65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"27" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/268/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Фатєєвої Г.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 40121452, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)
до відповідача: Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" (код ЄДРПОУ 08680572, 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 2А)
про стягнення 5059661,80 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Світлана Музика
від відповідача: не з'явився
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" про стягнення 5059661,80 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині оплати заборгованості за спожитий природний газ.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.01.2025 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.
Ухвалою суду від 27.02.2025 відкладено підготовче засідання на 12.03.2025.
Ухвалою суду від 12.03.2025 закрито підготовче провадження у справі №916/268/25; призначено розгляд справи по суті у судовому засіданні на 27.03.2025.
26.03.2025 від відповідача надійшла заява, в якій останній зазначає, що наказом №2076/5 від 10.07.2024 року Міністерства юстиції України "Про припинення державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" шляхом ліквідації" прийнято рішення припинити шляхом ліквідації юридичну особу - державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" (код згідно ЄДРПОУ 08680572), розташоване за адресою: вул. Краснова, будинок 2а, місто Одеса, Одеська область, 65059.
В судове засідання 27.03.2025 з'явилася представник позивача, яка підтримала позов, просила суд задовольнити його у повному обсязі.
Згідно з ч. 1, 2 ст.161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Частиною 3 ст.161 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За приписами ч.1 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Водночас, відповідач відзив на позовну заяву не надав, в жодне судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
При цьому судом враховано, що ухвали господарського суду від 28.01.2025, 27.02.2025 та 12.03.2025 направлені та доставлені відповідачу до його Електронного кабінету.
Згідно з ч.ч.4 та 5 ст.6 ГПК України, Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 7 статті 6 ГПК України передбачено, що особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Згідно з ч.5 ст. 242 ГПК України, учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, в тому числі, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
За наведеного суд констатує, що судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи.
Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, а також приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом, не подав відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
В судовому засіданні 27.03.2025, на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Згідно п.26 ст.1 Закону України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.07.2017 №880, Товариству з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 40121452) видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" строком на три роки як переможця конкурсу.
Відповідно до пункту 19 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову від 24.12.2019 №3011 "Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ "Оператор ГТС України", на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 було внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 809 і від 9.12.2020 № 1236, з метою забезпечення своєчасного початку та сталого проходження опалювального періоду 2021/22 року, зокрема, доручено Акціонерному товариству "Магістральні газопроводи України", Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України", операторам газорозподільних систем:
- забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника "останньої надії" обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником;
- забезпечити безумовне відновлення газопостачання бюджетних установ (у значенні Бюджетного кодексу України), закладів охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладів охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо);
- забезпечити внесення операторами газорозподільних систем до інформаційної платформи оператора газотранспортної системи інформації щодо всіх захищених споживачів, приєднаних до газорозподільної системи, із зазначенням відповідної категорії, до якої належить такий споживач: побутові споживачі; бюджетні установи (в значенні Бюджетного кодексу України); заклади охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та заклади охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо); виробники теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій за умови, що виробництво теплової енергії для потреб таких споживачів або підприємств, установ, організацій здійснюється за допомогою об'єктів, не пристосованих до зміни палива.
У зв'язку із відсутністю постачання відповідачу природного газу іншим постачальником, оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем обсяги природного газу, спожиті відповідачем з 05.11.2021 по 20.01.2022, автоматично було включено до портфеля постачальника "останньої надії" - позивача, таким чином, спожитий відповідачем у спірному періоді природний газ віднесено до обсягів, поставлених позивачем.
На підставі даних Оператора ГТС щодо обсягів споживання відповідачем природного газу у спірному періоді, з урахуванням тарифів, які розміщені на сайті позивача та враховуючи обмеження ціни, що визначені постановою КМУ від 25.10.2021 №1102, позивачем були сформовані відповідні рахунки для їх оплати відповідачем, а саме:
- рахунок на оплату № 30416 від 10.12.2021 на суму 4361178,18 грн., з урахуванням вартості послуги з транспортування природного газу (за розрахунковий період 1-30 листопада 2021 року);
- рахунок на оплату № 2642 від 12.01.2022 на суму 10156290,23 грн., з урахуванням вартості послуги з транспортування природного газу (за розрахунковий період 1-31 грудня 2021 року), а також відображено загальний борг до сплати відповідачу у сумі 14515873,29 грн.;
- рахунок на оплату № 6498 від 11.02.2022 на суму 4113496,72 грн., з урахуванням вартості послуги з транспортування природного газу (за розрахунковий період 1-31 січня 2022 року), а також відображено загальний борг до сплати відповідачу у сумі 18678369,35 грн.;
Ці рахунки були направлені відповідачу засобами поштового зв'язку 15.12.2021, 17.01.2022 та 14.02.2022 відповідно.
В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі природного газу, а саме:
- від 30.11.2021 №21327, в якому відповідач прийняв природний газ на підставі договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у листопаді 2021 року в обсязі 107,06100 тис. м. куб. на загальну суму 4361178,18 грн.;
- від 31.12.2021 №32003, в якому відповідач прийняв природний газ на підставі договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у грудні 2021 року в обсязі 187,11200 тис. м. куб. на загальну суму 10156290,23 грн.;
- від 31.01.2022 №2092, в якому відповідач прийняв природний газ на підставі договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" у січні 2022 року в обсязі 119,75900 тис. м. куб. на загальну суму 4936196,06 грн.
Відповідачем заборгованість за поставлений газ була сплачена частково в сумі 737000,00 грн., у зв'язку з чим постачальник звернувся до суду з позовом про стягнення із ДП "Підприємство ДКВС України (№14)" основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат за період прострочення з 01.01.2022 по 30.11.2022.
Господарський суд Одеської області рішенням від 03.08.2023 у справі №916/1849/23, яке набрало законної сили 29.08.2023, стягнув з ДП "Підприємство ДКВС України (№14)" на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз України" 18678369,35 грн. основного боргу, 463771, 46 грн. 3% річних, 4464687, 51 грн. інфляційних втрат.
Як зазначає позивач, ДП "Підприємство ДКВС України (№14)" свої зобов'язання, що виникли на підставі Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", підтверджені рішенням Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 у справі № 916/1849/23, не виконало, що і зумовило звернення до суду із даним позовом.
Предметом позову у даній справі (№916/268/25) є стягнення інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих відповідачу за прострочення виконання того ж основного зобов'язання за договором, що і у справі № 916/1849/23, але за інший період, а саме з 01.12.2022 по 24.12.2024, який не був предметом розгляду у справі № 916/1849/23.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Положеннями п.1 ч.2 ст.11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч.1 ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч. 1, 7 ст.193 ГК України.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Стаття 625 ЦК України не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність рішення суду про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строку розрахунків.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу на те, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3% річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
У постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила про те, що, визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування.
Так, судом встановлено, що відповідач, в порушення вищевказаних норм законодавства та умов Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 №2501, вартість спожитого природного газу на користь позивача не сплатив, рішення Господарського суду Одеської області від 03.08.2023 у справі №916/1849/23 не виконав.
Отже, з огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов'язання зі сплати коштів, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що, виходячи з загальної суми простроченого грошового зобов'язання, 3% річних становлять - 1157576,49 грн., а інфляційні втрати - 3902085,31 грн.
Суд перевірив розрахунки позивача та зазначає, що розрахунок 3% річних є арифметично вірним.
При цьому суд звертає увагу, що при розрахунку збитків від інфляції позивачем допущено арифметичну помилку, за розрахунком суду належною сумою в цій частині є - 4042990,30 грн. Разом з тим, оскільки суд не має права виходити за межі позовних вимог, вимоги про стягнення з відповідача збитків від інфляції підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі - 3902085,31 грн.
Водночас суд зауважує, що відповідачем розрахунки позивача не спростовані.
26.03.2025 від відповідача надійшла заява, в якій останній зазначає, що наказом №2076/5 від 10.07.2024 року Міністерства юстиції України "Про припинення державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" шляхом ліквідації" прийнято рішення припинити шляхом ліквідації юридичну особу - державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" (код згідно ЄДРПОУ 08680572), розташоване за адресою: вул. Краснова, будинок 2а, місто Одеса, Одеська область, 65059. Утворено комісію з припинення державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" шляхом ліквідації. На підставі вказаного наказу було повідомлено орган, що здійснює державну реєстрацію про початок процедури ліквідації Також, 06.08.2024 року було опубліковано оголошення в газеті "Урядовий кур'єр" про припинення державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)". Наразі на балансі державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" відсутнє будь-яке нерухоме майно.
З метою встановлення актуального стану юридичної особи-відповідача на дату ухвалення рішення у даній справі, судом було вчинено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно відповіді №1236204 від 27.03.2025, станом на 27.03.2025 в ЄДР містяться відомості, що ДП "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" (код згідно ЄДРПОУ 08680572) перебуває в стані припинення.
За приписами ст.104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Статтею 105 ЦК України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Згідно з ч.3 ст.110 ЦК України, якщо вартість майна юридичної особи є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, юридична особа здійснює всі необхідні дії, встановлені законом. З положень статей 111, 112 ЦК України вбачається, що наявність та розмір кредиторської заборгованості товариства встановлюється, виходячи із пред'явлених кредиторами грошових вимог до такого товариства.
Зокрема, ч.8 ст.111 ЦК України передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред'явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду.
Частиною 3 ст. 112 ЦК України передбачено, що у разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії.
За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.
В матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до ліквідаційної комісії із заявою про визнання грошових вимог до боржника (відповідача).
Водночас, згідно ч.ч.1, 2 ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При цьому суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №905/451/22, в якій, зокрема, зазначено, що перед Верховним Судом у цій справі постало питання - чи відповідає належному способу захисту прав кредитора юридичної особи, яка перебуває в стані припинення (після прийняття засновниками (учасниками) рішення про ліквідацію юридичної особи), позов про стягнення суми грошових коштів, та чи підлягає в такому разі рішення суду про задоволення відповідного позову примусовому виконанню державною виконавчою службою або приватним виконавцем.
З цього приводу Верховний Суд зазначив таке:
63. Отже, позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 ЦК України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Отже, кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
В даному випадку позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права, який відповідає тим, що передбачені законодавством, та забезпечить відновлення порушеного права позивача.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями статті 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно і документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Так, з відповідача слід стягнути на користь позивача 1157576,49 грн. 3% річних, 3902085,31 грн. інфляційних втрат.
Приймаючи до уваги задоволення судом позовних вимог у повному обсязі, судовий збір, в порядку ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№14)" (код ЄДРПОУ 08680572, 65059, м. Одеса, вул. Краснова, буд. 2А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 40121452, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) - 1157576 (один мільйон сто п'ятдесят сім тисяч п'ятсот сімдесят шість) грн. 49 коп. 3% річних, 3902085 (три мільйони дев'ятсот дві тисячі вісідесят п'ять) грн. 31 коп. інфляційних втрат, 60715 (шістдесят тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 95 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Суддя М.Б. Сулімовська
Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.
Повне рішення складено і підписано 07 квітня 2025 р.