Справа № 199/2443/24
(2/199/517/25)
Іменем України
18 березня 2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючого - судді Богун О.О.,
при секретареві Дубовик А.П.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності, -
Позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що є власником 4/5 домоволодіння АДРЕСА_1 . 1/5 домоволодіння належить Відповідачу. Зазначене домоволодіння складається з: житлового будинку літ.А-1, загальною площею 80,8 кв.м. житловою площею 43,2 кв.м., літ. а, a1 - ганку, літ. Б - літної кухні, літ. В- сараю, літ. Д- вбиральні, літ. Е - душу, літ. И - навісу, №№ 1-10 - огорожі, споруди, 1- замощення. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,0733 га, кадастровий номер 1210100000:01:458:0019, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Позивач неодноразово звертався до матері з пропозицією добровільно, шляхом укладання договору, припинити право власності на частку у домоволодінні з наступною передачею її Позивачу, однак на дану пропозицію Відповідач не реагувала. Починаючи з 2013 року Відповідач постійно проживає у рф зі своїм чоловіком та у вказаному домоволодінні фактично не проживає, витрат по утриманню домоволодіння не несе, комунальні послуги не сплачує, особисті речі у домоволодінні не зберігає, жодного майнового інтересу до свого майна не проявляє, не ставить питання про її вселення, визначення порядку користування, не брала участі у витратах на управління, утримання та його збереження, а тому реєстрація за нею права власності на частину цього домоволодіння створює Позивачу певні труднощі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні цим майном.
Так, частка Відповідача є незначною та не може бути виділена в натурі, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1169/02-24 від 14.02.2024 року.
Зважаючи на вищевикладене, Позивач вважає за доцільне припинити право Відповідача на частку у цьому майні шляхом сплати їй грошової компенсації за належну їй 1/5 частку у розмірі 77 773,00 грн. Розмір компенсації визначався виходячи зі вартості 1/5 частки згідно звіту про оцінку №12Д/24 від 12.04.2024 року.
Припинення права Відповідача на цю частку не завдасть істотної шкоди, оскільки з 2013 року відповідач в житловому будинку не проживає, натомість постійно проживає у іншій країні, одружена та має іншу сім'ю, а тому забезпечена житлом у рф.
Ухвалою судді Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська Богун О.О. від 19 вересня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження у підготовче засідання.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України - інформацію та документальні підтвердження про всі пункти перетину державного кордону України ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з зазначенням усіх дат виїзду з території України та в'їзду на територію України; -витребувано з Комунального підприємства «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради інформацію та документальні підтвердження про розмір часток усіх співвласників в праві спільної часткової власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ..
04 лютого 2025 року Комунальне підприємство «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради на виконання ухвали суду від 28 жовтня 2024 р. надала до суду інформацію, що станом на 31.12.2012, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_1 містяться відомості про право власності на: 1/5ч. - гр.. ОСОБА_5 , 1/5ч. - гр.. ОСОБА_6 , 1/5ч. - гр. ОСОБА_1 , 1/5ч. - гр. ОСОБА_7 на підставі договору мін від 26.07.1995р., посвідченого Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстром №4-1925, зареєстроване в КП «ДМБТІ'ДОР та записано в реєстрову книгу № 503 за реєстровим № 127; 1/5ч. - гр.. ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 24.04.2009р., виданого Четвертою дніпропетровською нотаріальною конторою за реєстром №3-1076, зареєстровано КП «ДМБТІ» ДОР в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним № 26226190.
13 лютого 2025 року відповідачка ОСОБА_2 подала заяву про визнання позовних вимог. Зазначила, що згодна на припинення її права власності на 1/5 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з отриманням грошової компенсації у розмірі 77 773,00 грн.
18 березня 2025 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.
У судове засідання позивач та його представник не з'явилися, представник позивача через канцелярію суду надав заяву про проведення судового засідання у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити
Відповідачка у судове засідання не з'явилась, про причини неявки не повідомила, про день, час та місце слухання справи повідомлялась належним чином.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено ОСОБА_1 перебуває власником 4/5 домоволодіння АДРЕСА_1 . 1/5 домоволодіння належить Відповідачу. Зазначене домоволодіння складається з: житлового будинку літ.А-1, загальною площею 80,8 кв.м. житловою площею 43,2 кв.м., літ. а, al - ганку, літ. Б. - літної кухні, літ. В- сараю, літ. Д- вбиральні, літ. Е - душу, літ. И - навісу, №№o 1-10 - огорожі, споруди, 1- замощення. Домоволодіння розташоване на земельній ділянці, площею 0,0733 га, кадастровий номер 1210100000:01:458:0019, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, відповідно до договору дарування від 20 лютого 2020 року зареєстрованого в реєстрі за №225 відповідно до якого ОСОБА_8 передала ОСОБА_1 2/5 частку домолодіння, договору дарування від 07.05.2024 року зареєстрованого в реєстрі за № 15525 відповідно до якого ОСОБА_9 передала в дар ОСОБА_1 1/5 частку домолодіння.
Позивач неодноразово звертався до матері з пропозицією добровільно, шляхом укладання договору, припинити право власності на частку у домоволодінні з наступною передачею її синові (Позивачу), однак на дану пропозицію Відповідач не реагувала. Починаючи з 2013 року Відповідач постійно проживає у рф зі своїм чоловіком та у вказаному домоволодінні фактично не проживає, витрат по утриманню домоволодіння не несе, комунальні послуги не сплачує, особисті речі у домоволодінні не зберігає, жодного майнового інтересу до свого майна не проявляє, не ставить питання про її вселення, визначення порядку користування, не брала участі у витратах на управління, утримання та його збереження, а тому реєстрація за нею права власності на частину цього домоволодіння створює Позивачу певні труднощі у вільному володінні, користуванні та розпорядженні цим майном.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1169/02-24 від 14.02.2024 визначено, що відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити в натурі 1/5 частку, з об'єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - не можливо. Так як виділити в натурі однокімнатну ізольовану квартиру, яка складає 1/5 частину житлового будинку АДРЕСА_1 - не можливо, то варіанти виділу в натурі 1/5 частки, експертом не розроблялися. (а.с. 13 на звороті - 21).
Зважаючи на вищевикладене, Позивач вважає за доцільне припинити право Відповідача на частку у цьому майні шляхом сплати їй грошової компенсації за належну їй 1/5 частку у розмірі 77 773,00 грн. (сімдесят сім тисяч сімсот сімдесят три гривні 00 коп.).
Розмір компенсації визначався виходячи зі вартості 1/5 частки згідно звіту про оцінку №12Д/24 від 12.04.2024 року (а.с. 84 на звороті - 113).
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень ст. ст.317, 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Стаття 321ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою у праві власності на спільне майно вцілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Що стосується існуючої в співвласника правомочності розпорядження спільним майном, то вони передбачені ст. ст. 364,365, 367 ЦК України, як способи реалізації цієї правомочності, при здійсненні якої передбачена ч. 4ст.358 ЦК України умова не є обов'язковою.
Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників передбачено у статті 365 ЦК України, якою визначено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частини другої статті 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
Верховний Суд України у постанові від 15.05.2013 по справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
В постанові від 02.07.2014 по справі № 6-68цс14 Верховний Суд України роз'яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 (провадження № 12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».
Судом встановлено, що відповідачка подала заяву про визнання позовних вимог та згодна на припинення її права власності на 1/5 частку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з отриманням грошової компенсації у розмірі 77 773,00 грн.
У відповідності до звіту про оцінку №12Д/24 від 12.04.2024 року вартість 1/5 частки домоволодіння становить 77 773,00 грн.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи №1169/02-24 від 14.02.2024 визначено, що відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва виділити в натурі 1/5 частку, з об'єкта нерухомого майна - житлового будинку АДРЕСА_1 - не можливо.
Співвласникам належать право володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної часткової власності. Зазначені правомочності співвласники об'єкта права спільної часткової власності відповідно до частини першої статті 358 ЦК України повинні здійснювати за взаємною згодою.
Співвласнику надається право самостійно розпоряджатися своєю часткою у спільній частковій власності. Однією з правових форм такого розпорядження є право співвласника на виділ у натурі частки із спільного майна.
Відповідно до частини другої статті 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Тлумачення частини третьої статті 358 ЦК України свідчить, що право співвласника на компенсацію може виникати як в разі повної неможливості задоволення вимог співвласника на одержання у користування частини спільного майна, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності (наприклад, частка співвласника в спільній частковій власності є незначною і надання йому її у володіння та користування неможливо), так і в тому випадку, якщо співвласнику надається у володіння і користування частина майна, яка є меншою за його частку в праві спільної часткової власності.
Випадки, коли співвласник майна у порядку поділу спільного, часткового майна бажає отримати за належну йому частку в спільному майні, шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно, врегульовані статтею 364 ЦК України.
У постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року в справі № 6-2925цс15 зроблено висновок, що з врахуванням закріплених в пункті 6 статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін, при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди мають встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Відповідно до правового висновку сформульованого у постанові від 13.01.2016 р. Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі №2925цс15, коли сам співвласник має намір відмовитися від своєї частки у майні, застосуванню підлягає саме ст. 364, а не 365 Цивільного кодексу. Такої ж позиції дотримано у рішенні Європейського суду Справа "Андрій Руденко проти України" від 21.03.2011 року, де зазначається, що співвласник майна може позбутися належної йому частки у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості своєї частки на підставі ст. 364 Цивільного кодексу України. Стаття 364 стосується ситуації, коли співвласник бажає виділення частки зі спільної власності та не проти одержання компенсації за свою частку в спільному майні. Вказані норми (статті 364 і 365 ЦК України) є різними за своєю правовою природою і кожна з них є окремою підставою для пред'явлення позову, оскільки перша передбачає право власника, який виділяється, на частку зі спільного майна, а друга - можливість за позовом інших співвласників припинити право особи на частку у спільному майні. При цьому грошова або інша майнова компенсація відповідно до ст. 364 ЦК України може бути виплачена співвласнику, який виділяється, лише за його згодою.
Так, встановлено, що відповідачка згодна на припинення її права власності на 1/5 частку домоволодіння при виплаті їй встановленої суми грошової компенсації.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для задоволення позову, шляхом припинення спільної часткової власності ОСОБА_10 на 1/5 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві спільної часткової власності та ОСОБА_1 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації вартості 1/5 частини зазначеного домоволодіння в розмірі - 77 773,00 грн.
Судові витрати у виді судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку передбаченому ст..141 ЦПК.
Керуючись ст..ст. 6, 12, 13, 81, 137,141,263 265, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності, - задовольнити.
Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/5 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить їй на праві спільної часткової власності та ОСОБА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/5 частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
Сплатити ОСОБА_2 які були внесені ОСОБА_1 , на депозитний рахунок Держказначейської служби України у м. Києві, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, що перебуває у спільній частковій власності, виплату грошової компенсації, визнання права власності, відповідно до квитанції від 21 травня 2024 року.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору 2545,00 грн. та 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 )
Суддя О.О.Богун
18.03.2025