ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.03.2025Справа № 910/1018/24
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Етрекс»
до Київської міської ради
за участю третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича
про визнання незаконним та скасування рішення
Суддя Карабань Я.А.
Секретар судових засідань Севериненко К.Р.
Представники учасників справи:
від позивача: Лазоренко Ю.О.;
від відповідача: Перепелицін К.М.;
від третьої особи: не з'явився;
У січні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Етрекс» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Київської міської ради (надалі - відповідач) про:
- визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, укладеного між відповідачем та позивачем;
- скасування рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича індексний номер рішення: 67598798 від 15.05.2023 15:32:34, прийнятого на виконання рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, укладеного між відповідачем та позивачем.
Позовні вимоги, з посиланням на ст.1, 31, 32 Закону України «Про оренду землі», ст.6, 11, 509, 626, 627, 651 Цивільного кодексу України, ст.188, 291 Господарського кодексу України, обґрунтовані тим, що оспорюваним рішенням відповідач в односторонньому порядку розірвав укладений із позивачем договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 та вчинив дії щодо державної реєстрації припинення права оренди позивача, яке виникало в останнього на підставі цього договору оренди. Підставою розірвання вказаного договору оренди відповідач зазначив пп. 8.4 п. 8 договору оренди. Однак позивач вважає, що ним не було порушено умови цього пункту, а отже, у відповідача не було законних підстав для односторонньої відмови від зазначеного договору оренди.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024, позов задоволено.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.11.2024 рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 у справі №910/1018/24 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
21.11.2024 матеріали справи №910/1018/24 надійшли до Господарського суду міста Києва та 22.11.2024 за результатом автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 прийнято справу №910/1018/24 до свого провадження та призначено підготовче засідання на 14.01.2025.
11.12.2024 від представника позивача надійшли пояснення.
16.12.2024 від представника відповідача надійшли додаткові пояснення, разом із клопотанням про поновлення строку на їх подання.
У підготовче засідання 14.01.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, протокольною ухвалою, з урахуванням думки представника позивача, поновив відповідачу строк на подання додаткових пояснень та долучив подані 16.12.2024 додаткові пояснення відповідача до матеріалів справи. Також суд протокольною ухвалою, в порядку ст.74 ГПК України витребував у Головного управління державної податкової служби у м. Києві, Міністерства культури та стратегічних комунікацій України, Українського державного інституту культурної спадщини та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради інформацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 відкладено підготовче засідання в справі на 11.02.2025.
29.01.2025 та 30.01.2025 від Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради, на виконання вимог ухвали суду, надійшла інформація.
04.02.2025 від Головного управління державної податкової служби у м. Києві, на виконання вимог ухвали суду, надійшла інформація.
У підготовче засідання 11.02.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд, протокольною ухвалою, в порядку ст.74 ГПК України повторно витребував у Міністерства культури та стратегічних комунікацій України і Українського державного інституту культурної спадщини інформацію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2025 відкладено підготовче засідання на 11.03.2025.
25.02.2025 та 04.03.2025 від Українського державного інституту культурної спадщини, на виконання вимог суду, надійшла витребувана судом інформація.
У підготовче засідання 11.03.2025 з'явились представники сторін, представник третьої особи в засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2025.
У судовому засіданні 26.03.2025 представник позивача надав пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі. Представник третьої особи в засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином.
Одночасно, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.
Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Враховуючи, що явка представника третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалась, учасники справи повідомлені про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника третьої особи за наявними матеріалами.
У судовому засіданні 26.03.2025 відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Відповідно до рішення Київської міської ради від 21.10.2004 № 617/2027 "Про передачу ТОВ "Етрекс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва" припинено Головному управлінню культури і мистецтв Київської міської державної адміністрації право користування частиною земельної ділянки площею 0,22 га, відведеної відповідно до рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів від 20.12.1978 № 1790/28 "Про дозвіл управлінню культури виконкому міськради на будівництво монумента на честь возз'єднання України з росією" (лист-згода від 10.10.2003 № 014-07/4073) та зараховано до земель запасу житлової та громадської забудови. Також передано ТОВ "Етрекс" в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,22 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови.
12.11.2004 між Київською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Етрекс" (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В. З., зареєстрований в реєстрі за № 1098 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) 15.11.2004 за № 82-6-00245.
За актом приймання-передачі земельної ділянки від 15.11.2004 орендодавець передав, а орендар - прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2196 га з кадастровим номером 8000000000:82:005:0021, яка знаходиться в м. Києві на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва. Строк дії договору - 25 років. Цільове призначення земельної ділянки: "для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку" (а. с. 30, т. 1).
28.01.2014 між ТОВ "Етрекс" та Київською міською радою було укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстрованим в реєстрі за №3, яким було внесено зміни до договору, зокрема щодо розміру орендної плати.
Пунктом 3.1 договору (в редакції договору про внесення змін) передбачено, що його укладено на 25 років.
Об'єктом оренди є земельна ділянка із цільовим призначенням - "для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку" (п. 2.1 договору (в редакції договору про внесення змін).
За п. 5.1 договору (в редакції договору про внесення змін) на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки.
Відповідно до п. 8.1 договору (в редакції договору про внесення змін) орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з цим договором; своєчасного внесення орендної плати; дострокового розірвання цього договору; відшкодування понесених збитків, в тому числі неотриманих доходів, відповідно до чинного законодавства у разі розірвання цього договору.
Орендар зобов'язувався, зокрема завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення (п. 8.4 договору (в редакції договору про внесення змін).
Пунктом 11.6 договору (в редакції договору про внесення змін) встановлено, що розірвання цього договору здійснюється у встановленому законом порядку.
Відповідно до п. 11.4 договору (в редакції договору про внесення змін) останній може бути розірваний: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду, в порядку, встановленому законом; у разі необхідності використання земельної ділянки для суспільних потреб у порядку, встановленому законодавством; в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, здійснення без згоди орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.
У п. 11.5 договору (в редакції договору про внесення змін) сторони досягли згоди про те, що останній може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків, визначених у п. п. 5.1 та 8.4 цього договору.
Відповідне право оренди зазначеної земельної ділянки зі строком дії до 15.11.2029, із цільовим призначенням - "для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови", 12.11.2013 було зареєстроване за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 202892380000, запис про інше речове право - право оренди земельної ділянки: 3401632). Згідно із витягом з Державного земельного кадастру від 23.01.2024 № НВ- 4600062322024 цільовим призначенням земельної ділянки є: "для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови"; категорія земель - "землі житлової та громадської забудови" (а. с. 40-43, т. 1).
20.04.2023 Київською міською радою було прийнято рішення № 6313/6354 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 в редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 3, укладеного між Київською міською радою (відповідач) та ТОВ "Етрекс" (позивач), яким вирішено:
1. Розірвати укладений між Київською міською радою та ТОВ "Етрекс" договір оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 в редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі за № 3, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:82:005:0021; площа 0,2196 га).
2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): 2.1. Проінформувати ТОВ "Етрекс" про прийняття цього рішення. 2.2. Вчинити відповідні дії щодо державної реєстрації припинення іншого речового права (права оренди) земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:005:0021.
3. ТОВ "Етрекс" не пізніше тридцяти днів із дня отримання повідомлення про прийняття рішення звільнити земельну ділянку, зазначену в п. 1 цього рішення, привівши її у стан, приданий для подальшого використання.
4. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин.
Оскаржуване рішення було прийнято з урахуванням акта обстеження земельних ділянок від 31.03.2023 № ДК/58-АО/2023, наданого Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), складеного відповідно до ст. ст. 187, 188 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 6-1, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", у якому вказано, що за наслідками проведення обстеження земельної ділянки встановлено що, вона не огороджена, вільна від будь-якої забудови та не використовується; частково заасфальтована, частково вкрита зеленими насадженнями.
На виконання рішення Київської міської ради від 20.04.2023 державним реєстратором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчуком В. А. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про припинення права оренди ТОВ "Етрекс".
Предметом даного спору є вимоги позивача до відповідача про:
- визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про- розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, укладеного між відповідачем та позивачем;
- скасування рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича індексний номер рішення: 67598798 від 15.05.2023 15:32:34, прийнятого на виконання рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, укладеного між відповідачем та позивачем
Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорюваним рішенням відповідач в односторонньому порядку розірвав укладений із позивачем договір оренди земельної ділянки та вчинив дії щодо державної реєстрації припинення права оренди позивача, яке виникало в останнього на підставі цього договору оренди. Підставою розірвання вказаного договору оренди відповідач зазначив підпункт 8.4 пункту 8 договору оренди, однак позивач вважає, що ним не було порушено вимоги цього пункту, а отже у відповідача не було законних підстав для односторонньої відмови від зазначеного договору оренди.
Відповідач позов не визнає та, зокрема, зазначає, що договір оренди було розірвано на підставі пункту 11.5, внаслідок порушення позивачем вимог підпункту 8.4 пункту 8 договору оренди, оскільки відповідачем було встановлено, що позивач не використовує земельну ділянку передану в оренду за цільовим призначенням протягом 20 років. Крім того, зазначає, що ця земельна ділянка належить до зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро" та до зони охорони пам'ятки архітектури національного значення Будинку Національної філармонії (колишнього Купецького зібрання).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України)).
Згідно з приписами ст. 525, 526, 629 ЦК України і ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За своєю правовою природою договір, що був укладений між сторонами є договором найму (оренди) комунального майна.
Статтею 759 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Договір найму укладається на строк, встановлений договором (частина 1 статті 763 ЦК України).
Підстави для зміни або розірвання договору визначає ст. 651 ЦК України.
Так, ч. 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором, а ч. 3 цієї норми визначено, що у разі односторонньої відмови від договору повністю або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Закон України "Про оренду землі" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним нормативним актом, регулює відносини, пов'язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Статтею 1 цього Закону встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 вказаного Закону).
Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором (ст. 31 вказаного Закону).
За ст. 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст. ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17, зазначив, що наведені норми законодавства не містять заборони для сторін договору оренди земельної ділянки передбачити випадки розірвання договору в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку. Разом з тим доводи ТОВ про те, що виготовлення та отримання проектно-кошторисної і дозвільної документації на будівництво є тривалим процесом, який не залежить від волі позивача, а також наявність конфліктної ситуації навколо спірної земельної ділянки, що виникла внаслідок незаконних дій КА "Глибочицька", правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки позивачем не надано жодного доказу початку будівельних робіт, а зазначені обставини не звільняли відповідача від обов'язку належним чином виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки, а також вживати відповідних заходів для усунення порушень його права на користування земельною ділянкою. Крім того, судами не встановлено фактів перешкоджання з боку КА "Глибочицька" у можливості ТОВ розпочати будівництво об'єкта протягом усього часу перебування спірної земельної ділянки у користуванні позивача. Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази, а судами не встановлено обставин звернення позивача до відповідача з пропозицією продовжити строки здійснення забудови цієї земельної ділянки за обставин, які склалися.
У постанові від 13.09.2023 у справі № 910/1437/22 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у даному провадженні підтвердились обставини порушення Товариством своїх обов'язків із завершення забудови земельної ділянки, відсутність вини у такому порушенні останнім доведено не було, а тому (як правильно вирішив господарський суд першої інстанції) Місто мало законне право на одностороннє розірвання договору оренди землі, яке воно й реалізувало прийнявши оспорюване рішення.
Так, за умовами договору сторони погодили право розірвати договір в односторонньому порядку, про що вказано в п. 11.4. - договір може бути розірваний в односторонньому порядку за ініціативою орендодавця, із звільненням орендодавця від відповідальності, згідно з Господарським кодексом України, в разі, коли орендар використовує земельну ділянку способами, які суперечать екологічним вимогам, не за цільовим призначенням, систематично (протягом півроку) не сплачує орендну плату, здійснення без згоди орендодавця відчуження права користування земельною ділянкою третім особам.
Як вже було установлено вище, відповідно до пункту 11.5 договору він може бути достроково розірваний у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов'язків визначених у пунктах 5.1 та 8.4 цього договору.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що на земельній ділянці не дозволяється діяльність, не пов'язана з цільовим призначенням земельної ділянки.
За умовами пункту 8.4 договору товариство зобов'язувалося, зокрема: завершити забудову земельної ділянки в строки, встановлені проектною документацією на будівництво, затвердженою в установленому порядку; використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Відповідач вказує, що позивачем досить довго не здійснювалася забудова земельної ділянки, що стало підставою для розірвання договору. Тоді як позивач зазначає, що не міг розпочати забудову земельної ділянки в силу вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", що було зумовлено саме діями третіх осіб та не залежала від волі позивача.
Так, Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Для виконання вимог ст.86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.
Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".
Направляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд вказав, що суди належним чином не з'ясували суттєві обставини цієї справи - чи належить/не належить спірна земельна ділянка до зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення та до зони охорони пам'ятки архітектури національного значення, на що посилається відповідач; щодо вжиття/невжиття всіх необхідних і передбачених законодавством і договором дій, спрямованих на забудову орендованої земельної ділянки відповідно до умов договору; наявності/відсутності факту порушення орендарем умов договору, зокрема щодо завершення забудови земельної ділянки, яке за умовами договору має правовим наслідком його дострокове розірвання на вимогу орендодавця.
Відповідно до частини 1 статті 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Так, як установлено судом вище договір оренди укладено між сторонами 12.11.2004 та 15.11.2004 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
06.09.2006 відбулось засідання архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, на якому було розглянуто передпроектні пропозиції будівництва, експлуатації та обслуговування офісно- готельного, культурно-розважального комплексу з підземним паркінгом, адміністративного будинку та розважального комплексу за адресою: Володимирський узвіз, 4 у Печерському районі м. Києва.
У подальшому, 26.09.2007 позивачем було отримано Архітектурно-планувальне завдання №07-0367 на проектування офісно-готельного, культурно-розважального комплексу з підземним паркінгом. Строк дії було визначено 2 роки з моменту видачі АПЗ. Тобто вказаний документ втратив чинність 26.09.2009.
На замовлення ТОВ «Етрекс» в 2010 році Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України було розроблено Історико-містобудівне обґрунтування будівництва розважально-адміністративного комплексу на Володимирському узвозі, 4 в Печерському районі м. Києва, яке було погоджено Державною службою з питань національної культурної спадщини (№22-3301/35 від 11.11.2010). Наказом Мінкультури України №122 від 17.02.2012 затверджені методичні рекомендації щодо розроблення ІМО, де передбачено строк їх дії - 5 років. Вказаний наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства культури № 1079 від 07.12.2018. Інститут розроблення науково-проектної документації - Історико-містобудівне обґрунтування ліквідований.
Позивачем також було отримано від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витяг №11395/0/12/12-03-13 від 05.07.2013 щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов провадження містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості, в т.ч. викопіювання із містобудівної документації (офіційні відомості) щодо спірної земельної ділянки.
У вказаному документі зазначено, що відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: м. Київ, Володимирський узвіз, 4 за функціональним призначенням відноситься до території громадських будівель і споруд.
02.12.2014 позивач та ПрАТ «Будівельні технології» звернулись до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) із заявою про видачу містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки щодо будівництва адміністративно-розважального комплексу з паркінгом на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі міста Києва.
У відповідь на заяву, було отримано лист Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.12.2014 за № 625/14/12/27-14, яким ПрАТ «Будівельні технології» та позивачу було відмовлено у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, з посиланням на ненадання належним чином оформлених документів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/11028/15 від 06.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту містобудування та архітектури про відмову у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки від 12.12.2014; зобов'язано Департамент містобудування та архітектури повторно розглянути питання видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки по будівництву адміністративно-розважального комплексу з паркінгом на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Київ.
Як зазначає позивач, вказане рішення не було виконано.
22.02.2023 позивач спільно з ПрАТ «Будівельні технології» з використанням програмних засобів Реєстру будівельної діяльності на сайті https://my.diia.gov.ua/ повторно звернулись із заявою на видачу Містобудівних умов та обмеження для проектування об'єкта будівництва з долученою копією судового рішення в справі №826/11028/15.
Наказом Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2023 № 128 на заяву про надання містобудівних умов та обмежень, повідомлено про відмову в наданні містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва адміністративно-ділового центру на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі.
Позивач вказує, що наразі відмова у видачі містобудівних умов та обмежень оскаржується в суді в справі №320/8388/23, що розглядається в Київському окружному адміністративному суді. Рішення в справі №320/8388/23 на час розгляду даної справи судом не ухвалено.
Так, відповідно до статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Відповідно до статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" основними складовими вихідних даних є: 1) містобудівні умови та обмеження; 2) технічні умови; 3) завдання на проектування.
Згідно статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об'єктів будівництва, що належать до I-III категорій складності.
Тобто, позивач вказує, що в силу вказаних вище вимог Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не міг розпочати будівельні роботи за відсутності містобудівної документації.
Однак, суд наголошує, що договір оренди укладено між сторонами ще 12.11.2004, а 15.11.2004 підписано акт приймання-передачі земельної ділянки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Суд зазначає, що позивач при укладенні договору (тобто в 2004 році), був обізнаний з його умовами в частині існування в нього обов'язку завершити забудову земельної ділянки, так і з настанням наслідків у разі його невиконання або неналежного виконання - достроковим розірванням договору, однак з матеріалів справи не вбачається, що останнім починаючи саме з 2004 року вчинялись будь-які дії щодо отримання необхідних документів та щодо забудови спірної земельної ділянки.
Як убачається з матеріалів справи лише 06.09.2006, тобто майже через два роки після укладення договору, відбулось засідання архітектурно-містобудівної ради при Головному управлінні містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, на якому було розглянуто передпроектні пропозиції будівництва, експлуатації та обслуговування офісно- готельного, культурно-розважального комплексу з підземним паркінгом, адміністративного будинку та розважального комплексу за адресою: Володимирський узвіз, 4 у Печерському районі м. Києва замовником якого був позивач. Через рік 26.09.2007 позивачем було отримано Архітектурно-планувальне завдання №07-0367 на проектування офісно-готельного, культурно-розважального комплексу з підземним паркінгом. Строк дії було визначено 2 роки з моменту видачі АПЗ, який втратив чинність 26.09.2009.
Ще більше ніж через рік, на замовлення позивача в листопаді 2010 році Науково-дослідним інститутом пам'яткоохоронних досліджень Міністерства культури і туризму України було розроблено Історико-містобудівне обґрунтування будівництва розважально-адміністративного комплексу на Володимирському узвозі, 4 в Печерському районі м. Києва, яке було погоджено Державною службою з питань національної культурної спадщини.
Майже через три роки позивачем було отримано від Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) витяг №11395/0/12/12-03-13 від 05.07.2013 щодо чинних містобудівних регламентів та інших умов провадження містобудівної діяльності, містобудівних умов та обмежень щодо певної території, а також наявних вимог та обмежень щодо використання земельних ділянок і розташованих на них об'єктів нерухомості, в т.ч. викопіювання із містобудівної документації (офіційні відомості) щодо спірної земельної ділянки.
Більш ніж через рік, а саме 02.12.2014 позивач звернувся до Департаменту із заявою про видачу містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки щодо будівництва адміністративно-розважального комплексу з паркінгом на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва, однак Департамент відмовив у надані позивачу відповідної документації, з підстав ненадання усіх належним чином оформлених документів.
Однак, з матеріалів справи не вбачається, що позивач намагався повторно подати документи, які просив надати Департамент для видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки щодо будівництва адміністративно-розважального комплексу з паркінгом на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Києва.
Разом з тим, хоча з матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №826/11028/15 від 06.11.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.03.2016, визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту містобудування та архітектури про відмову у видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки від 12.12.2014 та зобов'язано Департамент містобудування та архітектури повторно розглянути питання видачі містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки по будівництву адміністративно-розважального комплексу з паркінгом на Володимирському узвозі, 4 у Печерському районі м. Київ. Однак, суд зазначив, що прийняття рішень про надання або відмови у наданні містобудівних умов та обмежень при забудові земельної ділянки, є дискреційними повноваженнями та виключно компетенцією саме відповідача (Департаменту містобудування та архітектури).
Як зазначає позивач, вказане рішення не було виконано та згідно відомостей про виконавче провадження №52356760, державним виконавцем 11.12.2018 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Одночасно, з матеріалів справи не вбачається, що з моменту закінчення виконавчого провадження в 2018 році та до 22.02.2023 позивачем вчинялися будь-які дії щодо отримання містобудівних умов та обмеження для проектування об'єкта будівництва.
Також позивачем не надано жодного доказу початку будівельних робіт, а зазначені обставини не звільняли відповідача від обов'язку належним чином виконувати умови договору щодо забудови земельної ділянки, а також вживати відповідних заходів для усунення порушень його права на користування земельною ділянкою.
Крім того, позивачем не доведено неможливості розпочати будівництво об'єкта протягом усього часу перебування спірної земельної ділянки в його користуванні.
Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази, звернення позивача до відповідача з пропозицією продовжити строки здійснення забудови цієї земельної ділянки за обставин, які склалися.
Отже, позивачем, у порядку передбаченому ГПК України, не доведено, що ним було вжито усіх необхідних і передбачених законодавством та договором дій, спрямованих на забудову орендованої земельної ділянки відповідно до умов договору, а навпаки, як установлено судом вище позивачем свідомо тривалий час було допущено бездіяльність щодо завершення забудови земельної ділянки, що за умовами договору має правовим наслідком його дострокове розірвання на вимогу орендодавця (відповідача).
Крім цього, суд зазначає, що цільовим призначенням земельної ділянки, яка була передана в оренду є: "для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку" (п. 2.1 договору (в редакції додаткової угоди).
Згідно акту обстеження земельних ділянок №ДК/58-А0/2023 від 31.03.2023 складеного Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської адміністрації), державним інспектором з контрою за використанням та охороною земель Ліневичем П.Л. було проведення обстеження земельних ділянок, наданих позивачу, в тому числі з кадастровим номером 8000000000:82:005:0021 площею 0, 2196 га (Володимирський узвіз, 4) та встановлено, що вказана земельна ділянка не огороджена, вільна від будь-якої забудови та не використовується, частково заасфальтована, частково вкрита зеленими насадженнями.
Тобто, вказаним актом підтверджено, а позивачем не спростовано, що земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:82:005:0021, що була передана йому за договором оренди в 2004 році станом на 2023 рік, тобто фактично 19 років не використовується за цільовим призначенням погодженим договором.
При цьому доводи позивача відносно того, що в нього відсутня заборгованість за договором оренди земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:82:005:0021 що також підтверджуються відповіддю Головного управління ДПС у м.Києві Державної податкової служби України від 30.01.2025 №3347/5/26-15-04-15-03, судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач при винесенні оспорюваного рішення не вказував про наявність такої заборгованості, а підставою для його винесення та розірвання договору оренди стало саме те, що позивач не використовував земельну ділянку передану в оренду за цільовим призначенням протягом 20 років.
Також статтею 5 ЗК України визначені основні принципи земельного законодавства, серед яких зазначено принцип раціонального використання та охорони земель.
Згідно зі ст. 141 ЗК України підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам.
Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону культурної спадщини".
Законодавець у ст. 1 цього Закону визначив, що: культурна спадщина - це сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини; пам'яткою культурної спадщини є об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України; зони охорони пам'ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території (зони охорони) - це встановлювані навколо території пам'ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території охоронна зона, зона регулювання забудови, зона охоронюваного ландшафту, зона охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання; буферна зона - це територія навколо об'єкта всесвітньої спадщини, що забезпечує охорону цілісності та автентичності видатної універсальної цінності цього об'єкта та у межах якої встановлюється відповідний режим використання; історичне населене місце - це населене місце, яке зберегло повністю або частково історичний ареал і занесене до Списку історичних населених місць України.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону культурної спадщини" за видами об'єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, об'єкти архітектури, об'єкти містобудування, об'єкти садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об'єкти науки і техніки.
Суд зазначає, що вказаний Закон визначає певний статус, правовий режим використання та захист для кожного виду об'єктів культурної спадщини.
З метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій та об'єктів всесвітньої спадщини визначаються зони охорони (охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару) і буферні зони. Межі та режими використання зон охорони визначаються науково-проектною документацією, що складається за результатами проведених досліджень (ст. 32 вказаного Закону).
Законодавець у ст. 53, 54 ЗК України встановив, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами (ст. 54 Основного Закону).
Як убачається із матеріалів справи, а саме відповідей Українського державного інституту культурної спадщини №01-02/14 від 25.02.2025 та Департаменту охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради №066-369 від 29.01.2025 земельна ділянка за кадастровим номером 8000000000:82:005:0021, що розташована на вулиці Володимирській узвіз, 4 розташована в Центральному історичному ареалі міста Києва (наказ Міністерства культури та інформаційної політики України від 02.08.2021 № 599 «Про затвердження меж та режимів використання території історичних ареалів міста Києва»), зоні охоронюваного ландшафту (рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві»; розпорядження Київської міської державної адміністрації від 25.12.2007 № 1714 «Про внесення змін до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920»); на території пам'ятки ландшафту і історії місцевого значення «Історичний ландшафт Київських гір і долини р. Дніпра» (у межах Дніпровського, Шевченківського, Подільського районів) (наказ Міністерства культури і туризму України від 03.02.10 № 58/0/16-10, в редакції наказу Міністерства культури України від 16.06.2011 № 453/0/16-11, охоронний №560-Кв).
Земельна ділянка перебуває в охоронної зони пам'ятки архітектури національного значення «Національна філармонія України» (Будинок Купецького зібрання, Володимирський узвіз, 2 (наказ Міністерства культури і туризму України від 05.04.2011 №207/0/16-11) (т.3, а.с.218-219, 243).
Отже, спірна земельна ділянка належить до зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення "Історичний ландшафт Київських гір та долини р. Дніпро" та до зони охорони пам'ятки архітектури національного значення Будинку Національної філармонії (колишнього Купецького зібрання).
Рішенням Київської міської ради від 22.01.2015 № 24/889 "Про введення тимчасової заборони (мораторії) на будівництво та продаж земельних ділянок у межах охорони (буферних) зон м. Києва», відповідно до якого введено тимчасову заборону (мораторій) на будівництво та продаж земельних ділянок для містобудівних потреб (нове будівництво) до затвердження Київською міською радою Плану зонування території центральної планувальної зони міста Києва та/або детального плану територій в межах охоронної (буферної) зони об'єкта №527 Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО "Київ: Собор Святої Софії та прилеглі монастирські будівлі, Києво-Печерська Лавра", затвердженого наказом Міністерства культури України від 05.07.2011 N 511/0/16-11 "Про затвердження науково-проектної документації щодо меж і режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України".
У пояснюваній записці до проекту оскаржуваного рішення відповідача, серед іншого, зазначено те, що спірна земельна ділянка належить до зони охорони пам'ятки ландшафту, історії місцевого значення та до зони охорони пам'ятки архітектури національного значення, на вказаній земельній ділянці заборонено зносити історичну забудову, змінювати історичну містобудівну структуру, перевищувати новобудовами та надбудовами гранично допустиму висоту (т.1, а.с. 62-64).
Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що докази наявні в матеріалах справи відносно наявності на даний час заборони забудови спірної земельної ділянки є більш вірогідними, ніж докази надані позивачем на їх спростування.
Враховуючи викладене, з урахуванням того, що Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за наслідками проведеного самоврядного контролю було встановлено факт нецільового використання позивачем земельної ділянки, переданої на підставі договору оренди земельної ділянки, тобто з іншою метою, ніж та, що визначена договором, а також те, що спірна земельна ділянка розташована в Центральному історичному ареалі міста Києва, зоні охоронюваного ландшафту та знаходиться на території пам'ятки архітектури і містобудування національного значення, відповідач, як орендодавець, відповідно до норм чинного законодавства України та умов договору скористався своїм правом на дострокове розірвання договору на підставі п.11.4 договору, а тому підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, суд не вбачає, а оскільки вимога позивача про скасування рішення державного реєстратора Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Пилипчука Віталія Анатолійовича індексний номер рішення: 67598798 від 15.05.2023 15:32:34, прийнятого на виконання рішення відповідача від 20.04.2023 №6113/6354 «Про розірвання договору оренди земельної ділянки від 15.11.2004 № 82-6-00245 у редакції договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 28.01.2014, зареєстрованого в реєстрі № 3, укладеного між відповідачем та позивачем є похідною, то остання також задоволенню не підлягає.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVIN OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення в справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Підсумовуючи наведене вище, надавши оцінку обставинам на які вказав Верховний Суд у даній справі, суд відмовляє в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Етрекс».
Судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено та підписано 07.04.2025.
Суддя Я.А.Карабань