07 квітня 2025 року Справа № 280/12040/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-АВТО» (вул. Рекордна, буд. 26-А, оф. 219, м. Запоріжжя, 69035), в особі представника - адвоката Михайлишина Анатолія Івановича (вул. Новокузнецька, буд. 4, кв. 154, м. Запоріжжя, 69118), до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Чубанова, буд. 8, м. Запоріжжя, 69018) про визнання протиправною та скасування постанови,
25.12.2024 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-АВТО» (далі - позивач, ТОВ «ІНТЕРБУД-АВТО»), в особі представника - адвоката Михайлишина Анатолія Івановича, до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (далі - відповідач, Укртрансбезпека), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 17.12.2024 №ПШ091655 про застосування адміністративно-господарського штрафу.
В обгрунтування позовни вимог позивач зазначив, що оскаржувану постанову прийнято відповідачем за результатами перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт, в ході якої виявлено порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III. Підставою для притягнення позивача до відповідальності слугував висновок інспектора про відсутність на момент проведення перевірки роздруківки даних режиму праці та відпочинку водія з цифрового тахографу за 08.09.2024 (на момент перевірки особиста картка водія не знаходилась в слоті тахографа). Позивач не погоджується з правомірністю винесення оскаржуваної постанови, оскільки вважає, що у даному випадку відсутній факт порушення позивачем приписів ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки транспортний засіб був обладнаний цифровим тахографом і при собі водій мав картку водія, що не було взято до уваги. При цьому, відповідачем винесено оскаржувану постанову поза строками, передбаченими п. 25 Порядку №1567. Більш того, при винесенні спірної постанови відповідачем не враховано, що згідно з п. 1.4 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України №340 від 07.06.2010, це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій. Отже на момент перевірки посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті транспортного засобу, за кермом якого був водій ОСОБА_1 , діяла надзвичайна ситуація воєнного характеру, а тому посилання відповідача в акті перевірки на невиконання позивачем вимог Положення №340, яке не має застосовуватись під час надзвичайних ситуацій, є незаконним. Також, відповідачем не зазначено чому постанову винесено відносно позивача, оскільки згідно ТТН від 07.09.2024 №99П автомобільним перевізником зазначено ТОВ «Комфортранс». З урахуванням викладених обставин, просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалою від 30.12.2024 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене без повідомлення (без виклику) сторін.
09.01.2025 засобами системи «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування відзиву посилається на те, що на підтвердження своєї позиції щодо дійсного використання водієм на момент проведення перевірки особистої картки в цифровому тахографі до позовної заяви не додано жодних доказів, зокрема, не надано відповідну роздруківку даних роботи тахографа за 08.09.2024, яка б містила відомості щодо наявності особистої картки водія ОСОБА_1 в слоті тахографа, що також свідчить виключно про її (роздруківки) відсутність. Безспірним доказом використання водієм ОСОБА_1 08.09.2024 особистої картки є роздруківка даних роботи цифрового тахографа за 08.09.2024. Однак, таку роздруківку даних роботи не надано водієм під час проведення перевірки та не надано позивачем в обґрунтування позову у якості безспірного доказу. Також вказує на те, що перевезення за ТТН №99П від 07.09.2024 було здійснено саме ТОВ «Інтербуд-Авто», а отже саме позивач 08.09.2024 був автомобільним перевізником. Вважаєпосилання представника позивача на Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України безпідставним, оскільки цим Указом запроваджено воєнний стан - особливий правовий режим, який не охоплюється режимами, що передбачені ч. 1 ст. 11 Кодексу цивільного захисту України. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
08.09.2024 посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Укртрансбезпеки проводилася рейдова перевірка на 452 км + 811 м а/д М-05. Порядок зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної служби з безпеки на транспорті та її територіальних органів, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №422 від 20.05.2013 (далі - Порядок №422).
Після проведення рейдової перевірки о 15 годині 33 хвилини інспектором було складено акт від 08.09.2024 №АР059082 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
У акті вказано, що згідно ТТН №99П від 07.09.2024 перевізник ТОВ «Комфортранс» (39259673); згідно свідоцтва про реєстрацію ТОВ «Інтербуд-Авто».
У графі акту під час перевірки виявлено порушення зазначено: ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» під час здійснення перевезень вантажів перевізник не забезпечив водія карткою водія ОСОБА_1 або роздруківкою даних за 08.09.2024.
У графі акту у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», вказано: абз. 3 ч. 1 перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, а саме роздруківка даних водія ОСОБА_1 за 08.09.2024.
Те, що під час перевірки водій ОСОБА_1 не надав посадовій особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області Укртрансбезпеки, роздруківку даних з цифрового тахографа водія за 08.09.2024, сторони не заперечують.
Водій ОСОБА_1 з актом перевірки від 08.09.2024 №АР059082 був ознайомлений, акт засвідчив підписом, в поясненнях зазначив, що через тепловий режим та комендантський час вважає недоречним їхати по чіпу.
Отже ОСОБА_1 фактично підтвердив, що особиста картка водія не знаходилась у слоті тахографа.
17.12.2024, за результатом розгляду справи про порушення, стосовно позивача було винесено оскаржувану постанову №ПШ091655 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Вважаючи дану постанову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, спірні правовідносини виникли щодо накладення спірною постановою адміністративно-господарського штрафу за порушення перевізником вимог статей 34, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 №2344-III (далі - Закон №2344-III).
Вирішуючи спір по суті позовних вимог, судом встановлено, що під час перевірки виявлено відсутність роздруківки даних роботи тахографа водія за 08 вересня 2024 року, враховуючи, що водій не використовував особисту картку.
Статтею 1 Закону №2344-III визначено, що автомобільний перевізник - це фізична або ридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.
Відповідно до статті 33 Закону №2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.
Частиною першою статті 34 Закону №2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Відповідно до статті 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Отже, перелік документів, наведений у статті 48 Закону №2344-III не є вичерпним.
Особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку встановлює Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 07.06.2010 №340 (далі - Положення №340).
Пунктом 1.5 Положення №340 визначено, що тахограф - це обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв.
Згідно з пунктом 6.1. Положення №340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів визначає Інструкція з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385).
Згідно з підпунктом 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом.
Також відповідно до вказаного підпункту Інструкції №385 до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
У свою чергу, згідно із пунктами 3.5, 3.6. Інструкції №385, на перевізників покладено обов'язок забезпечувати водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий).
Також саме перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР (994_016) здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку: правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР) (994_016); наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку; дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом; наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа; строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Отже, чинним законодавством саме на автомобільного перевізника покладено обов'язок забезпечення належної експлуатації тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами.
У свою чергу, непред'явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону №2344-III документів, свідчить про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону №2344-ІІІ.
При цьому Законом №2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.
Так, абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III, визначено, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - є автомобільний перевізник.
Судом встановлено, що перевізником в цьому випадку є позивач, а автомобіль марки DAF, номерний знак НОМЕР_1 , серії НОМЕР_2 , був обладнаний тахографом.
Під час перевірки у водія була відсутня роздруківка даних роботи тахографа за 08 внресня 2024 року (день перевірки), яка, відповідно до статті 48 Закону №2344-III та підпункту 3.3. Інструкції №385, повинна бути у водія, якщо він, як в даному випадку, не використоввав особисту картку водія та що, відповідно, є підставою для притягнення позивача для відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі №440/2334/23 та від 06 лютого 2025 року у справі №440/2336/23.
Щодо дії на території України надзвичайних ситуацій та безпідставність застосування Положення №340 до спірних правовідносин, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338-р з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров'я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установити для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 30 червня 2023 року.
Згідно із Указом Президента України №64/2022 з 24 лютого 2022 року із 05 години 30 хвилин в Україні діє воєнний стан у зв'язку із військовою агресією РФ проти України.
Отже, в Україні з 25 березня 2020 року до 30 червня 2023 року діяв режим надзвичайної ситуації, а з 24 лютого 2022 року - воєнний стан.
Пунктом 1.4. Положення №340 визначено, що це положення не поширюється на перевезення пасажирів чи/та вантажів, які здійснюються, зокрема, під час стихійного лиха, аварій та інших надзвичайних ситуацій.
Згідно з пунктом 24 частини першої статті 2 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) надзвичайна ситуація - обстановка на окремій території чи суб'єкті господарювання на ній або водному об'єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров'ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об'єкті, провадження на ній господарської діяльності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно із приписів КЦЗ України та Закону №389-VIII вбачається, що і воєнний стан, і режим надзвичайної ситуації є особливими режимами, що виникли через визначені законом обставини. Такі режими потребують посилення взаємодії органів управління, сил цивільного захисту зі збройними силами та правоохоронними органами за для ліквідації можливих наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня і забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, та за для проведення рятувальних та відновлювальних робіт через військову агресію. Саме за для безпечної ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій законодавцем передбачено певні обмеження дії нормативно-правових актів.
У свою чергу, із системного аналізу положень пункту 1.4. Положення №340 вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на перевізників лише у випадках, коли надзвичайна ситуація має безпосередній вплив на здійснення перевезення та унеможливлює або суттєво ускладнює виконання перевізником вимог цього положення.
За перевіркою матеріалів справи не вбачається, що перевізник у даній справі здійснював перевезення з метою запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, або усунення її наслідків, також позивачем не наведено обставин, які б унеможливлювали або перешкоджали виконанню вимог пункту 6.3 Положення №340.
Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначає Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року №1567 (далі - Порядок №1567).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Суд наголошує, що Законом №2344-ІІІ не передбачено жодних виключень в частині дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт щодо обов'язкової наявності у водіїв транспортних засобів на момент проведення рейдових перевірок усіх визначених законодавством документів під час дії режиму надзвичайної ситуації, зокрема, медико-біологічного характеру, та запровадження особливого правового режиму воєнного стану.
Враховуючи, що режим надзвичайної ситуації тривав в Україні більше трьох років, а воєнний стан вже триває з 24 лютого 2022 року, твердження позивача щодо можливості невиконання автомобільними перевізниками такий довгий проміжок часу вимог законодавства щодо здійснення перевезень, є безпідставним.
Таким чином, суд вважає, що дія Положення №340 поширюється на спірні правовідносини.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 червня 2024 року у справі №440/5921/23, від 25 липня 2024 року у справі №440/2334/23 та від 06 лютого 2025 року у справі №440/2336/23, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин у справі, яка розглядається. Тобто відповідний висновок уже сформований Верховним Судом.
Щодо розгляду справи стосовно порушення законодавства про автомобільний транспорт та винесення постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Судом встановлено, що першочергово запрошення на розгляд справи було винесено Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області №87126/33/24-24 від 04.10.2024 на 16.10.2024 о 09:00 год. відносно ТОВ «Комфортранс» згідно до ТТН №99П від 07.09.2024.
16.10.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області винесена постанова про застосування адміністративно-господарський штраф від 16.10.2024 №ПШ107914.
04.11.2024 від ТОВ «Комфортранс» надійшов лист звернення в якого останній зазначає та долучає докази щодо відсутності в нього статусу автомобільного перевізника в справі за Актом №АР 059082 від 08.09.2024.
13.11.2024 Відділом державного нагляду (контролю) у Львівській області винесено Наказ №990 від 13.11.2024 про скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ107914 від 16.10.2024.
15.11.2024 Відділ державного нагляду (контролю) у Львівській області направлено до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області (відповідач по справі) повідомлення про скерування матеріалів справи про порушення за місцезнаходженням.
Згідно з п. 26 постанови Кабінету Міністрів України №1567 відповідачем, після надходження від Відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області Акту №АР059082, було направлено запрошення №106110/28/24-24 від 27.11.2024, на 17.12.2024, на розгляд справи про порушення транспортного законодавства, яке зафіксоване актом перевірки від 08.09.2024 №АР059082.
Факт направлення запрошення підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів від 28.11.2024 (трекінг №0600988288451).
Відповідно до треку номеру - 0600988288451, відправлення було вручено представнику позивача - 04.12.2024.
Пунктом 27 Порядку №1567 установлено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
З аналізу вказаних приписів законодавства убачається, що Порядком №1567 установлено обов'язок органу державного контролю повідомити суб'єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення транспортного законодавства. Водночас, неявка суб'єкта господарювання на розгляд такої справи не є перешкодою для її розгляду та прийняття відповідного рішення.
При цьому, відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу не позбавляє особу спростовувати вину у суді, та, у зв'язку з цим, не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Такий висновок узгоджується із позицією, яку викладено у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі №280/1426/20, від 21 грудня 2023 року у справі №560/11763/22, від 06 червня 2024 року у справі №340/1617/22, від 27 лютого 2025 року у справі №200/4035/23 та інших.
Відповідно до п. 27 Порядку №1567 справу про порушення було розглянуто 17.12.2024 за наявними матеріалами. За результатом розгляду стосовно позивача було винесено оскаржувану постанову №ПШ091655 про застосування адміністративно-господарського штрафу за порушення вимог ст. 34, ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Постанова направлена згідно супровідного листа №114124/28/24-24 від 19.12.2024. Факт направлення постанови підтверджується реєстром на відправлення рекомендованих листів з фіскальним чеком від 19.12.2024, списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів (відправлення №0600995391772), відповідно до трек номеру постанову була вручена представнику позивача - 24.12.2024.
З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідачем не допущено щодо запрошення позивача на розгляд справи.
Щодо автомобільного перевізника.
Відповідно до ТТН №99П від 07.09.2024 автомобільним перевізником визначено ТОВ «Комфортранс», тому спочатку виним у скоєному правопорушенні визначено саме його.
ТОВ «Комфортранс» відповідно до листа звернення від 04.11.2024 надав пояснення відповідно до складеного Акту №АР059082 від 08.09.2024, в якому зазначив що в ТТН №99П від 07.09.2024 його помилково визнано автомобільним перевізником. В підтвердження свої тверджень ТОВ «Комфортранс» надав договір про перевезення вантажу автомобільним перевізником №240409/13 від 09.04.2024 згідно якого ТОВ «Комфорттранс» виступає експедитором, а ТОВ «ІНТЕРБУД-АВТО» виступає перевізником.
Відповідно до Акту надання послуг №1816 від 09.09.2024 замовник ТОВ «Комфортранс» з одного боку, а ТОВ «ІНТЕРБУД-АВТО» з іншого боку склали акт на підставі договору №240409/13 від 09.04.2024 про транспортні послуги, відповідно до якого 08.09.2024 автомобільним перевізником виступає саме ТОВ «ІНТЕРБУД-АВТО», а тому перевезення за ТТН №99П від 07.09.2024 було здійснено саме позивачем.
Отже враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи, та приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, яке регулює правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, суд дійшов висновку, що наявні підстави для застосування до позивача штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ, оскільки на момент проведення рейдової перевірки водій не мав роздруківку даних роботи тахографа за 08 внресня 2024 року (день перевірки) та не використоввав особисту картку водія (особиста картка водія не знаходилась в слоті тахографа), про що зазначено водієм в акті перевірки від 08.09.2024 №АР059082.
Інші аргументи позивача не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що доводи позивача є не обґрунтованими, а позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Таким чином в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог. Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРБУД-АВТО» (вул. Рекордна, буд. 26-А, оф. 219, м. Запоріжжя, 69035), в особі представника - адвоката Михайлишина Анатолія Івановича ( АДРЕСА_1 ), до Відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Чубанова, буд. 8, м. Запоріжжя, 69018) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «07» квітня 2025 року.
Суддя Р.В. Кисіль