02 квітня 2025 року м. ТернопільСправа № 921/107/25
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.
розглянув справу
за позовом Фізичної особи - підприємця Гуменюк Анжели Михайлівни
до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2"
про стягнення 262 187,93 грн пені, 55 252,03 грн - 3% річних, 258 792,14 грн втрат від інфляції.
за участі представників сторін:
позивача: Ленько Р.І. - адвокат, ордер.
відповідача: Коцюба Н.Я. - адвокат, ордер.
Суть справи:
До Господарського суду Тернопільської області через систему "Електронний суд" поступила позовна заява Фізичної особи - підприємця Гуменюк Анжели Михайлівни до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" про стягнення 576 232,10 грн заборгованості.
Судом відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на те, що його контрагентом не виконано належним чином умови договору №3 від 11.01.2024 та договору №19 від 05.02.2024 в частині оплати вартості наданих послуг з постачання готової їжі для харчування хворих, через що в останнього виникло зобов'язання щодо сплати пені, 3% річних та втрат від інфляції, сума яких заявлена до стягнення у судовому порядку.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву №б/н (вх. №1800) від 12.03.2025. Зазначає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 11 вересня.2024 року, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14 січня 2025 року у справі №921/328/24, виконано відповідачем Комунальним некомерційним підприємством "Тернопільська комунальна міська лікарня №2", як правонаступником Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" добровільно 30 січня 2025 року (без допущення примусового його виконання). А тому, відповідач вважає, що такі дії позивача, щодо донарахування та заявлення позовних вимог про стягнення додаткових штрафних санкцій за період до виконання в добровільному порядку судового рішення, є зловживанням матеріальними (цивільними) правами.
Справа розглядалась з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст.222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Як з'ясовано судом під час розгляду справи №921/328/24, КНП "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" реорганізовано шляхом приєднання до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2". Так, із Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що 29.05.2024 до реєстру внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи - Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" на підставі рішення про реорганізацію, та зазначено, що правонаступником вказаної юридичної особи є КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня №2".
Між Комунальним некомерційним підприємством "Тернопільська міська дитяча комунальна лікарня" (Замовник) та Фізичної особою - підприємцем Гуменюк Анжелою Михайлівною (Постачальник) були укладені два договори №3 від 11.01.2024 та №19 від 05.02.2024 з ідентичними умовами (далі-Договори), у відповідності до п.п.1.1 яких Постачальник взяв на себе зобов'язання по наданню послуг з постачання готової їжі для харчування хворих (ДК 021:2015 код 55520000-1 Кейтерингові послуги) Замовнику, а Замовник зобов'язується оплатити послуги згідно із специфікацією, що є невід'ємною частиною даного договору (Додаток 1).
На виконання своїх договірних зобов'язань позивач надав послуги контрагенту з постачання готової їжі на загальну суму 2 834 110 грн. Відповідач провів лише часткову оплату і станом на 20.05.2024 розмір неоплачених Замовником грошових зобов'язань склав 2 488 386 грн.
Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За наслідками вирішення спору у справі №921/328/24 між цими ж сторонами, рішенням від 11.09.2024 Господарським судом Тернопільської області, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.01.2025, позов задоволено частково та стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" на користь Фізичної особи - підприємця Гуменюк Анжели Михайлівни 2 488 386 грн основної суми боргу, 93 281,90 грн пені, 9 635,09 грн - 3% річних, 13 170,54 грн втрат від інфляції та 39 067,10 грн в повернення сплаченого судового збору.
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 11.09.2024 у справі №921/328/24 набрало законної сили, а відтак встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню.
Вище вказане судове рішення добровільно виконане відповідачем в повному обсязі 30.01.2025, без примусового виконання органами Державної виконавчої служби, що підтверджено обома сторонами.
Однак, за доводами позивача, відповідач не виконав зобов'язання щодо оплати наданих послуг в строк, який погодили учасники договірних відносин. Відтак, відповідач прострочив виконання договірних зобов'язань, за що йому нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня.
Отже, фактично позивач просить суд стягнути з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати, питання стягнення яких не входить до періодів, що входили до предмету розгляду у справі №921/328/24, а також нарахованих на суму боргу, яка була сплачена відповідачем з простроченням.
Наведені обставини слугували підставою для звернення ФОП Гуменюк А.М. до суду із відповідним позовом.
Дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступних міркувань.
Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.
До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором надання послуг.
Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору (ст.902 ЦК України).
Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов. Це кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України унормовано, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За умовами викладеними у п.4.2. Договорів, Замовник сплачує Постачальнику вартість Послуг згідно Акту, підписаного Сторонами, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання Акту, у разі відсутності відповідних асигнувань - по мірі їх надходження Замовнику. Однак, відповідні платежі у вказані строки відповідач не здійснив.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно із поданим позивачем розрахунком, за неналежне виконання умов договору Підприємству за період з 01.05.2024 до 29.01.2021 нараховані інфляційні втрати на суму 258 792,14 грн та 55 252,03 грн трьох відсотків річних за період з 26.04.2024 по 29.01.2025.
Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, враховуючи період існування заборгованості, розмір боргу, провівши відповідний перерахунок, суд вважає правомірно заявленими інфляційні втрати в заявленій позивачем сумі.
Разом з тим, перевіривши правильність проведених обрахунків щодо стягнення 3% річних судом встановлено, що правомірною є заявлена позивачем сума 3% річних в розмірі 55 117,26 грн. В решті позову, в частині стягнення 3 % річних, слід відмовити за безпідставністю їх нарахування.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.
Зазначене кореспондується з положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, відповідно до яких неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п.7.5 спірних правочинів за порушення встановлених Договором строків оплати виконаних послуг, Замовник, на письмову вимогу Постачальника, сплачує йому пеню, яка розраховується від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на дату порушення відповідного строку.
Позивачем обраховано за період з 26.04.2024 до 29.01.2025 пеню в розмірі 262 187,93 грн.
Проаналізувавши наведений позивачем розрахунок позовних вимог в частині стягнення пені, розмір простроченої заборгованості, розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня та розмір боргу, судом встановлено, що правомірною є заявлена позивачем сума пені в розмірі 249 991,49 грн. В решті позову, в частині стягнення пені, слід відмовити за безпідставністю їх нарахування, оскільки у п.п.9, 10,11 розрахунку позивачу початком періоду, з якого нараховується пеня, вказано 26.04.2024, тоді як судовим рішенням у справі №921/328/24 стягнуто пеню, яка нарахована на ті ж самі суми заборгованості, по 20.05.2024 включно. Отже, правильною датою початку нарахування пені у справі, що розглядається, слід вважати 21.05.2024.
Водночас, в силу приписів статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Подібні за змістом приписи викладені також у частині третій статті 551 ЦК України.
Висновок щодо застосування перелічених вище норм, в контексті наявності права суду зменшувати розмір пені, штрафних санкцій тощо, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним, з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань. Тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд - оцінити при ухваленні рішення.
Верховний Суд з даного приводу неодноразово зазначав, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Окрім того, суд звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №916/2550/22, щодо нерозумності обсягу відповідальності з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, а саме враховує наступні висновки: "При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду належить брати також до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання. При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду".
З наведеного в сукупності, при вирішенні цього спору суд приймає до уваги, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не боргом. Основною метою інституту неустойки є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Таким чином, суд вважає, що у спірних правовідносинах, при зменшенні розміру пені позивач не нестиме значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення його позовних вимог про стягнення 3 відсотків річних та компенсації останньому матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів.
За таких обставин, враховуючи надзвичайну важливість збереження профільної діяльності відповідача, особливо в час військової агресії проти України, приймаючи до уваги, що КНП "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" є державною, бюджетною, неприбутковою, медичною установою, зважаючи на повну сплату останньою основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат на виконання рішення суду у справі №921/328/24, та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд вважає за необхідне зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір пені до 30 відсотків - 74 997,45 грн, що є, на переконання суду, адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов'язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.
Також суд переконаний, що таке зменшення не є дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки у даних правовідносинах його інтереси достатньо захищені покладенням на відповідача обов'язку судовим рішенням щодо погашення 74 997,45 грн пені, 55 117,26 грн - 3% річних, 258 792,14 грн втрат від інфляції.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).
З огляду на вищевикладене, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При розподілі сум судового збору суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Водночас суд враховує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.
На підставі викладеного та керуючись статтями 20, 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, п. 4 ч. 1 ст. 231, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2.Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська комунальна міська лікарня №2" (вул. Р. Купчинського, 14, м. Тернопіль, 46023, ідент. код 05497361) на користь Фізичної особи - підприємця Гуменюк Анжели Михайлівни ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_1 ) - 74 997 (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто сім) грн 45 коп. пені, 55 117 (п'ятдесят п'ять тисяч сто сімнадцять) грн 26 коп. - 3% річних, 258 792 (двісті п'ятдесят вісім тисяч сімсот дев'яносто дві) грн. 14 коп. втрат від інфляції та 6 766 (шість тисяч сімсот шістдесят шість) грн 81 коп. в повернення сплаченого судового збору. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. В решті позову відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 07.04.2025.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко