Справа № 357/2975/25
Провадження № 2-а/357/38/25
07 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючий - суддя Бондаренко О.В., за участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
01.03.2025 представник позивача, адвокат Вдовика Олена Миколаївна, звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв'язку, який зареєстрований судом 05.03.2025, мотивуючи тим, що 20.02.2025 тимчасово в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 було винесено постанову № 197 за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, якою позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17000,00 грн. Вказану постанову ОСОБА_1 вважає незаконною, оскільки, він не порушував вимоги ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487» та на підставі ст. 288 КУпАП, ст. 20, 160, 161 КАС України, вказану постанову необхідно скасувати, а провадження у справі закрити. Так, начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 12.02.2025 було складено Протокол № 197 відповідно до якого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , 12.02.2025 о 19 год. 06 хв вчинив адміністративне правопорушення. Суть адміністративного правопорушення полягало в тому, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку офіцерів запасу,тим самим порушив вимоги ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, чим вчинив правопорушення передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП. З даним протоколом ОСОБА_1 був ознайомлений під час його складання, власноруч поставив свій підпис про ознайомлення з ним. Також, адвокат Вдовика О.М. була присутня під час розгляду протоколу, 20.02.2025, подала клопотання про закриття адміністративної справи. Однак, відповідачем було винесено постанову про притягнення позивача до відповідальності. В зв'язку з чим, позивач змушений звернутись з даним позовом до суду. Відповідно до Військового квитка Серії НОМЕР_1 виданого на ім'я ОСОБА_1 , позивач в Збройних Силах не служив (військовий комісар ОСОБА_4 ), присвоєно військове звання та клас за спеціальності - солдат,відомості про облік у запасі - НПО рядовий, на стор. 22 проставлена відмітка «Прийнято на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 16.11.2010. Відповідно до ст. 15 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції чинній на момент постановления на облік (16.11.2010)на строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку). Таким чином, на момент взяття на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 дотримався всіх вимог законодавства та з 16.11.2010 перебував на військовому обліку військовозобов'язаних. Інших записів про зняття з військового обліку чи виключення з військового обліку військовий квиток не містить. А відтак це свідчить про перебування ОСОБА_1 на обліку військовозобов'язаних з 16.11.2010, маючи військове звання - солдат. Відповідно до відомостей електронного військово-облікового документу , застосунку Резерв+ військовозобов'язаний ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , що ще раз підтверджує, що протокол та постанова складені відносно позивача неправомірно. Звертає увагу, що в протоколі № 197 зазначено, що правопорушення полягає в тому, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку офіцерів запасу,чим він порушив вимоги ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів». В оскаржуваній постанові зазначено, що ОСОБА_1 не перебуває на військовому обліку. Тому, не зрозуміло, на якому ж обліку не перебуває позивач, на військовому взагалі чи на військовому обліку офіцерів запасу. Диспозицією частини першої статті 210 КУпАП встановлено відповідальність за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку. Отже, зазначена норма є бланкетною та повинна розкриватись із посиланням на відповідне законодавче та/або підзаконне регулювання. Частиною третьою цієї ж статті встановлено відповідальність вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 30 грудня 2022 року №1487 затвердив Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі Порядок №1487), за змістом пункту 1 якого він визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності, а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном. Додатком №2 до цього Порядку є Правила військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, згідно з пунктом 1 яких призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад;за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності. Особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік. Аналогічне правове регулювання щодо обов'язку військовозобов'язаних перебувати на військовому обліку було встановлено і до затвердження Порядку №1487, у тому числі згідно з Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу». Відповідно до ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років:на військовий облік військовозобов'язаних, на військовий облік резервістів. Таким чином, з огляду на записи у військовому квитку стає очевидним, що ОСОБА_1 виконав вимоги вищезазначеного законодавства, жодних порушень військового обліку та порядку ним не було вчинено, адже маючи військове звання солдат, не зрозуміло чому він повинен перебувати на військовому обліку офіцерів запасу, як це зазначено в протоколі, а відтак адміністративне провадження щодо ОСОБА_1 підлягає закриттю. Крім того, у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_2 є можливість отримати інформацію в застосунку «Оберіг» та «Резерв+» , уповноважена особа, що складала оскаржуваний протокол мала змогу перевірити наявну інформацію про перебування на військовому обліку ОСОБА_1 . Однак, доказів про відсутність інформації щодо військовозобов'язаного позивача не було долучено до протоколу № 197. Разом з тим. до протоколу №197 від 12.02.2025 взагалі не було долучено жодного додатку , який міг би слугувати доказом порушення військового обліку з боку позивача. Фактично, відповідач, прийняв оскаржувану постанову без належних доказів. В оскаржуваній постанові також відсутні будь які посилання на докази, на підставі яких приймалось рішення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Тимчасово виконуючим обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 при винесенні постанови про вчинення адміністративне правопорушення №197 не було достатньо досліджено військовий квиток, який містить всі необхідні записи про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку та застосунок Резерв + та, ухвалюючи оскаржувану постанову в порушення статті 245 КУпАП, не надала належну оцінку всім обставинам справи у їх сукупності та не навела належного обґрунтування щодо порушення Порядку, а також інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому, просила скасувати постанову №197 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210 КУпАП від 20.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, постановлену ІНФОРМАЦІЯ_1 , а справу про адміністративне правопорушення закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
07.03.2025 судом постановлено ухвалу, якою прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено відкрите судове засідання. Також, витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином завірені копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_6 винесено постанову №197 від 20.02.2025.
Позивач - ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник позивача, адвокат Вдовика Олена Миколаївна у судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, 07.04.2025 подала до суду письмову заяву, у якій просила розгляд справи проводити у відсутності позивача та його представника, позов підтримує у повному обсязі та просить його задовольнити, а судові витрати залишити за позивачем.
Представник відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив, відзив на позов та витребувані копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210, вчинене ОСОБА_1 , за результатами якої ІНФОРМАЦІЯ_6 винесено постанову №197 від 20.02.2025, до суду не надав.
Відповідно до ст. 268 КАС України, суд дійшов висновку про розгляд справи на підставі наявних у ній доказів, оскільки неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є військовозобов'язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 з 16.11.2010, що підтверджується копією паспорта, копією військового квитка, та копією військово-облікового документа з системи «Резерв+» Міністерства оборони (а.с. 13-16, 18-19, 20).
Відповідно до протоколу №197 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 12.02.2025, складеного начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_3 (а.с. 21-22), громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 12.02.2025 о 19 год. 06 хв. не перебуває на військовому обліку офіцерів запасу,тим самим порушив вимоги ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, чим вчинив правопорушення передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.
20.02.2025 ТВО начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №197 по справі про адміністративне правопорушення (а.с. 23), в якій вказано, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не перебуває на військовому обліку,тим самим порушив вимоги ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487, чим вчинив правопорушення передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.
Відповідно до постанови №197 від 20.02.2025, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення, а саме штраф в сумі 17000,00 грн.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26 травня 2015 року наданого за поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з приводу офіційного тлумачення положення частини першої ст. 276 КУпАП органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Основного Закону України).
За ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється Кодексом.
Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
У ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Згідно зі ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Нормами п.п. 12-13 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджене Постановою КМУ № 154 від 23.02.2024 (далі - Положення № 154) передбачено, що керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право, зокрема, розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначені статтею 235 Кодексу України, і накладати адміністративні стягнення та визначати функціональні (посадові) обов'язки підлеглого йому особового складу.
Отже, закон уповноважує територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (в тому числі і районні) розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 210-1 КУпАП та від їх імені право накладати адміністративні стягнення мають керівники відповідних центрів.
Ст. 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП, обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності складу адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Ст. 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Згідно зі ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Відповідно до ч. 5 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
За приписами ч.1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Згідно з ч. 1 ст. 277 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Крім того, за змістом п. 3 ст. 278 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП №197 від 12.02.2025, складений начальником адміністративного відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 старшим лейтенантом ОСОБА_3 , відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП, судом встановлено, що в протоколі наявний запис про роз'яснення ОСОБА_1 під час складення протоколу його права та обов'язків передбачених ст.63 Конституції України, ст.268 КУпАП та наявний запис про повідомлення про розгляд справи 20.02.2025 о 10:45 год у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що свідчить його підпис у протоколі. Екземпляр протоколу йому вручено 12.02.2025, що не заперечується позивачем.
Як зазначено в оскаржуваній постанові №197 від 20.02.2025, ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку,тим самим порушив вимоги ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов'язок та військову службу» та п. 22 «Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, чим вчинив правопорушення передбачене частиною 3 статті 210 КУпАП.
Ч. 1 ст. 210 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Ч. 3 ст. 210 КпАП України встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Зазначена норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до абзацу 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Також, згідно з Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.
Отже, станом на 12.02.2025 (дата вчинення правопорушення) діяв особливий період.
Ст. 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України, у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби, здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Нормами абз. 2 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вбачається, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до п.1 Положення №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. При цьому, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з введенням на території України воєнного стану та подальшої мобілізації громадян України, серед іншого встановлено Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
У п. 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487 (далі - Порядок №1487), закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно п. 14 Порядку №1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов'язані та резервісти працюють (навчаються).
Згідно п. 16 Порядку №1487 військовий облік поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, з урахуванням обсягу та деталізації - на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, органи СБУ, відповідні підрозділи розвідувальних органів.
Персонально-первинний військовий облік передбачає облік відомостей стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за місцем їх проживання у відповідній адміністративно-територіальній одиниці. У селах та селищах, а також у містах ведення такого обліку покладається на виконавчі органи сільських, селищних, міських рад.
Персональний військовий облік передбачає облік відомостей щодо таких осіб за місцем їх роботи (служби) або навчання та покладається на керівників державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.
Згідно п. 17 Порядку №1487 військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний та спеціальний. На загальному військовому обліку перебувають військовозобов'язані та резервісти, які не заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями на період мобілізації та на воєнний час. Військовозобов'язані, які згідно із Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» заброньовані за державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на період мобілізації та на воєнний час, перебувають на спеціальному військовому обліку.
Аналогічні положення містяться в ст. 35 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно п. 20 Порядку №1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
П.п. 1 пункту 1 «Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» (додаток 2 до Порядку №1487) (далі - Правила) передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, перебувати на військовому обліку: за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані СБУ - у Центральному управлінні або регіональних органах СБУ (далі - органи СБУ), військовозобов'язані розвідувальних органів - у відповідному підрозділі розвідувального органу). Крім того, призовники, військовозобов'язані та резервісти, які проживають в селах та селищах, а також у містах, де відсутні відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, повинні перебувати на персонально-первинному військовому обліку у відповідних виконавчих органах сільських, селищних, міських рад; за місцем роботи (навчання) - в центральних і місцевих органах виконавчої влади, в інших державних органах, в органах місцевого самоврядування, в органах військового управління (органах управління), військових частинах (підрозділах) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органах спеціального призначення, на підприємствах, в установах, організаціях, закладах освіти, закладах охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Відповідно до п. 3 Правил (Додатку 2 до Порядку № 1487) призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно п. 22 Порядку №1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці, резервісти та військовозобов'язані поділяються на рядовий склад, сержантський і старшинський склад та офіцерський склад. Встановлюються такі військові звання, зокрема, армійські рядового складу - солдат та старший солдат та офіцерського складу (молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант, капітан, майор, підполковник, полковник, бригадний генерал, генерал-майор, генерал-лейтенант та генерал).
Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний. Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років:які відповідно до статті 14 цього Закону взяті на військовий облік;які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;які набули громадянство України;які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку; які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» підлягають взяттю на військовий облік призовників;які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку;жінки, які виявили бажання проходити базову військову службу, безпосередньо перед направленням на базову військову службу;
2) на військовий облік військовозобов'язаних: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
3) на військовий облік резервістів:які зараховані до військового оперативного резерву;які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань;резервісти, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України на нове місце проживання.
З копії військового квитка серії НОМЕР_1 , виданого на ім'я ОСОБА_1 (а.с. 18-19) вбачається, що в ньому містяться наступні записи: сторінка 8 - в Збройних Силах не служив підпис військового комісара ОСОБА_4 , на сторінці 10 - присвоєно військове звання та клас за спеціальності - солдат, на сторінці13 - відомості про облік у запасі - НПО рядовий, найменування посади та військово-облікової спеціальності - водій автомобіля ЗІЛ 131, на сторінці 22 - відмітка «Прийнято на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 із призовників 16.11.2010.
Згідно відомостей електронного військово-облікового документу в застосунку Резерв+ Міністерства оборони України військовозобов'язаний ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 20).
Водночас, відомості про зняття ОСОБА_1 з військового обліку чи виключення з військового обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 в матеріалах справи відсутні.
Таким чином, ОСОБА_1 , маючи військове звання - солдат, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , як військовозобов'язаний, а тому, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.
Таким чином, при розгляді протоколу по адміністративне правопорушення та винесення відповідної постанови, уповноважена посадова особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, тимчасово виконуючий обов'язки керівника, зобов'язаний був оцінити пояснення представника позивача, яка була присутня при розгляді протоколу щодо перебування позивача на військовому обліку, надати їм оцінку, та врахувати при вирішенні питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, т.в.о. керівника ІНФОРМАЦІЯ_9 не були враховані пояснення представника позивача та позивача протиправно притягнуто до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч.2 ст. 283 КУпАП, постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Як вбачається з положень ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб'єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.
Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб'єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб'єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.
Посилання на належні та конкретні докази, які свідчать про вчинення особою адміністративного правопорушення, перелік яких визначено статтею 251 КУпАП, повинні міститися саме в постанові про адміністративне правопорушення.
Вина особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
У справі Barbera, MessequeandJabardo v. Spain (скарга № 10590/83 від 06 грудня 1988 року) Європейський суд з прав людини, зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція. (справа Daktaras v. Lithuania, скарга № 42095/98)
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п.21 рішення).
Крім того, у рішенні від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 Конституційного Суду України дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи (правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а).
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення (постанова ВС від 27.06.2019 у справі №560/751/17).
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (постанова Верховного суду від 14.05.2020, №240/12/17).
Постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом вчинення правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №127/163/17-а).
В розумінні ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.1 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування вини, не надав до суду відзив із запереченнями проти позову з доказами в їх підтвердження, як і не надав до суду жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП та наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 210 КУпАП, отже, відповідачем не доведено в судовому порядку правомірність свого рішення.
Таким чином, зважаючи на відсутність належних та достатніх доказів на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, суд дійшов висновку про недоведеність складу адміністративного правопорушення в його діях, оскаржувана постанова прийнята без всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому, відповідно до п. 3 ст. 293 КУпАП, ст. 286 КАС, суд скасовує вказану постанову і закриває провадження у справі.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.
Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Позивач при подачі даного позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 605,60 (а.с. 1) та його представник заявила клопотання про залишення даних витрат за ним без відповідного відшкодування.
Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246,255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. 210-1, 245, 251, 252, 254, 256, 258, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, задовольнити.
Скасувати постанову №197 по справі про адміністративне правопорушення від 20.02.2025 про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 17000,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (складення). Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено 07.04.2025.
Суддя:О. В. Бондаренко