07 квітня 2025 року Справа № 640/21904/21 ЗП/280/23/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022)
про стягнення коштів, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 114 340,30 гривень, що складається з 21 694,10 гривень - 3% річних за несвоєчасну виплату, 42 646,20 - інфляційні втрати, 50 000,00 гривень - моральна шкода.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №640/21904/21.
Супровідним листом від 08.06.2023 на виконання положень п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2825-ІХ скеровано матеріали адміністративної справи № 640/21904/21 до Запорізького окружного адміністративного суду за належністю.
Справа надійшла до Запорізького окружного адміністративного суду 07.02.2025.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2025 справу передано на розгляд головуючому судді Максименко Л.Я.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 16.04.2021 року на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2021 року по справі № 640/6365/20 позивачу було призначено одпоразову грошову допомогу як інваліду II групу у сумі 576 300,00 гривень. Вказує, що рішення про відмову в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги замість її призначення і виплати було прийнято та оформлене протоколом від 15 січня 2020 року № 4 Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Вказує, що прострочення виконання зобов'язання по призначенню одноразової грошової допомоги за період з 15.01.2020 року по 16.04.2021 року склало 458 днів (352 дні в 2020 році та 106 днів в 2021 році). Покликається на те, що у зв'язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України з заявою від 25.06.2021 року, з проханням виплатити йому суму неодержаних доходів. Натомість, Департаментом фінансів Міністерства оборони України, у своєму листі № 248/Б-723/681 від 09.07.2021 було зазначено, що підстав для нарахування та виплати інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми по виплаті одноразової грошової допомоги немає. Не погоджується з відмовою Міністерства оборони України та просить позов задовольнити.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві від 23.09.2021 вказав, що що грошове зобов'язання Міністерства оборони України щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги виникло з моменту прийняття Міністерством оборони України рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги у звязку з настанням інвалідності, тобто з моменту затвердження Міністром оборони України протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті)), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 01.04.2021 № 48, яке було затверджене Міністром оборони України 03.04.2021 (знаходиться в матеріалах справи). Покликається на те, що положення частини другої статті 625 ЦК України застосовуються тільки до грошових зобов'язань. Вказує, що зважаючи на те, що грошове зобов'язання виникло 03.04.2021 а фактичне виконання було проведено 16.04.2021, то і відповідальність у вигляді стягнення інфляційних втрат та 3% річних повинна наступати лише за 13 днів квітня 2021 року. Звертає увагу суду на те, що двотижневий строк це нормальний термін для даної категорії виплат. Також вказує, що зі змісту позовної заяви не встановлено, а з доводів позивача не зрозуміло, які дії відповідача він вважає протиправними, які саме моральні страждання зазнав позивач та в чому саме полягає нанесена йому моральна шкода. Просить відмовити у задоволенні позову.
Ухвалою суду від 11.02.2025 прийнято справу №640/21904/21 до провадження та продовжено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження
Ухвалою суду від 14.03.2025 у задоволенні клопотання представника Міністерства оборони України про закриття провадження у справі, - відмовлено.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року по справі № 640/6365/20, зокрема, визнано протиправними та скасовано пункт 9 Протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.01.2020 року № 4, у частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності II групи, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. Зобов'язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані па навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 300-кратиого прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
На виконання вказаного рішення Міністерством оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було ухвалено протокол № 48 від 01.04.2021, відповідно до якого ОСОБА_1 було призначено одпоразову грошову допомогу як інваліду II групу у сумі 576 300,00 грн. та виплачено її 16.04.2021 на банківську картку ОСОБА_1 .
ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою щодо виплати 21 694, 10 гривень - 3% річних за несвоєчасну виплату та 42 646,20 - інфляційних втрат.
Листом від 09.07.2021 Департамент фінансів Міністерства оборони України повідомив позивача про відсутність підстав для нарахування та виплати інфляційних втрат та 3% річних від простроченої суми по виплаті одноразової грошової допомоги.
З вимогами стягнути вказані суми 3% річних та інфляційних втрат, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Слід зазначити, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі I «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відповідно, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).
Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Зазначений висновок сформульований, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19), аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» також передбачено проведення компенсаційних виплат відповідно до коефіцієнту проросту споживчих цін за порушення термінів виплати доходів громадян, передбачених цим законом. Правова природа такої відповідальності не відрізняється від правової природи відповідальності, яка виникає на підставі статті 625 ЦК України в частині її акцесорного характеру та похідної правової природи спору.
Таким чином, враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» зобов'язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум, з огляду на їх похідний характер від основного спору, підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі №520/17342/18.
Також, Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2023 року (справа №335/8654/20) дійшов таких висновків: «… Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
За приписами частин першої, другої статті 3 вказаного Закону виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 жовтня 2023 року (справа №686/7081/21) вирішувала питання про те, чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов'язку з виплати відшкодування шкоди у визначеному в чинному рішенні суду розмірі, а саме у разі несвоєчасного виконання такого рішення і дійшла таких висновків:« За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов'язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов'язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв'язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону № 4901-VI).
ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів.
Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).
Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України…
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов'язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3% річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.
Так, спір у цій справі виник з причин невиконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року по справі № 640/6365/20 в частині зобов'язання Міністерства оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані па навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» у розмірі 300-кратиого прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності.
Отже дані позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є похідними від спору про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Тобто, у цьому випадку такі вимоги пов'язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Водночас, судом встановлено, що постановою КАС ВС від 19.01.2023 постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2021 року скасовано. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 листопада 2020 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено залишено в силі.
Тож, враховуючи те, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2021 року по справі № 640/6365/20 скасована постановою КАС ВС від 19.01.2023, у відповідача відсутній обов'язок виконувати вказане рішення Шостого апеляційного адміністративного суду щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги позивачу.
З огляду на викладене, суд висновує, що Міністерством оборони України не було допущено прострочення виконання рішення, на яке покликається позивач, оскільки таке рішення скасовано Верховним Судом. Тому, і підстави для стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних з відповідача за несвоєчасне виконання вказаного судового рішення відсутні.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною 4,6 статті 77 КАС України докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.
У зв'язку із тим, що позивач звільнений від сплати судового збору за даним позовом, розподіл судових витрат на підставі ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр.-т. Повітрофлотський, буд. 6; код ЄДРПОУ 00034022) про стягнення коштів- відмовити повністю
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 07 квітня 2025 року.
Суддя Л.Я. Максименко