, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме одноразову грошову допомогу, у зв'язку з чим, у відповідача виник обов'язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно з пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2019 року у справі № 825/598/17.
При цьому, суд звертає увагу на те, що аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2020 року у справі № 806/305/17.
Крім того, у постанові від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд зазначає, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом, остаточного розрахунку із позивачем ще не було проведено, тобто відповідачем не було виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні.
У той же час, згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-39цс11, для визначення розміру середнього заробітку при звільненні мають враховуватись такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що визначаючись щодо розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Вказані висновки застосовані Верховним Судом і у адміністративній справі № 816/1640/17 (постанова від 20 травня 2020 року).
Отже, для проведення розрахунків належної до виплати суми компенсації втрати частини доходів суд має, зокрема, встановити розмір недоплаченої суми, визначити істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника та період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості.
Водночас, суд зазначає, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні по день фактичного розрахунку, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду із позовом, позивачем сплачено судовий збір у сумі 908 грн відповідно до квитанції № 0.0.2224024204.1 від 09.08.2021 за звернення з вимогою про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки по день фактичного розрахунку, в задоволенні якої відмовлено.
Тому судові витрати покладаються на позивача.
В частині позовних вимог щодо права позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги адвоката Цикалевича Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Апарату Верховної Ради України (код ЄДРПОУ: 20064120 місцезнаходження: 01008. м. Київ. вул. Грушевського, 5) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі тримісячної заробітної плати на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року.
Зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата 27 листопада 2014 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська