07 квітня 2025 року справа №320/5220/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 оформити ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність відмови відповідача у наданні позивачу відстрочки як особі, в якої близький родич (брат) пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації під час дії воєнного стану.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/5220/25 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків позову.
На виконання ухвали суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову, до якої додано квитанцію про сплату судового збору.
Таким чином недоліки позову були усунуті.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №320/5220/25 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
З аналізу наведених норм законодавства встановлено, що у випадку реєстрації учасника судового процесу в системі «Електронний суд», суд повідомляє, вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи відсутній відзив на позовну заяву.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач звернувся із заявою про надання відстрочки на підставі п. 3 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-XII. Заява була направлена засобами поштового зв'язку.
До заяви було долучено наступні документи:
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 ;
- копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 ;
- копія сповіщення сім'ї №233 про зникнення безвісти ОСОБА_2 від 01.08.2024;
- копія витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Повідомленням відповідача від 10.01.2025 №33/36 позивачу доведено, що його заява розглянута, а за результатами розгляду протоколом від10.01.2025 №33 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки. Причини відмови - відсутнє рішення суду про визнання безвісти зниклим.
В повідомленні вказано, що заява розглянута відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-XII.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.
Згідно п. 3 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII (далі Закон №3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
- військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
- працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-XII жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану.
Частинами 7-9 ст. 23 Закону встановлено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов'язаних та резервістів забезпечується неможливість надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації більше ніж одному військовозобов'язаному з підстав, зазначених у пунктах 9-14 частини першої цієї статті
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року №560 (далі Порядок №560).
За п. 1 Порядку №560 він, серед іншого, визначає процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до п. 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Пунктом 58 Порядку №560 встановлено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Згідно з п. 60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком №5 до Порядку №560 затверджено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію (далі Перелік)
Згідно пп. 4 п. 2 Переліку для категорії осіб «жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану» для надання відстрочки надаються: документи, що підтверджують родинні зв'язки (у тому числі посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника чи Захисниці або посвідчення члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни, в якому проставляється відмітка про норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на підставі якої особі надано статус, або витяг із Єдиного державного реєстру ветеранів війни), рішення суду про визнання особи зниклою безвісти за особливих обставин, документи, які підтверджують факт загибелі (смерті) під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях або забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану.
За пп. 3 п. 2 Переліку для кожної з підкатегорій категорії осіб жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції також передбачено надання «рішення суду про визнання особи, зниклою безвісти за особливих обставин».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» від 12.07.2018 року №2505-VIII (далі Закон №2505-VIII):
- особа, зникла безвісти, - фізична особа, стосовно якої немає відомостей про її місцеперебування на момент подання заявником заяви про її розшук;
- особа, зникла безвісти за особливих обставин, - особа, зникла безвісти у зв'язку із збройним конфліктом, воєнними діями, тимчасовою окупацією частини території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру.
При цьому згідно преамбули до Закону №2505-VIII для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 1 Закону №2505-VIII особа набуває статусу такої, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, у порядку, передбаченому цим Законом, та вважається такою, що зникла безвісти за особливих обставин, з моменту подання заявником заяви про факт зникнення особи.
Надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.
За ч. 1 ст. 43 Цивільного кодексу України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
Відповідно до ч. 2 ст. 44 Цивільного кодексу України за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном особи, зниклої безвісти за особливих обставин, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.
Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.
Спірним питанням в цій справі є правомірність відмови відповідача-2 у наданні позивачу відстрочки з підстав ненадання рішення суду про визнання особи зниклою безвісті за особливих обставин.
Вимога надання такого рішення суду відсутня як у п. 3, так і у п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII та наявна у пп. 4 п. 2 Переліку.
Як з огляду на системне тлумачення положень Закон №3543-XII та Порядку 560, так і відповідно до безпосереднього змісту п. 1 та п. 56 Порядку №560 підстави для відстрочки визначаються законом, в той час як постановою Кабінету Міністрів України визначено процедуру її надання.
Таке співвідношення цих нормативно-правових актів відповідає правилам врегулювання суспільних відносин, оскільки Порядок №560 прийнято саме на виконання положень Закону №3543-XII. Водночас, з цієї ж підстави Порядок №560 повинен повністю відповідати нормам Закону №3543-XII та узгоджуватися з ними.
У випадку ж виникнення суперечності належить застосувати правило подолання ієрархічної колізії, яке викладено у ч. 3 ст. 66 Закону України «Про правотворчу діяльність», згідно якої у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.
Суд зазначає, що і. п. 3, і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII використовує категорії для опису відповідних обставин, за яких зникли відповідні особи, характеристика яких поза розумним сумнівом вказує на те, що йдеться про такі категорії як збройний конфлікт та воєнні дії.
Отже, наявні правові підстави для прирівняння категорії осіб і з п. 3, і з п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII, які «пропали безвісти під час здійснення заходів…», з категорією «особа, зникла безвісти за особливих обставин» згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII.
Суд підкреслює, що терміни «зникли» та «пропали» для цілей правового врегулювання спірних правовідносин є тотожними. В свою чергу заходи, про які зазначає і п. 3, і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII підпадають під їх опис як «збройний конфлікт» та «воєнні дії» згідно преамбули до Закону №2505-VIII. В свою чергу дві останні категорії в рамках Закону №2505-VIII охоплює термін «особливі обставини». Саме з цих підстав особи, які «пропали безвісти» згідно як п. 3, так і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII одночасно є також «особами, зниклими безвісти за особливих обставин» згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII.
Відповідно, в Переліку цілком правомірно в лівому стовпці (категорії осіб) вказано норми і п. 3, і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII (особи, які «пропали безвісти під час здійснення заходів», а в правому стовпці щодо цієї ж норми згадується категорія «… особи зниклою безвісти за особливих обставин». Тобто, Перелік саме в цьому аспекті узгоджується з іншими положеннями законодавства.
Водночас, спірним в цій справі є передусім спосіб, яким уряд передбачив порядок підтвердження наявності статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, а саме: надання для такого підтвердження рішення суду. При цьому суттєво, що як п. 3, так і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII при формулюванні правила поведінки використовує саме і лише статус особи, без конкретизації порядку підтвердження наявності в особи такого статусу. Отже, для відповідності нормі саме закону необхідно підтвердити статус як такий, незалежно від способу підтвердження.
Тим не менш, уряд у Переліку вказав фактично спосіб такого підтвердження встановлення такого статусу в судовому порядку.
Суд зазначає, що єдиним варіантом, за якого таке врегулювання підтвердження наявності в особи відповідного статусу було б належним, була б наявність іншого нормативно-правового регулювання (наприклад, в рамках Закону №2505-VIII), згідно якого такий статус міг би набуватися виключно за рішенням суду. Лише в такому випадку роль підзаконного-нормативно-правового акту (Порядку №560 та Переліку у відповідних частинах) належним чином реалізовувалась би відносно норми Закону №2505-VIII, адже йшлося б про конкретизацію шляхом зазначення єдиного можливого варіанту правозастосування та за відсутності жодних суперечностей між статусом та єдиним існуючим порядком його підтвердження.
Однак, наявне нормативно-правове регулювання є суттєво іншим.
Передусім слід зазначити, що згідно змісту ст. 43, 44 Цивільного кодексу України категорії «безвісно відсутня особа» та «особа, зникла безвісти за особливих обставин» є відмінними, на що вказує їх перерахування через кому. Також першу з цих категорій нормативно визначає ст. 43 Цивільного кодексу України, який при цьому не містить нормативного визначення другої категорії. В свою чергу таке нормативне визначення другої категорії наявне саме і лише в Законі №2505-VIII. Тобто, йдеться про два різних правових статуси.
Так, дійсно, статус «безвісно відсутня особа» встановлюється в судовому порядку згідно Глави 4 розділу IV Цивільного процесуального кодексу України за правилами окремого провадження. Іншого способу встановлення цього статусу законодавством не передбачено. Тобто, передбачено судовий спосіб встановлення статусу «безвісно відсутня особа».
В свою чергу статус «особа, зникла безвісти за особливих обставин» встановлюється виключно в єдиний спосіб, який визначено лише у Законі №2505-VIII. Таким способом згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII є саме внесення про таку особу відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Тобто, передбачено позасудовий спосіб встановлення статусу «особа, зникла безвісти за особливих обставин».
Повертаючись до положень Переліку слід зазначити, що надати рішення про встановлення статусу особи, яка зникла безвісти за особливих обставин, не можливо, оскільки законодавством не передбачено встановлення такого статусу в судовому порядку. Навпаки, передбачено процедуру встановлення такого статусу в позасудовому порядку шляхом внесення відомостей до спеціального реєстру.
Водночас, така неможливість не впливає і не може впливати на обсяг прав особи, оскільки саме право (підстава на відстрочку) встановлена Законом №3543-XII, а не Переліком або Порядком №560.
При цьому суд зауважує, що Порядок №560 та уряд в цілому не можуть встановлювати інший, відмінний від норм Закону №2505-VIII порядок підтвердження статусу «особи, зниклої безвісти за особливих обставин». Оскільки як вже зазначав суд, підзаконний нормативно-правовий акт може лише уточнювати положення закону, а не передбачати прямо протилежне правило поведінки, за якого згідно норми закону статус підтверджується в позасудовому порядку (внесення відомостей в реєстр), в той час як згідно норми постанови уряду цей же статус прямо всупереч нормі закону підтверджується в судовому порядку (наданням рішення суду про визнання особи такою, що має відповідний статус).
Як наслідок, слід констатувати прогалину в межах Порядку №560 щодо порядку підтвердження статусу, який вказано і у п.3, і у п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII. При цьому суд підкреслює, що прогалина стосується лише процедурного питання, в той час як норма як п. 3, так і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII є очевидною для розуміння для її реалізації.
За таких обставин суд згідно ч. 3 ст. 65 Закону №3354-IX виходить з загальних засад права: верховенство права та розумність.
За наявної юридичної ситуації норма п. 3 та п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII містить статус, порядок встановлення якого ані в цій нормі, ані в спеціальному (щодо процедури надання відстрочок) підзаконному нормативно-правовому акті не передбачено. Водночас, такий порядок встановлення відповідного статусу передбачено в ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII.
Отже, не можливо не дійти висновку про те, що спірний статус належить встановлювати саме і виключно в порядку, який передбачено спеціальним (щодо правового регулювання суспільних відносин за участі осіб з відповідним статусом) нормативно-правовим актом - Законом №2505-VIII.
Узагальнюючи вищевикладене суд констатує, що належним способом підтвердження статусу особи, яка пропала безвісти п. 3 та п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII є використання процедури згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII, тобто - внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Відповідно, якщо про таку особу внесено відповідні відомості до вказаного реєстру, то така особа є «особою, зниклою безвісти за особливих обставин» (згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII) та, одночасно, «особою, яка пропала безвісти …» (згідно як п. 3, так і п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII).
Повертаючись до обставин даної справи суд зазначає, що до заяви позивача про надання відстрочки разом було додано Витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. В такому Витягу в наявності відомості про брата позивача, спорідненість відповідачами не заперечувалась ані у відмові, ані в ході судового розгляду, а судом встановлена на підставі співпадіння прізвища, ім'я та по-батькові батьків у двох свідоцтвах про народження.
Таким чином, позивачем підтверджено наявність у його брата статусу «особи, яка пропала безвісти».
Суд зазначає, що невирішення суб'єктом владних повноважень конкретного питання унеможливлює покладення на такого органу зобов'язання прийняти рішення конкретного змісту з огляду на втручання в його дискреційні повноваження.
Так, лише у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов'язання відповідного суб'єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21.
Як наслідок, суд визнає ефективним способом захисту в цій справі скасування спірної відмови про надання відстрочки разом з зобов'язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду.
Такими висновками є наступні:
1) належним способом підтвердження статусу особи, яка пропала безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час воєнного стану (п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII), який є еквіваленту статусу «особа, зникла безвісти за особливих обставин» (ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII, є використання процедури згідно ч. 1 ст. 4 Закону №2505-VIII, тобто - внесення про неї відомостей, що містяться у заяві про факт зникнення, до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Відповідно, якщо про таку особу внесено відповідні відомості до вказаного реєстру, то така особа є «особою, зниклою безвісти за особливих обставин» (згідно ч. 1 ст. 1 Закону №2505-VIII) та, одночасно, «особою, яка пропала безвісти під час здійснення заходів…» (згідно п. 4 ч. 3 ст. 23 Закон №3543-XII). Відповідні обставини підтверджуються витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
2) в разі встановлення факту наявності у особи згідно поданих нею документів права на відстрочку за пунктом, який у заяві не вказано, питання про надання відстрочки особі повинно вирішуватися і за таким незазначеним у заяві пунктом, що відповідає вимогам п. 2, 3, 5, 6, 8 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому узгоджується зі змістом . 60 Порядку №560, який не забороняє таких дій.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову з коригуванням обраного способу захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_1 у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та прийняти рішення згідно висновків суду у даному рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.