Справа 556/284/25
Номер провадження 3/556/327/2025
20.03.2025 року Володимирецький районний суд Рівненської області
в складі головуючого - судді Котик Л.О.
при секретарі - Басик Г.Т.
за участю особи, відносно якої складено Протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1
адвоката - Лобуренко С.В.
розглянувши матеріали, що надійшли від ВП №1 Вараського РВП ГУНП в Рівненській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , не працюючий, -
за ч.1 ст.130 КУпАП,
Згідно Протоколу про адміністративне правопорушення від 02.12.2024 року серії ЕПР 1 №186849, ОСОБА_1 02.12.2024 року, о 00:00:00 год. в с. Ромейки по вулиці Садовій, керував транспортним засобом - мотоциклом марки «Вайпер 125A», без номерного знака, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя та тремтіння пальців рук. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Алкофор 507 та в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
ОСОБА_1 в судовому засіданні вини у вчинені адміністративного правопорушення не визнав. Зокрема, його захисник зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази керування ОСОБА_1 транспортним засобом 02.12.2024 року та факт його зупинки працівником поліції. Не містить такі докази і відеозапис із нагрудної камери співробітника поліції, зокрема, з відеозапису вбачається, що працівник поліції фіксує нерухомий транспортний засіб з непрацюючим двигуном на якому сидить ОСОБА_1 . Порушені вимоги ч. 1 ст. 256 КУпАП та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18 грудня 2018 року № 1026. Доданий до матеріалів даної справи відеозапис з нагрудної камери поліцейського не є належним доказом у справі, оскільки він не є безперервним, містить перерви тривалістю 15 хв. та 12.5 хв., не містить процесу фіксування складання усіх процесуальних документів по справі, не відображає відомостей про вчинення правопорушення, зокрема не підтверджує обставини, зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 186849 від 02 грудня 2024 року та наявність в діях ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що є порушенням п. 5 Розділу ІІ вказаної Інструкції. Тобто в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які належні та допустимі докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, у зв'язку із чим просили провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
Заслухавши правопорушника, захисника - адвоката Лобуренко С.В., дослідивши письмові матеріали, відеоматеріали на оптичному диску, суд приходить до висновку про відсутність передбачених законом підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.130 ч.1 КУпАП.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями та відповідальність за них. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Згідно ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Європейську конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод. Отже, Європейська конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) є частиною національного законодавства України, і підлягає застосуванню нарівні з національним законодавством України.
Відповідно до ч. 1ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
В контексті рішення ЄСПЛ «Надточій проти України» (Заява N 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні "кримінальному обвинуваченню" у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Наведене вказує на те, що при розгляді зазначеного вище правопорушення повинні застосовуватись принципи кримінального судочинства. У зв'язку із цим при розгляді справи про адміністративне правопорушення, при наданні оцінки доказам та вирішенні питань про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення, суд вважає за необхідне застосовувати відповідні положення кримінального процесуального закону, в тому числі і щодо сутності адміністративного правопорушення, яке за своєю юридичною природою фактично є обвинуваченням.
Ч. 1 статті 130 КпАП України передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, або відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп'яніння.
Суб'єктом правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, є водії транспортних засобів.
Положеннями ст. 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Склад правопорушення - сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб'єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.
Згідно п. 1.1 розділу 1 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ від 10.10.2006 року № 1306 (далі ПДР України), ці Правила відповідно доЗакону України "Про дорожній рух"встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (п. 1.10 ПДР).
Об'єктивна сторона правопорушення виражається у керуванні транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до вимог п.2.5 ПДР України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Пунктом 2.9 а Правил дорожнього руху передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Чинне законодавство, в т.ч. й ПДР, не містить визначення терміну «керування транспортним засобом». Таке визначення було наведено в п. 27 Пленуму ВСУ від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» № 14 від 23.12.2005 під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Так, касаційний адміністративний суд в складі Верховного Суду в рішенні по справі №404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування. Проте, зазначення «водія» унеможливлює правозастосування вказаного визначення в розумінні ст. 130 КУпАП, оскільки суттєво зменшує коло осіб, які можуть бути притягнуті до відповідальності за керування у нетверезому стані.
Таким чином, під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання функцій водія від запуску двигуна та початку руху до повної зупинки транспортного засобу та вимкнення двигуна.
При цьому, перебування особи в стані алкогольного сп'яніння не передбачає керування у такому стані транспортним засобом.
На відеозаписі, доданому до протоколу від 02.12.2024 року серії ЕПР 1 №186849, не зафіксовано факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом марки «Вайпер 125A», без номерного знака, та зупинення його працівниками патрульної поліції. Мало місце лише спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 .
За змістом диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП відповідальність для водія транспортного засобу настає за доведеністю одночасно двох обставин - в даному випадку керування транспортним засобом і відмова від проходження огляду на стан сп'яніння.
Тобто, така обов'язкова умова притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, як перебування особи у стані сп'яніння під час керування транспортним засобом та зупинення його працівниками поліції 02.12.2024 р. - відсутня.
Відповідно до ст. 266 КУпАП огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп'яніння (постанова від 15.03.2019 справа 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).
Як вбачається з оглянутого судом відеозапису з нагрудної камери поліцейського, даних про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом 02.12.2024 року о 00:00:00 год. та порушив правила дорожнього руху, за що був зупинений працівниками поліції, зазначений носій не містить.
Окрім того, системний аналіз приписів п. 9 ч. 1 ст. 31 та ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» щодо застування працівниками поліції таких превентивних заходів, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, а також положень Інструкції № 1026, дає підстави для висновку про визначення чіткого переліку пристроїв, з допомогою яких поліції надано право проводити відеофіксацію.
Так, згідно вимог ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до п.5 Розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВСУ 18.12.2018 р. № 1026, включення портативного відео реєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відео зйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
Розділом ІІІ цієї Інструкції передбачено, що відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія.
Включення відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов'язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відео реєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відео реєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.
Згідно з наказом Департаменту патрульної поліції НПУ від 03.02.2016 № 100, яким затверджено Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, передбачено:
а) необхідність відеофіксації: «використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) як превентивного поліцейського заходу є важливим елементом функціонування патрульної поліції, покликаним гарантувати чесність, відкритість та антикорупційну спрямованість діяльності патрульної поліції» (п. 1.3 Розділу І Інструкції);
б) випадки застосування такого превентивного заходу: нагрудна відеокамера (відеореєстратор) повинна активовуватись працівником патрульної поліції та знаходитись у режимі відеозйомки при будь-якому контакті з особами, зокрема, але не виключно: при оформленні дорожньо-транспортної пригоди; при перевірці документів; при поверхневому огляді; при загрозі використання фізичної сили, спеціальних засобів або вогнепальної зброї; при наданні допомоги особам; у випадках, коли усвідомлення особою факту відеофіксації її поведінки може сприяти вирішенню конфліктної ситуації. (п. 3.3 Розділу III Інструкції).
При цьому зазначається, що «після активації нагрудної відеокамери (відеореєстратора) все спілкування повинно бути записано безперервно» (п. 3.5 Розділу III Інструкції).
Якщо із відеозапису з нагрудної камери працівників патрульної поліції, що здійснюють оформлення адміністративного правопорушення, вбачається, що він є не безперервним та постійно переривається, то його не можна вважати належним та допустимим доказом по справі.
Зазначене кореспондує із позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 18.07.2019 по справі № 216/5226/16-а.
Тобто, з вище наведеного слідує, що відеореєстратор поліцейського повинен бути ввімкнений від самого початку контакту з особою до закінчення складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно цієї особи.
В даному випадку, у матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з нагрудної камери, а лише міститься DVD диск, що є копією відеозапису, тобто відсутнє джерело походження відеозапису. Таким чином, відеозапис, долучений поліцейським до матеріалів справи на диску DVD-R не може бути взятий до уваги як належний доказ. Не долучені до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосується технічного приладу "відеокамери", не дають можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Ці обставини в свою чергу позбавляють можливості перевірити та зробити висновок про те, чи були поліцейським, під час складання даного протоколу, дотримані вимоги законодавства щодо оформлення протоколу про адміністративне правопорушення, та чи не було порушено прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, під час його складання.
У протоколі ЕПР1№ 186849 від 02.12.2024 року зазначено, що він складений 02.12.2024 року о 11:09:32 про те, що 02.12.2024 року о 00 год. 00 хв. в с. Ромейки по вул. Садова Вараського району водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом VIPER 125 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, чим порушив п.2.5. ПДР України, що не відповідає обставинам справи.
Так, із відеозапису, переглянутого в судовому засіданні, вбачається, що він не є безперервним, зйомка 1 відеофайла «0000000_00000020241202104100_0129 02.12.2024 10:24» починається не з моменту зупинення транспортного засобу марки «Вайпер 125» без номерного знака, працівник поліції фіксує нерухомий транспортний засіб з непрацюючим двигуном.
Крім того, з другого «0000000_00000020241202104600_0129, 02.12.2024, 10:51»,
третього «0000000_00000020241202105100_0131,02.12.2024,10:52»,
четвертого «0000000_00000020241202110844_0132,02.12.2024,11:09» по п'ятий фрагмент відео «0000000_00000020241202112206_0133, 02.12.2024, 11:24» мало місце спілкування працівників поліції з ОСОБА_1 , встановлення особи ОСОБА_1 , роз'яснення прав.
Зокрема на третьому фрагменті зафіксовано, що ОСОБА_1 погоджується пройти огляд на стан сп'яніння, після чого поліцейський П. Шемехно не фіксуючи на боді камеру робить запис у «Книгу Кіяшко 2.0», дає його прочитати ОСОБА_1 , після чого останній відмовляється від проходження огляду. В подальшому виносять постанову за ч.2 ст. 126 КУпАП, де зазначено, що 02.12.2024 року 10:37:55 в с. Ромейки, вул. Садова водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом мотоциклом Вайпер у с. Ромейки по вул. Садовій без посвідчення водія відповідної категорії, не зареєстрований встановленим законом порядку та без мотошолома. Чим вчинив адміністративні правопорушення за ч.2 ст. 126, ч.6 ст. 121 та ч.5 ст. 121 КУпАП. Об'єднано за ч.2 ст. 36 КУпАП. Відсторонюють від права керування, ознайомлення з матеріалами справи. На четвертому відео поліцеський пропонує отримати копію постанови, на що ОСОБА_1 відмовляється. Відсутня фіксація з боді камери поліцейського оформлення Постанови серії ЕНА №3587943 від 02.12.2024 року про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 126 КУпАПА відносно ОСОБА_1 Шостий відеофайл «video_2024-12-03_15-12-44 04.12.2024 15:12», із записом без звуку, зйомка велася з службового автомобіля патрульної поліції, відображено зупинку поліцейського автомоблія біля транспортного засобу, який стоїть на узбіччі дороги. Чи саме ОСОБА_1 керував даним транспортним засобом з відеофайлів не вбачається, хоча у протоколі про адміністративне правопорушення зазначено: ОСОБА_1 02.12.2024 року, о 00:00:00 год. в с. Ромейки по вулиці Садовій, керував транспортним засобом - мотоциклом марки «Вайпер 125A», без номерного знака, з явними ознаками алкогольного сп'яніння. Таким чином, наявні протиріччя, щодо часу вчинення правопорушення.
Отже відеозапис, який наданий як доказ, має ознаки переривання, а саме відсутня основна вимога до фіксування правопорушення - безперервність відео фіксації, натомість наявна вибірковість відео файлів, що прямо заборонено Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка зареєстрована за № 28/32999 в Міністерстві юстиції України від 11 січня 2019 року.
В порушення вимог даної Інструкції, працівниками поліції додано до протоколу про адміністративне правопорушення у якості доказу диск, що містить у собі кілька самостійних окремих відеозаписів, які у своїй сукупності перериваються а тому в даному випадку їх неможливо зв'язати у єдине ціле. Ці відеозаписи відрізняються за своїм типом та у свою чергу були створені на різних записуючих пристроях. Під час перегляду відеозаписів неможливо встановити хронологію та суть подій, що мали місце 02.12.2024 року, о 00:00:00 год. в с. Ромейки по вулиці Садовій, так як на відеозаписі вказані години - 10:24, 10:52, 11:09, 11:24 (дата 02.12.2024 р.) і 15:12 ( дата 04.12.2024 р.), а також те, що відбувалося у ті проміжки часу, коли відеореєстратор поліцейського був вимкнений та не працював.
Відсутність безперервного відеозапису ставить під сумнів законність проведення поліцейськими вказаних дій та позбавляє можливості об'єктивно перевірити обставини пов'язані із виявленням та фіксацією адміністративного правопорушення. Таким чином, працівники поліції, що здійснювали оформлення адміністративного правопорушення, порушили вимоги ст. 266 КУпАП, Закону України «Про національну поліцію» та Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису № 1026 затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України18 грудня 2018 року.
Відповідно до ч.1 ст. 256 КУпАП У протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Враховуючи викладене, протокол серії ЕПР 1 №186849 року від 02.12.2024 року не може бути належним та допустимим доказом.
Матеріали адміністративної справи не доводять вину ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП.
Відповідно до п.7 розділу ІІ Інструкції №1376 не допускаються закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також унесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.
Клопотання, яке не зареєстроване у ВП №1 Вараського РВП ГУНП у Рівненській області та адресовано голові Володимирецького районного суду Рівненської області, сформоване поліцейським офіцером громади ВП №1 Вараського РВП ГУНП у Рівненській області старшим лейтенантом поліції Павлом Шемехно 03.12.2024 року не передбачено процесуальними нормами КУпАП, протирічить п.7 розділу ІІ Інструкції №1376, адміністративний матеріал стосовно ОСОБА_1 разом із даним клопотанням надійшли до Володимирецького районного суду Рівненської області 28.01.2025 року.
Крім того клопотання містить суперечливу, недостовірну інформацію стосовно обставин справи 02.12.2024 року, так у клопотанні зазначено, що огляд на стан сп'яніння ОСОБА_1 проводився за допомогою газоаналізатора Драгер 6810 без зазначення серійного номера, а в акті огляду на стан сп'яніння та протоколі ЕПР1№ 186849 від 02.12.2024 року зазначено газоаналізатор Алкофор 507 також без серійного номера.
Наведене у своїй сукупності дає підстави стверджувати те, що винність особи у вчиненні вищезазначеного адміністративного правопорушення не доведена, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи судом витлумачені на користь особи щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
При цьому, суд зазначає, що складання протоколу про адміністративне правопорушення - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Тобто, протокол про адміністративне правопорушення 02.12.2024 року серії ЕПР 1 №186849 року, складений відносно ОСОБА_1 , сам по собі не є головним доказом події правопорушення.
Частиною 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол.
За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку. Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам у даній справі, у розумінні статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійним та беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, і не викликали сумнівів у суду.
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 186849, складений відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не може бути підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки фактичні обставини, викладені у протоколі, не підтверджуються сукупністю доказів, а отже, протокол не відповідає вимозі його достовірності.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка, згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується при розгляді справ як джерело права, зокрема справу «Пол і Одрі Едвардс проти Об'єднаного Королівства» (Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom) від 14 березня 2002 р., заява № 46477/99, суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з'ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.
До складеного протоколу про адміністративне правопорушення не долучено відповідних доказів, що відображають об'єктивну та суб'єктивну сторону правопорушення, а тому з урахуванням вказаного рішення ЄСПЛ суд вважає, що фабула адміністративного протоколу не відповідає обставинам справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що надані матеріали адміністративної справи є суперечливими, не відповідають критеріям достовірності та належності, відсутні докази, які б вказували на те, що поліцейські зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 , та безпосередньо виявили факт керування останнім транспортним засобом, в стані алкогольного сп'яніння, що дало підстави для висунення йому вимоги про необхідність проходження огляду на стан сп'яніння, і його відмова.
В протоколі в якості ознак сп'яніння зазначено: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву обличчя та тремтіння пальців рук.
Крім того, п. 3 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, виявлена ознака алкогольного сп'яніння під час складання протоколу така як - почервоніння шкірного покриву обличчя, не відноситься до ознак алкогольного сп'яніння, що є порушенням інструкції, оскільки такою не передбачена.
Жодного іншого доказу на підтвердження факту керування ОСОБА_1 02.12.2024 о 00:00:00 год. в с. Ромейки по вулиці Садовій, мотоциклом марки «Вайпер 125A», без номерного знака, матеріали справи не містять.
Тому, суд приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутня об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Враховуючи встановлені обставини, суд позбавлений можливості зробити беззаперечний висновок про вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому правопорушення, оскільки достовірно доказів того, що він керував транспортним засобом і при цьому перебував в стані сп'яніння, не надано.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого і при розгляді справ про адміністративні правопорушення, всі сумніви у винності особи, що притягується до адміністративної відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Щодо формулювання суті адміністративного правопорушення, то Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винність у скоєнні якого певною особою має доводитись в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винності особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі “Тейшейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі “Шабельник проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод. Також ЄСПЛ неодноразово наголошував, зокрема, в рішеннях у справах “Гурепка проти України (N2)» від 08 квітня 2010 року, “Лучанінов проти України» від 09 червня 2011 року на необхідність суворого дотримання процедури притягнення особи до відповідальності (як кримінальної, так і адміністративної).
Грубі порушення допущені працівниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, фіксації події, фрагменти якої відображені на диску із відео файлами, не дають уявлення про загальну картину обставин справи від початку до моменту складання протоколу. Отже, інформація, яка міститься в протоколі про адміністративне правопорушення, та розбіжності з відеозаписом події тягне за собою як результат недопустимості основного доказу протоколу про адміністративне правопорушення та решти доказів.
Відповідно до ст.62 Конституції України принцип презумпції невинуватості, передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість, а також, що всі сумніви стосовно доведеності вини особи, мають тлумачитись на її користь.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь - які сумніви повинні бути на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
У свою чергу, наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», про котрий наголошує Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» («Ireland v. The United Kingdom», заява № 5310/71), та котрий застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», на чому, власне, наголошується Європейським Судом з прав людини у його рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України» («Korobov v.Ukraine», заява № 39598/03).
ЄСПЛ зазначав, що його рішення, які до речі є джерелом права в Україні, фактично слугують не лише для вирішення справ, направлених до Суду, але, взагалі, для роз'яснення, захисту та розвитку правил, встановлених Конвенцією, що сприяє дотриманню державами зобов'язань, які вони взяли на себе як Договірні Сторони (Ireland v. the United Kingdom, § 154).
Таким чином, місія системи, створеної Конвенцією, полягає у визначенні питань державної політики в загальних інтересах, що підвищує стандарти захисту прав людини та розширює судову практику в сфері прав людини у всьому суспільстві держав-членів Конвенції (Konstantin Markin v. Russia [ВП], § 89).
Доктрина «плодів отруйного дерева» (fruit of the poisonous tree) сформульована Європейським судом з прав людини у справах «Гефген проти Німеччини», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України». Іноді використовується також фраза: «плід отруєного дерева».
Відповідно до цієї доктрини, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж («Гефген проти Німеччини»).
Недопустимими є докази, здобуті із суттєвим порушенням прав та свобод людини. На думку ЄСПЛ, надається оцінка допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно.
Окрім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року в справі №1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Розглядаючи справу про притягнення особи до адміністративної відповідальності слід керуватися принципом, згідно якого винність особи не може ґрунтуватись на припущеннях. Будь-які сумніви у винуватості особи повинні тлумачитися на її користь. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Варто зазначити, що «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1ст.130 КУпАП, санкція якої передбачає стягнення у вигляді накладення штрафу з позбавленням особи спеціального права на певний строк. Крім того, аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України «обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом» дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину (адміністративного правопорушення) не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Статтею 62 Конституції України також передбачено, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В той же час, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Однак, у даній справі, зібрані особою, уповноваженою відповідно до ст. 255 КУпАП на складання протоколів про адміністративні правопорушення, докази за своєю суттю залишають місце сумнівам, і як наслідок не узгоджуються із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на наведене вище.
Як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові у справі № 463/1352/16-а від 08.07.2020 у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як зазначено в п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши в сукупності надані докази, а також врахувавши встановлені в судовому засіданні обставини, суддя приходить до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.
Таким чином, у суду відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, зважаючи на те, що достатніх доказів, які достовірно свідчать про наявність складу адміністративного правопорушення, визначеного ч. 1 ст. 130 КУпАП під час розгляду матеріалів в суді - не здобуто, а ті, що надані в якості підтвердження суддя оцінює критично з наведених вище обставин.
За таких обставин та враховуючи зазначені норми Закону, суддя приходить до висновку, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП слід закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст.ст. 130 ч. 1, 245, 247, 251, 280, 294 КУпАП, ст. 62 Конституції України, суд, -
Провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити, відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена на підставі ст.294 КУпАП особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу, до Рівненського апеляційного суду через Володимирецький районний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя: