Справа № 932/3565/24
Провадження № 2/932/1559/24
30 грудня 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого - судді Кудрявцевої Т.О.
за участю секретаря - Білоконь О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Красота Тетяна Олександрівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, -
24.04.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 09.11.2006 він - ОСОБА_1 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 270 кв.м. з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, з метою надання в оренду нерухомого майна. У зв'язку з необхідністю проведення ремонтних робіт, виникла потреба у проведенні капітального ремонту будинку. Виходячи з цього, він - позивач знайшов ОСОБА_4 та підписав з ним договір про співпрацю. Прораб пообіцяв взяти виконання капітального ремонту «під ключ» на себе, для цього йому були потрібні ключі від домоволодіння, документи на все господарство та нотаріальна довіреність на ім'я ОСОБА_2 , яка буде займатися документальною роботою, що й було ним - позивачем зроблено. Сам текст довіреності він не пам'ятає, так як минуло багато часу, однак при її підписанні в нього не виникало питання щодо її суті. У квітні 2007 року він зробив все так, як зазначав прораб, а також надав йому 19000 грн., які були необхідні для роботи та закупівлі будівельних матеріалів. Через деякий час його повідомили, що робота архітектора майже завершилась та йому потрібно надати ще 20000 грн. для того, щоб розрахуватись з архітектором та надати аванс іншим робітникам для початку роботи. Так як він розраховував на те, що весь капітальний ремонт йому обійдеться в суму не більше 20 000 грн., він повідомив прорабу про зміну планів та про те, що буде переїзджати за межі України, тому проведення відповідних робіт буде відкладено на інший час. Однак прораб зазначив, що за підписаним договором, у разі його розірвання, він повинен сплатити штраф та інші витрати, які були вже ним понесені з виконанням домовленостей по проведенню капітального ремонту у будинку. Прораб запропонував йому власний вихід із ситуації, який полягав в тому, що він знайде покупців на весь придбаний будівельний матеріал, всі гроші забере собі та цим самим покриє штрафні санкції та оплату роботи архітектора. Позивач зазначає, що він погодився на цей варіант, щоб не створювати собі додаткових проблем. Через певний проміжок часу прораб його повідомив, що займається продажем будівельних матеріалів, скільки на це буде потрібно часу він не знає. Оскільки він був вимушений переїхати проживати до іншої країни, через деякий час ОСОБА_5 повідомив, що більше нічого йому не винен та всі будівельні матеріали по договору в нотаріуса були продані, а ключі від господарства були надані новій власниці будівельних матеріалів - ОСОБА_6 . В домоволодінні він - позивач цінних речей не зберігав, будівельні матеріали були продані, тому не було приводу нервувати з приводу нерухомого майна.
Позивач у позові вказує про те, що через деякий час, коли він повернувся в Україну, йому стало відомо, що у його майна є вже інший власник - ОСОБА_7 . З'ясувавши на підставі чого та коли було проведено переоформлення права власності на його домоволодіння з сайту судової влади та реєстру судових рішень, йому стало відомо, що до нього було пред'явлено позов від сина ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , й єдиним спадкоємцем померлої є її син ОСОБА_3 . З матеріалів справи стало відомо, що у 2007 році на підставі довіреності, що була ним видана на ім'я ОСОБА_2 , були продані від його імені не тільки будівельні матеріали, про що була домовленість з прорабом ОСОБА_22 , а й саме домоволодіння. У зв'язку з тим, що контакти прораба з часом були втрачені, а також на території України було введено воєнний стан, з 2022 року багато людей виїздило за межі міста та країни, тому лише в листопаді 2023 року вдалося знайти ОСОБА_2 , яка у нотаріуса підтвердила факт незаконного продажу разом з будівельними матеріалами також і його домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 18.04.2007 та посвідченого приватним нотаріумом Дніпропетровського нотаріального округу Насобіною Г.О. за реєстровим номером №2098, за яким ОСОБА_2 , діючи від його - позивача імені, продала належне йому домоволодіння ОСОБА_6 , про що його до відома не поставили. Згідно нотаріально посвідченої заяви від імені ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебувають у родинних відносинах, а саме ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_9 , який є братом ОСОБА_6 . Про дані обставини йому стало відомо лише в квітні 2023 року під час розгляду цивільної справи № 932/2240/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним, тому строк позовної давності розпочинається саме з квітня 2023 року та не є пропущеним на момент подачі даної позовної заяви. Позивач вважає, що його право власності на нерухоме майно було порушено шляхом вчинення правочину представником за довіреністю від його імені, але не в його інтересах, що потребує захисту в суді.
Посилаючись на зазначене, позивач просить суд у позові визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18.04.2007 між ОСОБА_2 , яка діє за довіреністю від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_10 , зареєстрований в реєстрі за №2098 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., та скасувати у Державному реєстрі прав державну реєстрацію права власності ОСОБА_11 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2024 суддя Кудрявцева Т.О. визначена для розгляду даної справи.
Ухвалою судді від 12.06.2024 відкрито провадження у справі, визначено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 16.10.2024 замінено третю особу приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Насобіну Г.О. на її правонаступника - Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 16.10.2024 за клопотанням представника позивача витребувано з Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області копію договору купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Насобіною Г.О. 18.04.2007, з Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повний витяг з Держаного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу на ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
25.10.2024 до суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Олексієнко Ю.О. надійшли письмові пояснення щодо позову, в яких вона зазначає про те, що на початку 2007 року ОСОБА_2 співпрацювала з прорабами, яким допомагала в оформленні документів та бухгалтерії під час проведення ремонтних робіт та будівництва приватних будинків. В її обов'язки входило супроводження процесів оформлення та реєстрація права власності на нові будинки від імені замовників, а тому по практиці від імені замовника виписувалась на її ім'я довіреність, за якою вона діяла від імені доверітеля в усіх необхідних для реєстрації та перереєстрації права власності установах і організаціях, у тому числі при укладенні договорів з постачальниками комунальних послуг. Яка саме була оформлена на її ім'я довіреність від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не пам'ятає, вважає, що вона була стандартного зразка, яку складали та завіряли у приватного нотаріуса і яка не викликала запитань щодо свого змісту. Також, ОСОБА_2 дійсно пам'ятає, що з об'єктом будівництва за адресою по АДРЕСА_1 були якісь проблеми, оскільки замовник через деякий час відмовився продовжувати реконструкцію будинку, будівельні роботи були зупинені і тривалий час вона разом з прорабом шукали покупців на вже закуплені будівельні матеріали для компенсації понесених витрат. У зв'язку з тим, що замовник взагалі виїхав закордон та зв'язок з ним обірвався, було прийнято рішення щодо продажу того майна, яке залишилось, іншій особі, оскільки було потрібно розрахуватись з архітектором за виконану роботу - складання проекту реконструкції та з будівельниками, які вже розпочали підготовчі роботи та виконали певний обсяг будівельних робіт. Так як ОСОБА_2 з прорабом не могли знайти осіб, яким би був цікавий даний об'єкт нерухомого майна і які б погодились його в подальшому перебудовувати за зробленим архітектором проектом, вона запропонувала купити будинок родичам свого чоловіка, які саме в цей період підшукували собі недорогий недобудований будинок для подальшого проживання в ньому. А тому ОСОБА_2 за довіреністю, що була видана на її ім'я, перереєструвала право власності за договором купівлі-продажу на ОСОБА_6 дане нерухоме майно, а отриманими грошима разом з прорабом розрахувалась з архітектором та будівельниками. Протягом тривалого часу щодо даних обставин її ніхто не турбував, у тільки у минулому році через племінника чоловіка до неї звернувся позивач та попросив зафіксувати наведені вище обставини у нотаріуса, що було і зроблено. Жодних обставин правомірності чи неправомірності дій з приводу оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна у 2007 році їй невідомо, так як її взагалі не цікавили обставини права власності, єдиною метою вчинення дій за довіреністю були - розрахуватися з архітектором та будівельниками за виконану роботу, оскільки всі зобов'язання за довіреністю були нею взяті на себе від імені позивача. Представник зазначає, що з урахуванням того, що позивач тривалий час не пред'являв жодних вимог до ОСОБА_2 , не надавав жодних доказів на підтвердження того, що вона своїми діями або бездіяльністю сприяла втраті його нерухомого майна, враховуючи відсутність позивача тривалий час у країні, вона вважає, що своїми діями не порушила права та законні інтереси позивача, оскільки діяла в межах, наданих їй повноважень за довіреністю. Посилаючись на вказане, представник відповідача просила прийняти до уваги наведені обставини по справі для прийняття судом законного та обгрунтованого рішення по даній справі.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.12.2024 залучено до участі у справі в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Красоту Т.О. та витребувано від приватного нотаріуса належним чином завірену копію спадкової справи № 33/2016, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , також було витребувано від Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська матеріали цивільної справи № 932/2240/23 для огляду в судовому засіданні.
Ухвалою суду від 24.12.2024 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Учасники справи та їх представники в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У поданій суду 29.12.2024 заяві представник позивача просила розглянути справу у її відсутності та без фіксації судового процесу, позовну заяву підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про день, час розгляду справи повідомлений належним чином, до суду 06.08.2024 надав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, вказав, що з позовною заявою ОСОБА_1 ознайомився, щодо задоволення позовних вимог не заперечує.
У наданій суду заяві від 30.12.2024 представник відповідача ОСОБА_2 просила судове засідання провести без участі відповідача та її представника, вказала, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.
Треті особи - представник Державного нотаріального архіву в Дніпропетровській області та приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Красота Т. О. у судове засідання не з'явились, про день, час розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду копію договору купівлі-продажу та спадкової справи.
Зважаючи на викладене, відповідно до положень ч.2 ст. 247 ЦПК України розгляд справи у даному судовому засіданні 30.12.2024 проводиться судом за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Розглянувши справу, дослідивши докази у цивільній справі, ознайомившись з матеріалами справи №932/2240/23, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частинами 1, 2 ст. 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 09.11.2006 ОСОБА_1 придбав домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці розміром 270 кв.м., з відповідними господарчими та побутовими будівлями та спорудами, на підставі договору купівлі - продажу домоволодіння від 19.11.2006, укладеного з ОСОБА_13 , яка діяла від імені ОСОБА_14 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського округу І.Р.Петрушенською, зареєстрованого в реєстрі за № 9051 та зареєстрованого в Дніпропетровському БТІ під реєстраційним номером: 16620691.
На підставі вказаного договору, за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно №14262198 від 17.04.2007, виданим КП «ДМБТІ».
З Договору купівлі-продажу та Витягу вбачається, що на зазначеній земельній ділянці розташовані: А-1 - житловий будинок, цег., житловою площею 18,6 кв.м., загальною площею 32,5 кв.м, Б - сарай, цег., Е - навіс, 1-3, І - споруди.
Як зазначає позивач, придбавши зазначене домоволодіння, з метою надання в оренду нерухомого майна, у нього виникла необхідність у проведенні капітального ремонту в домоволодінні, тому він знайшов ОСОБА_4 та підписав з ним договір про співпрацю. Після обстеження господарства прораб ОСОБА_5 зазначив, що капітальний ремонт «під ключ» візьме повністю на себе, для цього йому були потрібні ключі від домоволодіння, документи на все господарство та нотаріальна довіреність на ім'я ОСОБА_2 , яка буде займатися документальною роботою, що й було зроблено позивачем. При підписанні довіреності у позивача не виникало питання щодо її суті.
11 квітня 2007 року позивач ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_2 видав довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О., зареєстровану в реєстрі за № 1997, відповідно до якої уповноважив їх серед іншого бути його представником по питанню розпоряджатися нерухомим майном, в тому числі продати, обміняти, здати в оренду, найом та іпотеку, самостійно визначаючи суми, терміни та інші умови договорів, підписувати відповідні договори, укладати, підписувати від його імені попередні договори за ціну та на умовах на свій розсуд, розривати договори.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Відповідно ч. 3 ст. 244 ЦК України, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК України).
Також судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між ОСОБА_1 , від імені якого на підставі вказаної довіреності діяла відповідач ОСОБА_2 , та ОСОБА_6 , правонаступником якої є відповідач ОСОБА_3 , було укладено Договір купівлі-продажу домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Насобіною Г.О., зареєстрований у реєстрі за № 2098, за яким ОСОБА_15 набула у власність спірне домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 , що також підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 14340756 від 23.04.2007, виданим КП «ДМБТІ».
На підставі вказаного Договору у Державному реєстрі прав було здійснено приватним нотаріусом Насобіною Г.О. державну реєстрацію права власності ОСОБА_11 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
У п. 4 Договору купівлі-продажу домоволодіння зазначено, що продаж домоволодіння здійснений за 18 845,00 грн., які довірена особа ОСОБА_2 , для позивача ОСОБА_1 отримала повністю від покупця ОСОБА_6 при підписанні цього договору.
Як вказує позивач, про те, що ОСОБА_2 за довіреністю продала належне йому домоволодіння ОСОБА_6 його до відома не поставили, він вважав, що видає довіреність для продажу будівельних матеріалів; грошових коштів від продажу домоволодіння він не отримував. Позивач вважає, що його право власності на нерухоме майно було порушено шляхом вчинення правочину представником за довіреністю від його імені, але не в його інтересах, зазначає, що вказаний договір купівлі-продажу було вчинено внаслідок зловмисної домовленості продавця, яка діяла від його імені, та покупця, тому цей договір підлягає визнанню недійсним, оскільки порушені його права власника домоволодіння.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 , який є відповідачем у даній справі, народився ІНФОРМАЦІЯ_5 і його батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_16 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно 23.03.2017 Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується копією Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 11 лютого 2021 року повторно Шевченківським районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро).
Відповідно до копії спадкової справи №33/2016, заведеної 07 грудня 2016 року після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 , наданої на ухвалу суду приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т.О., з заявою про отримання спадщини за законом після смерті матері звернувся до нотаріуса ОСОБА_3 , який як правонаступник ОСОБА_17 визначений позивачем в якості відповідача у даній справі.
Відповідно до ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 3 ЦК України, передбачено неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом.
Відповідно ж до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Згідно із положеннями ЦК України особа, яка вважає, що її речові права на майно порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідного правочину недійсним (ст.203, 215-235 ЦК України)
Статтею 391 ЦК України передбачене право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У відповідності до ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно вимог статті 1 Першого протоколу Конвенції про права людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Тлумачення цього положення як захисту права власності було здійснено Європейським судом з прав людини у справі «Маркс проти Бельгії», в рішення у якій суд зазначив: «Визнаючи, що кожен має право мирно володіти своїм майном, ст. 1 у своїй суті забезпечує право власності».
У рішенні по справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав. Рішенням у справі «Прессос компанія Нав'єра А.О.» та інші проти Бельгії» Європейським судом встановлено, що має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Згідно з приписами ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.627 цього Кодексу відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України п. 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009р. правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовленні ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідків окремих видів недійсних правочинів.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові суду від 12.02.2014 у справі № 6-165цс13, вирішуючи питання про наявність чи відсутність в учасника правочину волевиявлення на його вчинення, суду слід виходити з ретельного дослідження наявних у справі доказів як кожного окремо, так і їх в сукупності. Зокрема, у разі вчинення правочину представником суду слід з'ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив в подальшому довіритель укладений представником в його інтересах правочин.
Відповідно до положень ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Відповідно до ст. 239 ЦК України, правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Статтею 232 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
У пункті 22 Постанови зазначено, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Як зазначено, в обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що за довіреністю від його імені відповідачка ОСОБА_2 продала належне йому домоволодіння ОСОБА_18 , про що йому не було відомо й жодних грошових коштів від даної продажі він не отримував, а тому, враховуючи, що з часом йому стало відомо не лише про незаконну продаж його майна й про те, що дані особи між собою є родичами, позивач вважає, що вчинення такого правочину було зроблено виключно всупереч інтересам довірителя та за домовленістю між останніми.
З письмової відповіді, отриманої від Дніпровського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), вбачається, що згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу на ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 є рідними сестрою та братом по матері ОСОБА_12 .
Також, підтвердження родинних стосунків ОСОБА_9 та ОСОБА_6 знайшло місце при дослідженні спадкової справи № 33/2016, яка була заведена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Красотою Т.О. 07.12.2016 р. після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , де спадкоємцями померлої також були зазначені її рідний брат ОСОБА_19 та його дружина ОСОБА_2 .
Відповідно норми ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У межах заявлених позовних вимог судом з'ясовувався факт родинних відносин між відповідачкою ОСОБА_2 та ОСОБА_18 , що підтверджується зібраними по справі доказами.
Судом також встановлено, що про дані обставини позивачу стало відомо під час розгляду цивільної справи № 932/2240/23 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним, тому позивач у межах строку позовної давності звернувся до суду з позовом у даній справі.
Також, судовим розглядом справи знайшов підтвердження факт того, що 14.11.2023 відповідачкою ОСОБА_2 була складена заява, посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського округу Павленко І.В., зареєстрована в реєстрі за №1283, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 перебувають у родинних відносинах, а саме ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_9 (брата ОСОБА_6 ), що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_3 , виданим 06.07.2004 Бабушкінським районним управлінням юстиції м. Дніпропетровська. ОСОБА_9 є братом ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_9 серія НОМЕР_4 , виданим 30.08.1977.
Крім того, у цій заяві зазначено, що в 2007 році ОСОБА_2 працювала на ОСОБА_20 , який займався ремонтами в будинках та купівлею будівельних матеріалів для ремонтів; в її обов'язки входило отримання та передання документів, у тому числі архітекторам, подання документів до БТІ, питання, пов'язані з придбанням будівельних матеріалів, які були необхідні для ремонтів. У даній заяві, зокрема, зазначено, що на підставі нотаріально посвідченої довіреності ОСОБА_1 , з яким вона не була знайома і якого вона ніколи не бачила, 18.04.2007, з урахуванням домовленості з її родичкою ОСОБА_6 , нею було укладено договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 . Зазначає, що вказане домоволодіння вона відчужувала не в інтересах довірителя ОСОБА_1 , оскільки вона повністю сплатила його борг перед ОСОБА_20 , та не була зобов'язана з ним погоджувати коли та кому вона продасть вказане домоволодіння, яке фактично було вже її, проте їй було необхідно все документально оформити та виконати всі представницькі зобов'язання перед своєю родичкою ОСОБА_6 . Про той факт, що вона вчинила вказаний правочин вона не повідомляла ОСОБА_1 , ніяких документів з приводу вчинення правочину та грошових коштів йому не передавала.
Як зазначено у позові, ОСОБА_1 просить суд визнати договір купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що ОСОБА_2 , представляючи його інтереси, вчинила правочин в інтересах іншої особи, а саме ОСОБА_6 , що є сестрою ОСОБА_9 , чоловіка відповідачки ОСОБА_2 , та скасувати у Державному реєстрі прав державну реєстрацію права власності ОСОБА_21 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
За правилами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В силу вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 1 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Аналізуючи матеріали справи та оцінюючи надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 під час укладання договору купівлі-продажу від 18.04.2007 діяла не в інтересах позивача, а за змовою з сестрою свого чоловіка ОСОБА_6 в її інтересах, що знайшло підтвердження судовим розглядом справи та не заперечувалось відповідачем ОСОБА_2 як в наданій суду нотаріально посвідченій заяві, в якій вона зазначила, що при цьому не розуміла, що діє всупереч ч.3 ст. 238 ЦК України, так і в письмових поясненнях, наданих суду її представником.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача про визнання договору купівлі-продажу недійсним, заявлені у даній цивільній справі, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, що відповідає положенням статті 232 ЦК України, якою передбачено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
Таким чином, враховуючи те, що без відома позивача був укладений договір купівлі-продажу домоволодіння та не в інтересах продавця ОСОБА_1 , а за змовою між довіреними особами в інтересах ОСОБА_18 , яка є родичкою відповідачки ОСОБА_2 , суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з визнанням недійсним договору купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 18 квітня 2007 року між ОСОБА_2 , яка діє за довіреністю від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_10 , зареєстрованого в реєстрі за № 2098 та посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О.
Будь-яких доказів в спростування вимог позивача суду не надано.
З огляду на встановлені судом обставини суд також вважає такими, що підлягають задоволенню також позовні вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності, проведеної 23.04.2007 державним реєстратором Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» на ім'я ОСОБА_6 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу домоволодіння, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О. від 18.04.2007, зареєстрованого в реєстрі за № 2098, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 16620691, оскільки вони є похідними від вищевказаних позовних вимог.
Ухвалюючи рішення у справі про задоволення позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Задовольняючи позовні вимоги, суд вважає за необхідне витрати по справі стягнути з відповідачів на користь позивача понесені витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок з кожного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи - Державний нотаріальний архів в Дніпропетровській області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Красота Тетяна Олександрівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, - задовольнити.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 18 квітня 2007 року між ОСОБА_2 , яка діє за довіреністю від імені та в інтересах ОСОБА_1 , та ОСОБА_10 , зареєстрований в реєстрі за № 2098 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Насобіною Г.О.
Скасувати у Державному реєстрі прав державну реєстрацію права власності ОСОБА_11 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені витрати по справі - сплачений судовий збір в сумі 605 гривень 60 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Кудрявцева