Дата документу 27.03.2025Справа № 554/9900/24
Провадження № 2/554/839/2025
27 березня 2025 року м.Полтава Октябрський районний суд м.Полтави в складі
Головуючого судді - Материнко М.О.,
за участю секретаря судових засідань - Кашуби В.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
адвоката позивача -Варави Ю.Ю.,
представника Полтавської обласної прокуратури - Мироненко О.В.,
представника третьої особи - Державної казначейської служби України Кобеляцької М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах якого діє представник адвокат Варава Ю. Ю. до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури (36000, м.Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6) про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодування моральної шкоди
ОСОБА_1 звернувся до Октябрського районного суду м.Полтави з позовом до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 994 000 грн шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку та стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України витрати на правову допомогу у розмірі 253 000 грн. Також просив стягнути судові витрати у розмірі 20 000 грн..
У обґрунтування позову зазначав, що посадовими особами Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області та Полтавської обласної прокуратури проводилось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12016170300000541 за ч. 1 ст. 115 КК України. З 22.07.2016 ОСОБА_1 було затримано, здійснювалося досудове розслідування та судовий розгляд.
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. Запобіжний захід ОСОБА_1 у виді тримання під вартою скасовано та звільнено його з-під варти негайно в залі суду. У подальшому ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.04.2024 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 щодо ОСОБА_1 без змін.
Таким чином, ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством з 22.07.2016 по 17.04.2024 це складає 92 місяці 27 днів, з них з 22.07.2016 по 01.04.2019 незаконно перебував під вартою - 32 місяці 10 днів, у зв'язку з чим просив суд стягнути на його користь заподіяну йому моральну шкоду у розмірі 994 000 грн, витрати на правову допомогу понесені під час досудового та судового розгляду - 253 000 грн.
Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 17.09.2024 відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою судді Октябрського районного суду м. Полтави від 31.10.2024 закрито підготовчепровадження усправі та призначено до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позові підтримав у повному обсязі, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у заявах по суті справи.
Представник відповідача надала суду пояснення, аналогічні викладеним у матеріалах справи, а саме те що мінімальний розмір моральної шкоди за законом має дорівнювати 148 800 грн, а тому стягнення суми у розмірі 994 000 грн призведе до безпідставного збагачення ОСОБА_1 .. Також стягнення витрат на правничу допомогу має вирішуватися в рамках окремого цивільного судочинства, а тому стягнення 253 000 грн є неправомірним.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України надала пояснення, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Суд, дослідивши зібрані у справі докази, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.
Судом встановлені наступні факти щодо правовідносин, які виникли між сторонами.
Прокуратурою Полтавської області здійснювалось процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12016170300000541 внесеному до ЄРДР 17 квітня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення ч. 1 ст. 115 КК України.
Досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснювалось посадовими особами Полтавського РВ УМВС України в Полтавській області
22.07.2016 року ОСОБА_1 затримано СУ ГУНП в Полтавській області в порядку ст. 208 КПК України та повідомлено підозру у вбивстві ОСОБА_3 ..
Вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019, залишеним без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду 17.04.2024 у справі №554/9854/16-к ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Обґрунтовуючи підстави позову, позивач вважає, що внаслідок незаконного перебування під слідством та судом йому заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув у зв'язку з набранням законної сили виправдувального вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 та залишеного без змін ухвалою Полтавського апеляційного суду від 17.04.2024.
Судом встановлено та не заперечується іншими учасниками справи, що позивач перебував під слідством з 22.07.2016 по 17.04.2024 це складає 92 місяці 27 днів, з них з 22.07.2016 по 01.04.2019 незаконно перебував під вартою - 32 місяці 10 днів, у зв'язку з чим йому була заподіяна моральна шкода, яка підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України.
Щодо залучення у якості належного відповідача Державної казначейської служби України та стягнення моральної шкоди за рахунок коштів Державного бюджету України.
Держава Україна реалізує правосуб'єктність через систему своїх органів. Від імені держави у відносинах, що регулюються цивільним законодавством , беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально уповноважені державні органи. Державна казначейська служба України хоч і є юридичною особою, але діє від імені держави.
Окрім цього, відповідно до чинного роз'яснення постанови від 31 березня 1995 року N 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, пункт 10-1 : « При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, стаття 9 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність"). Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.» (Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, постанова від 25 березня 2019 року у справі 642/5234/16-ц).
Тому суд вважає, що відшкодування шкоди має здійснюватися через органи казначейства з Державного бюджету України, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у Постанові від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс 18).
Щодо розміру відшкодування моральної шкоди та розрахункової величини її нарахування.
Згідно з пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення у ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (пункт 1 частина 1 стаття 1 Закону).
У частинах 5 та 6 статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (частина 3 стаття 13 Закону).
Окрім цього, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Отже, чинне законодавство чітко визначає порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Крім того, суд відхиляє аргументи відповідача про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із положень частини 2 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень у зв'язку з таким.
Визначаючи розмір відшкодування, ані Бюджетним кодексом України, ані Кодексом законів про працю України, ані Законом України «Про оплату праці», ані Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.
Конституційний Суд України у своїх Рішеннях від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600,00 грн., не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.
Крім того, згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах надавав тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та висловлював правові позиції щодо порядку визначення розміру моральної шкоди,завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якого Верховний Суд не відступав та підтримує у своїх постановах, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зроблено висновок, що «моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом."
В одній із останніх постанов, а саме у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Аналізуючи судову практику Верховного Суду про розгляді справ про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом апеляційний суд встановив, що Верховний Суд роз'яснює про необхідність застосування «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому дійшов висновку, що при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8000 гривень.
Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 № 6/5/3/41затверджено Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", згідно з пунктом першим якого це Положення визначає порядок застосування зазначеного вище Закону.
Згідно з пунктом 2 Положення, даний Закон встановлює випадки, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Отже, саме Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним, і саме норми цього Закону визначають порядок визначення розміру моральної шкоди у спірних правовідносинах.
На даний час зміни до статті 13 Закону не вносились, і цей Закон не містить норми, яка передбачає відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом виходячи із розрахункової величини, встановленої Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік.
Верховний Суд у своїй останній постанові з приводу даного питання від 25 вересня 2024 року у справі №761/22531/23, за аналогічними правовідносинами, виснував про те, що «відхиляє аргументи про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600,00 грн., оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону.»
Також суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування моральної шкоди заподіяної позивачеві не є в розумінні статей 56, 62 Конституції України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статей 1167, 1176 ЦК України «виплатою», а відтак, підстави для застосування положень частини другої статті 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» відсутні.
Суд приймає до уваги твердження позивача про те, що перебуваючи такий тривалий час - 2826 днів (92 місяця 26 днів) ОСОБА_1 , було незаконно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконно взято і утримано від вартою, незаконно обвинувачено у суді, оскільки вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 01.04.2019 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України. За цей період під слідством та судом Кійко перебував під емоційним тиском, відчував пригнічення, зазнав моральних переживань, брав участь в слідчих діях, судових засіданнях, що порушило звичний уклад його життя.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено у 2025 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 8000 гривень.
А тому суд дійшов висновку, що мінімальна сума, яка підлягає стягненню на користь позивача в рахунок відшкодування завданої йому моральної шкоди має складати :
7 років 8 місяців 26 днів = 7 ? 12 місяців + 8 місяців + 26 днів = 92 місяці 26 днів.
Моральна шкода за 92 місяці 26 днів = 92 ? 8000,00 грн. + (26 днів ? (8000,00 грн. ? 30 днів квітня 2024) = 736 000,00 грн. + (26 днів ? 266,67 грн.) = 736 000,00 грн. + 6 933,33 грн. = 742 933,33 грн.
Суд звертає увагу, що позивачем здійснено розрахунок і помилково додано один день за період з 22.07.2016 по 17.04.2024, замість 92 місяці 26 днів, було зазначено 92 місяці 27 днів.
Наведені обставини є підставою для проведення відповідних розрахунків з урахуванням тих негативних наслідків, які настали в результаті незаконних дій правоохоронних органів для визначення мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.
У той же час, у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який є на момент розгляду справи судом.
При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може визначити й інший більший розмір відшкодування.
У своїй постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду роз'яснює, що законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Проте визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тому суд повинен з'ясувати усі доводи позивача, наведені ним на обґрунтування як обставин завдання, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити визначити конкретний розмір відшкодування моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від березня 2021 року в справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Мінімальний розмір відшкодування у сумі 742 933,33 грн. за такий тривалий час (7 років 8 місяців 26 днів днів (2826 днів)) під слідством та судом, на думку суду, не відповідає моральним стражданням позивача, яких він зазнав.
Зокрема, у результаті незаконних дій державних органів, позивач був тривалий час був відірваний від участі у вихованні та розвитку свого малолітнього сина, ОСОБА_4 ….., року народження,був позбавлений можливості нормально працювати, займатися справами за власним вибором та волею. Через втрату віри у закон і справедливість зазнав тяжких душевних переживань, які вплинули на його психологічний стан, що також вплинуло на його авторитет серед оточення.
Позивач потребує значних зусиль для відновлення психічного здоров'я, ресоціалізації в суспільстві. Йому були нав'язані вимушені зміни у життєвих і суспільних стосунках, в нього знизився ступінь престижу, репутації, на відновлення до попереднього стану яких необхідний значний час та зусилля.
Суд звертає увагу на значну різницю в характері та обсязі моральної шкоди, завданої мені внаслідок безпідставного тривалого тримання під вартою у Державній установі «Полтавська установа виконання покарань (№23)» протягом 32 місяців і 10 днів, порівняно з загальними негативними наслідками самого кримінального переслідування. Тримання під вартою в умовах обмеженої свободи, ізоляції від суспільства та близьких людей, позбавлення можливості займатися професійною діяльністю, кардинально відрізняється від перебування під слідством на свободі. В умовах СІЗО людина позбавлена звичайних прав і свобод, перебуває під постійним психологічним тиском, стикається з фізичними незручностями, обмеженням доступу до медичної допомоги та іншими приниженнями людської гідності.
Таким чином, позивачу була завдана моральна шкода, яка виразилась у душевних стражданнях з причини протиправної поведінки щодо неї, що призвело до неможливості реалізувати та захистити свої права, і, враховуючи вік та стан здоров'я, вимоги розумності, виваженості, справедливості, суд вважає, що заявлені позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди мають бути стягнені в більшому за мінімальний розмірі. Тому суд дійшов висновку, що позивач має право на компенсацію завданої незаконними діями державних органів моральної шкоди, що становить 942 933,33 гривень. Що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного від 21 жовтня 2020 року в справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від березня 2021 року в справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
Щодо вирішення вимог про відшкодування суми, сплаченої у зв'язку з наданням у межах кримінального провадження правової допомоги, у розмірі 253 000 грн..
Пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Порядок застосування цього Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41 (далі - Положення).
Абзацом 3 пункту 10 Положення встановлено, що до сум, які підлягають поверненню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі й відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону.
Аналогічні висновки щодо стягнення майнової шкоди у розмірі витрат громадянина, сплачених ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18).
При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року в справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21).
Відповідно до частин першої, третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону N 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09 червня 2017 року, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Так, між ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Варавою Юрієм Юрійовичем (угода від 12.12.2016). Відповідно до акту виконаних робіт) витрати на правову допомогу полягали у відвідуванні ОСОБА_1 умовах УВП №23, узгодження правових позицій, ознайомлення та аналізом з матеріалами справи, розроблення тактики захисту, складання процесуальних документів, участі на досудовому розслідування, у суді першої та апеляційної інстанції. Сукупний обсяг витрат на правову допомогою згідно квитанції складає 141 000 грн..
Також ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги з адвокатом Костенко Володимиром Олександровичем (угода від 12.12.2016). Відповідно до акту виконаних робіт витрати на правову допомогу полягали у відвідуванні позивача в умовах УВП №23, узгодження правових позицій, ознайомлення та аналізом з матеріалами справи, складання процесуальних документів, участі на досудовому розслідування, у суді першої та апеляційної інстанції. Сукупний обсяг витрат на правову допомогою згідно квитанції складає 112 000 грн..
Також суд враховує те, що відповідачами та їх представниками обставина надання адвокатами Костенко В. О. та Варавою Ю. Ю. правової допомоги позивачу ОСОБА_1 не заперечувалася. Тому суд доходить висновку, що вони її визнають.
Розмір витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні заявлений та складає в загальному 253 000 грн. При цьому, суд враховує подвійну участь адвоката у судових засіданнях всіх інстанцій від першої до апеляційної, відвідування позивача в умовах УВП №23, складність кримінальної справи, значення кримінальної справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію Позивача, що свідчить про співмірність, розумність та обґрунтованість таких витрат на правову допомогу.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19, втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Суд, керуючись принципом реальності, співмірності та розумності, дійшов висновку, що позивачу має бути відшкодовано витрати на правничу допомогу у кримінальному провадженні у заявленому розмірі 253 000,00 грн.
Таким чином, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, оцінивши належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України через Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку у розмірі 994 000 грн. слід задовольнити частково і підлягає до задоволення у розмірі 942 933,33 гривень. А позовна вимога ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України через Державної казначейської служби України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку витрат на правову допомогу в розмірі 253 000 грн. підлягає до повного задоволення.
Розподіл судових витрат
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення. У зв'язку з цим, судовий збір за подання даного позову позивачем не був сплачений.
Згідно частини 1, частини 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.
Згідно з ч. 1, 3ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. позивачем надано копії: квитанції№27 від 15.12.2023, витяг із договору №23/10/23 про надання правової допомоги від 23.10.2023 року,розрахунку оплати за правову допомогу №23/10/23 до Договору про надання правової допомоги від 23.10.2023, акту приймання-передачі наданих послуг №1 до Договору про надання правової допомоги №23/10/23 від 25.01.2024 року.
Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістомстатті 137 ЦПК Українивитрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо,
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно,ЦПК Українипередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Суд приймає до уваги положення частини третьоїстатті 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.
Суд, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, а також критерії розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи, складність даної справи та ціну позову в ній, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, приходить до висновку, що витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню та відшкодуванню у розмірі 10000 грн., оскільки саме на цю суму підтверджується доказами надання адвокатом правничих послуг у справи.
Витрати на професійну правничу допомогу на вказану суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку про стягнення з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат в сумі 10000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 2-3, 10, 258-259, 263-265, 268, 293-294, 295-300 ЦПК України, суд -
Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) в інтересах якого діє представник адвокат Варава Ю. Ю. до Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури (36000, м.Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна,6) про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 994 000 грн на користь ОСОБА_1 р. н., шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України витрати на правову допомогу внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності у розмірі 253 000 грн. на користь ОСОБА_1 р. н., шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку.
Стягнути з Держави України в особі Полтавської обласної прокуратури (36000, м.Полтава, вул. 1100-річчя Полтави,7) на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в сумі 10 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржено до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлений 07.04.2025 року.
Суддя М.О.Материнко