Україна
Донецький окружний адміністративний суд
07 квітня 2025 року Справа№640/17537/19
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Міністерства оборони України, в якому просить :
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що позивач є інвалідом другої групи з причин травми, що пов'язана з виконанням обов'язків військової служби. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей він має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги. З метою реалізації права на одноразову грошову допомогу позивач подав для необхідні документи, однак відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31.05.2019 №69, з підстави встановлення позивачу ІІ групи інвалідності понад дворічний термін після первинної втрати працездатності яка визначалась у відсотках.
19 вересня 2019 року Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії.
У матеріалах справи міститься відзив Відповідача, відповідно до якого зазначено, що з огляду на те, що у зв'язку із встановленням позивачу 10% втрати працездатності Міністерством оборони України виплачено одноразову грошову допомогу, оскільки повторне звернення позивача надійшло у строк, що перевищує два роки з моменту первинного медичного огляду, Міністерства оборони України на підставі пункту 4 статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пункту 8 Порядку №975 відмовила у виплаті одноразової грошової допомоги. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , громадянин України, відповідно до паспорту сер. НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки про результати визначеного ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 03.06.2015 сер. 10 ААА №013838 Позивачу встановлено втрату працездатності у розмірі 10% у зв'язку із пораненням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби.
З 11.04.2019 року, ОСОБА_1 , під час первинного огляду, встановлено другу групу інвалідності, що підтверджується Довідкою до акту огляду МСЕК від 16.04.2019 року.
Причиною інвалідності є захворювання, пов'язане із захистом Батьківщини.
Відповідно до Витягу з протоколу ЦВЛК по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця № 1655 від 06.05.2015 року, травма, так пов'язана із захистом Батьківщини.
З метою отримання одноразової грошової допомоги Позивач звернувся з відповідною заявою та доданими документами до ІНФОРМАЦІЯ_2 про направлення їх до Міністерства оборони України на комісії для розгляду питання щодо виплати одноразової грошової допомоги із інваліду ІІ групи, що не є спірним між сторонами.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 червня 2019 року №74, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки ОСОБА_1 групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності. Зазначено, що допомога у зв'язку з встановленням 10% втрати працездатності виплачена в сумі 8526 грн.
Позивач, вважаючи таке рішення протиправними, а своє право на отримання одноразової грошової допомоги порушеним, звернувся з даним позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Україна є […] правова держава (стаття 1 Конституції України).
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до частини п'ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначає Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Згідно пункту 4 частини другої статті 16 одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У відповідності до пункту б частини 1 статті 16-2 (в редакції, чинній на момент звернення позивача за призначенням допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Частинами другою, четвертою статті 16-3 наведеного Закону (в редакції, чинній на час встановлення 10% втрати працездатності) передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов'язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
Згідно частини другої пункту 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Відповідно до пункту 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Нормами Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року №2011-XII передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Положення статті 16-3 цього Закону застосовуються при вирішення питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
В свою чергу, стаття 16 Закону №2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, яка прийнята відповідно до пункту 2 статті 16-2, пункту 9 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).
Частиною другою пункту 3 Порядку №975 встановлено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Суд звертає увагу, що на момент первинного встановлення позивачу часткової втрати працездатності - червень 2015 року, зазначені вище Закон №2011-ХІІ та Порядок №975 не містили норми, яка б встановлювала строк реалізації права на одноразову грошову допомогу при подальшому встановленні особі інвалідності за наслідками повторного медичного огляду.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 року №1774-VIII у Законі №2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Саме ця норма стала підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги.
Водночас, відповідно до матеріалів справи, позивачу під час первинного огляду 03.06.2015 року органами МСЕК встановлено 10% втрати працездатності внаслідок травми пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, а під час повторного огляду органами МСЕК встановлено II групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК від 16.04.2019 року).
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 у справі №1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Суд зазначає, що 01.01.2017 року набрав чинності Закон України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яким було доповнено частину четверту статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей абзацом 2, відповідно до якого у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку зі змінами, що відбулися, не здійснюється.
Так, в силу статті 58 Конституції України, норма Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, яка набрала чинності 01.01.2017 року не може розповсюджуватись на спірні правовідносини, оскільки це фактично означатиме застосування зворотної дії закону в часі.
Стаття 16-3 Закону №2011-ХІІ у редакції до 01.01.2017 року не містила часових обмежень на виплату одноразової грошової допомоги у разі, якщо після призначення первинної групи інвалідності (меншого відсотку втрати працездатності) особі було встановлено вищу групу інвалідності (більшого відсотку втрати працездатності), зокрема після двох років з часу первинного встановлення інвалідності
Аналогічний висновок наведений у постанову Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №825/1380/18 (№К/9901/5821318).
Отже, системний аналіз наведених вище правових норм дає підстави зробити висновок, що у разі встановлення військовослужбовцям, військовозобов'язаним та резервістам, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у них виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується їм з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги. Оскільки, на момент виникнення спірних правовідносин, строків реалізації права на одноразову грошову допомогу законодавством передбачено не було, отже, позивач має право на отримання вказаної допомоги без обмеження дворічним терміном після первинного встановлення групи інвалідності.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 року по справі № 295/3091/17 (№ К/9901/5281/17) та у постанові від 21.06.2018 року по справі № 760/11440/17 (№ К/9901/41104/18).
Крім того, суд, за результатами аналізу практики Європейського Суду з прав людини (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України) та статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод дійшов висновку, що право особи на одноразову грошову допомогу не може підлягати часовим обмеженням і залежати від того чи пройшов дворічний термін з часу первинного огляду і встановлення інвалідності (меншого відсотка втрати працездатності). В даному випадку основним критерієм для призначення одноразової допомоги має слугувати той факт, що особа отримала незворотні негативні зміни стану здоров'я внаслідок перебування на військовій службі.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві та статей 16, 16-3 Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.
Зважаючи на викладене, рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 червня 2019 року №74 підлягає скасуванню.
Протиправність дій Відповідача суд вбачає в контексті прийнятого Відповідачем рішення про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання Міністерство оборони України здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:
заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;
довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії:
постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;
документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;
сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації;
документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Як зазначено у Протоколі засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 червня 2019 року №74, розглянувши подані документи, комісія дійшла висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.
Підставою для такої відмови позивачу вказано саме частину 4 статті 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей та пункту 8 Порядку №975.
Згідно частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому, надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року (заява №38722/02).
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
З матеріалів справи вбачається, що неподання позивачем комісії всіх необхідних документів не було підставою для відмови такому у призначенні одноразової грошової допомоги, а відтак, оскільки така обставина не була покладена в основу оскаржуваного рішення Міністерства оборони України, враховуючи висновки, викладені в мотивувальній частині даного рішення, з метою повного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору питання щодо їх розподілу не вирішується (стаття 139 КАС України).
Доказів понесення інших судових витрат сторонами не подано.
Керуючись статтями 2, 3-10, 20, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 143, 215, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 07 червня 2019 року №74.
Зобов'язати Міністерство оборони України призначити та здійснити виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду II групи, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019 та факту подання позивачем усіх документів, передбачених Порядком, затвердженого Постановою № 975 від 25.12.2013.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя О.О. Галатіна