07 квітня 2025 року м. Житомир справа № 240/1338/25
категорія 113080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
установив:
У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та зобов'язання надати довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно відмовив у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з огляду на подання йому визначеного Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, пакета документів. Зауважує, що названий Порядок не вимагає подання акта встановлення факту здійснення догляду для військовозобов'язаних, які здійснюють догляд за своєю матір'ю. Акцентує увагу, що висновок лікарсько-консультативної комісії, складений за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров'я України, містить інформацію про те, що його мати має наявні порушення функцій організму, через які невиліковні хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі. Крім цього, відповідачу було надане заключення лікарсько-консультативної комісії, згідно якого мати потребує постійного стороннього догляду та допомоги згідно рішення лікарсько-консультативної комісії. Всі зазначені документи містять дату та номер, що спростовує твердження відповідача про їх відсутність. Наголошує, що заява про надання відстрочки була подана на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не пункту 13 як зазначив відповідач у повідомленні. Наведене, на переконання позивача, спростовує твердження відповідача про відсутність у позивача права на отримання відстрочки з огляду на виявлення особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати мати позивача.
Ухвалою суду від 27 січня 2025 позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.
20 березня 2025 року до суду надійшли витребувані у відповідача документи.
Правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що 15 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка отримана відповідачем 21 листопада 2024 року.
До такої заяви ОСОБА_1 додав копії документів: висновку лікарсько-консультативної комісії про необхідність постійного догляду матері ОСОБА_2 за формою медичної документації 080-4/о від 29 травня 2024 року; заключення лікарсько-консультативної комісії №132 про необхідність у постійному догляді матері ОСОБА_2 від 29 травня 2024 року; свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 06 листопада 2024 року; паспорта ОСОБА_1 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; паспорта матері ОСОБА_2 ; РНОКПП матері ОСОБА_2 ; військово-облікового документа ОСОБА_1 .
За результатами розгляду названої заяви та доданих до неї документів, комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 19 грудня 2024 року прийнято рішення про відмову в наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оформлене протоколом №29.
20 грудня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 направив позивачу повідомлення №10/3956 від 19 грудня 2024 року, яким проінформував про прийняте рішення.
Згідно названого повідомлення, причинами відмови вказано те, що з поданих документів неможливо встановити факт здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 . Наданий висновок №132 про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують
соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі за своєю суттю є підставою для організації надання соціальної послуги з догляду за особою похилого віку, у тому числі з порушеннями функцій організму. Також зазначений висновок, так само як і заключення лкк №132, не містить дати реєстрації та реєстраційного номера. Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису народження, встановлено факт реєстрації актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , (мати - ОСОБА_2 ) - особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати ОСОБА_2 .
Уважаючи дії щодо відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправними, ОСОБА_1 звернувся із цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 28 березня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків, шляхом подання уточненої позовної заяви.
На виконання вимог ухвали суду 01 квітня 2025 року позивач подав уточнену позовну заяву, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, оформленого протоколом від 19 грудня 2024 року № 29, та зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
Ухвалою суду від 07 квітня 2025 року продовжено розгляд справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України № 2232-XII).
Частиною 1 статті 1 цього Закону визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №3543-XII).
Відповідно до статті 1 названого Закону мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 1 статті 22 Закону України №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації, а саме: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Частиною 5 цієї правової норми передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Цей порядок визначає, зокрема, порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення
Тим часом, правові підстави, що надають право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, визначені у статті 23 Закону України №3543-ХІІ передбачена.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
На реалізацію положень частини 5 статті 22 Закону України №3543-ХІІ Урядом 16 травня 2024 року прийнято постанову №560, якою затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації (далі - Порядок №560).
Відповідно до пункту 57 цього Порядку, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Згідно пункту 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16 - 23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до пункту 581 Порядку №560 військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), у випадках, передбачених пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ, зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), про відсутність інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд за хворим батьком чи матір'ю дружини (чоловіка). Військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд.
Також названим пунктом закріплено, що районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ за місцем перебування на військовому обліку військовозобов'язаного, який відповідно до закону зобов'язаний утримувати осіб, зазначених у пункті 13 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ, або здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ, під час прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації перевіряє перебування такого військовозобов'язаного на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та особи, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
Пунктом 60 Порядку №560 закріплено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Відповідно до Додатку 5 Порядку № 560, документами, що підтверджують право на відстрочку за пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ є:
для особи, яка потребує постійного догляду, - довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ;
для особи, яка зайнята постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю, - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб або свідоцтво про народження дитини, або свідоцтво про народження особи, яка здійснює постійний догляд);
для особи, яка зайнята постійним доглядом за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), - документи, що підтверджують родинні зв'язки (свідоцтво про шлюб та свідоцтво про народження дружини (чоловіка), документи, що підтверджують неможливість здійснення постійного догляду дружиною (чоловіком) або іншим працездатним членом сім'ї (висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу іншого працездатного члена сім'ї в постійному догляді або свідоцтво про смерть такого члена сім'ї, або витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або рішення суду про визнання безвісно відсутнім або рішення суду про оголошення його померлим), документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).
Аналіз наведених положень Порядку №560 дає підстави для висновку, що військовозобов'язаний, який зайнятий постійним доглядом, зокрема, за хворою матір'ю зобов'язаний подати виключно свідоцтво про народження. Тільки військовозобов'язані, які здійснюють постійний догляд за батьком чи матір'ю дружини (чоловіка) мають подати, серед іншого, також акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за формною, затвердженою у додатку 8 Порядку №560.
З огляду на застереження, закріплені у пункті 58 про те, що до заяви додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5, та у пункті 581 про те, що військовозобов'язані, зайняті постійним доглядом за хворою матір'ю, не зазначають у заяві, зазначеній у пункті 58 цього Порядку (додаток 4), інформацію про інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати постійний догляд, суд приходить до висновку про безпідставність зауважень відповідача про неподання позивачем акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8) та наявність іншої особи, яка не є військовозобов'язаною та відповідно до закону зобов'язана утримувати мати позивача.
Надаючи правову оцінку доводам відповідача про те, що документ за формою облікової документації №080-4/о є підставою виключно для організації надання соціальної послуги з догляду за особою похилого віку, у тому числі з порушеннями функцій організму, суд зауважує на таке.
Разом із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-ХІІ позивач надав Заключення ЛКК №132 від 29 травня 2024 року, згідно якого ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та допомоги згідно рішення ЛКК №132 від 29 травня 2024 року.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», оскільки перше говорить про те, ким надається догляд, а друге, коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
Відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09 квітня 2008 року №189, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 04 липня 2008 року за №589/15280, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
Згідно з пунктом 3 цього розділу до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені за результатом перевірки уповноваженими лікарями, перелік яких затверджується правлінням Пенсійного фонду України, обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання); 5) надає керівнику суб'єкта господарювання за результатами вжиття заходів, визначених у підпункті 4 пункту 3 розділу II цього Порядку, аналіз якості експертизи тимчасової непрацездатності, пропозиції щодо відповідності фахівців займаним посадам, кваліфікаційним категоріям, про накладання дисциплінарних стягнень та передачу справ у слідчі органи; 6) участь у встановленому порядку у засіданнях МСЕК.
Пункт 4 розділу ІV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, визначає, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці; висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09 березня 2021 року №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено форму первинної облікової документації № 080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі» та Інструкцію щодо заповнення такої форми.
Згідно з пунктами 2 - 4 названої Інструкції висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги. Висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі заповненої лікарем загальної практики-сімейної медицини форми первинної облікової документації № 025/о «Медична карта амбулаторного хворого №__», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 661/20974. Висновок надається особі або законному представнику особи, яка потребує надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі відповідно до Порядку подання та оформлення документів, призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 859.
Положеннями пункту 7 цієї Інструкції визначено, що, у пункті 4 Висновку вказуються рекомендовані соціальні послуги: денного догляду, догляду вдома, паліативного догляду вдома; отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Таким чином, названою Інструкцією та самою формою первинної облікової документації № 080-4/о чітко визначено перелік соціальних послуг, які може рекомендувати ЛКК для особи шляхом підкреслення відповідної соціальної послуги.
Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2024 року у справі №420/16689/23 зазначив про недосконалість та неузгодженість термінів та понять в нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Водночас Верховний Суд дійшов висновку про те, що МСЕК визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійного стороннього догляду, то Верховний Суд уважає, що такі повноваження можуть бути віднесені до лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, які також мають право приймати висновки, зокрема, про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/0) з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг.
Таким чином, з огляду на аналіз нормативно-правових актів та актуальну практику Верховного Суду суд приходить до висновку, що наданий позивачем висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись та потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 29 травня 2024 року, виданий за формою №080-4/о, з урахуванням заключення ЛКК №132 від 29 травня 2024 року, в якому зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду та допомоги згідно рішення ЛКК №132 від 29 травня 2024 року, є належним документом, який підтверджує потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді та допомозі.
Додатково суд зауважує, що організація діловодства відноситься до виключної компетенції юридичної особи. За відсутності доказів на підтвердження того, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮМД-МЕДІКАЛ», яке оформило та видало зазначені вище висновок та заключення, приймало рішення про здійснення реєстрації вихідної кореспонденції, суд не приймає до уваги застереження відповідача про відсутність на вказаних документах реєстраційних номерів та дат їх реєстрації.
Відповідно до приписів частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За результатами розгляду справи суд уважає, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 19 грудня 2024 року №29, прийняте без дотримання визначених у пунктах 1, 3 та 6 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.
Підсумовуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом від 19 грудня 2024 року №29, є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
Визначаючись із способом відновлення порушеного права, суд зауважує на таке.
На дату вирішення справи судом відповідача, у складі створеної при ньому комісії, наділено повноваженнями розглядати питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
При цьому, відповідач за потреби надсилає запити до відповідних державних органів або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів для перевірки наявності підстав надання відстрочки.
Суд зауважує, що комісія при визначенні наявності умов для надання позивачу відстрочки від призову за мобілізацією повинна встановити обґрунтованість підстав для такого, що вирішується у кожному випадку з урахуванням усіх необхідних умов передбачених законом.
З огляду на те, що у цьому випадку комісія належним чином не розглянула заяву позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняла рішення, яке за висновками суду є протиправним та підлягає скасуванню, з урахуванням заявлених позивач вимог та керуючись приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права є покладення на відповідача обов'язку повторно розглянути заяву позивача від 15 листопада 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.
Розглядаючи питання про розподіл судових витрат, суд уважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.
Частиною 1 цієї правової норми закріплено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Станом на день постановлення рішення по суті спору на підтвердження розміру витрат, понесених позивачем у зв'язку з розглядом справи, суду надано платіжне доручення про сплату судового збору в розмірі 968,96 грн. Будь-яких інших доказів щодо розміру витрат на правничу допомогу позивачем не надано.
За таких обставин суд приходить до висновку про стягнення судових витрат у вигляді судового збору в розмірі 968,96 грн.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позову ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом від 19 грудня 2024 року №29.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2024 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення про надання або відмову у наданні відстрочки на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.О. Окис
07.04.25