36000, м. Полтава, вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
07.04.2025 Справа № 917/190/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" (адреса 01054, м. Київ, вул.Бульварно-Кудрявська, 33, ЄДРПОУ 16285602)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг" (адреса 39631, м. Кременчук, вул.Київська, 62, ЄДРПОУ 34979070)
про стягнення 233287.1 грн.,
без виклику представників сторін,
Акціонерне товариство "Страхова компанія "ІНГО" звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг" про стягнення 233287.1 грн. заподіяних збитків (різницю між фактичним розміром шкоди 360 687 грн. 10 коп. та страховим відшкодуванням).
Ухвалою від 03.02.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/190/25, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Оскільки Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", з метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи ухвали у справі скеровувались відповідачеві рекомендованими листами на адресу: м. Кременчук, вул.Київська, 62 (адреса, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Втім ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.02.2025р. була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд враховує, що згідно з редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали від 03.02.2025р., а отже отримання ухвали суду, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали від 03.02.2025р. (21.02.25).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки заяв та клопотань по справі, тощо.
Суд враховує, що згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/190/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між Акціонерним товариством "Страхова компанія "ІНГО" (страховик) та Підприємством з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна» (страхувальник) укладено Генеральний договір страхування №258800000.17 від 01.10.2017 (надалі Договір), об'єктом страхування за яким є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном (п. 2.1 Договору).
За Договором страхувальником та вигодонабувачем є Підприємство з іноземними інвестиціями «Тойота-Україна».
Відповідно до п. 2.1 Договору предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням розпорядженням застрахованим транспортним засобом. Під застрахованим транспортним засобом сторони розуміють транспортний засіб, зазначений у відповідному Бордеро, та або транспортний засіб, що прийнятий страховиком на страхування в порядку, передбаченому п. 15.3.1.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що дія цілей цього договору під терміном «Бордеро» сторони домовились розуміти документ, що підтверджує фактичний перелік ТЗ, переданих на страхування за цим договором протягом відповідного місяця, із зазначенням зокрема, але не виключно, даних, що ідентифікують ТЗ (марка, модель, № кузову, рік випуску, орендар комісіонер (за наявності), та ін.), даних щодо страхової суми ТЗ, номера схеми страхування, за якою страхується ТЗ, страхового тарифу, розміру страхових премій тощо. Зразок Бордеро, шо оформлюється в рамках цього договору, погоджений сторонами в додатку № 3 до цього договору.
Відповідно до Бордеро № 52 (за період 01.02.2022 - 28.02.2022) до Генерального договору страхування №258800000.17 у період з 07.02.2022 по 04.03.2022 був застрахований автомобіль «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 (п. 27 Бордеро №52).
Згідно з п. 2.4 Договору та п. 27 Бордеро №52 страхова сума по ТЗ становить 1 314894,20 грн, сума франшизи по збиткам внаслідок ДТП 700,00 грн (п. 2.6 Договору).
Як свідчить відповідь від Національної поліції, 09 лютого 2022 року на автодорозі Р-19-Фастів Митниця Обухів Ржищів, автомобілем «Mercedes-Benz Actros 4140K» д/н НОМЕР_2 , що належить ТОВ «КРАЗ Лізинг» під керуванням водія ОСОБА_1 було здійснено ДТП, у результаті якої застрахований вказаною страховою компанією автомобіль марки «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 , що належить ПП «Тойота-Україна» під керуванням водія ОСОБА_2 , отримав механічні ушкодження.
Постановою Обухівського районного суду Київської області від 04.03.2022 у справі № 372/694/22 ОСОБА_1 визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху, що спричинило вказану дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої було завдано збитки транспортним засобам, а також ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на останнього штраф у розмірі 850 грн.
Відповідно до даних з Єдиного державного реєстру судових рішень вказана постанова набрала законної сили 15.03.2022 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/103805751).
Вказані обставини також встановлені у відповіді від Національної поліції України, де зазначено, що у вищезгаданій ДТП за участю автомобіля Мерседес, державний номер д/н НОМЕР_2 було пошкоджено наступні транспортні засоби: Лексус NX 350Н, державний номер НОМЕР_3 , Мерседес GLC 220D, державний номер НОМЕР_4 , Лексус NX 300Н, державний номер НОМЕР_5 , Лексус NX 350, державний номер НОМЕР_6 , Лексус NX UX250Н, державний номер НОМЕР_7 , BMW X3 державний номер НОМЕР_8 , Лексус NX 250, державний номер НОМЕР_1 .
У матеріалах справи наявне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, з якого вбачається, що власником транспортного засобу «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 є ПІІ «Тойота-Україна».
В Акті огляду транспортного засобу (дефектна відомість) № 4668558 від 17.06.2022 описані характер та види пошкоджень транспортного засобу «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 , назви деталей, що потребують заміни, ремонту та окраски, вказано опис пошкоджень.
Згідно з актами виконаних робіт №26426 від 17.11.2022р. №ФОП-000002/01 від 30.06.2022р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 становить 337 587,10 грн. та 23 800,00 грн. відповідно.
Відповідно до рахунку СТО - ТОВ «Саміт Моторз Україна» № СР00-014410 вартість відновлювального ремонту автомобіля «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 складає 337 587,10 грн.
15.07.2022 позивач склав страховий акт № 4941140, за яким розмір страхового відшкодування визначено в сумі 23800 грн.
15.07.2022 позивач склав страховий акт № 4941111, за яким розмір страхового відшкодування визначено в сумі 336887,10 грн.
ПІІ «Тойота-Україна» звернулося до страхувальника АТ "Страхова компанія "ІНГО" із заявами від 11.08.2022 про виплату страхового відшкодування.
На підставі рахунків №СР00-014410 від 23.06.2022р. та №ФОП-000030 від 29.06.2022р., відповідно до страхових актів №4941111 від 15.07.2022р., та №4941140 від 15.07.2022р. позивач на рахунок страхувальника - ПІІ «Тойота-Україна» перерахував кошти у загальній сумі 360 687,10 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №11207 від 25.07.2022р. та №11604 від 29.07.2022р.
У відповіді від НПУ про ДТП, яка містить інформацію про учасників ДТП, зазначено, що:
- власником транспортного засобу Мерседес д/н НОМЕР_2 , учасника ДТП, є Товариство з обмеженою відповідальністю КРАЗ Лізинг,
- водієм транспортного засобу Мерседес д/н НОМЕР_2 , учасником ДТП, був ОСОБА_1 , визнаний винним у ДТП постановою Обухівського районного суду Київської області від 04.03.2022 у справі № 372/694/22.
- цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Мерседес д/н НОМЕР_2 застрахована в ТДВ СК Ю.Ес.Ай. за полісом АР № 005089555.
Як свідчить наявний в матеріалах справи витяг з бази МТСБУ, поліс АР № 005089555, діючий на 09.02.2022, цивільну відповідальність водія автомобіля Мерседес д/н НОМЕР_2 , було застраховано в ТДВ СК Ю.Ес.Ай., ліміт за шкоду майну встановлений в розмірі 130000,00 грн, франшиза 2600,00 грн.
Позивач у позові зазначає, що має право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЗ Лізинг» в межах не відшкодованої частини заподіяного збитку в розмірі 233 287 грн. 10 коп. (з розрахунку: 360 687 грн. 10 коп.- 127 400 грн. 00 коп. = 233 287 грн. 10 коп.).
За вказаного, позивач звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 233 287 грн. 10 коп.
Вирішуючи спір суд виходив із наступного.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до статті 979 ЦК України (в редакції, що діяла на дату укладення договору страхування) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 980 ЦК України (в редакції на дату подачі позову) предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов'язаного з об'єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України.
Об'єктом страхування можуть бути:
життя, здоров'я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;
майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати;
відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.
Згідно зі ст. 27 Закону України "Про страхування" (в редакції станом на 26.01.2023 на дату виплати страхового відшкодування) до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Аналогічна норма містилася у ст. 993 Цивільного кодексу України.
Згідно із ст. 993 ЦК України (в редакції на дату подачі позову) до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У ст. 108 Закону України "Про страхування" від 18.11.2021 вказано:
1. Страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов'язаних із нею фактичних витрат.
2. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов'язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому деліктне зобов'язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов'язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик.
Зміст вказаних норм Закону України "Про страхування" та ЦК України передбачає перехід права вимоги до страховика, де перехід фактично означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов'язанні до страховика.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика у вказаном порядку є суброгацією.
Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв'язку з виплатою першим на користь потерпілої особи (страхувальника) страхового відшкодування, є такими, що засновані на суброгації.
Відповідно до ст. 1 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (від 1 липня 2004 року № 1961-IV, в редакції на 09 лютого 2022 року - на дату ДТП) забезпечений транспортний засіб - це транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Особи, відповідальність яких застрахована - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.
Відповідно до ст. 17 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховики зобов'язані укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (внутрішній договір страхування, міжнародний договір страхування, міжнародний договір "Зелена картка") відповідно до цього Закону та чинного законодавства України.
Внутрішні договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності укладаються строком на один рік.
Поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є документом, технічний опис, зразки, порядок замовлення, організації постачання якого затверджуються Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Відповідно до ст. 11 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик подає інформацію про укладені та достроково припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності до централізованої бази даних у порядку, встановленому у положенні про централізовану базу даних щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, яке затверджується Уповноваженим органом за поданням МТСБУ.
Відповідно до ст. 55 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, з метою організації обміну інформацією про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності та контролю за його здійсненням створюється єдина централізована база даних, яка містить відомості про чинні та припинені договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страхові випадки, що мали місце, транспортні засоби та їх власників.
Оператором єдиної централізованої бази даних є МТСБУ. Користування інформаційними ресурсами єдиної централізованої бази даних є вільним і загальнодоступним, за винятком інформації, яка відповідно до законодавства є інформацією обмеженого доступу.
Як свідчить наявний в матеріалах справи витяг з бази МТСБУ, поліс АР № 005089555, діючий на 09.02.2022, цивільну відповідальність водія автомобіля Мерседес д/н НОМЕР_2 було застраховано в ТДВ СК Ю.Ес.Ай., ліміт за шкоду майну встановлений в розмірі 130000,00 грн, франшиза 2600,00 грн.
Відповідно до приписів п.22.1. статті 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик (ТДВ СК Ю.Ес.Ай.) в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Як зазначив позивач, сума страхового відшкодування, яку має відшкодувати ТДВ СК Ю.Ес.Ай. становить 127 400 грн. 00 коп.
З огляду на умови полісу АР № 005089555 (де ліміт за шкоду майну встановлений в розмірі 130000,00 грн, франшиза 2600,00 грн.), відсутність будь-яких заперечень від відповідача, суд при вирішенні даної справи виходитьз того, що страхове відшкодування визначено позивачем правильно.
Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц зазначила, якщо фактичний розмір майнової шкоди, заподіяної під час ДТП, охоплюється лімітом відповідальності юридичної особи - страховика, такий страховик, а не страхувальник, є відповідачем у спорі про відшкодування завданої пошкодженням автомобіля шкоди.
У постанові від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72 постанови ВП ВС).
Суд також враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), де вказано, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
За приписами ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Визначаючи межі відповідальності винної особи в такому випадку, суд звертається до положень ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" (а редакції на дату виплати страхового відшкодування) та положень ст. 993 ЦК України (в редакції на дату подачі позову) і ст. 108 Закону України "Про страхування" від 18.11.2021 (в редакції на дату подачі позову), які передбачають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування.
При цьому, вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Згідно з ч. 1 ст. 6 та ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування" (в редакції на дату ДТП і дату виплати страхового відшкодування) добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Таким чином, розмір страхового відшкодування, його складові та порядок обрахування встановлюються повністю на розсуд сторін такого договору.
Згідно з актами виконаних робіт №26426 від 17.11.2022р. №ФОП-000002/01 від 30.06.2022р. вартість відновлювального ремонту автомобіля «Lexus NX250», д/н НОМЕР_1 становить 337 587,10 грн. та 23 800,00 грн. відповідно.
15.07.2022 позивач склав страховий акт № 4941140, за яким розмір страхового відшкодування визначено в сумі 23800 грн., та страховий акт № 4941111, за яким розмір страхового відшкодування визначено в сумі 336887,10 грн.
На підставі рахунків №СР00-014410 від 23.06.2022р. та №ФОП-000030 від 29.06.2022р., відповідно до страхових актів №4941111 від 15.07.2022р., та №4941140 від 15.07.2022р. позивач на рахунок страхувальника - ПІІ «Тойота-Україна» перерахував кошти у загальній сумі 360 687,10 грн, що підтверджується платіжними дорученнями №11207 від 25.07.2022р. та №11604 від 29.07.2022р.
Отже, позивач обґрунтовано заявив вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «КРАЗ Лізинг» в межах не відшкодованої частини заподіяного збитку в розмірі 233 287 грн. 10 коп. (з розрахунку: 360 687 грн. 10 коп.- 127 400 грн. 00 коп. = 233 287 грн. 10 коп.).
Відповідач як власник транспортного засобу, водія якого визнано винним у дорожньо-транспортній пригоді, згідно із статтями 1187, 1194 ЦК України зобов'язаний відшкодувати позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Позивач у позові прохає також покласти на відповідача витрати на сплату судового збору, понесені ним у цій справі.
Суд встановив, що за подачу цього позову позивач сплатив 3028,00 грн судового збору за платіжною інструкцією № 2242 від 23.01.2025. Надходження судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України підтверджене випискою від 28.01.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовна заява подана позивачем в електронній формі через систему «Електронний суд», то за подання вказаного позову має бути сплачено 2422,40 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при укладенні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позову повністю, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КРАЗ Лізинг (вул. Київська, буд. 62, м. Кременчук, Полтавська область, 39631; ідентифікаційний код 34979070) на користь Акціонерного товариства Страхова компанія ІНГО (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33, м. Київ, 01054; ідентифікаційний код 16285602) 233 287 грн 10 коп. відшкодування, 2422 грн 40 коп. відшкодування витрат з оплати судового збору.
3. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
4. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Киричук О.А.