ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.04.2025Справа № 910/127/25
Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича
до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення 73 743,34 грн
Представники сторін: не викликалися.
У січні 2025 року Фізична особа-підприємець Киян Валерій Володимирович (далі - Підприємець) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - Товариство) 73 743,34 грн, з яких: 45314,04 грн - основний борг, 6 842,42 грн - інфляційні втрати, 2 636,92 грн - 3% річних, 18949,96 грн - пеня, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу №06008/12851/42/22-МТР від 20.10.2022 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати вартості поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2025 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
14.01.2025 через систему "Електронний суд" Підприємець подав заяву про усунення недоліків його позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/127/25 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.
06.02.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало відзив, в якому визнало суду основного боргу, однак просило відмовити у задоволенні позову в частинні стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Заперечуючи проти позову у вказаній частині, відповідач вказав, що прострочення виконання зобов'язання відбулося внаслідок об'єктивних причин, а не умисного ухилення від сплати. При цьому, Товариство зауважило, що матеріали справи не містять доказів понесення реальних фінансових втрат внаслідок дій відповідача, а заявлені до стягнення суми штрафної санкції та компенсаційних виплат є надмірними та такими, що не відповідають принципу співмірності відповідальності. Крім цього, відповідач просив зменшити розмір заявлених санкцій до обґрунтованого рівня.
Також відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву.
Відповідно до статті 119 ГПК суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.
Отже, суд звертає увагу сторін на те, що за змістом статті 119 ГПК України поновлено може бути лише строк, який встановлено законом, тоді як встановлений судом строк продовжується судом, який встановив такий строк, і заява про його продовження може бути подана особою лише до закінчення такого строку.
Враховуючи вищевикладене, клопотання відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву не підлягає задоволенню.
Однак з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, забезпечення рівності прав та обов'язків усіх учасників процесу, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 13, 14, 15 ГПК України, керуючись приписами частини 2 статті 119 ГПК України, суд дійшов висновку про необхідність продовження за власною ініціативою строку на подачу відзиву до 06.02.2025.
10.02.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстрована судом 10.02.2025) Підприємець подав відповідь відзив, в якій не погодився із запереченнями Товариства з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.
Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
Приймаючи до уваги зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Підприємця частково обґрунтованими.
20.10.2022 між Підприємцем (далі за текстом договору - Продавець) та Товариством (далі за текстом договору - Покупець) було укладено договір №06008/12851/42/22-МТР, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого У порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати продукцію (далі - Товар) у власність Покупця, а Покупець - прийняти Товар та сплатити за нього відповідну грошову суму. Асортимент, кількість, якість, вартість ти інші характеристики Товару, визначені в Додатку 1 до цього Договору, які є невід'ємною частиною цього договору.
Ціни Товару встановлюються в національній валюті та вказуються у Додатку 1 до цього договору. Загальна вартість Товару та цим договорам складається із сукупної вартості Товару згідно з Додатком (пункт 3.1. Договору).
Оплата вартості Товару здійснюється па умовах, визначених у Додатку 1, після отримання Покупцем примірника, належним чином підписаного Сторонами оригіналу цього правочину (пункт 3.2. Договору).
Усі суми, що підлягають сплаті із цим договором, сплачуються в безготівковій формі на рахунки, що зазначені в цьому правочині (пункт 3.3. Договору).
Згідно з пунктом 5.1. Договору Продавець зобов'язується передати Покупцю Товар у строк та на умовах, визначених цим договором та відповідним Додатком 1 до цього правочину.
Відповідно до пункту 5.2. Договору Товар приймається по кількості, якості, комплектності, цілісності тари/упаковки, відповідності маркування та згідно зі специфікацією, що міститься у відповідному Додатку 1 до нього договору.
За умовами пункту 5.3. Договору датою постачання Товару вважається дата передачі його Покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплексності та якості, якщо інше не встановлено Додатком 1 до Договору та/aбo додатковими угодами. Факт передачі Товару підтверджується підписаною Сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним Актом приймання-передачі Товару. Право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця з дати підписання Покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі Товару.
Сторони домовились, що цей договір набуває чинності з дати його підписання Сторонами і діє протягом одного року, але у будь-якому разі, - до повного виконання взаємних зобов'язань Сторонами (пункт 11.1. Договору).
За умовами Додатку №1 до Договору Сторонами узгоджено поставку товару: Редуктор 131-2302010 (код УКТ ЗЕД: 8708999798, код згідно ДК-021-2015: Б080204000136АD), у кількості 3 штуки, на загальну суму 45 314,04 грн (разом із ПДВ).
Умовами вказаного додатку також узгоджено порядок оплати товару: 35% - попередня оплата, решта вартості товару - по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Підприємцем було поставлено Товариству обумовлений Договором товар у кількості 3 шт. на загальну суму 45 314,04 грн (разом із ПДВ), що підтверджується видатковою накладною №23/12-03 від 23.12.2022, яка була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою Підприємця без жодних претензій та/або зауважень.
Факт поставки вищезазначеного товару також визнається Товариством у своєму відзиві.
Жодних доказів оплати поставленого товару матеріали справи не містять.
У зв'язку з несплатою вартості поставленого товару за договором купівлі-продажу №06008/12851/42/22-МТР від 20.10.2022, Підприємець звернувся з даним позовом до суду.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідності до статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору №06008/12851/42/22-МТР від 20.10.2022, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Аналогічні положення містяться також і в статті 265 ГК України.
Отже, укладення Підприємцем та Товариством договору №06008/12851/42/22-МТР від 20.10.2022 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
За умовами пункту 5.3. Договору датою постачання Товару вважається дата передачі його Покупцю у місці призначення без зауважень по кількості, комплексності та якості, якщо інше не встановлено Додатком 1 до Договору та/aбo додатковими угодами. Факт передачі Товару підтверджується підписаною Сторонами без зауважень видатковою накладною та/або відповідним Актом приймання-передачі Товару. Право власності на Товар переходить від Продавця до Покупця з дати підписання Покупцем без зауважень видаткової накладної та/або акту приймання-передачі Товару.
Поставка Товару у кількості 3 шт. на загальну суму 45 314,04 грн (разом із ПДВ) підтверджується видатковою накладною №23/12-03 від 23.12.2022, яка була підписана уповноваженими представниками сторін та скріплений печаткою Підприємця без жодних претензій та/або зауважень.
Таким чином, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором в частині поставки Товару.
Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частиною 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За умовами пункту 3.2. Договору оплата вартості Товару здійснюється па умовах, визначених у Додатку 1, після отримання Покупцем примірника, належним чином підписаного Сторонами оригіналу цього правочину.
Згідно положень Додатку 1 до Договору узгоджено порядок оплати товару: 35% - попередня оплата, решта вартості товару - по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Оскільки передання товару підтверджується вищезазначеною видатковою накладною, суд дійшов висновку про настання строку оплати поставленого товару.
Однак жодних доказів оплати матеріали справи не містять та не були надані відповідачем.
При цьому, судом також враховано, що наявність заборгованості у вищезазначеному розмірі також визнається Товариством, що у відповідності до частини 1 статті 75 ГПК України не підлягають доказуванню.
Таким чином, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №06008/12851/42/22-МТР від 20.10.2022 щодо оплати вартості поставленого товару у розмірі 45 314,04 грн, строк оплати якого настав, суд дійшов висновку про наявність у відповідача основної суми заборгованості у вищезазначеному розмірі.
Також у зв'язку із несвоєчасною оплатою, позивачем заявлено до стягнення 6 842,42 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.02.2023 по 30.11.2024 на суму заборгованості у розмірі 45 314,04 грн, а також 2 636,92 грн 3% річних, нарахованих за період з 22.01.2023 по 30.12.2024 на суму заборгованості у розмірі 45 314,04 грн.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передумовою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є несвоєчасне виконання боржником грошового зобов'язання (частина друга статті 625 ЦК України), внаслідок чого у боржника виникає обов'язок сплатити кредитору, зокрема, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання.
Таким чином, зобов'язання зі сплати як 3% річних, як і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.0.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі №711/4010/13, від 23.06.2020 у справі №536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі №712/8916/17, від 22.09.2020 у справі №918/631/19, від 09.11.2021 у справі №320/5115/17).
Перевіривши розрахунок 3%, суд вважає його необґрунтованим у частині визначення початку періоду нарахування.
Як було раніше встановлено судом, оплата решти вартості товару здійснюється по факту поставки протягом 30 календарних днів.
Зі змісту видаткової накладної №23/12-03 від 23.12.2022 вбачається, що товар було передано Товариству 27.12.2022, що підтверджується проставлення відповідної дати під підписом уповноваженої особи відповідача.
Таким чином, останнім днем оплати вартості товару вважається 26.01.2023, відтак 27.01.2023 - перший день порушення грошового зобов'язання щодо оплати товару.
За розрахунком суду, обґрунтований розмір 3% річних становить 2 618,29 грн, нарахованих за період з 27.01.2023 по 30.12.2024 на суму заборгованості у розмірі 45 314,04 грн.
У той же час, оскільки заявлені до стягнення інфляційні втрати у розмірі 6 842,42 грн не перевищують розраховані судом суми, а тому у відповідності до статті 14 та частини 2 статті 237 ГПК України позов в цій частині підлягає задоволенню в межах заявленої суми.
Крім цього, у зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого товару, Підприємцем заявлено до стягнення 18 949,96 грн пені, нарахованої за період з 22.01.2023 по 30.06.2023 на загальну заборгованість у розмірі 45 314,04 грн.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов'язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня.
Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Із системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 вказала, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Зі змісту розрахунку вказаної штрафної санкції вбачається, що пеня нараховано у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.
Однак судом встановлено, що ані умовами Договору, ані приписами чинного законодавства не встановлено розміру пені за порушення Покупцем виконання грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару у спірних правовідносинах.
Крім цього, Підприємцем неправомірно нараховано пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, оскільки Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлює розмір пені, а лише обмежує її максимальний розмір (стаття 3 вказаного Закону).
Таким чином, вимога позивача про стягнення пені у розмірі 18 949,96 грн є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
У зв'язку з відмовою у стягненні пені, клопотання позивача про зменшення розміру цієї штрафної санкції судом не розглядається.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, позов Підприємця підлягає частковому задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно з частиною 2 статті 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір у розмірі 2 249,12 грн (54774,75 грн х 3028,00 грн / 73743,34 грн) підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Також, у своєму позові Підприємець просив суд стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн, а також 5% від грошової суми стягнутої за рішенням суду в цій справі ("гонорар успіху").
У відзиві Товариство вказувало на те, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною з ціною позову, складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт (наданих послуг), а також не відповідатиме критеріям розумності, необхідності та справедливості.
У відповідності до статті 1312 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статтею 16 ГПК України.
Статтею 123 ГПК України унормовано, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до частин 1-3 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
На підтвердження вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу Підприємцем було додано копії: договір про надання правової допомоги від 02.12.2024, Розрахунку вартості правової допомоги від 02.12.2024 (додаток №1 до вказаного договору), акта виконаних робіт (наданих послуг) від 15.12.2024 (додаток №2 до вказаного договору); квитанцію до прибуткового касового ордера №02/12.24 від 15.12.2024 на суму 20 000,00 грн, ордера серії АХ №1229192 від 02.12.2024 на ім'я адвоката Левкова Віталія Миколайовича, а також свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №547 від 06.01.1995.
За змістом частини 3 статті 237 ЦК України однією з підстав виникнення представництва є договір.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Таким чином, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката залежно від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
За умовами пунктів 1, 3 укладеного 02.12.2024 між адвокатом Левковим Віталієм Миколайовичем (далі за текстом договору - Адвокат) та Підприємцем (далі за текстом договору - Підприємець) договору Підприємець доручає, а Адвокат приймає на себе обов'язки, пов'язані з наданням правової допомоги з усіма правами наданими позивачу в Господарському суді міста Києва щодо спору про стягнення з Підприємця заборгованості за договором №06008/12851/42/2-МТР.
Розмір, порядок обчислення і внесення винагороди визначається за домовленістю сторін (пункт 5 вказаного договору).
Згідно з Розрахунком вартості правової допомоги від 02.12.2024 (додаток №1 до вказаного договору) вартість правничої допомоги визначена у розмірі 20 000,00 грн.
15.12.2024 між Підприємцем та Адвокатом було підписано та скріплено печатками акт виконаних робіт (наданих послуг), зі змісту якого вбачається, по даній судовій справі Адвокатом було надано, а Підприємцем - прийнято послуги на загальну суму 20 000,00 грн.
Підписавши та скріпивши печатками вказаний акт, Підприємець засвідчив відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданих послуг.
Отже, вищевказаними доказами та наявними матеріалами справи підтверджується надання Адвокатом позивачу послуг з професійної правничої допомоги у погодженому між ними розмірі 20 000,00 грн.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).
Відповідна правова позиція викладена у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18, а також у додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2020 у справі №914/633/18, які в силу частини 4 статті 236 ГПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Разом із цим, вищезазначена сума коштів була сплачена підприємцем на користь Адвоката, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №02/12.24 від 09.10.2024.
Згідно з частиною 4 статті 129 ГПК України, у зв'язку з частковим задоволенням позову, витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 14 855,51 грн (54774,75 грн х 20 000,00 грн / 73 743,34 грн).
У пунктах 119, 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи".
Висновки, аналогічні відображеним вище, також викладені в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 №910/1964/21.
З огляду на викладене, враховуючи складність справи, розумну необхідність витрат для даної справи у суді, зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг та часткове задоволення позовних вимог, на переконання суду, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн, у зв'язку з чим заява позивача про компенсацію витрат на правову допомогу підлягає частковому задоволенню.
Також Підприємець просив стягнути з відповідача "гонорар успіху" в розмірі 5% від обґрунтованої суми, присудженої за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).
Враховуючи зазначене, оскільки договором про надання правової допомоги від 02.12.2024 не передбачено сплати позивачем на користь адвоката "гонорару успіху", суд не вбачає підстав для покладення на відповідача вказаних додаткових витрат.
При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі №911/2737/17).
Таким чином, згідно з приписами частини 4 статті 129 ГПК України витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 123, 126, 129, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Фізичної особи-підприємця Кияна Валерія Володимировича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 45 314 (сорок п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 04 коп. основного боргу, 2 618 (дві тисячі шістсот вісімнадцять) грн 29 коп. 3% річних, 6 842 (шість тисяч вісімсот сорок дві) грн 42 коп. інфляційних втрат та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5; ідентифікаційний код 00135390) на користь Державного бюджету України 2 249 (дві тисячі двісті сорок дев'ять) грн 12 коп. судового збору.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяСергій МУДРИЙ