Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 квітня 2025 року Справа№200/690/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Галатіної О.О. розглянувши за правилами спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області , відповідно до якої просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 з 01.11.2024 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплати доплату за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 починаючи з 01.11.2024 року;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог Позивачка зазначила, що Указом Президента України № 425/2016 від 29 вересня 2016 року вона була призначена на посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області строком на п'ять років. Наказом голови цього суду № 2-II/Г від 17 жовтня 2016 року її було зараховано до штату на посаду судді. Повноваження позивачки на здійснення правосуддя припинились 29 вересня 2021 року після закінчення п'ятирічного строку, однак вона продовжує виконувати обов'язки судді відповідно до частин 6 та 7 статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 -VIII. Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 6-II/Г від 17 жовтня 2023 року позивачці було встановлено доплату до посадового окладу у розмірі 30 % у зв'язку зі стажем роботи понад 10 років. Однак 14 листопада 2024 року Територіальне управління Державної судової адміністрації у Донецькій області повідомило про припинення нарахування та виплати доплат з листопада 2024 року. У своєму листі відповідач посилається на інформаційний лист Державної судової адміністрації України від 28 жовтня 2024 року, у якому йдеться про порушення у використанні бюджетних коштів, але жодних конкретних правових підстав для припинення виплат не наведено. У табуляграмі за листопад 2024 року, отриманій після цього листа, відсутні відомості про виплату доплати в розмірі 30% до посадового окладу судді. Це суттєво відрізняється від табуляграм за вересень і жовтень 2024 року, де зазначені виплати були належним чином відображені.
Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними та незаконними, оскільки припинення нарахування та виплати доплат до посадового окладу порушує її права як судді, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто, оскільки також суперечить вимогам чинного законодавства.
05 лютого 2025 року ухвалою суду, прийнято до розгляду позовну заяву. Відкрито провадження в адміністративній справі № 200/690/25. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали подати до суду відзив на позовну заяву з доказами на його підтвердження з одночасним надісланням (наданням) його копії та доданих до нього документів позивачу.
До суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній, позов не визнав. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність. Зазначив, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Отже Законом №1402 визначено обставини, за яких доплати до посадового окладу суддів не виплачуються, та виняткові випадки, за яких виплата таких доплат здійснюється. Відповідач закцентував свою увагу на тому, що таким чином позивач, який був призначений на посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області Указом Президента України від 29.09.2016 №425/2016 і в якого закінчився п'ятирічний строк повноважень, в теперішній час не здійснює правосуддя та, відповідно, не має права на отримання доплат до посадового окладу. Стосовно посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначив, що даним рішення визначено перелік обставин, до яких не віднесено закінчення п'ятирічного строку повноважень, на який призначено суддю. При цьому частина десята статті 135 Закону №1402, яка виключає можливість виплати доплати до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, такою, що не відповідає Конституції України, не визнавалась і не скасовувалась. Відповідач зазначив, що Територіальне управління ДСА України в Донецькій області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня. Абзац перший частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України визначає, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років. Так, інформаційним листом Державної судової адміністрації України від 28.10.2024 «Про результати заходів внутрішнього аудиту» доведено до територіальних управлінь ДСА України інформацію про те, що протягом 2024 року проведені комплексні аудити діяльності територіальних управлінь ДСА України з питань оплати праці та встановлено порушення чинного законодавства з питань виплати суддівської винагороди, нецільового використання бюджетних коштів. Зокрема, встановлено, виплачувалася суддівська винагорода суддям, які не здійснювали правосуддя у зв'язку із закінченням п'ятирічного терміну, на який їх було призначено, у повному обсязі разом з доплатами до посадового окладу, що прямо суперечить вимогам частини десятої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». У зв'язку з цим з метою забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів, належної організації та координації роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, попередження порушень вимог Закону № 1402 та ризиків їх скоєння, рекомендовано територіальним управлінням ДСА України, місцевим судам як розпорядникам бюджетних коштів нижчого рівня, що належать до мережі головного розпорядника бюджетних коштів - ДСА України: забезпечити нарахування та виплату суддівської винагороди з суворим дотриманням вимог статті 135 Закону №1402 з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018. При цьому, зосередити особливу увагу на те, що відповідно до частини десятої статті 135 Закону №1402, яка є чинною, суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу. Відповідач наголосив на тому, що нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з втратою ним повноважень, зокрема, внаслідок закінчення п'ятирічного терміну, на який його було обрано, до таких випадків і причин рішенням Конституційного Суду України не віднесено. Ця категорія суддів взагалі позбавлена повноважень здійснювати правосуддя не внаслідок якихось причин (залежних чи незалежних від них), а в силу вимог закону.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтвержується паспортом громадянина України № НОМЕР_2 .
Указом Президента України № 425/2016 від 29 вересня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області строком на п'ять років.
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 2-II/Г від 17 жовтня 2016 року було зараховано до штату на посаду судді.
Наказом голови Мар'їнського районного суду Донецької області № 6-II/Г від 17 жовтня 2023 року ОСОБА_1 було встановлено доплату до посадового окладу у розмірі 30 % у зв'язку зі стажем роботи понад 10 років.
Повноваження на здійснення правосуддя припинились 29 вересня 2021 року після закінчення п'ятирічного строку.
Станом на час розгляду даної справи та прийняття рішення по суті справи слід зауважити, що матеріали справи не містять доказів щодо проведеного кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами по справі, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області спрямовано до місцевих загальних судів Донецької області лист від 14.11.2024 року №04-1856-24, відповідно до якого у зв'язку з надходженням інформаційного листа Державної судової адміністрації України від 28.10.2024 року про результати заходів внутрішнього аудиту та у зв'язку з виявленням та фіксацією порушень в частині нецільового використання бюджетних коштів, з листопада поточного року територіальним управлінням ДСА України в Донецькій області припиняється нарахування та виплата доплат до посадових окладів суддям, які не здійснюють правосуддя (крім випадків, зазначених у частині 10 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Як вбачається із табуляграм, судом встановлено, що за вересень та жовтень 2024 року позивачці нараховувалась та була виплачена доплата за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, в свою чергу починаючи з 01 листопада 2024 року позивачці було вже припинено нарахування та виплату доплати за вислугу років 30% до її посадового окладу судді.
Таким чином, спірні правовідносини склалися між сторонами внаслідок припинення нарахування та виплати позивачу доплати за вислугу років у розмірі 30% до посадового окладу судді з 01 листопада 2024 року.
Вважаючи свої права порушеними, Позивачка звернулася до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 вказаного Закону, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу (частина десята статті 135 Закону № 1402-VIII).
До 30 вересня 2016 року діяв Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VI у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII Про забезпечення права на справедливий суд).
Відповідно до частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI аналогічно було визначено, що суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Рішенням Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону України Про забезпечення права на справедливий суд від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу, для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII зі змінами, а саме: частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VІ, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Щодо права суддів на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15) необхідно зазначити таке.
У пункті 3.4 Рішення від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1- 7/2018(4062/15) Конституційний Суд України зазначив, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI підхід до об'єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення. Конституційний Суд України зазначає, що конституційне закріплення гарантій незалежності суддів спрямоване на унеможливлення будь-яких спроб впливу на суддю. Такий вплив є неприпустимим з огляду на положення частини другої статті 126 Конституції України.
Конституційний Суд України встановив, що випадки нездійснення правосуддя поділяються на дві категорії. До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя. Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, згідно із Законом № 1402-VIII нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та із неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду (частина перша статті 55); з обов'язковим проходженням підготовки для підтримання кваліфікації у Національній школі суддів України (частина восьма статті 56, частини перша, друга статті 89); з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді (частина третя статті 82, частини шоста, сьома статті 147).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим.
За висновками Конституційного Суду України юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453-VI для цілей застосування окремих положень Закону № 1402-VIII суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Враховуючи викладене, суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).
Суд звертає увагу, що Конституційний Суд України у Рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 в пункті 7 вказав, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України).
Правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
За змістом статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов'язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
Крім того, необхідно наголосити, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.
З огляду на вказане можна дійти висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 стосується не тільки попередніх редакцій Закону України Про судоустрій і статус суддів, а й аналогічних норм частини десятої статті 135 нині діючого Закону № 1402-VIII. Тобто Конституційний Суд України вирішує питання не тільки ретроспективно відносно двох минулих редакцій Закону України Про судоустрій і статус суддів, а й прив'язує визнання його положень неконституційними і для цілей нині діючого Закону № 1402-VIII.
На виконання Рішення XVІIІ чергового з'їзду суддів України від 11 березня 2021 року, Радою суддів України у рішенні від 03 вересня 2021 року № 35 наголошено, що будь-які обмеження у виплатах доплат до посадового окладу суддям, які не здійснюють правосуддя з незалежних від них підстав, є неприпустимими та такими, що суперечать Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018. В контексті питання виплати доплат таким суддям, дії Територіальних управлінь ДСА, судів, які здійснюють функції розпорядників бюджетних коштів, щодо припинення виплати доплат (а також намагання повернути вже виплачені доплати) суддям, що не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, так само як і висновки щодо відсутності підстав для виплати доплат до посадового окладу таким суддям, здійснені органами Державної аудиторської служби України під час проведення ревізій фінансово-господарської діяльності ТУ ДСА України в різних областях та судах, свідчать про порушення гарантій незалежності суддів у виді матеріального забезпечення, що впливає на незалежність судді, та є протиправними та недопустимими. Крім того, припинення виплат зазначених вище доплат свідчить про порушення принципу юридичної визначеності та принципу належного урядування.
Аналогічна позиція щодо необхідності здійснення доплат суддям, які не здійснюють повноваження з незалежних від них причин, була викладена і в рішенні Ради суддів України від 19 квітня 2019 року № 21, де зазначено, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15). Крім того, наголошено, що Конституцією України закріплено однаковий юридичний статус суддів та їх дискримінація за ознакою здійснення правосуддя є неприпустимою.
Суд звертає увагу, що повноваження позивачки на здійснення правосуддя припинилися 29 вересня 2021 року у зв'язку із закінченням п'ятирічного строку, на який його було призначено.
На день подання позову позивач обіймає посаду судді Мар'їнського районного суду Донецької області, але не здійснює правосуддя у зв'язку із закінченням строку повноважень.
Згідно з пунктом 17 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII, повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено.
За умови підтвердження відповідності займаній посаді відповідно до пункту 20 цього розділу судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням строку, на який їх було призначено (крім суддів, звільнених з посади), призначаються на посаду судді до суду, до якого вони були призначені або переведені (крім тимчасового переведення шляхом відрядження) на день припинення повноважень.
Абзацами першим, другим пункту 20 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1402-VIII визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п'ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя), оцінюється колегіями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в порядку, визначеному цим Законом, за правилами, які діяли до дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар'єри, та з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом.
За результатами такого оцінювання колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а у випадках, передбачених цим Законом, - пленарний склад Комісії, ухвалює рішення про відповідність або невідповідність судді займаній посаді. Таке рішення ухвалюється за правилами, передбаченими цим Законом для ухвалення рішення про підтвердження або про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Судом вже зазначалось, що в матеріалах справи відсутні докази станом на час розгляду даної справи з приводу завершення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді.
Отже, є об'єктивним висновок, що кваліфікаційне оцінювання щодо позивача не завершено через обставини, що від нього не залежали та не пов'язані із його діями, бездіяльністю, спрямованими на затягування чи ухилення від проходження кваліфікаційного оцінювання.
Відтак, суд доходить висновку, що позивачка є суддею, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, а тому має право на отримання доплат до посадового окладу з дня їх припинення, а саме з 01 листопада 2024 року.
Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія За демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.
Суд зауважує, що порушене право позивачки полягає у припиненні нарахуванні та виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Донецькій області виплачувати йому як судді Мар'їнського районного суду Донецької області суддівської винагороди з урахуванням доплати за вислугу років.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, з урахуванням викладеного та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд вважає за необхідне враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні відносини, визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 з 01.11.2024 року та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплати доплату за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 починаючи з 01.11.2024 року.
З приводу вимоги Позивачки про встановлення судового контролю варто зазначити наступне.
Частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки така вимога є передчасною у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що судове рішення не буде виконано у строк і у визначений спосіб, а тому відмовляє у встановленні судового контролю за виконанням рішення у даній справі.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії підлягає частковому задоволенню.
Позивачка в даній категорії справ звільнена від сплати судового збору відповідно до закону.
Таком чином, в розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.
На підстав наведеного, керуючись ст. ст. 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області щодо нездійснення виплати доплати за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 з 01.11.2024 року.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області нарахувати та виплати доплату за вислугу років судді Мар'їнського районного суду Донецької області ОСОБА_2 починаючи з 01.11.2024 року
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Направлення даного рішення суду здійснювати шляхом електронного листування на електронні адреси учасників справи.
Інформацію щодо роботи суду можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://adm.dn.court.gov.ua.
Суддя О.О. Галатіна