36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
07.04.2025 Справа № 912/3221/24
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Кропивницької міської ради", код ЄДР 05493846, вул. Салганні піски, 14, м. Кропивницький, 25004
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Авангардком" (далі - ТОВ "Авангардком"), код ЄДР 45358873, вул. Польова, 11, с. Окіп, Лубенський район, Полтавська область, 37511
про стягнення 12 390,50 грн
без виклику представників сторін,
До Господарського суду Кіровоградської області 31.12.2024 через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява №б/н від 31.12.2024 Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Кропивницької міської ради" до ТОВ "Авангардком" з вимогами:
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРДКОМ" (Код ЄДРПОУ 45358873, місцезнаходження: 37511, вул. Польова, 11, с. Окіп, Лубенський район, Полтавська область) на користь Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Кропивницької міської ради" (Код ЄДРПОУ 05493846, місцезнаходження 25004, м. Кропивницький, вул. Салганні піски, 14) 102,50 грн. пені та 12288,00 грн. штрафу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором поставки №311 від 04.10.2024 в частині поставки товару.
Ухвалою від 03.01.25 Господарського суду Кіровоградської області передано позовну заяву №б/н від 31.12.2024 Комунального некомерційного підприємства "Центральна міська лікарня" Кропивницької міської ради" до ТОВ "Авангардком" про стягнення 12 390,50 грн з додатками направити за підсудністю до Господарського суду Полтавської області (справа № 912/3221/24).
У зв'язку з надходженням матеріалів справи № 912/3221/24 до Господарського суду Полтавської області відповідним структурним підрозділом суду було проведено автоматизований розподіл судових справ, за наслідками якого дану справу передано на розгляд судді Киричуку О.А.
Ухвалою від 03.02.25 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 912/3221/24, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
18.02.2025 відповідач надав суду відзив, за мотивами якого просить у позові відмовити повністю.
19.02.25 від позивача надійшла відповідь на відзив.
Інші заяви чи клопотання від учасників справи до суду не надходили.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 912/3221/24.
Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Між КНП «ЦМЛ» Кропивницької МР (позивач, Замовник) та ТОВ «АВАНГАРДКОМ» (відповідач, Постачальник) укладено Договір № 311 від 04.10.2024, за яким відповідно до відповідно до п. 1.1. Постачальник зобов'язується протягом 2024 року поставити Замовнику товар, а Замовник - приймати і оплачувати товар, який визначений в специфікації - додатку № 1 до цього договору.
Згідно з п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент) товару: за кодом CPV за ДК 021:2015 03140000-4 - Продукція тваринництва та супутня продукція.
Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього Договору становить 38 400,00 грн., у т.ч. ПДВ 6400,00 грн.
Згідно з п. 3.2 Договору ціна за одиницю товару визначається у специфікації, що є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: по 31.12.2024. Поставка товару здійснюється за заявками протягом трьох робочих днів з дня подання заявки. Заявка направляється Замовником у любій доступній формі (письмово, факсом, електронною поштою тощо). Постачальником призначається особа, відповідальна за прийом заявок. Наявність відповідальної особи за отримання замовлень є обов'язком. Неприйняття замовлення є недопустимим. В окремих випадках допускається додаткове замовлення та поставка товару «день в день».
Згідно з п. 5.2. Договору місце поставки товарів: м. Кропивпицький, вул. Ушакова, 3-а (вул. Святослава Хороброго, 3-а), стаціонар № 1.
Відповідно до п. 5.3. Договору прийом та передача товару здійснюється згідно видаткових накладних на товар, які підписуються уповноваженими представниками сторін. Транспортування, доставка, розвантаження, занесення товару відбувається силами Постачальника та за його рахунок.
Розвантаження товару здійснюється представниками Постачальника в місця прийому (зважування) товару, які знаходяться в приміщеннях складів харчоблоків (погріб тощо) лікарні. Поставлений товар представники Постачальника зобов'язані занести та поставити на полку, яку вказує Замовник.
Згідно з п. 7.1. Договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
Відповідно до 7.2. Договору у разі невиконання суб'єктами господарювання договірних зобов'язань протягом зазначеного терміну застосовуються штрафні санкції у розмірі облікової ставки НБУ.
Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі порушення строку поставки Товару за перші 14 календарних днів Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 50% облікової ставки НБУ від ціни Товару, строк поставки якого порушено та/або від ціни дефектного Товару, за кожний день прострочення.
Згідно з 7.4. Договору у разі порушення строку поставки Товару понад 14 календарних днів, починаючи з 15 календарного дня, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни Товару, строк поставки якого порушено та/або від ціни дефектного Товару, за кожний день прострочення.
Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
За порушення строку поставки Товару понад 30-ти календарних днів, додатково сплачується штраф у розмірі 7% Ціни Договору.
Відповідно до 7.5. Договору у разі, якщо прострочення строку поставки Товару перевищить 30-ть календарних днів, Замовник має право розірвати Договір в односторонньому порядку, про що письмово повідомляє Постачальника.
При цьому Постачальник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 7% від Ціни Договору.
Відповідно до п. 7.6 Договору, у разі порушення умов зобов'язання щодо якості Товару стягується штраф у розмірі 20% ціни неякісного Товару.
Відповідно до п. 7.6 Договору, за відмову від поставки Товару частково або повністю, Постачальник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 25% від Ціни Договору.
Згідно з п. 10.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту укладення і діє по 31 грудня 2024 року включно, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сплив строку дії Договору не звільняє Сторони від повного виконання своїх зобов'язань за даним Договором.
Згідно специфікації до Договору сторони узгодили найменування товару - яйце куряче столове, категорія перша (М), кількість 1000 шт., ціна за одиницю без ПДВ 3,20, ціна за одиницю з ПДВ 3,84, вартість товару без ПДВ 32 000,00 грн., вартість товару з ПДВ 38400,00 гри.
В обгрунтування позову позивач вказує, що:
- 24.10.2024 направив відповідачу заявку на поставку товару у кількості 720 шт. Останній день поставки товару - 29.10.2024.
- 01.11.2024 Відповідач направив позивачу лист № 68, у якому запропонував розірвати Договір у зв'язку з дією правового режиму воєнного стану, у зв'язку з чим ціни на продукти харчування є нестабільними, неконтрольованими та такими, що неможливо спрогиозувати.
- 06.11.2024 Позивач направив Відповідачу лист № 1796, у якому відмовився від дострокового розірвання Договору та наполягав на належному виконання сторонами своїх зобов'язань.
- 20.11.2024 Позивач направив Відповідачу претензію, згідно якої просив провести поставку товару у строк до 25.11.2024 і перерахувати пеню у розмірі 6.87 грн., пеню у розмірі 15,71 грн. та штраф у розмірі 9600,00 грн. Претензія була направлена електронною поштою за засобами поштового зв'язку.
- Будь-якої відповіді на претензію Відповідач не надав.
У зв'язку із вищевикладеним позивач звернувся з даним позовом до суду та просить стягнути з відповідача 102,50 грн. пені та 12288,00 грн. штрафу згідно розрахунку:
пеня згідно п. 7.3. Договору - 6,87 грн.;
пеня згідно п. 7.4. Договору - 95,63 грн.;
штраф згідно п. 7.4. Договору - 2 688,00 грн.;
штраф згідно п. 7.6. Договору - 9 600,00 грн.
Відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що:
- п. 7.6 Договору передбачено саме штраф у розмірі 20% ціни неякісного Товару у разі порушення умов зобов'язання щодо якості Товару.
- п. 7.7 дублює п. 7.6 щодо якості, і не може бути застосований в частині штрафної санкції щодо відмови постачальника від поставки.
- Позивачем не зазначено про збитки, які він поніс у зв'язку з невиконанням ТОВ «АВАНГАРДКОМ» заявки від 24.10.2024 на поставку товару та не надано доказів понесення таких збитків.
- оскільки зобов'язання Відповідача носять майновий характер, що виражається у вигляді поставки Позивачу товару, тобто відповідач не несе перед позивачем будь-яких грошових зобов'язань за договором, то стягнення з Відповідача пені за прострочення поставки товару є безпідставним. Таким чином, відсутні будь-які законні підстави для нарахування пені за не поставку товару за Договором № 311 від 04.10.2024.
Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі; у разі задоволенні позовних вимог вирішити питання про зменшення суми штрафу на 12288,00 грн., враховуючи дана штрафна санкція не передбачена п. 7.6.
У відповіді на відзив позивач навів додаткові обгрунтування вимог.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 525, ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки, відносини сторін за яким регулюються, зокрема, положеннями статей 655, 662, 663, 693, 712 ЦК України.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Щодо прострочення поставки товару по договору.
Як було вище зазначено, відповідно до п. 5.1. Договору строк (термін) поставки (передачі) товарів: по 31.12.2024. Поставка товару здійснюється за заявками протягом трьох робочих днів з дня подання заявки. Заявка направляється Замовником у любій доступній формі (письмово, факсом, електронною поштою тощо).
Як зазначає позивач, і це не спростовує відповідач, 24.10.2024 він направив відповідачу заявку на поставку товару у кількості 720 шт. Останній день поставки товару - 29.10.2024.
Водночас, Відповідач направив позивачу лист № 68, у якому запропонував розірвати Договір, проте позивач відмовився від дострокового розірвання Договору та наполягав на належному виконання сторонами своїх зобов'язань.
Матеріали справи не містять доказів поставки відповідачем товару, у тому числі у строки визначені умовами договору після подання заявки 24.10.24.
За даних обставин, суд дійшов висновку про порушення відповідачем виконання зобов'язань за Договором.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частинами 1, 2 ст.217 Господарського кодексу України передбачено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно із пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 7.3. Договору передбачено, що у разі порушення строку поставки Товару за перші 14 календарних днів Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 50% облікової ставки НБУ від ціни Товару, строк поставки якого порушено та/або від ціни дефектного Товару, за кожний день прострочення.
Згідно з 7.4. Договору у разі порушення строку поставки Товару понад 14 календарних днів, починаючи з 15 календарного дня, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни Товару, строк поставки якого порушено та/або від ціни дефектного Товару, за кожний день прострочення.
Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов'язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов'язання.
За порушення строку поставки Товару понад 30-ти календарних днів, додатково сплачується штраф у розмірі 7% Ціни Договору.
Відповідно до п. 7.6 Договору, за відмову від поставки Товару частково або повністю, Постачальник зобов'язаний сплатити Замовнику штраф у розмірі 25% від Ціни Договору.
З посиланням на вказані норми позивач нарахував відповідачу:
пеню згідно п. 7.3. Договору у розмірі 6,87 грн. за період з 30.10.24 по 12.11.2024;
пеню згідно п. 7.4. Договору у розмірі 95,63 грн. за період з 13.11.24 по 30.12.2024;
штраф згідно п. 7.4. Договору у розмірі 2 688,00 грн.;
штраф згідно п. 7.6. Договору у розмірі 9 600,00 грн.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення сум пені та штрафу судом встановлено, що їх розмір, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 102,50 грн. пені та 12288,00 грн. штрафу, визнаються судом правомірними.
Щодо заперечень відповідача проти нарахування пені суд зазначає наступне.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 Цивільного кодексу України)
Одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя статті 6 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.
Із встановлених обставин справи вбачається, що договір відповідач уклав в добровільному порядку, погодилося на його умови, не оспорював їх в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі жодних зауважень щодо них також не наводив.
Таким чином між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.
Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У постанові Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 904/5770/18 вказано, що « 53. Таким чином застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 ГК України, можливо, оскільки суб'єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов'язань, а не тільки невиконання грошового зобов'язання. 54. Водночас касаційний суд зазначає, що пункт 11.2 договору, яким покладається відповідальність у вигляді сплати штрафу за прострочення поставки товару не оспорюються відповідачем, в зв'язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину».
За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили види штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, а тому заперечення відповідача щодо того, що пеня не може стягуватись у негрошових зобов'язаннях відхиляються за необгрунтованістю.
Крім цього, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція щодо правомірності одночасного застосування за одне правопорушення штрафу та пені є усталеною та викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.21 у справі № 910/12876/19 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.18 року у справі №911/2813/17, від 22.03.18 у справі № 911/1351/17, від 25.05.18 у справі № 922/1720/17, від 02.04.19 у справі № 917/194/18.
Разом з тим, суд враховує, що з пред'явленого позову не вбачається, що внаслідок не постачання Товару у Позивача виникли будь-які витрати або спричинені збитки, доказів зворотнього не надано.
Відповідач у відзиві просив суд вирішити питання про зменшення суми штрафу.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить частина третя статті 551 ЦК України, положення якої України надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
За положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За ч. 2 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Аналогічна правова позиці міститься в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Такі висновки викладені в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.06.2024 у справі №910/12247/23.
Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи сторін, а також беручи до уваги інтереси Позивача, відсутність доказів понесення позивачем збитків та інших для нього наслідків порушення зобов'язання відповідачем, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, враховуючи інтереси обох сторін, поведінку самого відповідача, яким вживалися заходи щодо своєчасної поставки товару, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, Суд вважає за можливе зменшити розмір штрафних санкцій на підставі ч. 3 статті 551 Цивільного кодексу України на 50 %.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 51,25 грн. пені та 6144,00 грн. штрафу.
Згідно із ч.2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За даних обставин, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення 51,25 грн. пені та 6144,00 грн. штрафу є обгрунтованими, підтвердженими документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню, в іншій частині вимог у позові слід відмовити.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Вимоги у даній справі складаються з вимоги майнового характеру про стягнення 12390,50 грн.
За звернення до суду з позовом майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціна позову, але не менше одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який визначається станом на перше січня календарного року, в якому поданий позов.
Позов подано до суду у 2024 році.
Відповідно до Закону України "Про державний бюджет на 2024 рік" установлений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3028,00 грн.
Частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява подана позивачем в електронній формі. Виходячи із ціни позову з врахуванням подання позивачем позову в електронній формі позивач мав сплатити 2422,40 грн.
Як убачається з матеріалів справи при зверненні з позовом у даній справі позивачем надані докази сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн. Тобто, позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 3028,00 грн. без урахування коефіцієнту 0,8.
Суд здійснює розподіл судових витрат по сплаті судового збору, виходячи з розміру 2422,40 грн (необхідний розмір судового збору для звернення до суду у даному випадку).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (чинної на момент винесення рішення) судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю без урахування зменшення неустойки.
Враховуючи наведене, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40,00 грн.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРДКОМ» (Код ЄДРПОУ 45358873, місцезнаходження: 37511, вул. Польова, 11, с. Окіп, Лубенський район, Полтавська область) на користь Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська лікарня» Кропивницької міської ради» (Код ЄДРПОУ 05493846, місцезнаходження 25004, м. Кропивницький, вул. Салганні піски, 14) 51,25 грн. пені, 6144,00 грн. штрафу, а також витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн.
3. У іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ з набранням цим рішенням законної сили.
5. Рішення надіслати учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя Киричук О.А.