Справа № 758/9138/22
Категорія 70
07 квітня 2025 року
Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Губенко О.М.,
представника позивача - Гаро Г.О.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - Осадчої Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Гаро Г.О. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просила суд встановити факт батьківства ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складений актовий запис №16582, щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .
В обґрунтування позовних вимог вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 від хронічної ішемічної хвороби серця помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що 31 серпня 2022 року складено відповідний актовий запис №16582 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Зазначає, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є біологічною донькою померлого ОСОБА_3 . Посилається на те, що, батьки позивача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спільно проживали однією сім'єю з 1991 року. Батько служив у радянській армії в чині офіцера у танкових військах, а мати працювала кухарем у офіцерській їдальні, саме там вони познайомилися та розпочали стосунки. У 1992 році у них народилась донька ОСОБА_2 , після чого ОСОБА_3 подав рапорт на переведення в Україну. У 1993 році родина приїхала в Україну і жили разом до 2022 року в Оболонському районні міста Києва в квартирі АДРЕСА_1 . Спільне проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за вказаною адресою підтверджується тим, що зазначена квартира є місцем реєстрації обох, також копіями квитанцій про сплату комунальних послуг та за послуги інтернету в цій квартирі, оплату за які здійснювала саме ОСОБА_4 з належного їй банківського рахунку. Зазначає, що хоча ОСОБА_3 та ОСОБА_4 багато років підтримували фактичні шлюбні відносини, були однією родиною, офіційно шлюб зареєстровано не було. Оскільки ОСОБА_3 був військовим та не міг бути особисто присутнім при видачі свідоцтва про народження дитини у зв'язку з викликом у цей день до місця служби, у свідоцтві про народження ОСОБА_2 батька було записано зі слів матері - прізвище вказано матері, а ім'я і по батькові саме від батька - ОСОБА_3 . Вказує, що за свого життя батько позивача, ніколи не заперечував свого батьківства щодо неї та завжди брав участь у її вихованні, вони жили однією родиною. Після смерті ОСОБА_3 у позивача, з метою захисту її прав та інтересів, виникла потреба у офіційному підтвердженні родинних зв'язків як дочки та батька з померлим ОСОБА_3 . Оскільки офіційно факт батьківства ОСОБА_3 щодо позивача не встановлено, наразі єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_3 є його сестра ОСОБА_1 , яка є спадкоємицею другої черги. Однак, зважаючи на те, що позивач є рідною донькою померлого, саме вона, за законом, має право бути спадкоємицею першої черги після його смерті, тобто успадкувати належне її померлому батьку майно. Таким чином, з метою захисту своїх прав, ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про встановлення батьківства, адже встановлення факту батьківства ОСОБА_3 щодо ОСОБА_2 потрібне у зв'язку із необхідністю надати відповідні документи нотаріусу для прийняття спадщини після смерті свого батька.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 жовтня 2022 року головуючим у справі визначено Рибалку Ю.В.
07 листопада 2022 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі (після забезпечення доказів) за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі підготовче судове засідання.
20 березня 2023 року представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, у якому сторона відповідача просила суд в задоволенні позову відмовити. Зазначає, що відповідач дійсно є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копіями паспорта та копіями свідоцтва про народження відповідача та ОСОБА_3 . Вказує, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 , отримана у спадщину ОСОБА_3 після смерті їх спільного з відповідачем батька, що підтверджується копією ордеру на квартиру №2168 від 31.12.1986, копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.10.2019, зареєстровано в реєстрі за №2200, спадкова справа №21/2019, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №57990713 від 21.10.2019. Наголошує на тому, що ОСОБА_3 дійсно служив у радянській армії, у 1993 році повернувся в Україну та проживав за адресою: АДРЕСА_2 разом із своїми батьками. В подальшому ОСОБА_3 познайомив своїх батьків та відповідача із матір'ю позивача ОСОБА_4 , яка, відповідно до свідоцтва про народження, була записана матір'ю позивача ОСОБА_2 . Однак, відповідачу ніколи не було відомо про обставини, при яких народилася позивач, ОСОБА_3 про них ніколи не розповідав. Зазначає, що ОСОБА_3 не визнавав позивача за свою рідну доньку та протягом свого життя категорично не бажав ані реєструвати шлюб із ОСОБА_4 , ані здійснювати будь-які реєстраційні зміни в свідоцтві про народження її дитини. Вказує, що ОСОБА_3 за життя мав складні відносини та різні погляди з матір'ю позивача, вони часто сварилися, а також із самим позивачем не знаходили спільної мови та взаєморозуміння. Більше того, сама позивач ніколи не бажала мати прізвища батька ОСОБА_3 , постійно висловлювалася щодо цього негативно. Не відповідає дійсності й зазначене позивачем, що до дня смерті ОСОБА_3 вони разом із ним та її матір'ю проживали, як родина, за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки мати позивача ОСОБА_4 була зареєстрована за вказаною адресою лише з 27.08.2020. Сплата за комунальні платежі ОСОБА_4 в період з 2019 по 2020 підтверджує лише факт таких оплат, а не факт її проживання в квартирі в зазначений період. Крім цього, посилається на те, що судом під час вирішення питання про забезпечення доказів та призначення молекулярно-генетичної експертизи прийняте рішення на підставі недопустимих доказів, а також не перевірено їх належність. Наголошує на тому, що суд не може брати висновок вказаної експертизи до уваги під час прийняття рішення, оскільки правовідносини, які виникли між сторонами в даній справі, регулюються нормами Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинним на момент їх виникнення, який не передбачав такої підстави для встановлення батьківства як проведення молекулярно-генетичної експертизи.
06 квітня 2023 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, у якому остання позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Вказала, що коли позивач виявила тіло ОСОБА_3 та викликала швидку і поліцію, вона зазначила їм, що є донькою померлого, але документально це не підтверджено. При цьому, коли виникла безпосередня необхідність у зверненні до суду з заявою про встановлення факту батьківства, позивач вирішила, що для вирішення цієї справи та отримання підтвердження її родинних зав'язків з померлим, провести експертизу можна буде з використанням відібраних у її батька (після смерті, до кремації тіла) біологічних зразків. Разом з цим, оскільки позивач розуміла про можливий короткий строк зберігання відповідних зразків, заяву про забезпечення доказів було подано до подання позовної заяви у справі. Відповідний документ з поліції було надано до суду не для оцінки дій поліції чи розслідування справи, а на підтвердження, що ці біологічні матеріали дійсно належать ОСОБА_3 та щоб пояснити суду, як саме було отримано ці біологічні матеріали, про використання яких в експертизі просила позивач. Відтак, експертиза у даній справі проводилась не в рамках досудового розслідування, а у відповідності до норм чинного цивільно процесуального законодавства та в рамках забезпечення доказів. На підставі проведеної експертизи встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 складає величину не менше ніж 99,99%, тобто біологічне батьківство є доведеним.
06 червня 2023 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення на заперечення на відповідь на відзив, в яких остання вказала, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та їх донька ОСОБА_5 проживали за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується долученими доказами, зокрема заявами, копіями медичних карток, квитанціями. ОСОБА_3 визнавав себе батьком ОСОБА_5 , завжди про неї піклувався.
19 червня 2023 року представником відповідача подано до суду заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких остання вказала на недопустимість висновку експерта з підстав відібрання зразків крові померлого у спосіб, що не передбачених чинним законодавством.
19 червня 2023 року протокольною ухвалою суду частково задоволено клопотання про виклик свідків.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 19 червня 2023 року витребувано в Оболонського управління поліції ГУНП у місті Києві копії матеріалів кримінального провадження за № 12022100050001862 від 28.08.2022 року, за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
05 вересня 2023 року протокольною ухвалою суду частково задоволено клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання експерта для роз'яснення висновку експерта.
Відповідно до розпорядження керівника апарату Подільського районного суду міста Києва від 15 січня 2024 року № 33 призначено повторний автоматизований розподіл даної справи з метою заміни головуючого судді Рибалки Ю.В.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15 січня 2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Будзан Л.Д.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 16 січня 2024 року прийнято до провадження цивільну справу та призначено розгляд справи у відкритому підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
16 квітня 2024 року від представника позивача до суду надійшла заява про забезпечення доказів.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2024 року головуючим суддею у справі визначено суддю Будзан Л.Д.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 19 квітня 2024 року заяву представника позивачки - адвоката Гаро Г.О. про забезпечення доказів залишено без задоволення.
19 квітня 2024 року ухвалою Подільського районного суду міста закрито підготовче провадження у цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та просила позов задовольнити з викладених в ньому підстав.
Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просили в позові відмовити.
Суд, заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави
Статтею 5 ЦПК України визначено, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в «ст.Безречная Овловнянской район Читинская область российская федерація» народилася ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого «Безреченским с/советом Овловнянского р-на Читинськой области российской федерации» 12 лютого 1993 року серії НОМЕР_3 , в якому матір'ю вказана ОСОБА_4 , батьком - ОСОБА_6 (а.с. 188, т.2).
На момент звернення до суду з позовом ОСОБА_2 була повнолітньою особою.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_3 , про що 31.08.2022 складено відповідний актовий запис №16582 (а.с.12, т.2), що підтверджується свідоцтвом про смерть від 31.08.2022, виданого Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) серії НОМЕР_2 (а.с.10, т.1).
Після смерті тіло ОСОБА_3 було кремовано, про що вказали в судовому засіданні, як сторона позивача, так і сторона відповідача.
Відповідач ОСОБА_1 є рідною сестрою померлого ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останньої серії НОМЕР_4 від 27 лютого 1960 року, згідно якого вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 , в графі «батько» зазначено « ОСОБА_7 », в графі «мати» зазначено « ОСОБА_8 »; копією свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серії НОМЕР_5 від 10 березня 1965 року, де в графі «батько» зазначено « ОСОБА_7 », в графі «мати» зазначено « ОСОБА_8 » (а.с.18-19, т.2).
Квартира за адресою АДРЕСА_2 , отримана у спадщину ОСОБА_3 після смерті батька, що підтверджується: копією ордеру на квартиру № НОМЕР_6 від 31.12.1986; копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.10.2019, зареєстрованого в реєстрі за №2200, спадкова справа №21/2019; копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №57990713 від 21.10.2019 (а.с. 20-24, т.2).
20 січня 2023 року ОСОБА_1 , як єдиний спадкоємець за законом після смерті брата ОСОБА_3 , звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О.В. про прийняття спадщини, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією заяви (а.с.25, т.2).
Позивач ОСОБА_2 з метою захисту її права на спадкування за законом після смерті батька просила суд встановити факт того, що померлий ОСОБА_3 є її батьком.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України, зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.
У п.3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», роз'яснено, що скільки підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС, суди, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, повинні виходити з дати народження дитини.
Так, при розгляді справ про встановлення батьківства щодо
дитини, яка народилася до 1 січня 2004 року, необхідно застосовувати
відповідні норми КпШС, беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження,
спільне виховання або утримання ними дитини.
Отже, до спірних правовідносин, ураховуючи зазначені правові норми та роз'яснення, а також те, що позивач народилася до 01.01.2004 повинні застосовуватися норми КпШС України.
Відповідно до вимог ч.2, 3 ст. 53 КпШС України, в разі народження дитини у батьків, які не перебувають у шлюбі, при відсутності спільної заяви батьків батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою одного з батьків або опікуна (піклувальника) дитини, особи, на утриманні якої знаходиться дитина, а також самої дитини після досягнення нею повноліття. При встановленні батьківства суд бере до уваги спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини і відповідачем до народження дитини, або спільне виховання чи утримання ними дитини, або докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Згідно з ч.2, 3 ст. 55 КпШС України якщо батьки не перебувають у шлюбі між собою, запис про матір дитини провадиться за заявою матері, а запис про батька дитини -
за спільною заявою батька і матері дитини, або батько записується згідно з рішенням суду. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис про батька
дитини провадиться за заявою батька. При народженні дитини у матері, яка не перебуває в шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків і рішення суду про встановлення батьківства, запис про батька дитини в книзі записів народжень провадиться за прізвищем матері, ім'я, по батькові та національність батька дитини записуються за її вказівкою. В разі смерті матері, визнання матері недієздатною, позбавлення її батьківських прав, а також при неможливості встановити місце її проживання, запис відомостей про матір і батька дитини провадиться за правилами, викладеними в цій статті, за заявою осіб, зазначених у статті 163 цього Кодексу.
Вказані норми узгоджується з нормами чинного законодавства України, зокрема, статтею 125 СК України, якою передбачено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Частиною першою статті 135 СК України передбачено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до ч. 3 ст. 128 СК України, позов про визнання батьківства може бути пред'явлений матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
Стаття 130 СК України, регламентує, що у разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, факт його батьківства може бути встановлений за рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана особами, зазначеними у частині третій ст.128 цього Кодексу (матірю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, як досягла повноліття. Таким чином, заява може бути подана певним колом осіб, зазвичай встановлення факту батьківства проводитися в порядку окремого провадження, а не позовного, проте, якщо встановлення факту батьківства зачіпає інтереси спадкоємців померлого, справа має бути розглянута в порядку позовного провадження.
Пленум Верховного Суду України абз. 3 п.15 постанови №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» вказав, що заяви про встановлення фактів батьківства чи визнання батьківства розглядаються судом, якщо у свідоцтві про народження певна особа не вказана батьком дитини (наприклад, відповідно до ч.2 ст.55 Кодексу про шлюб та сім'ю запис про батька дитини проведено за вказівкою матері, яка не перебувала у шлюбі, або ж такий запис зовсім відсутній) і можуть бути подані матір'ю, опікуном чи піклувальником дитини чи самою дитиною після досягнення повноліття.
В третьому абзаці п.13 вказаної постанови, Пленум Верховного Суду України вказав, що факт батьківства може бути встановлено за наявності однієї з таких обставин: 1) спільне проживання батьків дитини і ведення ними спільного господарства, яке не припинилось до її зачаття; 2) спільне виховання дитини; 3) спільне утримання дитини; 4) докази, що з вірогідністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зазначено, що: «щодо предмету доказування у даній категорії справи, то СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи».
На підтвердження кровної спорідненості позивача ОСОБА_2 та померлого ОСОБА_3 представником позивача надано суду висновок експерта Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи Юрченко О.В. №103-138-2022 від 17.10.2022, відповідно до якого молекулярно-генетичним дослідженням встановлено, що вірогідність підтвердження біологічного батьківства ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 складає величину не менш ніж 99,99%. Таким чином, біологічне батьківство ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 практично доведено (а.с.34-37, т.1).
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
За статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 колегія суддів наголосила, що виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів: справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.
Частиною 4 ст. 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.
Європейський суд з прав людини у справі «Калачова проти російської федерації», № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року зауважив, що «в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства».
У відзиві на позовну заяву та під час судового розгляду представник відповідача на спростування висновку експерта, вказувала на те, що експертизу проведено на підставі ухвали Солом янського районного суду міста Києва від 27.09.2022 в порядку забезпечення доказів, однак про вказане судове засідання відповідачку не було повідомлено. Крім цього, наголошує на тому, що біологічні зразки крові померлого ОСОБА_3 відібрано у незаконний спосіб, оскільки слідчий Оболонського УП ГУНП в м.Києві в межах кримінального провадження, зареєстрованого за ознаками ч.1 ст.115 КК України за фактом смерті ОСОБА_3 не був уповноважений надавати вказівки експерту на відібрання таких зразків крові померлого під час проведення судово-медичної експертизи з метою встановлення причин смерті останнього.
Щодо вказаних доводів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Так, ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 вересня 2022 року задоволено заяву ОСОБА_2 про забезпечення доказів до подання позовної заяви, призначено судово-медичну генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено два питання: чи існує кровна спорідненість між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та чи є ОСОБА_3 біологічним батьком ОСОБА_2 . Доручено проведення експертного дослідження експертам Київського міського бюро судово-медичної експертизи (а.с.21-22, т.1).
При цьому, вказаною ухвалою суду встановлено, що 31.08.2022 ОСОБА_2 звернулась до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявою щодо можливого вбивства її батька та проведення надалі процедури встановлення батьківства. У зв'язку із цим, старшим слідчим слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві було направлено звернення на ім'я завідувача Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи з проханням відібрати зразки біологічних об'єктів (крові) у померлого ОСОБА_3 , які направити в архів відділення судово-медичної генетичної ідентифікації для подальшого зберігання у зв'язку із проведенням в майбутньому судово-медичної експертизи.
Ухвала суду набрала законної сили та не оскаржувалась в апеляційному порядку.
Крім цього, як вбачається з відповіді, наданої КМКБ СМЕ 16.08.2023 на адвокатський запит представника відповідача, лікарем судово-медичним експертом ОСОБА_9 , який проводив судово-медичну експертизу трупа ОСОБА_3 було відібрано зразок крові трупа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який разом з копією листа слідчого СВ Оболонського УП ГУНП в м.Києві Дедичева А. із проханням відібрати вказані зразки та направити в архів відділення судово-медичної генетичної ідентифікації для зберігання з метою проведення у майбутньому експертизи за зверненням родичів, - направлено до архіву судово-імунологічної лабораторії КМКБ СМЕ (а.с.7, т.3)
Відповідно до ч. 3 ст.102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
Згідно з ч.5 ст.102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.
В судовому засіданні 26.03.2025 експерт Юрченко О.В. пояснила, що працює на посаді завідувача відділення судово-медичної генетичної ідентифікації КМКБ СМЕ, та 17.10.2022 на підставі ухвали Соломянського районного суду міста Києва від 27.09.2022 проводила судово-медичну генетичну експертизу, за результатами якої склала висновок. Для проведення експертизи зразки крові були відібрані у ОСОБА_2 , матері ОСОБА_4 , та з архіву відділення судово-медичної імунології було взято зразок крові ОСОБА_3 , який там зберігався в сухому вигляді в конверті, опечатаний. Вказала, що проводила вказану експертизу виключно на підставі вимог чинного законодавства, які регламентують її діяльність, як експерта, та ухвали суду, і яким чином було відібрано зразок крові вона не зобов'язана перевіряти.
Таким чином, зважаючи на те, що висновок експерта №103-138-2022 від 17.10.2022 зроблено на підставі ухвали суду, яка набрала законної сили, експерт при її проведенні діяв у відповідності до вимог чинного законодавства, сумніви у кваліфікації експерта у суду відсутні, тому суд відхиляє доводи представника відповідача щодо недопустимості вказаного доказу.
При цьому, з висновку експерта вбачається, що для його проведення були відібрані зразки крові у ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а зразки крові померлого ОСОБА_3 передано з архіву відділення судово-медичної імунології КМКБ СМЕ, а тому твердження представника відповідача про відсутність даних, які дозволяють встановити правомірність використання біологічних зразків, не заслуговують на увагу.
Суд звертає увагу, що відповідач не скористалася своїм правом заявити клопотання про проведення експертизи кровного споріднення між нею, як тіткою, та позивачем, як ймовірною племінницею, для спростування кровної спорідненості померлого брата ОСОБА_3 з ймовірною донькою ОСОБА_2 .
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, 27.04.2023 представник позивача подала клопотання про призначення судово-медичної генетичної експертизи з метою встановлення кровного споріднення між ОСОБА_2 та її тіткою - відповідачем ОСОБА_1 (а.с.155-157, т.2). Однак, представник відповідача категорично заперечила проти проведення такої експертизи, виклавши свою позицію у письмових запереченнях, долучених суду (а.с.158-163, т.2).
Враховуючи викладене та наведені норми законодавства, суд не вбачає підстав для відхилення даного висновку експерта, та приймає його до уваги, як доказ у даній справі, в розумінні вимог ст.76 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 (провадження № 61-16732св19) зроблено висновок щодо застосування статті 130 СК України та вказано, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства. Батьківство може бути визнано як у період вагітності матері (наприклад, висловлення бажання мати дитину, піклування про матір майбутньої дитини тощо), так і після народження дитини.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин (проживання в одному жилому приміщенні, спільне харчування, спільний бюджет, взаємне піклування, придбання майна для спільного користування тощо). Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття. Спільне виховання дитини має місце, коли вона проживає з матір'ю та особою, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, або коли ця особа спілкується з дитиною, проявляє батьківську турботу щодо неї. Під спільним утриманням дитини слід розуміти як перебування її на повному утриманні матері й особи, яку остання вважає (або яка вважає себе) батьком дитини, так і, як правило, систематичне надання цією особою допомоги в утриманні дитини незалежно від розміру допомоги.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 592/4443/17 (провадження № 61-9923св22) зазначено, що: «відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі вище перераховані докази в сукупності. Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені зокрема: листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо. Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це». У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 760/3977/15 (провадження № 61-2081зпв18) зазначено, що висновок судово-генетичної експертизи не є єдиним доказом походження дитини від певної особи, такий факт може бути доведено й іншими доказами.
Доказами визнання батьківства можуть бути листи, заяви, анкети, інші документи, а також показання свідків, пояснення самих сторін, які достовірно підтверджують визнання особою батьківства.
Спільне проживання та ведення спільного господарства в зазначених випадках може підтверджуватися наявністю обставин, характерних для сімейних відносин. Припинення цих відносин до народження дитини може бути підставою для відмови в позові лише у випадках, коли це сталося до її зачаття.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у справі № 373/2257/18 (провадження № 61-15136св20), постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі №367/4662/22 (провадження №61-15826св23). Судом встановлено, що відповідно до табелів успішності та відвідування школи учениці 1-В, 2-А, 3-А, 5, 6-А, 7-А, 8-А, 9-А класу спеціалізованої школи № 107 м. Києва, похвальних листів за відмінні успіхи у навчанні учениці 2-А, 5, 6-А, 7-А, 8-А, подяки ОСОБА_4 від директора спеціалізованої школи №107 за виховання доньки та за активну участь в громадському житті класу та школи, позивач зазначена за прізвищем ОСОБА_5 (а.с. 53-74, т. 2).
Згідно з копії заяви директору спеціалізованої школи № 107 про зарахування до першого класу початкової школи № 107 від 12.04.2000, позивач зазначена за прізвищем ОСОБА_5 , батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 190, т.2).
В подяках учениці 9а, 11-п класу спеціалізованої школи № 107, зазначається « ОСОБА_12 , ОСОБА_13 » (а.с. 83-84, т. 2,). Відповідно до копії наказу директора школи (а.с.191, т.2) з 28.02.2008 ОСОБА_2 зазначено як ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_2 , її мати ОСОБА_4 та померлий ОСОБА_3 перебували у сімейних відносинах, що вбачається із наданих фотознімків, на яких зображені вони під час спільного відпочинку, спільного дозвілля, спільних сімейних святкувань (а.с.125-135, т.1, а.с.46-51, т.2). Посилання представника відповідача на те, що фото є недостовірними доказами, оскільки не містять інформації, яка б підтверджувала факт того, що ОСОБА_3 якимось чином мав відносини до ОСОБА_2 , а тим більше визнавав своє батьківство стосовно неї, суд відхиляє, оскільки в судовому засіданні відповідач не заперечувала, що на долучених суду фотографіях зображений померлий ОСОБА_3 , позивач та інші родичі. Крім цього, вирішуючи дану справу суд досліджує докази у їх сукупності, що дає підстави вважати, що ОСОБА_3 є батьком позивача. Суд приймає до уваги квитанції про оплату комунальних послуг за період з 2019 по 2022 роки (а.с. 17-123, т.1), як на підтвердження проживання ОСОБА_4 разом з ОСОБА_3 , з яких вбачається, що оплату за квартиру АДРЕСА_3 вносила ОСОБА_4 .
Крім цього, суд бере до уваги показання свідків, які в судовому засіданні повідомили наступне. Так, свідок ОСОБА_15 пояснив, що знайомий з померлим ОСОБА_3 з 1972 року, оскільки вони вчилися в одному класі, потім дружили. Вказав, що ОСОБА_3 повернувся до Києва у 1992 році, працював керівником станції по ремонту автомобілей. З ОСОБА_4 , як його дружиною, познайомився у 1992-1993 році. Повідомив, що вони жили в квартирі на Оболоні з батьками ОСОБА_3 . До народження позивача, він бачив ОСОБА_3 та ОСОБА_4 влітку, коли вони приїжджали у відпустку. ОСОБА_3 за життя не заперечував, що позивач його дочка, вони всі жили разом як сім'я. Вказав, що до судового процесу відповідач ніколи не говорила, що позивач не дочка ОСОБА_3 та не її племінниця.
Свідок ОСОБА_4 вказала, що є матірю ОСОБА_2 , познайомилася з ОСОБА_3 в 1991 році в Читинській області Овловнянського району рф, який був старшим лейтенантом в танковій частині. З кінця 1991 року почали жити разом, а в травні 1992 року дізналась, що вагітна. В червні 1992 року їздили до України знайомитися з його батьками. В грудні 1992 року народилася ОСОБА_5 , пологи були раптові, тому дитину було записано зі слів матері, оскільки ОСОБА_3 був викликаний на службу. В 1993 році вони переїхали до Києва та проживали разом з батьками ОСОБА_3 в квартирі по АДРЕСА_2 . В цій квартирі вона проживала до серпня 2022 року. Вказала, що в ОСОБА_3 не було паспорта до 2014 року, після його отримання, вони не одружилися та не внесли відомості про батька в свідоцтво дитини, оскільки не було такої необхідності. Зазначила, що ОСОБА_3 вживав алкогольні напої, в 2021 році лікувався від алкоголізму. На момент смерті вона і дочка в квартирі не проживали. Свідок ОСОБА_16 повідомив суду, що знав давно ОСОБА_3 , разом служили, з ОСОБА_4 познайомилися приблизно в 1992 в Забайкаллі, де вони з ОСОБА_3 проходили службу, потім у них народилася донька ОСОБА_5 . Зазначив, що ОСОБА_17 , ОСОБА_18 і ОСОБА_5 проживали однією сімєю, ОСОБА_17 називав ОСОБА_18 дружиною, а ОСОБА_5 - донькою. Вони часто спілкувалися, святкували разом різні свята, ходили в гості один до одного. З яких причин офіційно не реєстрували шлюб йому не відомо, знає лише, зі слів померлого, що в останнього тривалий час були проблеми з документами та не було паспорта громадянина України.
Свідок ОСОБА_19 повідомила, що є сусідкою позивача через стінку по АДРЕСА_4 . Вказала, що позивач проживала з матір'ю та батьком в квартирі АДРЕСА_5 , де також жили батьки ОСОБА_3 . В 2000 роках померла мати ОСОБА_3 і там залишилися проживати ОСОБА_3 , його батько, ОСОБА_4 та донька ОСОБА_2 . Дідусь ОСОБА_7 турбувався про ОСОБА_5 , як онучку. Зі слів дідуся, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 спеціально не одружувалися, щоб ОСОБА_4 , як мати одиначка, отримала квартиру. Вказав, що відповідач приїжджала в гості до сім'ї, однак ніколи там не проживала. За батьками ОСОБА_3 доглядала ОСОБА_4 . Коли помер ОСОБА_3 саме ОСОБА_4 повідомила відповідачу про смерть брата. Свідок ОСОБА_20 повідомила, що вони з позивачем близькі подруги вже 20 років. Вказала, що знайома з родиною позивача, оскільки була вхожа в їх дім, її завжди запрошували на свята, куди збиралися всі друзі та родичі, там вона бачила і відповідача. Зазначила, що спочатку у позивача в школі було пізвище ОСОБА_5 , однак потім виникли питання щодо переоформлення прізвища, треба було змінити прізвище на « ОСОБА_5 », це було здивуванням для ОСОБА_5 . Вказала, що сім'я проводила час разом, їздили відпочивати. ОСОБА_3 називав позивача « ОСОБА_5 », «доча». Зазначила, що в ОСОБА_3 тривалий час були проблеми з алкоголем. Також, повідомила, що відповідач ніколи не проживала в спірній квартирі, за дідусем доглядала мати ОСОБА_5 . Про смерть ОСОБА_3 дізналася від позивача, яка одразу їй зателефонувала. ОСОБА_5 на той момент проживала разом з хлопцем, потім переїхала на окрему квартиру. Свідок ОСОБА_22 повідомив, що знайомий з ОСОБА_3 приблизно 20 років, разом працювали на СТО. На той час ОСОБА_5 була шкільного віку. ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та його батько проживали разом, як одна сім'я. Офіційно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одружені не були, ОСОБА_3 ніколи не висловлював сумнівів, що ОСОБА_5 його донька. На всіх днях народженнях та святкуваннях вони були разом, на них була присутня і відповідач. Повідомив, що ОСОБА_5 взяла прізвище ОСОБА_5 , коли потрібно було отримувати паспорт.
Свідок ОСОБА_24 повідомила, що знала ОСОБА_3 з 1987 року. До 1993 року він служив в Читинській області, потім переїхав до Києва, де вони продовжували товаришувати, їздили разом відпочивати. ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та його батьки проживали разом на Оболоні. На всіх родинних святах була присутня вся родина, також і відповідач ОСОБА_1 , яка ніколи не говорила, що ОСОБА_5 не її племінниця. ОСОБА_3 називав ОСОБА_5 «доця». Зазначила, що ОСОБА_5 була на прізвищі « ОСОБА_5 » в школі, однак через необхідність оформлення документів перейшла на прізвище « ОСОБА_5 ».
Надаючи оцінку показанням свідків, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року (справа № 404/7153/20), у якій зазначено, що відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Розуміння допустимості доказів досягається крізь призму прав, що охороняються законом: допустимим є доказ, отриманий без порушення закону. Недопустимими, відповідно, є докази, отримані з порушенням закону. Недопустимими також є докази, одержані з неправдивих показань свідка, завідомо неправдивого висновку експерта, фальшивих документів або речових доказів, тобто з порушенням процесуального порядку формування засобів доказування. Допустимість доказів характеризується органічним зв'язком процесуальної форми засобів доказування та законністю отримання інформації про той чи інший факт, який має значення для справи. Тому одержання доказів з дотриманням порядку, встановленого законом, слід розуміти як відсутність при одержанні доказів порушення норм матеріального права та норм процесуального права, як одночасне дотримання передбачених законом особистих немайнових і майнових прав та процесуальної форми.
Встановити недопустимість конкретного доказу суд може лише після того, як дослідить його в судовому засіданні. Недопустимість доказу не є очевидною. Сторони вправі висловлювати суду свої міркування щодо допустимості чи недопустимості конкретного доказу. Якщо суд дійде висновку, що доказ є недопустимим, він не бере цей доказ до уваги, тобто не може обґрунтовувати ним своє рішення. Разом з тим суд повинен у мотивувальній частині рішення зазначити, чому саме він цей доказ відхиляє. Зважаючи на те, що показання вищевказаних свідків є послідовними, логічними, узгодженими між собою та такими, що містять достатню та повну інформацію щодо предмету спору, тому суд вважає їх належними та допустими доказами в розумінні ст.77-78 ЦПК України, та бере їх до уваги на підтвердження обґрунтування позовнх вимог. Крім того, свідок ОСОБА_25 , яка є донькою відповідача, повідомила, що вперше побачила ОСОБА_5 з її мамою коли їй було 10 років, однак не сприймала її як двоюрідну сестру. Дідусь та бабуся відносились до ОСОБА_5 як до онучки. З 10 до 16 років часто спілкувалися, бо приходила в гості до бабусі. Зазначила, що останні пару місяців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не жили разом, оскільки ОСОБА_3 просив адресу ОСОБА_5 , її телефону він не мав. Повідомила, що ОСОБА_3 не визнав ОСОБА_5 своєю донькою, не хотів оформляти документи і одружуватися з ОСОБА_4 . На момент смерті проживав сам у квартирі. За комунальні послуги сплачував сам. Свідок ОСОБА_26 , яка є донькою відповідача, пояснила суду, що їй було приблизно 10-11 років коли ОСОБА_3 разом з ОСОБА_18 та ОСОБА_5 приїхали в Київ, проживали разом з її дідусем та бабусею. Зазначила, що ні з ОСОБА_18 , ні з ОСОБА_5 вона не спілкувалася, у неї не було їх телефонів. Стверджувала, що ОСОБА_17 з байдужістю відносився до ОСОБА_5 , не вважав її донькою, не хотів одружуватися з ОСОБА_18 . Бабуся з дідусем любили ОСОБА_5 як онучку, доглядли її, бабуся наполягала на лікуванні. Суд критично оцінює показання вказаних свідків, оскільки вони спростовуються дослідженими судом доказами, є суперечливими за своєю суттю, та на, думку суду, надані на користь відповідача (їх матері), з метою переконання суду для відмови у позові. Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)). Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Європейський суд з прав людини, зокрема, вказав, що: «хоча основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання органів державної влади, вона не лише зобов'язує державу утримуватися від такого втручання, на додаток до цього негативного зобов'язання можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній повазі до приватного або сімейного життя. Ці зобов'язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин осіб між собою (див. рішення у справі «Фон Ганновер проти Німеччини (№ 2)» [ВП] (Von Hannover v. Germany (no. 2) [GC], заяви № 40660/08 та № 60641/08, пункт 98, ЄСПЛ 2012). Межа між позитивними та негативними зобов'язаннями держави за статтею 8 Конвенції не підлягає чіткому визначенню; проте застосовні принципи є подібними. В обох контекстах слід враховувати справедливий баланс, який має бути встановлений між конкуруючими інтересами (там само, пункт 99) (YAKUSHEV v. UKRAINE, № 15978/09, § 22, ЄСПЛ, від 14 грудня 2018 року). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див.: постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Позов про встановлення факту батьківства поданий з метою забезпечення реалізації права позивача на спадкуванням за законом після смерті батька. Встановивши, що на момент народження ОСОБА_2 її батьки не перебували у зареєстрованому шлюбі між собою, відомості про батька зазначені у свідоцтві про народження за вказівкою матері « ОСОБА_6 », дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та обґрунтовано наявні підстави для задоволення вимог щодо встановлення батьківства. Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві на позов, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини. У рішенні ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти російської федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оцінюючи зібрані у справі докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про доведеність факту батьківства ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , відносно ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп., що підтверджено квитанцією, яка міститься в матеріалах справи.
Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, тому судовий збір за подання позовної заяви необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.125, 126, 130 Сімейного кодексу України, ст. 53, 55 КпШС України Постановою Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», ст. 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 174, 175, 179, 187, 206, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту батьківства, задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи, а також особи, які не брати участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_6 ;
відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_7 .
Рішення складено та проголошено 07 квітня 2025 року.
Суддя Леся БУДЗАН