65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5435/24
Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,
секретар судового засідання Шпак І.А.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши зареєстровану 12.03.2025 за вх. № 2-337/25
заяву Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни
про надання розстрочки виконання рішення
у справі № 916/5435/24
за позовом: Компанії “Byrass Consultants Limited» (1660, Cyprus, Nicosia, Karpenisi str., 30, Код 541645442)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості,
встановив:
Гуримським О.В. як адвокатом Компанії “Byrass Consultants Limited» представлено позовну заяву до Господарського суду Одеської області про стягнення з Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни заборгованість за оренду приміщення у розмірі 56615 гривень 03 копійок, що еквівалентно 1361 долару 02 центам США, з урахуванням курсу долару НБУ, який станом на дату складання позову 06.12.2024 року становить 41,5975 грн. за 1 долар США; пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення за період з 01.09.2024 року по 06.12.2024 року у розмірі 3901 грн.
Обґрунтовуючи підстави звернення із позовом до господарського суду посилається на те, що 01.05.2023 між Компанією “Byrass Consultants Limited» та Фізичною особою-підприємцем Юсиповою Іриною Анатоліївною укладено договір оренди № 05/01, який в подальшому за взаємною згодою сторін розірвано. При цьому відповідач взяв на себе зобов'язання в строк до 30.09.2024 погасити заборгованість, яка виникла до моменту розірвання договору, у розмірі 1361,02 долара США.
Однак взяте на себе відповідачем зобов'язання залишилось не виконаним.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 13.12.2024 позовній заяві Компанії “Byrass Consultants Limited» присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 916/5435/24 та визначено суддю ОСОБА_1 для її подальшого розгляду.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.02.2025 заявлені Компанією “Byrass Consultants Limited» позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни 1361,02 долара США та 2422,40 грн витрат зі сплати судового збору (повне рішення складено 25 лютого 2025 року).
12 березня 2025 року до господарського суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни про надання розстрочки виконання рішення суду щомісячно до 31.12.2025 по 161,02 долару США.
Обґрунтовуючи підстави, які на переконання заявника, передбачають можливість розстрочення виконання судового рішення, посилається на приписи пункту 2 частини 4 статті 331 ГПК України в контексті утримання малолітньої доньки ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та батька похилого віку ( ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), стан якого потребує лікування та хірургічного втручання (відповідно значних фінансових витрат); лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 в контексті виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) після введення з 24.02.2022 воєнного стану.
Поряд із наведеним заявник зазначає про продовження підприємницької діяльності і за 2024 рік обсяг доходу склав близько 2,4 млн грн, що є гарантією погашення боргу за судовим рішенням.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 призначено розгляд заяви Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни в судовому засіданні на 1 квітня 2025 року.
18 березня 2025 року Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання судового рішення у справі.
19 березня 2025 року Компанією “Byrass Consultants Limited» представлено заяву, відповідно до якої просить відмовити у розстроченні виконання судового рішення, посилаючись на безпосереднє визнання Відповідачем наявності доходу сукупним розміром 2,4 млн грн, що свідчить про наявність можливості оплати наявну заборгованості до пред'явлення позову; договір оренди укладено у травні 2023 року, відтак недоречним є посилання на лист ТПП України від 28.02.2022; додатково посилається на відсутність підтвердження виконання судового рішення після спливу запропонованого строку розстрочення в контексті укладеної додаткової угоди, котрою Відповідачем погоджено строк оплати заборгованості - не пізніше 20 вересня 2024 року.
У призначене на 1.04.2025 судове засідання представники сторін не з'явились.
Відповідно до сформованої автоматизованою системою діловодства Господарського суду Одеської області довідки 17.03.2025 до електронного кабінету представника Компанії підсистемою “Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в автоматичному режимі доставлено ухвалу про призначення судового засідання на 01 квітня 2025 року.
Надіслана ФОП Юсиповій І.А. на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу копія ухвали від 17.03.2025 повернулась 27.03.2025 неврученою із відміткою поштової установи про відсутність адресата за вказаною адресою.
Приписами частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення є, зокрема день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В рішенні від 7.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своєму рішенні Європейський суд з прав людини, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (рішення Європейського суду прав людини у справі "Каракуця проти України").
Господарський суд враховує висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини від 3.04.2008 у справі “Пономарьов проти України», згідно із яким, сторони у розумні інтервали часу повинні вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.
Враховуючи викладене, сторони у справі вважається належним чином повідомленими про призначене на 1.04.2025 судове засідання.
1 квітня 2025 року в судовому засіданні судом проголошено скорочену (вступну та резолютивну частини) ухвалу.
Розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни про надання розстрочки виконання рішення у справі № 916/5435/24, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Вказані положення кореспондуються з частиною 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів».
Згідно із частинами 1 та 2 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Вказані положення кореспондують зі статтею 18 ГПК України.
Як передбачено статтею 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини на державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України"). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України"). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Савіцький проти України» від 26.07.2012 судом наголошено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (рішення від 07.06.2005 у справі “Фуклев проти України»).
Вирішуючи питання про відстрочку судового рішення, суд повинен врахувати, що за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою. Слід врахувати те, що існування заборгованості, підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, легітимні сподівання на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить майно цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі “Пономарьов проти України» від 3.04.2008), з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація потерпілій стороні за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як потерпілої сторони; чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі “Горнсбі проти Греції»; рішення у справі “Бурдов проти Росії», та рішення у справі “Ясюнієне проти Литви»).
Отже, запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення, при цьому винятковість обставин, які повинні бути встановлені судом щодо надання відстрочки виконання судового рішення, повинні бути підтверджені відповідними засобами доказування.
Відтак, особа, яка подала заяву про розстрочку або відстрочку виконання рішення, повинна довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі.
Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункту 1 статті 6 Конвенції.
Приписами статті 1 Закону України “Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 № 1404-VIII встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України “Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 по справі № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 по справі № 11-рп/2012).
Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм відстрочення виконання рішення за наявності певних умов.
Так, за приписами частини 1 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Відповідно до частини 3 та 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України № 5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.
Як роз'яснено у пунктах 7.2., 7.1.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.
При цьому при вирішенні заяви сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення судом враховується те, що задоволення вказаних заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (роз'яснення в частині 10 постанови Пленуму Верховного суду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).
Частиною 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).
Відповідно до статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. Отже, у будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи при виконання нею конкретних договірних зобов'язань.
Факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 та від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21).
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами у відповідності до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" шляхом видачі сертифіката.
При цьому судом враховується, що таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов'язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних. Відтак сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Як зазначалося вище, ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання.
Сама по собі збройна агресія проти України та воєнний стан, не можуть автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із нею обставин особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Аналогічний правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22.
Суд наголошує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, який розміщений на офіційному веб-сайті останньої та на який посилається Заявник, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. Зазначений лист не можна вважати сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", при цьому такий лист також не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (Відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини, натомість він адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, і його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні.
Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 не є безумовною підставою вважати, що форс-мажорні обставини настали для всіх без виключення суб'єктів. Кожен суб'єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.
Даний висновок повністю узгоджується зі сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 7.06.2023 у справі № 912/750/22 та від 7.06.2023 у справі № 906/540/22.
Відтак, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що Заявником не доведено наявність форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Статтею 15 ГПК України унормовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
У постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 921/434/21 зазначено, що принцип пропорційності - загальноправовий принцип, спрямований на забезпечення у правовому регулюванні розумного балансу приватних і публічних інтересів, відповідно до якого цілі обмежень прав мають бути істотними, а засоби їх досягнення обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються; дозволяє досягти розумного співвідношення між цілями державного впливу та засобами їх досягнення. Принцип пропорційності являє собою загальний, універсальний принцип права, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей.
Із представлених до заяви доказів вбачається, що Юсипова Ірина Анатоліївна є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , за посиланням Відповідача є її батьком, має певні захворювання.
Господарський суд зазначає, що до матеріалів справи представлено результати обстеження, котрі не надають можливості встановлення необхідного обсягу лікування, в т.ч. необхідного обсягу фінансових витрат.
Поряд із наведеним із представленої безпосередньо Фізичною особою-підприємцем Юсиповою Іриною Анатоліївною податкової декларації платника єдиного податку - ФОП вбачається впродовж податкового (звітного) періоду - 2024 року наявність доходу загальним обсягом 2395459,49 грн.
Розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.
Частиною 2 статті 218 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
В контексті наведеного, з огляду на представлені до матеріалів справи докази, господарський суд доходить до висновку про не доведення заявником наявності правових підстав для розстрочення виконання судового рішення, у той же час, враховує, що задекларований Відповідачем загальний обсяг отриманого впродовж 2024 року доходу у розмірі 2395459,49 грн, на котрий остання посилається як на гарантію виконання судового рішення, у пропорційному порівнянні із стягнутою сумою заборгованості - 1361,02 долара США, не свідчить про можливість врахування майнового стану Відповідача як визначену частиною 4 статті 331 ГПК України підставу.
Керуючись ст.ст.233,234,235,331 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви (зареєстрована 12.03.2025 за вх. № 2-337/25) Фізичної особи-підприємця Юсипової Ірини Анатоліївни про надання розстрочки виконання рішення у справі № 916/5435/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).
Повна ухвала складена 07 квітня 2025 р.
Суддя С.Ф. Гут