07 квітня 2025 рокум. Ужгород№ 260/198/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої - судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області , в якому просить: 1) Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №023830031810 від 13.01.2025 року щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; 2) Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періодів стажу відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 15.07.1986 року, а саме з: 13.10.1986 - 29.11.1988, 11.02.1997 - 27.07.1997, 27.08.1997 - 31.01.1998, 17.03.1998 - 10.09.1998, 18.12.1998 - 10.03.1999, починаючи з 06.01.2025 року; 3) Встановити судовий контроль у формі надання звіту Головним УПФУ в Закарпатській області щодо виконання рішення суду; 4) Звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць ОСОБА_1 .
Ухвалою судді від 20 січня 2025 року відкрито провадження у адміністративній справі та розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 06 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залучення співвідповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, рішенням ГУ ПФ України в Закарпатській області позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, з підстав недостатності стажу. Таке рішення позивач вважає протиправним, оскільки вважає, що має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться записи про відповідні періоди трудового стажу із відомостями, які відповідають вимогам законодавства, відтак він не може бути позбавлений права на пенсію.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 15.07.1986 р. до страхового та пільгового стажу позивача не зараховано періоди роботи: з 11.02.1997 року по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. 10.03.1999 р. (даний стаж набутий у російській федерації), оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач 06 січня 2025 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 13 січня 2025 року № 023830031810 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
Як вбачається із вказаного рішення, за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 15.07.1986 р. до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди роботи: з 11.02.1997 року по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. 10.03.1999 р. (даний стаж набутий у російській федерації), оскільки з 01 січня 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року. Також не зараховано до страхового стажу військову службу, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_2 від 15.07.1986 р. не вказана дата видачі військового квитка.
Відповідно до вказаного рішення, необхідний стаж 30 років, страховий стаж заявника становить 21 рік 10 місяців 17 днів, пільговий стаж становить 10 років 11 місяців 10 днів.
Відтак, позивачу відмовлено в призначенні пенсії згідно з ч. 8 п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного страхового та пільгового стажу роботи.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV) законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
За визначенням, наданим в абзаці 22 статті 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Загальні умови призначення пенсії за віком визначені в частині першій статті 26 Закону № 1058-IV. Водночас відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників врегульовані статтею 114 Закону № 1058-IV.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV передбачено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацами другим-третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту і абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті, страхового стажу, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту 2 частини другої цієї статті.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту 2 частини другої цієї статті.
Таким чином, пункт 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (в редакції чинній на момент звернення позивача за призначенням пенсії) визначав, що пенсія за віком на пільгових умовах призначається працівникам за наявності у сукупності таких обов'язкових умов:- досягнення особою 55-річного віку; - наявності у особи загального страхового стажу: не менше 30 років для чоловіків та не менше 25 років для жінок; - наявності у особи стажу роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту (автобуса, тролейбуса, трамвая): не менше 12 років 6 місяців для чоловіків та не менше 10 років для жінок.
Поряд з цим суд зазначає, що відносини з приводу призначення пенсії за віком на пільгових умовах врегульовані також і нормами Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII).
Пунктом "з" статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до 01.04.2015) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
01 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", яким статтю 13 Закону України від 05.11.91 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" викладено в новій редакції.
Пункт "з" статті 13 Закону № 1788-XII після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", передбачає, що на пільгових умовах право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п'ятнадцятим-двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім-тринадцятим пункту "б" частини першої цієї статті.
З наведеного вбачається, що пункт "з" статті 13 Закону № 1788-XII (після змін, внесених Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII) в якості обов'язкових умов для призначення особі пенсії за віком на пільгових умовах визначав досягнення такою особою 55-річного віку та наявність для чоловіків загального страхового стажу не менше 30 років, з яких не менше 12 років 6 місяців стаж роботи на посаді водія міського пасажирського транспорту.
Однак 23 січня 2020 року Конституційний Суд України прийняв Рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), яким статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справа № 1-5/2018 (746/15), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Крім того, пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15) визначено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
"На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
з) водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв: чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років".
Отже, з 23 січня 2020 року, тобто з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), для осіб, які до 01 квітня 2015 року працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, діють положення пункту "з" статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, які визначають умови призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Разом з тим чинними залишилися й відповідні положення пункту 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.
Відтак, починаючи з 23.01.2020 діють два нормативно-правові акти, котрі одночасно але по різному регламентують умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах для осіб, які до 01.04.2015 працювали на посадах водіїв міського пасажирського транспорту, а саме:
- пункт "з" статті 13 Закону № 1788-XII (у редакції до внесення змін Законом від 02.03.2015 № 213-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв): чоловіки після досягнення 55 років і при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років;
- пункт 8 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV (у редакції Закону від 03.10.2017 № 2148-VIII), який передбачає, що право на пенсію за віком на пільгових умовах мають водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців; для жінок не менше 25 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Таким чином, норми вказаних законів містять розбіжність щодо віку, який надає особі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин при вирішення питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд враховує такий принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
У постанові від 03 листопада 2021 року (справа № 360/3611/20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України").
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Суд дійшов висновку, що в даних правовідносинах слід застосовувати норму пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до набрання чинності Законом України від 02.03.2015 №213-VIII (на підставі рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020).
Щодо не зарахування до страхового та пільгового стажу періодів роботи позивача в російській федерації з 11.02.1997 року по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. 10.03.1999 р., суд зазначає наступне.
Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, нормами вказаного Порядку чітко визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Так, згідно трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що позивач з 11.02.1997 р. по 27.07.1997 р. працював водієм тролейбуса в 5-му тролейбусному парку ім. Артаманова, м. Москва; з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р. водієм тролейбуса 2 класу на регулярних міських пасажирських маршрутах в 5-му тролейбусному парку ім. Артаманова, м. Москва; з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р. водієм тролейбуса 2 класу для роботи на регулярних міських пасажирських маршрутах в 5-му тролейбусному парку ім. Артаманова, м. Москва; з 18.12.1998 р. по 10.03.1999 р. водієм тролейбуса 2 класу для роботи на регулярних міських пасажирських маршрутах в 5-му тролейбусному парку ім. Артаманова, м. Москва;
Вказані записи є чіткими, послідовними, не містять виправлень.
Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
У відповідності до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. У преамбулі зазначено, що Уряди держав учасниць уклали цю Угоду: «виходячи з необхідності захисту прав громадян у галузі пенсійного забезпечення, усвідомлюючи, що кожна держава - учасниця Співдружності повинна нести безпосередню відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, визнаючи, що держави - учасниці Співдружності мають зобов'язання щодо непрацездатних осіб, які отримали право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження до складу СРСР і реалізують це право на території держав - учасниць Угоди, визнаючи необхідність неухильного дотримання зобов'язань за міжнародними угодами, укладеними СРСР з питань пенсійного забезпечення».
Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (надалі Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов'язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.
Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоди роботи до страхового стажу.
Як зазначено у правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правої визначеності.
Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.
Варто зауважити, що відповідно до частини 1 статті 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
При цьому, відповідно до ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в російській федерації, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття стажу.
Таким чином періоди роботи позивача з 11.02.1997 року по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. 10.03.1999 р. підлягають зарахуванню як до страхового стажу, так і до пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду проходження військової служби з 13.10.1986 по 29.11.1986, з підстав не зазначення в трудовій книжці НОМЕР_2 дати видачі військового квитка, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що у стаж роботи, що дає право на трудову пенсію, зараховується військова служба, незалежно від місця її проходження.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Судом встановлено, що відповідно до військового квитка (тимчасовоґо посвідчення) № 2127184 від 12.03.1998 року позивач проходив військову службу в рядах радянської армії у період з 13.10.1986 р. по 29.11.1988 р.
З огляду на вказане, суд дійшов до висновку про те, що період проходження позивачем військової служби в рядах Радянської армії з 13.10.1986 р. по 29.11.1988 р. підлягає зарахуванню до його страхового стажу, оскільки такий період підтверджується записами у військовому квитку позивача.
Враховуючи встановлені обставини та надану їм правову оцінку, суд дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області № 023830031810 від 13.01.2025 про відмову позивачу у призначенні пенсії та наявність підстав для скасування вказаного рішення.
При цьому, суд зазначає, що в оскарженому рішенні про відмову в призначенні пенсії відповідач зазначає, що страховий стаж позивача становить 21 рік 10 місяців 17 днів, пільговий стаж 10 років 11 місяців 10 днів.
Водночас, враховуючи те, що судом вирішено зарахувати до страхового стажу позивача період проходження військової служби з 13.10.1986 р. по 29.11.1988 р. та до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 11.02.1997 р. по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. по 10.03.1999 р. , то страховий та пільговий стаж позивача є достатнім для призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах.
За правилами частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.
Із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 06 січня 2025 року. Таким чином, пенсія позивачу повинна бути призначена з моменту звернення із заявою про призначення пенсії, тобто з 06 січня 2025 року.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у формі надання звіту, суд зазначає наступне.
За приписами абзацу 2 частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Частиною 5 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про наявність підстав для зобов'язання суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подати звіт про виконання судового рішення.
В прохальній частині позовної заяви позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд враховує наступне.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.
Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Враховуючи ту обставину, що питання про стягнення пенсії не вирішувалося, пенсія позивачу не призначена та розмір її не визначений відповідачем, то на переконання суду, відсутні підстави для допуску до негайного виконання рішення суду. Судове рішення у цій справі має зобов'язальний характер і не відноситься до рішень, які підлягають негайному виконанню, а тому підстави для задоволення клопотання позивача про звернення рішення до негайного виконання відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у відповідності до ст. 139 КАС України необхідно стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 968,96 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 13.01.2025 року № 023830031810.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період проходження військової служби з 13.10.1986 року по 29.11. 1988 року та зарахувати до страхового та пільгового стажу періоди роботи з 11.02.1997 р. по 27.07.1997 року, з 27.08.1997 р. по 31.01.1998 р., з 17.03.1998 р. по 10.09.1998 р., з 18.12.1998 р. по 10.03.1999 р., та призначити йому з 06 січня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах, на підставі його заяви від 06 січня 2025 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, буд. 4, код ЄДРПОУ 20453063) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн. (дев'ятсот шістдесят вісім гривень дев'яносто шість копійок).
5. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подати звіт про виконання рішення суду у 30 -денний строк з дня набрання ним законної сили.
6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька