07 квітня 2025 року справа №320/49727/24
Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - відповідач), третя особа Державне підприємство «Інфоресурс» (вул. Олександра Довженка, 3, м. Київ, код ЄДРПОУ 37533381), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій відносно ОСОБА_1 формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту";
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти таким чином, щоб відносно ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
В обґрунтування позовних вимог вказано, що дії відповідача щодо формування Довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти стосовно позивача із порушенням послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також подальше внесення інформації до цієї Довідки про порушення послідовності здобуття освіти позивачем є протиправними та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства. Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який, зокрема, визначає перелік документів, що мають бути подані для підтвердження права на відстрочку. Відповідно до норм цієї Постанови, здобувачі освіти повинні надати до ТЦК та СП довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти. Протиправні дії відповідача порушують право позивача на відстрочку, визначене п. 1 ч. 4.3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки обов'язковою умовою для оформлення такої відстрочки є наявність довідки ЄДЕБО, у якій має бути зазначено про непорушення послідовності здобуття освіти відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про освіту».
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 320/49727/24 передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/49727/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, яку отримано відповідачем в системі «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідно до частини 7 статті 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач не визнав позовні вимоги та просив суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що виходячи із системного тлумачення норм Закону №1556, Закону №2145 та Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», за результатами та по факту завершення долучення особи до освітнього процесу у формі навчальних занять, самостійної роботи чи практичної підготовки в будь-якому обсязі (етапу освіти), у такої особи формуються знання, уміння, навички компетентності на відповідному рівні вищої освіти. Як наслідок, особа яка долучалася до таких заходів, має здобуту освіту на відповідному рівні вищої освіти незалежно від форми та обсягів такого долучення. Для здобуття освіти, на рівні вищому ніж раніше здобутий та збереження послідовності здобуття освіти визначеною частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», відрахована із закладу освіти особа, має саме продовжити навчання на основі раніше здобутої сукупності знань, умінь, навичок, інших компетентностей на відповідному рівні вищої (фахової-передвищої) освіти (поновитися на навчання у визначений законодавством спосіб), а не повторно вступити для здобуття освіти на тому самому рівні національної рамки кваліфікацій. За посиланнями відповідача, повторне зарахування на тому самому рівні національної рамки кваліфікації означає, що особа знову формуватиме такі знання, уміння, навички та загальні компетентності на тому самому рівні освіти. У термінах визначення послідовності здобуття освіти це свідчить про здобуття освіти в непослідовному порядку. Саме тому у довідці, сформованій на підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (далі ЄДЕБО) у відповідному поле буде зазначено «Ні, порушує».
Також в матеріалах справи наявна відповідь на відзив, згідно з якою позивач не погоджується з доводами відповідача та підтримує свої позовні вимоги.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Позивач у 2009 році отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту, а у 2011 році - атестат про повну загальну середню освіту. Того ж року він вступив до Національного університету «Одеська юридична академія» з метою здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, проте у 2014 році був відрахований, не завершивши навчання.
У 2024 році позивач розпочав навчання на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти у Державному вищому навчальному закладі «Університет менеджменту освіти», де навчається до теперішнього часу.
18 травня 2024 року набули чинності зміни до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до яких призову на військову службу під час мобілізації не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту». 16 травня 2024 року постановою Кабінету Міністрів України № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, який, зокрема, визначає перелік документів для підтвердження права на відстрочку. Відповідно до цього порядку, здобувачі освіти повинні надати до ТЦК та СП довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти (ЄДЕБО).
При зверненні до закладу освіти для отримання довідки про здобувача освіти, сформованої на основі даних ЄДЕБО, позивач отримав довідку, в якій зазначалося, що послідовність здобуття освітніх рівнів порушена. Працівники закладу освіти повідомили, що не можуть вплинути на зміст довідки, оскільки інформація формується автоматично з реєстрів.
Згідно з п. 5 Положення про ЄДЕБО, власником бази та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - державне підприємство «Інфоресурс», яке підпорядковується МОН.
Представник позивача подав скаргу (вих. № 30/09/24-1 від 30.09.2024) на адресу третьої особи та відповідача.
У відповідь на скаргу Державне підприємство «Інфоресурс» повідомило, що заповнення довідки щодо дотримання послідовності здобуття освіти здійснюється за алгоритмом, визначеним Міністерством освіти і науки України, відповідно до листа МОН від 03.06.2024 № 1/9758-24. Також зазначено, що внесення змін до ЄДЕБО щодо інформації про порушення чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти не входить до компетенції «Інфоресурсу».
На момент подання позовної заяви відповідач не надав відповіді на скаргу.
Вважаючи протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій відносно ОСОБА_1 формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1-3 статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
Частиною 1 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
За змістом статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює та визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Закон № 3543-XII).
Статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, відповідно до пункту 1 частини третьої цієї статті призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України Про освіту, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 було затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок № 560).
Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров'я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.
Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
З урахуванням наведеного право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації мають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
При цьому документом, що підтверджує право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною 2 статті 10 Закону України Про освіту, є довідка про здобувача освіти, сформована в ЄДЕБО.
Як свідчать матеріали справи, на ім'я позивача сформовано довідку про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, у графі якої «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» зазначено «Ні, порушує».
Отже, спірним у цій справі є питання послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту», у контексті застосування пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а відтак правомірність формування довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО.
Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регламентовані приписами Закону України «Про освіту» (далі Закон № 2145-VIII).
Частиною 2 статті 10 Закону № 2145-VIII передбачено такі рівні освіти: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону № 2145-VIII фахова передвища освіта здобувається на основі повної або базової середньої освіти. Здобуття фахової передвищої освіти на основі базової середньої освіти здійснюється з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти та отриманням відповідного документа про повну загальну середню освіту.
Згідно з частиною 2 статті 17 Закону № 2145-VIII вища освіта здобувається на основі повної загальної середньої освіти. Рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.
За приписами статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.
Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб'єктами освітньої діяльності.
Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 23 частини 1 статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює та створює Закон України Про вищу освіту (далі Закон № 1556-VII).
Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.
Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.
Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв'язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.
Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.
Бакалавр - це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Магістр - це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов'язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.
Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.
Ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти або освітнього ступеня молодшого бакалавра, фахового молодшого бакалавра, освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за відповідною спеціальністю і присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми, обсяг якої у випадку, якщо ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти, становить 300-360 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.
Відповідно до положень частини першої, другої статті 6 Закону № 1556-VII атестація - це встановлення відповідності результатів навчання (наукової або творчої роботи) здобувачів вищої освіти вимогам освітньої програми та/або вимогам програми єдиного державного кваліфікаційного іспиту.
Атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об'єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).
Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.
Атестація осіб на першому (бакалаврському) та/або другому (магістерському) рівнях вищої освіти може включати єдиний державний кваліфікаційний іспит, що проводиться за спеціальностями та в порядку, визначеними Кабінетом Міністрів України.
За приписами статті 7 Закону № 1556-VII документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.
Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.
Невід'ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.
Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.
На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що фізична особа вважається такою, що здобула певний рівень освіти та набула знань і навичок, які відповідають такому рівню, у разі завершення нею навчання за відповідною освітньо-кваліфікаційною програмою, виконання відповідної освітньої програми необхідного обсягу та проходження атестації.
Відтак, основним критерієм є завершеність попереднього етапу навчання та здобуття певного рівня освіти, що має підтверджуватись відповідним документом про освіту.
Як вже було зазначено судом, позивач у 2009 році отримав свідоцтво про базову загальну середню освіту, а у 2011 році - атестат про повну загальну середню освіту. Того ж року він вступив до Національного університету «Одеська юридична академія» з метою здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, проте у 2014 році був відрахований, не завершивши навчання. У 2024 році позивач розпочав навчання на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти у Державному вищому навчальному закладі «Університет менеджменту освіти», де навчається до теперішнього часу.
На переконання суду, позивач не завершував навчання за ступенем бакалавра, не проходив відповідну атестацію та не отримував диплома бакалавра оскільки був відрахований, що не може свідчити про здобуття ним відповідного рівня освіти у зв'язку із незавершеністю процесу здобуття освіти.
Відтак, оскільки позивач не завершив навчання, то його повторне зарахування на навчання за цим же освітньо-кваліфікаційним рівнем не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної статтею 10 Закону України «Про освіту».
Отже, оскільки позивач не завершив навчання за освітнім рівнем бакалавра його навчання не може вважатися порушенням послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України «Про освіту».
Суд звертає увагу на конструкцію норми пункту 1 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII, а саме здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти. Словосполучення здобутий рівень освіти безумовно вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти, що вказує на те, що законодавець використовує термін здобутий для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти, чого у спірних правовідносинах не було.
Щодо алгоритму визначення послідовності здобуття освіти, який визначений листом МОН від 03 червня 2024 року № 1/9758-24 «Про особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти», як на належне джерело правового регулювання, не можуть братись до уваги, оскільки листи не є нормативно-правовими актами, можуть носити лише роз'яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не повинні містити нових правових норм, які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Такі правові норми мають бути викладені виключно у нормативно-правовому акті, затвердженому відповідним розпорядчим документом уповноваженого відповідно до законодавства суб'єкта нормотворення, погодженому із заінтересованими органами та зареєстрованому в органах юстиції в порядку, встановленому законодавством про державну реєстрацію нормативно-правових актів.
Щодо питання внесення інформації про здобувача освіти до ЄДЕБО належить до компетенції суб'єктів освітньої діяльності, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.
Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.
Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (далі - Електронна база).
Електронна база містить такі складові: Реєстр суб'єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).
Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Держателем Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель Електронної бази) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов'язані із забезпеченням функціонування Електронної бази та її складових.
Власником Електронної бази є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Адміністратор Електронної бази:
здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази;
відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі;
забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази;
проводить навчання для роботи з Електронною базою;
здійснює інші заходи, передбачені законом.
Створення, ведення та адміністрування Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та законів України Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах, Про захист персональних даних, Про авторське право і суміжні права та Про публічні електронні реєстри.
Суб'єктами ведення Електронної бази є, зокрема, держатель та адміністратор Електронної бази.
Адміністратором Електронної бази та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор Електронної бази) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор Електронної бази: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення Електронної бази; відповідає за технічне і технологічне забезпечення Електронної бази, збереження та захист інформації (даних), що містяться в Електронній базі; забезпечує надання та анулювання доступу до Електронної бази; проводить навчання для роботи з Електронною базою; здійснює інші заходи, передбачені законом.
Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08 червня 2018 року № 620 (далі Положення № 620) це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону України Про освіту (далі - Закон) з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти (далі - ЄДЕБО) в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб'єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.
Пунктом 5 розділу І Положення № 620 передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - державне підприємство Інфоресурс, що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.
Основні функції уповноважених суб'єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення № 620. Так, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов'язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п'ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.
Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб'єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.
На підставі наведеного можна дійти до висновку, що саме Міністерство освіти і науки України та технічний адміністратор ДП Інфоресурс мають повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про наявність чи відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною 2 статті 10 Закону України Про освіту. Натомість навчальний заклад виконує лише технічну функцію, оскільки довідка формується автоматично на підставі даних ЄДЕБО.
З метою реалізації пункту 62 Порядку №560, Міністр освіти і науки України дорученням від 31.05.2024 № 1/34-Д-24 доручив директорату фахової передвищої, вищої освіти, директорату професійної освіти, департаменту атестації кадрів вищої освіти Міністерства освіти і науки України та робочій групі, утвореній відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 13 вересня 2023 р. № 1122, здійснити розроблення технічного опису та забезпечити доопрацювання відповідно до нього програмного забезпечення ЄДЕБО з метою забезпечення закладам освіти можливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО за формою, визначеною у додатку 9 до Порядку №560.
Зазначеним дорученням визначено наступний алгоритм визначення послідовності здобуття освіти згідно частини другої статті 10 Закону України «Про освіту»:
якщо в даних здобувача освіти, що містяться в ЄДЕБО, зокрема у Реєстрі документів про освіту, є діючий документ про освіту з рівнем, не нижчим ніж рівень поточного навчання, за яким формується Довідка (за таблицею послідовності рівнів, наведеною в додатку 2 до цього доручення), в полі «На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" зазначається «Ні, порушує»;
в іншому випадку здійснюється автоматична перевірка даних усіх записів про здобуття особою освіти, що містяться в ЄДЕБО, - якщо наявна інформація про навчання, рівень якого не нижче рівня поточного навчання, за яким формується Довідка, у згаданому вище полі зазначається «Ні, порушує», а якщо відсутня - «Так, не порушує».
У свою чергу суд вважає за необхідне наголосити на наступне.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 09.02.2019 у справі №855/21/19, Європейська Комісія за демократію через право (Венеціанська Комісія) у Доповіді щодо верховенства права від 04.04.2011 №512/2009 зазначила, що однією з складових верховенства права є правова визначеність; вона вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість (передбачуваність) ситуацій та правовідносин, що виникають.
Принцип правової визначеності передбачає, що органи державної влади повинні бути обмежені у своїх діях заздалегідь встановленими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити з великою точністю примусові заходи, що будуть застосовані представниками влади в тій чи іншій ситуації. Беручи це до уваги, особа може впевнено планувати свої дії.
З наведеного вбачається, що принцип правової визначеності фактично означає, що кожна особа повинна мати чітке розуміння щодо настання конкретних юридичних наслідків у відповідних правовідносинах. Це вимагає щоб правила або нормативні акти суб'єктів владних повноважень були чітко визначені та оголошені.
На думку суду, одностороння зміна підходу до тлумачення норм Закону Міністерством освіти і науки України є порушенням цього принципу, оскільки створює нестабільність і непередбачуваність правового регулювання.
Отже, будь-які зміни в процедурних питаннях, особливо в контексті мобілізаційних вимог, повинні базуватися на законодавчих актах, а не на адміністративних рішеннях, які можуть суперечити закону і призводити до негативних наслідків для студентів.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні.
Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» у теорії права та на практиці.
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
Суд зазначає, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи задоволення позовних вимог, сума судового збору, яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень становить 1211,20 грн.
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України, які полягають в такій організації формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти, при якій відносно ОСОБА_1 формується висновок про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Зобов'язати Міністерство освіти і науки України організувати формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти таким чином, щоб відносно ОСОБА_1 в довідці про здобувача освіти формувався висновок про непорушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту".
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства освіти і науки України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.