Справа № 464/5125/22 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г. О.
Провадження № 11-кп/811/155/25 Доповідач: Урдюк Т.М.
03 квітня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду у складі:
головуючого судді Урдюк Т.М.,
суддів: Гончарук Л.Я., Партики І.В.,
секретаря Чорненького В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу засудженої ОСОБА_1 з доповненнями на ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні заяви останньої про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року,
за участю прокурора Єсипчука С.М.,
засудженої ОСОБА_1 ,
захисника Савчука В.Л.,
вищевказаною ухвалою заяву ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року залишено без задоволення.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2024 року про відмову у задоволенні її заяви про перегляд вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог засуджена покликається на те, що оскаржена ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки очевидно, що це рішення не враховує тих доводів та обставин, які були зазначені в її заяві та у поясненнях її захисника.
Крім цього, засуджена ОСОБА_1 подала доповнення до апеляційної скарги, у яких вказує на неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки суд відмовив їй у можливості захисту своїх прав шляхом перегляду вироку за нововиявленими обставинами. Вказує, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. В цьому випадку доказування допустимості та достовірності доказів та доведення наявності єдиної версії не відбувалось, тим самим порушені вимоги ч. 2 ст. 2 КК України.
Зазначає, що суд не застосував і не обґрунтував причини, чому він не керувався міжнародним законодавством, а саме положеннями ч. 2 ст. 4 Протоколу №7 до Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому закріплено більш широкий, ніж в КПК перелік підстав для судового рішення, яке набрало законної сили, включаючи виявлення суттєвих недоліків у судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи. Таким суттєвим недоліком є прийняття судами як доказу винуватості ОСОБА_1 її показань з визнанням винуватості, якими вона себе обмовила, та безпідставне застосування процедури, передбаченої ч. 3 ст. 349 КПК України.
На переконання засудженої, висновок судів про її розуміння та визнання обвинувачення, як обов'язкову умову для розгляду справи за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК України, призвело до помилки, яка має бути виправлена за процедурою перегляду рішень за нововиявленими обставинами.
Також засуджена покликається на неправильність кваліфікації її дій за ч. 3 ст. 305 КПК України, оскільки в описовій частині підозри та обвинувачення не йдеться про те, що дії, передбачені об'єктивною стороною ст. 305 КК України (переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю), здійснювала ОСОБА_1 .
Покликається на те, що суд нічого не досліджував самостійно, а лише послався на висновки Верховного Суду, чим фактично позбавив її передбаченого законом права на перегляд справи за нововиявленими обставинами. Тверджень її адвоката про те, що в описовій частині обвинувачення за ч. 3 ст. 311 КК України не зазначений мотив її дій, немає жодного посилання на докази або хоча б підстави для ствердження про мету збуту, суд не спростував. Оскільки мотив є складовою частиною вини, без встановлення якого ствердження про її винуватість за ч. 3 ст. 311 КК України є безпідставним, а кваліфікація - неправильною.
Звертає увагу, що суд не вправі виходити за межі обвинувачення і самостійно заповнювати його прогалини, тому оскаржене судове рішення має бути скасоване.
Апелянт вважає абсурдним твердження суду про те, що вона погодилася на розгляд кримінального провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки неможливо правильно зрозуміти некоректне обвинувачення, в якому описова частина не відповідає кваліфікації.
Вважає, що висновок суду суперечить вимогам п. 1 ч. 2 ст. 459 КПК України, відповідно до якого нововиявленими обставинами визнаються завідомо неправдиві показання підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок.
Як вказує засуджена, під впливом обіцянок захисника отримати мінімальний розмір покарання, не пов'язаний з позбавленням волі, з урахуванням тяжкого сімейного стану (малолітніх дітей інвалідів та хворої на утриманні матері), вона обмовила себе і дала неправдиві показання про визнання вини та обставини, зазначені в обвинувальному акті. Саме така позиція і такі її показання вплинули на обрання спрощеної процедури судового розгляду, хід судового розгляду і помилкові, бездоказові висновки судового рішення. Втім, суд ніяк не відреагував на ці доводи.
Зазначає, що її неправдиві показання щодо визнання вини існували під час судового розгляду і були невідомі суду, оскільки сторона обвинувачення не доводила їх достовірність та допустимість, як того вимагає ст. 92 КПК України. Їх істотне значення для провадження полягає в тому, що вони вплинули на можливість спрощеної процедури розгляду відповідно до ст. 349 КПК України, яка допускає відсутність доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, що, в свою чергу, призвело до безпідставного постановлення обвинувального вироку. Те, що ОСОБА_1 діяла на шкоду собі, вона дізналася вже після оголошення вироку. Довіряючи захиснику і не маючи юридичної освіти, вона не знала і не могла знати, що обмовляючи себе, діє собі на шкоду, а не на користь.
Покликається на ст. 3 Конституції України, яка встановлює, що ніщо (в тому числі засада правової визначеності) не може бути важливішою, ніж дотримання прав людини та їх забезпечення. Саме для цього законодавець встановив процедуру перегляду за нововиявленими обставинами, яку суд проігнорував.
17 лютого 2025 року засуджена ОСОБА_1 також подала доповнення до апеляційної скарги, у яких вказує що розгляд її заяви відбувся не за правилами, передбаченими КПК України для кримінального провадження в суді першої інстанції. Звертає увагу на порушення її прав, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ч. 2 ст. 4 Протоколу №7 до цієї Конвенції, що може бути підставою для звернення до ЄСПЛ.
24 лютого 2025 року засуджена ОСОБА_1 знову подала доповнення до апеляційної скарги, які є аналогічними до поданих попередніх доповнень.
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_1 та її захисник Савчук В.Л. апеляційну скаргу з доповненнями підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор Єсипчук С.М. заперечив проти задоволення апеляційних вимог, зазначивши, що такі не ґрунтуються на вимогах закону.
Заслухавши доповідача, позицію сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, доводи апеляційної скарги та поданих до неї доповнень, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 404 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Залишаючи без задоволення заяву засудженої ОСОБА_1 про перегляд вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року за нововиявленими обставинами вказаних вимог закону суд дотримався.
Доводи апеляційної скарги засудженої щодо порушення судом вимог ст. 370 КПК України при постановленні оскарженої ухвали судом першої інстанції колегія суддів вважає безпідставними.
При розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами повноваження суду визначені главою 34 КПК України, яка не дозволяє суду переглядати докази без підстав, визначених у ст. 459 КПК України.
Урахування системного тлумачення норм цієї глави у сукупності з іншими нормами, що в цілому визначають процедуру судового провадження, призводить до висновку, що перегляд за нововиявленими обставинами є надзвичайною (екстраординарною) процедурою перегляду судових рішень у виняткових випадках, коли після завершення розгляду кримінальної справи в звичайному порядку виявлені обставини, що могли суттєво вплинути на прийняті судові рішення, і внаслідок завершення кримінального провадження, розгляд цих обставин у звичайному порядку кримінального провадження став недоступним.
Так, згідно зі ст. 459 КПК України нововиявленими обставинами визнаються, зокрема, штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок, а також інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку, що належить переглянути. Тобто такі обставини повинні бути настільки суттєвими та неспростовними, щоб мати можливість вплинути на законність прийнятого судом рішення по суті.
Отже, нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, юридичні факти, що перебувають в органічному зв'язку з елементами предмету доказування в кримінальному провадженні і спростовують, через їх невідомість й істотність, висновки, які містяться у вироку чи ухвалі, що набрали законної сили, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
Необхідним при цьому є дотримання принципу юридичної визначеності, про що неодноразово наголошував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини та вказувалося судом першої інстанції, зокрема, у справі «Желтяков проти України», який вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їх рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру.
Процедура перегляду судових рішень за нововиявленим обставинами за своєю правовою природою не є повторним розглядом справи по суті, повторною апеляцією, вона не передбачає нового встановлення фактичних обставин кримінального провадження та усунення суперечностей у доказах. У цьому випадку суд лише перевіряє наявність передбачених у ч. 2 ст. 459 КПК обставин, на які учасники судового провадження посилаються як на нововиявлені, та надає оцінку тому, чи могли вказані обставини, що не були відомі суду на час розгляду справи, вплинути на правильність рішення суду, яке належить переглянути.
Матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 свідчать про те, що останню 15 лютого 2023 року засуджено Сихівським районним судом м. Львова за вчинення контрабанди прекурсорів - 5784 таблеток білого кольору лікарського препарату «Actifed» із вмістом псевдоефедрину, який віднесено до прекурсорів, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю, загальною масою виявленого псевдоефедрину 284,1096 грам, в особливо великих розмірах, шляхом їх переміщення через митний кордон України з приховуванням від митного контролю; незаконне придбання, перевезення, зберігання прекурсорів - 160 таблеток медичного препарату «Congestal», 420 таблеток медичного препарату з написом «POWER COLD&FLU», а також рідини у скляній банці з написом «Congestal Cold and Cough…», що містять у своєму складі діючу речовину «псевдоефедрин», який відносить до прекурсорів, обіг яких обмежено і стосовно яких встановлюються заходи контролю, загальною масою псевдоефедрину 18,4989 грам, в особливо великих розмірах, з метою збуту, з призначенням ОСОБА_1 остаточного покарання за ч. 3 ст. 305, ч. 3 ст. 311, ч. 1 ст. 70 КК України у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року вказаний вирок залишено без змін, апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_1 - адвоката Несінова О.М. - без задоволення. Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Несінова О.М. на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 14 червня 2023 року стосовно ОСОБА_1 .
В якості нововиявлених обставин, які, на думку сторони захисту, доводять незаконність вироку щодо ОСОБА_1 , засуджена вказує на неправильність кваліфікації її дій за ч. 3 ст. 305 КК України, оскільки в описовій частині підозри та обвинувачення не йдеться, що вона здійснювала дії, передбачені об'єктивною стороною ст. 305 КК України. Крім цього, засуджена зазначає, що вона обмовила себе і дала неправдиві показання про визнання вини та обставини, зазначені в обвинувальному акті, оскільки діяла під впливом обіцянок захисника отримати мінімальний розмір покарання, не пов'язаний з позбавленням волі.
Колегія суддів звертає увагу, що, виходячи з обставин розгляду обвинувального акту у суді першої інстанції, який відбувся, зокрема, і з участю захисника обвинуваченої, за правилами ч. 3 ст. 349 КПК України, що свідчить про свідому згоду обвинуваченої на визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, порядок їх дослідження, позбавлення права оспорювати фактичні обставини справи в апеляційному порядку у такому випадку, при повному визнанні своєї винуватості в межах висунутого обвинувачення і щирому каятті та співставляючи їх з обставинами, які на думку засудженої, є нововиявленими, колегія суддів вважає, що ці обставини ніяким чином не спростовують надані стороною обвинувачення докази винуватості ОСОБА_1 , які ніким не оспорювались і в силу положень ч. 3 ст. 349 КПК України не досліджувались, з постановленням за результатами розгляду обвинувального вироку, який, за результатами перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій, залишений без змін.
Зокрема, у своїй ухвалі від 11 вересня 2023 року Верховний Суд, надаючи оцінку доводам сторони захисту стосовно неправильної кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 305 КК України, вказав, що такі твердження сторони захисту суперечать обставинам, які були встановлені судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України і не оспорювались ОСОБА_1 .
Посилання засудженої щодо її самообмови внаслідок бажання отримати мінімальний розмір покарання, не пов'язаний з позбавленням волі, як на нововиявлену обставину для скасування вироку, ніяким чином не співставляється з повним визнанням обвинуваченою своєї вини та підтвердженням викладених в обвинувальному акті обставин, ця обставина не підтверджена жодними іншими матеріалами, окрім тверджень засудженої та не відповідає критеріям, визначеним кримінальним процесуальним законом для здійснення провадження за нововиявленими обставинами.
Зазначені засудженою вимоги суперечать принципу юридичної визначеності, відповідно до якого, жодна зі сторін не повинна вимагати перегляду остаточного і обов'язкового судового рішення лише з метою повторного слухання та ухвалення нового рішення у справі.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскільки ухвала постановлена згідно з нормами кримінального процесуального закону та на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, з наведенням в ухвалі належних і достатніх мотивів та підстав.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419, 459 КПК України, колегія суддів
ухвалу Сихівського районного суду м. Львова від 30 жовтня 2024 року, якою відмовлено у задоволенні заяви засудженої ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Сихівського районного суду м. Львова від 15 лютого 2023 року- залишити без змін, її апеляційну скаргу з доповненнями - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Судді:
Т.М. Урдюк Л.Я. Гончарук І.В. Партика