СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/25000/24
пр. № 2/759/1496/25
07 квітня 2025 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду м. Києва Твердохліб Ю. О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди,
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що з відповідачем вона познайомилася навесні 2015 року, вони разом працювали в Центральному апараті Державної реєстраційної служби України. На той час вони були головними спеціалістами і їх посади були рівнозначними, вони підтримували виключно робочі відносини. У травні місяці 2021 року у Фонді державного майна України був оголошений конкурс на заміщення вакантної посади заступника начальника управління - начальника відділу переробної та добувної галузі. Переможницею конкурсу стала ОСОБА_2 .
Позивач зазначає, що у той час вона працювала на посаді заступника директора Департаменту управління державними підприємствами - начальника Управління сільськогосподарської, переробної та добувної галузі Фонду державного майна України та, відповідно до штатного розпису, була безпосереднім керівником ОСОБА_2 .
Також позивач вказує, що у липні-серпні місяці 2021 року у неї до роботи ОСОБА_2 почали виникати зауваження, в подальшому, виникали зауваження до її спілкування із підлеглими. Вона відповідним чином реагувала, так як була керівником, та робила відповідачу зауваження і наголошувала на дотриманні нею дисципліни. Однак, ОСОБА_2 агресивно реагувала на її зауваження.
Позивач зазначає, що 24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, всі працівники були переведені на дистанційну форму роботи та працювали віддалено. З того часу ОСОБА_2 не виходила на зв'язок та роботу не виконувала. Тому, директором департаменту у звітні місяці 2022 року прийнято рішення погодити заяву ОСОБА_2 щодо переведення її режиму роботи у простій. З того часу і до моменту звільнення (приблизно в червні місяці 2022 року) відповідач перебувала у простої.
ОСОБА_1 вказує, що 23 травня 2022 року ОСОБА_2 особисто принесла директору Департаменту управління державними підприємствами доповідну записку, якою повідомила, що позивач є «колаборантом» та підтримує країну-агресора, попросила провести службове розслідування вказаних нею фактів, відсторонити її на час службового розслідування від виконання обов'язків та звернутися до правоохоронних органів з метою перевірки вказаних фактів на предмет скоєння можливого кримінального правопорушення.У відповідь на звернення Фонду державного майна України листом від 24 червня 2022 року №5/7/1/1-4866 Служба безпеки України повідомила, про відсутність відомостей, які можуть бути підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.Не дивлячись на цю відповідь, відповідач повторно з аналогічного питання знов звернулась до Служби безпеки України, яка листом від 24 січня 2023 року №5/6/1/4-Б-З79/594 повідомила Фонд державного майна України, що в ході перевірки інформації про її висловлювання щодо країни-агресора така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також цим листом Служба безпеки України рекомендувала голові Фонду державного майна України прийняти «...належне управлінське рішення стосовно ОСОБА_1 ».
Як зазначає позивач, відповідач, посилаючись на вищезазначений лист почала направляти посадовим особам органів державної влади, що не належать до правоохоронних органів, інформацію про вчинення нею злочину й порушення законодавства, які недоведені, наступного змісту: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні» (далі - Інформація). При цьому, зміст листів на думку позивача свідчить про те, що негативна інформація стосовно неї була доведена до відома органів державної влади та посадових осіб із метою формування негативної думки останніх щодо її діяльності, а не з метою ініціювання проведення передбачених законом перевірок.
Позивачка також вказує, що ОСОБА_2 у грудні 2022 року неодноразово зверталась до керівника Фонду державного майна України, поширювала вищезазначену Інформацію та вимагала притягнення її до дисциплінарної відповідальності.
На думку позивача відповідач з метою тиску на керівництво Фонду державного майна України зверталась 26 грудня 2022 року зі скаргою на його бездіяльність відносно ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України та вимагала порушення відносно неї дисциплінарного провадження.
ОСОБА_1 зазначає, що 29 грудня 2022 року ОСОБА_2 зверталась до Офісу Генерального Прокурора та Київської міської прокуратури, а 21 лютого 2023 року через Урядову гарячу лінію - до Національного агентства України з питань державної служби щодо проведення відносно неї розслідувань, посилаючись на факти, викладені у доповідній записці від 23 травня 2022 року до директора департаменту Фонду державного майна України.
Наказом від 15 лютого 2023 року № 113к Фонд державного майна України відносно неї порушив дисциплінарне провадження, яке 15 березня 2023 року закрите у зв'язку із її звільненням (06 березня 2023 року).
Як вказує позивачка, вона 07 березня 2023 року була призначена в Національне агентство резерву України на посаду начальника Управління правового забезпечення, однак тиск з боку відповідача не припинився.Остання, встановивши місце роботи, на яке вона мала перевестися, 01 березня 2023 року направила лист на електронні адреси працівників Державного агентства резерву України, інформація в якому була неправдивою та такою, що принижує її гідність. ОСОБА_2 неодноразово направляла запити на отримання публічної інформації, де викладала неправдиву інформацію про те, що листом Служби безпеки України встановлюється порушення присяги державного службовця позивачем, що не відповідає дійсності.
Також зазначає, що 14 липня 2023 року вона була звільнена з посади начальника Управління правового забезпечення Державного агентства резерву України за угодою сторін, а саме на підставі ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Позивач, описуючи обсяг скарг і заяв до державних та правоохоронних органів, які направляла ОСОБА_2 , просила суд оцінити обсяг задіяних працівників та структур, які вимушені були розглядати безпідставні звинувачення її в колабораціонізмі, які мали за собою єдину мету їх заявниці - зганьбити її ділову репутацію та домогтися звільнення.
На її думку, за час роботи в Фонді держмайна України вона з 23 травня 2022 року до 06 березня 2023 року зіткнулась з мобінгом з боку відповідача. Зокрема, ОСОБА_2 вчиняла щодо неї систематичні (повторювані) тривалі умисні дії, які були спрямовані на приниження її честі та гідності, її ділової репутації, у тому числі з метою припинення нею трудових прав та обов'язків, що проявлялися у формі психологічного тиску та створення стосовно неї напруженої, ворожої, образливої атмосфери.
Зазначає, що відповідач, маніпулюючи відповіддю Служби безпеки України від 24 січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-З79/594, почала поширювати серед співробітників Фонду держмайна України інформацію про те, що Служби безпеки України начебто встановила факт її колабораційної діяльності. На підставі численних звернень ОСОБА_2 наказом від 15 лютого 2023 року №113к відносно неї Фондом державного майна України порушене дисциплінарне провадження. У ході розгляду дисциплінарного провадження про підстави його проведення дізналось необмежене коло осіб, що потягло за собою зміну відношення до неї, створення напруженої образливої атмосфери, поради від колег та керівництва звільнитися, а в подальшому і її звільнення.
У постанові Голосіївського управління поліції Головного управління національної поліції у м. Києві від 30 серпня 2023 року про закриття кримінального провадження за ознаками вчинення ОСОБА_2 кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України зазначено наступне: «... у отриманих листах виявлено зміст, відповідно до якого ОСОБА_2 просить у розпорядників інформації відсторонити від виконання обов'язків державного службовця ОСОБА_1 , порушення відносно неї дисциплінарного провадження та прийняття керівництвом Фонду державного майна України відповідного управлінського рішення відносно ОСОБА_1 . Сукупність вказаних обставин надає дізнавачу об'єктивні підстави вважати, що збір інформації відносно ОСОБА_1 був пов'язаний не тільки із притягненням її до кримінальної відповідальності, а і створення умов для прийняття управлінських рішень щодо відсторонення чи звільнення із роботи ОСОБА_1 ».
Позивач вважає, що Інформація, яка поширена відповідачем в листах до Фонду державного майна України, Національного агентства з питань державної служби, Національного агентства з питань запобігання корупції, Офісу Генерального прокурора, Державного агентства резерву України носить негативний характер, є недостовірною, порушує її честь, гідність та ділову репутацію та підлягає спростуванню. Зміст Інформації містить твердження про вчинення мною кримінального правопорушення, що стало приводом для перевірки Службою безпеки України, яка, в свою чергу, не знайшла підстав для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Зміст листів був опрацьований співробітниками вищезазначених державних установ та завдав суттєву шкоду її діловій репутації, створивши негативне враження від її діяльності в очах керівництва і її колег, а також зміст заяви порушив її право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Тому така Інформація підлягає спростуванню.
На думку позивача способом, наближеним (адекватним) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію, буде розміщення спростування в щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України газеті «Урядовий кур'єр». Таким чином, із спростуванням ознайомляться представники органів виконавчої влади, яким відповідачка направляла листи з негативною недостовірною інформацією відносно неї.
Позивач стверджує, що умисні дії ОСОБА_2 , які виразилися в її цькуванні шляхом поширення в зверненнях до посадових осіб органів державної влади недостовірної інформації щодо неї, потягли за собою негативні наслідки у вигляді втрати нею роботи та завдали моральної (немайнової) шкоди. Внаслідок дій відповідачки її було дискредитовано в очах осіб, з якими вона працювала, до неї погіршилось ставлення з боку колег та керівництва та були створені дискомфортні умови, за яких вона прийняла рішення звільнитися за згодою сторін.
Позивач вважає, що завдану їй моральну шкоду можливо компенсувати стягнувши з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в сумі 100 000,00 грн.
Враховуючи вищезазначене, позивач просила визнати факт мобінгу з боку ОСОБА_2 відносно неї з 23.05.2022 року до 06.03.2023 року; визнати, що інформація: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», поширена ОСОБА_2 у листах до посадових осіб органів державної влади - є недостовірною; зобов'язати ОСОБА_2 , протягом десяти днів після набрання рішенням законної сили, спростувати інформацію «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», викладену у листах до посадових осіб органів державної влади шляхом розміщення на перших шпальтах в щоденному виданні центральних органів виконавчої влади України газеті «Урядовий кур'єр» резолютивної частини рішення та заяви зі змістом " ОСОБА_3 інформація: «22-23 лютого 2023 року ОСОБА_1 публічно висловлювалась щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні», викладена у листах до посадових осіб органів державної влади не відповідає дійсності"; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 100 000,00 грн у якості відшкодування моральної шкоди за поширення недостовірної інформації.
Процесуальні дії
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 листопада 2024 року визначено головуючого суддю Твердохліб Ю. О. (а. с. 72-73).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 27 листопада 2024 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а. с. 75).
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не викликались.
Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У грудні 2024 року ОСОБА_2 направила до суду відзив на позовну заяву та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі у зв'язку з безпідставністю позовних вимог та їх недоведенням (а. с. 82-89).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів залишено без задоволення (а.с.114-115).
05 лютого 2025 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшла відповідь представника позивача ОСОБА_5 на відзив, у якій він просить позов задовольнити у повному обсязі (а.с.119-120).
12 лютого 2025 року від ОСОБА_2 надійшли заперечення, в яких просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с.123-126).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 04 квітня 2025 року клопотання ОСОБА_2 про витребування доказів залишено без задоволення (138-139).
Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суддя приходить до наступного.
Фактичні обставини справи
Із матеріалів справи встановлено, що 23 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до директору Департаменту управління державними підприємствами Фонду державного майна України з доповідною запискою, якою повідомила, що позивач є «колаборантом» та підтримує країну-агресора, попросила провести службове розслідування вказаних нею фактів, відсторонити позивача на час службового розслідування від виконання обов'язків та звернутися до правоохоронних органів з метою перевірки вказаних фактів на предмет скоєння можливого кримінального правопорушення (а. с.8,9).
01 червня 2022 року ОСОБА_2 надавала письмові пояснення щодо фактів, вказаних в доповідній записці (а. с. 10-13).
16 листопада 2022 року та 20 грудня 2022 року ОСОБА_2 зверталась до Фонду державного майна України з заявою про отримання інформації щодо своєї доповідної записки (а. с. 14, 16).
За результатами опрацювання звернення ОСОБА_2 . Служби безпеки України листом від 24 січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-З79/594 повідомила Фонд державного майна України, що в ході перевірки інформації про висловлювання ОСОБА_1 щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні, які остання висловлювала 22-23 лютого 2022 року, така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, Служба безпеки України просила голову Фонду державного майна України розглянути питання щодо прийняття належного управлінського рішення стосовно ОСОБА_1 (а. с. 22, 23).
Наказом від 15 лютого 2023 року № 113к керівник апарату Фонду державного майна України Дараган Л. порушила дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 , яке 15 березня 2023 року було закрито (а. с. 24).
Наказом від 06 березня 2023 року № 174к керівник апарату Фонду державного майна України Дараган Л. звільнила ОСОБА_1 з 07 березня 2023 року за угодою сторін (а. с. 31).
Наказом від 07 березня 2023 року № 87-к ОСОБА_1 з 08 березня 2023 року призначена в Національне агентство резерву України на посаду начальника Управління правового забезпечення, однак тиск з боку відповідачки не припинився (а. с. 36).
Із відповіді Державного агентства резерву України від 31 липня 2023 року вбачається, що відповідачка неодноразово зверталась до Державного агентства резерву України із запитами на інформацію (а. с.37).
14 липня 2023 року ОСОБА_1 звільнена із посади начальника Управління правового забезпечення Державного агентства резерву України за угодою сторін, а саме на підставі ст. 86 Закону України «Про державну службу».
Постановою від 30 серпня 2023 року дізнавач відділу дізнання Голосіївського управління поліції Головного управління поліції у м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023105010000853 від 10 липня 2023 року, закрив.
Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права
Щодо вимог про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди
Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
За змістом ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Пленум Верховного Суду України в пунктах 1, 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» роз'яснив судам, що беручи до уваги положення статей 32, 34 Конституції України, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
Згідно з ч. 3 ст. 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Відповідно до абзацу 3 пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» крім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК ( 435-15 ) фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.
Відповідно Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 про офіційне тлумачення положення частини першої статті 7 Цивільного кодексу Української PCP (справа про поширення відомостей) від 10 квітня 2003 року № 8-рп/2003 вирішено, що «поширив такі відомості» в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.
Звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи посадовими особами цього органу під час виконання ними своїх службових обов'язків не може вважатися поширенням відомостей, які принижують честь, гідність чи ділову репутацію (Рішення ЄСПЛ від 31 березня 2011 року (заява № 6428/07) у справі «Сірик проти України»),
Судом встановлено, що 23 травня 2022 року ОСОБА_2 звернулась до директора Департаменту управління державними підприємствами Фонду державного майна України з доповідною запискою, якою повідомила, що позивач є «колаборантом» та підтримує країну-агресора, попросила провести службове розслідування вказаних нею фактів, відсторонити позивача на час службового розслідування від виконання обов'язків та звернутися до правоохоронних органів з метою перевірки вказаних фактів на предмет скоєння можливого кримінального правопорушення.
За результатами опрацювання звернення ОСОБА_2 . Служба безпеки України листом від 24 січня 2023 року № 5/6/1/4-Б-З79/594 повідомила Фонд державного майна України, що в ході перевірки інформації про висловлювання ОСОБА_1 щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні, які остання висловлювала 22-23 лютого 2022 року, така інформація знайшла своє підтвердження, однак не може слугувати підставами для внесення слідчими органів безпеки відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Крім того, Служба безпеки України просила голову Фонду державного майна України розглянути питання щодо прийняття належного управлінського рішення стосовно ОСОБА_1 .
Отже, запити та звернення відповідача до уповноважених органів державної влади та правоохоронних органів стосовно висловлювань позивачки щодо підтримки країни-агресора та зміни влади в Україні знайшли своє підтвердження.
Зміст листів та запитів свідчить про те, що інформація стосовно позивача була доведена до відома органу державної влади та посадових осіб з метою ініціювання проведення передбачених законодавством перевірок.
Окрім того, Фонд державного майна України на підставі листа Служби безпеки України від 24 січня 2023 року №5/6/1/4-Б-379/594 порушив дисциплінарне провадження стосовно ОСОБА_1 та зобов'язав дисциплінарну комісію за результатами здійснення дисциплінарного провадження стосовно зазначеної особи внести відповідне подання згідно з вимогами Закону України «Про державну службу».
В подальшому під час розгляду дисциплінарного провадження 06 березня 2023 року ОСОБА_1 звільнена з посади заступника директора Департамента - начальника Управління ФДМУ за угодою сторін.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що вищезазначена оспорювана позивачем інформація не може вважатися недостовірною або такою, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, оскільки в даному випадку відповідач виражав судження, які знайшли своє підтвердження, а тому позовні про захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Оскільки підстав для задоволення позову в частині спростування недостовірної інформації, захисту честі та гідності немає, тож немає правових підстав і для задоволенні похідної позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Щодо вимоги про визнання факту мобінгу
Позивач просила визнати факт мобінгу з боку ОСОБА_2 відносно неї з 23 травня 2022 року до 06 травня 2023 року.
Мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов'язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.
Формами психологічного та економічного тиску, зокрема, є:
- створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери (погрози, висміювання, наклепи, зневажливі зауваження, поведінка загрозливого, залякуючого, принизливого характеру та інші способи виведення працівника із психологічної рівноваги);
- безпідставне негативне видокремлення працівника з колективу або його ізоляція (незапрошення на зустрічі і наради, в яких працівник, відповідно до локальних нормативних актів та організаційно-розпорядчих актів має брати участь, перешкоджання виконанню ним своєї трудової функції, недопущення працівника на робоче місце, перенесення робочого місця в непристосовані для цього виду роботи місця);
- нерівність можливостей для навчання та кар'єрного росту;
- нерівна оплата за працю рівної цінності, яка виконується працівниками однакової кваліфікації;
- безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень);
- необґрунтований нерівномірний розподіл роботодавцем навантаження і завдань між працівниками з однаковою кваліфікацією та продуктивністю праці, які виконують рівноцінну роботу.
Вимоги роботодавця щодо належного виконання працівником трудових обов'язків, зміна робочого місця, посади працівника або розміру оплати праці в порядку, встановленому законодавством, колективним або трудовим договором, не вважаються мобінгом (цькуванням).
Вчинення мобінгу (цькування) заборонено.
Особи, які вважають, що вони зазнали мобінгу (цькування), мають право звернутися із скаргою до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та/або до суду.
Не вважається мобінгом, якщо між колегами виник конфлікт або агресивна поведінка однієї людини по відношенню до іншої.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що, позовні вимоги в частині визнання факту мобінгу у відношенні позивача також не підлягають задоволенню, надані позивачем докази свідчать про те, що між сторонами наявний тривалий конфлікт, але суд не вбачає з боку відповідача ознак мобінгу (цькування) у відношенні до позивача.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
При ухваленні рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Розподіл судових витрат
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. ст. 133, 141 ЦПК України.
З огляду на відмову у позові, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 про встановлення факту мобінгу, захист честі, гідності та ділової репутації шляхом спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (ч. 2 ст. 354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).
У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).
Інформація про учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Текст рішення виготовлено 07.04.2025 року.
Суддя Ю.О. Твердохліб