02 квітня 2025 року
м. Хмельницький
Справа № 689/2244/23
Провадження № 11-кп/820/98/25
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
представника потерпілої ОСОБА_9
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 липня 2024 року, у кримінальному провадженні № 12023243660000103, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 серпня 2023 року, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Боднарівка Хмельницького (Ярмолинецького) району Хмельницької області, громадянку України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму, визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, та
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини
Вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 липня 2024 року ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України та призначено їй покарання у виді громадських робіт на строк 150 годин.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_7 не обирався.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди в розмірі 15000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Відповідно до вироку суду, ОСОБА_7 22 серпня 2023 року приблизно о 14 годині 10 хвилин, перебуваючи в приміщенні магазину, що розташований по АДРЕСА_2 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час конфлікту із ОСОБА_10 вирішила нанести їй тілесні ушкодження. Реалізовуючи свій злочини умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи протиправність та суспільно-небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, бажаючи їх настання, ОСОБА_7 умисно схопила однією рукою за верхній одяг в області грудної клітини ОСОБА_10 та почала шарпати, при цьому подряпала нігтями пальців рук передню поверхню грудної клітини останньої.
Після цього ОСОБА_7 , продовжуючи свій злочинний умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень, схопила ОСОБА_10 двома руками за руки та, стиснувши, потягнула донизу. Своїми умисними діями ОСОБА_7 спричинила ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді п'яти згрупованих саден шкіри передньої поверхні грудної клітини, садна шкіри тильної поверхні нігтьової фаланги великого пальця правої кисті, садна шкіри тильної поверхні лівого зап'ястя, які по своєму характеру відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник обвинуваченої ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 , не погоджуючись із вироком суду, подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю у її діянні складу кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч.1 ст.125 КК України.
Захисник вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом були допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, під час провадження мала місце неповнота судового розгляду, яка полягала у відмові стороні захисту у задоволенні ряду клопотань. Окрім того, має місце невідповідність призначеного судом покарання за видом та розміром ступеню тяжкості вчиненого, особі обвинуваченої, є несправедливим через його суворість.
Зазначає що під час судового слідства стороною обвинувачення не було надано суду та судом не здобуто належних, допустимих та переконливих не тільки доказів вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, кваліфікованого за ч.1 ст. 125 КК України, а й прямого умислу на скоєння такого проступку.
На думку захисника, в діях ОСОБА_7 мала місце необхідна оборона.
Зазначає, що судом першої інстанції змінено пояснення свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , а також самої потерпілої та обвинуваченої.
Вказує, що в судовому засіданні місцевого суду потерпіла підтвердила, що сама була ініціатором конфлікту, спровокувала його, навмисне прийшла у приміщення магазину, де ОСОБА_7 допомагала розвантажувати товар, вона стримувала ОСОБА_7 у спричиненні тілесних ушкоджень їй, остання захищалась.
Звертає увагу, що викладені судом в оскаржуваному вироку у власній редакції пояснення учасників події спростовуються обставинами, встановленими вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, що набрав чинності та яким притягнута потерпіла у даному провадженні ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 . Вказує, що події спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 мали місце того ж дня, за тих же обставин, з участю тих же осіб, складають одну і ту ж подію.
Вважає, що судом безпідставно було відмовлено стороні захисту у виклику та допиті свідка ОСОБА_13 , судового медичного експерта, а також у проведенні повторної судово-медичної експертизи, оскільки на переконання захисту висновок не є категоричним.
На думку апелянта, дії обвинуваченої ОСОБА_7 вчинялися з метою захисту, так як поведінка потерпілої не тільки давала підстави її побоюватися, а й була спрямована на нанесення їй тілесних ушкоджень.
Посилається на те, що обвинувачена має у спільній сумісній власності майно, дохід від здійснення торгівельної діяльності з її чоловіком ОСОБА_12 , та, відповідно має можливість сплатити штраф, про те, ця обставина не була з'ясована судом, відтак, суд безпідставно призначив більш суворе покарання із альтернативних покарань, передбачених санкцією ч.1 ст. 125 КК України.
Вважає необґрунтованим вирок в частині стягнення із обвинуваченої на користь потерпілої 15000 грн. моральної шкоди, що не узгоджується із усталеною судовою практикою. Вирок суду не містить посилання на чинне законодавство, що регулює подібні правовідносини, суд не вказав, у чому саме проявилась глибина душевних страждань ОСОБА_10 та який саме ступінь вини обвинуваченої мав місце при цьому.
Позиції учасників судового провадження
Обвинувачена та її захисник підтримали апеляційні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, наведених в апеляційній скарзі.
Обвинувачена зазначила, що діяла у порядку необхідної оборони, тому вона не підлягає кримінальній відповідальності, з потерпілою ОСОБА_10 виник конфлікт в магазині, який належить спільно її цивільному чоловіку та потерпілій, визнає, що можливо від її дій у потерпілої тілесні ушкодження, вона захищалась та виявилася сильнішою, могла нанести тілесні ушкодження.
Потерпіла ОСОБА_10 у судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про дату, час та місце апеляційного розгляду. Згідно з частиною 4 статті 405 КПК України, її неприбуття не перешкоджає апеляційному розгляду.
Представник потерпілої ОСОБА_9 в судовому засіданні 24.02.2025 заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити без змін вирок суду першої інстанції. Зазначив, що не погоджується, що ініціатором конфлікту була ОСОБА_10 , вважає, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 була обопільна бійка.
Прокурор не визнав апеляційної скарги захисника, просив залишити без змін вирок суду першої інстанції,оскільки суд першої інстанції з урахуванням всіх обставин по справі постановив законне і обґрунтоване рішення, вина ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України підтверджується дослідженими у судовому засіданні доказами, яким суд надав відповідно оцінку
Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачену і її захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, позицію прокурора та представника потерпілої, які просили залишити апеляційну скаргу захисника без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з вимогами статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Статтею 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Колегія суддів уважає, що вирок суду першої інстанції цілком відповідає вказаним нормам законодавства. Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, є обґрунтованими та підтверджуються сукупністю досліджених в судовому засіданні, узгоджених між собою, достатніх, допустимих і достовірних доказів.
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 оскаржує наявність в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, зазначає, що обвинувачена діяла в стані необхідної оборони, також вважає занадто суворим призначене покарання та необґрунтованим розмір стягнутої моральної шкоди.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, а саме в умисному заподіянні потерпілій ОСОБА_10 легкого тілесного ушкодження.
Так, суд першої інстанції на обґрунтування доведеності вини обвинуваченої належним чином проаналізував серед іншого показання самої обвинуваченої ОСОБА_7 , яка вину у вчиненому не визнала та показала, що у неї виник конфлікт з потерпілою і вона їй нанесла тілесні ушкодження у стані необхідної оборони;показання потерпілої ОСОБА_10 , яка вказала, що вона та ОСОБА_7 перебували в приміщені продуктового магазину, в той день у них виник словесний конфлікт, ОСОБА_7 спричинила їй тілесні ушкодження; показання свідка ОСОБА_11 , яка вказала, що в приміщені продуктового магазина між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 виник словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_7 нанесла тілесні ушкодження ОСОБА_10 ; висновком судово-медичної експертизи № 440 від 23.08.2023р (т.1 а/п 24-25), щодо ступеня тяжкості виявлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, а також механізму їх утворення; інші письмові докази.
Потерпіла ОСОБА_10 підтвердила свої показання в ході проведення слідчого експерименту 25.08.2024 року, під час якого потерпіла, послідовно та детально розповіла й показала, як відбувся конфлікт між нею та ОСОБА_7 та відтворила обставини завдання їй тілесних ушкоджень (т.1 а/п 17-18).
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи №440 від 23.08.2023 виявлені у ОСОБА_10 при проведенні судово-медичної експертизи тілесні ушкодження по строку свого виникнення можуть відповідати 22.08.2023р., що могло мати місце в строк та за обставин, вказаних ОСОБА_10 , по своєму характеру відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що не потягли короткочасного розладу здоров'я, та мають незначні, скороминучі наслідки (т.1 а/п 24-25).
Показання потерпілої узгоджуються з іншими доказами у кримінальному провадженні, в тому числі з висновком судово-медичної експертизи щодо виявлених у неї тілесних ушкоджень.
Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд першої інстанції визнав їх належними, які прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, зокрема обставини та спосіб нанесення обвинуваченою ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_10 тілесних ушкоджень легкого ступеню тяжкості та допустимими, так як досліджені судом докази отримані в порядку встановленому КПК України, при їх отриманні не було допущено істотних порушень прав і свобод людини гарантованих Конституцією та законами України.
На думку колегії суддів, висновки суду не містять протиріч, за встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, виходячи з сукупності вказаних та інших досліджених в судовому засіданні доказах, які отримали відповідну правову оцінку у вироку, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано та правильно кваліфікував дії обвинуваченої ОСОБА_7 за частиною 1 статті 125 КК України, як спричинення умисного легкого тілесного ушкодження.
При цьому ступінь тяжкості наявних у потерпілої ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, їх кількість та механізм заподіяння, сторонами кримінального провадження не оскаржується, тому в ході апеляційного розгляду ці обставини не перевіряються.
Щодо доводів апеляційної скарги, що ОСОБА_7 діяла в стані необхідної оборони, то як суд першої інстанції, так і колегія суддів апеляційної інстанції не знайшли об'єктивних та достатніх доказів на підтвердження цього твердження.
Частиною 1 статті 36 КК України передбачено, що необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про необхідну оборону» № 1 від 26.04.2002, вказано, що закріплене статтею 36 КК України право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав і свобод людини й громадянина, про невід'ємне право кожної людини на життя, недоторканість її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави.
З роз'яснень, викладених у даній постанові, а також згідно усталеної судової практики (постанова ВС від 15 червня 2021 року у справі №570/1055/19, провадження № 51-2068км21) вбачається, що при з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема, спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, або іншої особи, суспільним інтересам або інтересам держави. До таких інтересів належать: життя, здоров'я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Кінцевою метою дій того, хто захищається, є захист вищезазначених цінностей. Ця мета досягається шляхом відвернення чи припинення посягання. Захист при необхідній обороні виявляється тільки в активних діях, які за зовнішніми ознаками можуть співпадати з ознаками тих діянь, які передбачені КК (наприклад, заподіяння тілесних ушкоджень).
Визначення стану необхідної оборони в кожному конкретному випадку повинно оцінюватися судом з урахуванням усіх обставин вчиненого кримінального правопорушення, підтверджених належними та допустимими доказами.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, спрямованість, мета і межі вчинення дій особою, яка захищається, де шкода, завдана особі, яка здійснює посягання, має відповідати суспільній небезпечності посягання та обстановці захисту. Право на необхідну оборону виникає з моменту створення особою, яка здійснює посягання, реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров'ю), і діє до припинення таких дій і усвідомлення (реальної можливості усвідомити) особою, яка здійснює захист, факту остаточного припинення особою, яка посягає, суспільно небезпечних дій.
Під час судового розгляду встановлено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 склалися неприязні стосунки, ОСОБА_7 є співмешканкою чоловіка ОСОБА_10 , при цьому ОСОБА_10 та її чоловік ОСОБА_12 мають у спільній власності магазин. 22.08.2023 року потерпіла побачила у їх спільному з чоловіком магазині ОСОБА_7 та зайшла до приміщення магазину, запитала, що там робить ОСОБА_7 . У відповідь обвинувачена ОСОБА_7 першою умисно нанесла тілесні ушкодження потерпілій, взяла однією рукою за волосся потерпілої, а іншою - за грудну клітину та обидві почали шарпати одна одну, намагаючись виштовхнути на вулицю, при цьому обвинувачена подряпала нігтями пальців рук передню поверхню грудної клітини потерпілої. Після цього, ОСОБА_7 , схопила ОСОБА_10 двома руками за руки та, стиснувши, потягнула донизу, чим заподіяла тілесні ушкодження.
Відтак, вказані обставини підтверджені показаннями потерпілої ОСОБА_10 , свідка ОСОБА_11 , узгоджуються з висновком судово-медичної експертизи № 440 від 23 серпня 2023 року, і є очевидним, що ОСОБА_7 не діяла в стані необхідної оборони, оскільки варто взяти до уваги поведінку потерпілої, яка зайшла до свого магазину та запитала, що там робить обвинувачена, відсутні докази того, що потерпіла при цьому вела себе агресивно чи виражалася нецензурними словами на адресу обвинуваченої, або іншим чином погрожувала обвинуваченій, реакцію обвинуваченої на появу потерпілої, перебіг конфлікту, що потерпіла, перебуваючи в приміщенні магазину не становила загрози для обвинуваченої, поряд з якою був її співмешканець.
Таким чином, як в суді першої інстанції, так і в ході апеляційного розгляду не встановлено, що обвинувачена ОСОБА_7 перебувала в стані необхідної оборони, оскільки перед шарпаниною, що між ними відбулася, було відсутнє суспільно небезпечне посягання з боку потерпілої, потерпіла не створила реальної небезпеки заподіяння істотної шкоди охоронюваним суспільним відносинам (життю і здоров'ю) обвинуваченої, тобто обвинувачена ОСОБА_7 не перебувала в обстановці захисту, а між обвинуваченою та потерпілою виник конфлікт, який переріс у шарпанину, під час якої обвинувачена та потерпіла нанесли одна одній тілесні ушкодження.
Колегія суддів вважає, що жодних доказів застосування потерпілою ОСОБА_10 щодо обвинуваченої ОСОБА_7 будь-яких дій, внаслідок яких обвинувачена могла застосовувати необхідну оборону, матеріали справи не містять, а тому нанесення тілесного ушкодження ОСОБА_7 потерпілій ОСОБА_10 було умисним, що вказує на суб'єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 125 КК України, тому суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 та дійшов висновку про умисне заподіяння нею легких тілесних ушкоджень.
Доводи апеляції, що вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, що набрав законної сили та яким притягнута потерпіла ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_12 в день конфлікту між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 свідчить про невинуватість ОСОБА_7 , не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини не свідчать про перебування ОСОБА_7 у стані необхідної оборони, тоді як із викладених стороною захисту обставин вбачається, що в приміщенні магазину крім ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , був ще ОСОБА_12 , ОСОБА_11 , при цьому свідок ОСОБА_11 показала, що ОСОБА_12 наносив удари ОСОБА_10 по голові.
Дійсно, у ОСОБА_10 виявлені і інші тілесні ушкодження, ніж ті, які їй заподіяла ОСОБА_7 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 440 від 23 серпня 2023 року, тому доводи захисту, що наявні тілесні ушкодження ОСОБА_10 міг заподіяти ОСОБА_12 є безпідставними, оскільки відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 440 від 23.08.2023р наявні у ОСОБА_10 тілесні ушкодження у вигляді п'яти згрупованих саден шкіри передньої поверхні грудної клітини, садна шкіри тильної поверхні нігтьової фаланги великого пальця правої кисті, садна шкіри тильної поверхні лівого зап'ястя, виникли від дії загострених предметів, якими могли бути краї нігтьових пластинок пальців рук сторонньої людини та їм подібні предмети, по строку свого виникнення можуть відповідати 22.08.2023р., що могло мати місце в строк та за обставин, вказаних потерпілою ОСОБА_10 , тобто вказані тілесні ушкодження спричинені ОСОБА_7 .
Що стосується доводів захисту стосовно недостовірності викладання судом у вироку пояснень під час судового засідання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченої ОСОБА_7 , то колегія суддів вважає їх безпідставними.
Зміст показів свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , потерпілої ОСОБА_10 та обвинуваченої ОСОБА_7 викладених у вироку в цілому відповідають наданим під час судового розгляду показам, що зафіксовані на технічному записі судового засідання.
Твердження апелянта про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи і, що суд допустив істотні порушення вимог КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Доводи в апеляційній скарзі про те, що судом необґрунтовано відхилено клопотання сторони захисту про допит свідка ОСОБА_13 , судового медичного експерта, колегія суддів вважає безпідставними.
Захисник в апеляційній скарзі не навела обґрунтованих доводів про те, що відхилення клопотання про допит свідка та судового медичного експерта вплинуло на повноту судового розгляду та законність і обґрунтованість вироку в цілому, тому сам факт залишення без задоволення клопотань про допит вказаних осіб, не можна визнати достатньою підставою для скасування вироку та виправдання ОСОБА_7 , винуватість якої доведено сукупністю покладених в основу вироку доказів. Крім того, стороною захисту під час апеляційного розгляду не заявлялось клопотання про повторне дослідження доказів, в тому числі допит свідка ОСОБА_13 та судового медичного експерта.
Розглядаючи апеляційні доводи захисника про необґрунтоване стягнення із обвинуваченої на користь потерпілої 15000 грн. моральної шкоди, колегія суддів констатує, що рішення місцевого суду про часткове задоволення цивільного позову потерпілої та стягнення з обвинуваченої на користь потерпілої моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням ґрунтується на вимогах закону.
Згідно з вимогами ч.1 та ч.5 ст.128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду завдану діянням підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до вимог ст. 129, 374 КПК України та роз'яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року, з наступними змінами, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав та розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
У мотивувальній частині обвинувального вироку зазначаються підстави для задоволення цивільного позову або відмови у ньому, залишення його без розгляду.
При цьому, приймаючи рішення з цього питання на ґрунті ретельно досліджених законних підстав та розміру заявленого цивільного позову, суд має керуватися відповідним матеріальним законом.
Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Частиною 2 ст. 23 ЦК України, передбачено, що моральна шкода полягає, окрім іншого: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Сталою судовою практикою визначено, що, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
З матеріалів провадження вбачається, що до початку судового розгляду потерпілою ОСОБА_10 подано цивільний позов, в якому вона просить стягнути з обвинуваченої на її користь заподіяну кримінальним правопорушенням моральну шкоду в розмірі 20000 грн., обґрунтовує тим, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 потерпіла зазнала фізичного болю та моральних страждань, нанесенням тілесних ушкоджень був порушений її нормальний спосіб життя, оскільки вона була змушена докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, а також цими діями була принижена її честь та гідність.
Місцевий суд дійшов беззаперечного висновку, що заподіяна моральна шкода є очевидною, яка полягає у тому, що після нанесення потерпілій тілесних ушкодження вона перенесла фізичний біль, після цих подій порушився звичний спосіб її життя, погіршилося самопочуття, вона пережила стрес, що дуже вплинуло на стан його психічного здоров'я, негативно вплинула на її психічне здоров'я і та обставина, що обвинувачена нанесла їй тілесні ушкодження на території її домогосподарства в присутності її доньки та онуки.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір відшкодування за цивільним позовом потерпілої, врахував ступень вини обвинуваченої, наслідки, що настали, глибину душевних страждань ОСОБА_10 , виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позову потерпілої про стягнення моральної шкоди, що розмір відшкодування слід визначити в сумі 15000 грн., зазначена сума компенсує понесені моральні втрати.
На думку колегія суддів, задоволення судом першої інстанції цивільного позову потерпілої до обвинуваченої про відшкодування моральної шкоди у визначеному судом розмірі, відповідає вимогам розумності та справедливості, характеру й ступеню моральних переживань потерпілої за обставин цього провадження.
Разом з тим, колегія суддів вважає слушними доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За правилами ст. 65 КК України суд призначає покарання за вчинений злочин відповідно до Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Призначення покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Відповідно до пунктів 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року, з наступними змінами, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Досліджуючи інформацію про особу обвинуваченого, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
Згідно з встановленою практикою Верховного Суду, у порядку статті 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Водночас термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до вироку, при призначенні ОСОБА_7 виду та розміру покарання, суд першої інстанції врахував, що інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення згідно ст.12 КК України класифікується як кримінальний проступок, дані про особу обвинуваченої, яка позитивно характеризується по місцю проживання, раніше не судима. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання судом не встановлено.
Врахувавши вказані обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про доцільність призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції частини 1 статті 125 КК України за інкриміноване кримінальне правопорушення у виді громадських робіт.
Тож, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував обставини справи, ступень тяжкості кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченої, а саме, що в ході конфлікту ОСОБА_7 та ОСОБА_10 одна одній нанесли тілесні ушкодження легкого ступеня тяжкості, ОСОБА_7 за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судима.
Окрім того, колегія суддів, беручи до уваги встановлені судом першої інстанції обставини, ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до кримінальних проступків; дані про особу обвинуваченої, відсутність обставини, які обтяжують покарання обвинуваченої, приходить до висновку про можливість пом'якшити обвинуваченій покарання, призначивши покарання, передбачене санкцією ч. 1 ст. 125 КК України у виді штрафу в максимальному розмірі, що цілком відповідає принципам індивідуалізації, справедливості та співмірності призначення судами покарань.Таке покарання, на думку колегії суддів, буде достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченої.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
Частиною 2 статті 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вирок суду підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.
Керуючись статями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 задовольнити частково.
Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 18 липня 2024 року стосовно ОСОБА_7 змінити в частині призначеного покарання.
Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.1 ст.125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3