вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
07.04.2025м. ДніпроСправа № 904/9932/16 (207/669/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Владимиренко І.В. в межах справи №904/9932/16 про визнання банкрутом Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (Дніпропетровська область, м. Кам'янське, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517) розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 )
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517)
про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 54 975,44 грн.; компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 444,86 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн.
ОСОБА_1 звернулась до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 54 975,44 грн.; компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 444,86 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн.
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 07.02.2025 (суддя Бушанська О.В.) відкрито провадження у даній справі; підготовче судове засідання призначено на 25.02.2025 на 10:10 годин.
Баглійським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в судовому засіданні 25.02.2025 встановлено, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 24.04.2017 у справі №904/9932/16 порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто п'ятнадцять календарних днів.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.2022 припинено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив"; введено процедуру санації боржника.
21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.
Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п.8 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.
Відповідно до приписів ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Таким чином, розгляд спорів з майновими вимогами до суб'єкта господарювання, який перебуває в процедурі банкрутства та визначений позивачем в статусі відповідача у такому спорі, законодавцем віднесено до територіальної юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження та діяльністю боржника.
Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи (ч.3 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства).
Ухвалою Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25.02.2025 (суддя Бушанська О.В.) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди передано до Господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи №904/9932/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпровський завод мінеральних добрив".
04.03.2025 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали цивільної справи №207/669/25.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.03.2025, на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, матеріали справи №904/9932/16(207/669/25) передані до розгляду судді Владимиренко І.В.
Ухвалою господарського суду від 10.03.2025 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Позивачу протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі - 3 028,00 грн. Роз'яснено ОСОБА_1 , що у випадку невиконання позивачем вимог суду про усунення недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.
На виконання вимог ухвали господарського суду від 10.03.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду від 10.03.2025 прийнято справу №904/9932/16 (207/669/25) до розгляду та відкрити провадження у справі. Справу №904/9932/16 (207/669/25) розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу: протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі надати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам статті 165 ГПК України і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду); надіслати позивачу копію відзиву та доданих до нього документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву та доданих до нього документів позивачу; протягом 5 днів з дня одержання відповіді на відзив надати до суду заперечення, які мають відповідати вимогам статті 167 ГПК України. Позивачу: протягом 5 днів з дня одержання відзиву на позовну заяву надати до суду відповідь на відзив на позовну заяву, яка має відповідати вимогам статті 166 ГПК України, в якій викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення; надіслати відповідачу копію відповіді на відзив та доданих до неї документів, надати до суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відповіді на відзив відповідачу. Учасники справи, при поданні заяв по суті справи, повинні надати до суду докази в підтвердження дати отримання таких заяв від інших учасників, для перевірки судом дотримання строку при подачі відповідних заяв, а також, докази направлення на адресу інших учасників процесу заяв, що подаються до суду. У разі неможливості надати витребувані судом документи - надати письмові пояснення з цього приводу. Повідомлено учасників справи про можливість подати процесуальні документи (заяви, клопотання, відзиви тощо), письмові та електронні докази через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою. Роз'яснено сторонам, що згідно із частиною сьомою статті 252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву (протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі), а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
02.04.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав позовні вимоги ОСОБА_1 щодо заборгованості по заробітній платі у розмірі 54 975,44 грн., щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн. відповідачем не визнаються.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення, яким суд
Відносно відповідача господарським судом Дніпропетровської області 24.04.2017 відкрито провадження у справі №904/9932/16 про банкрутство.
Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник, зокрема, спори про стягнення заробітної плати.
Аналогічні положення містяться у ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
05.02.2024 року позивача прийнято на роботу до ПрАТ "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ".
21.10.2024 позивача звільнено з роботи за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Згідно із статтею 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
Згідно з частиною першою ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до частини першої ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).
Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.
Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України «Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05.05.2017, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.
В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз'яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.
Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як зазначив позивач, на теперішній час позивачу не виплачена заробітна плата за період з 01.03.2024 року по 21.10.2024 року склала 54 975,44 грн.
В матеріалах справи міститься відзив відповідача ПрАТ "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" згідно якого відповідач визнає заборгованість перед ОСОБА_1 по заробітній платі за період з 01.03.2024 року по 21.10.2024 року у розмірі 54 975,44 грн.
Враховуючи той факт, що в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 , господарський суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача ОСОБА_1 щодо стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 54 975,44 грн.
Щодо стягнення з відповідача компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 444,86 грн., господарський суд встановив.
Згідно ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (зі змінами) у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також; додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Згідно ч. 1 ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також: додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.
Розрахунок компенсації за невикористану відпустку має такий вигляд. Визначаємо кількість невикористаних днів відпустки: річна норма відпустки: 24 календарні дні; відпрацьований період: з 1 січня 2024 року по 21 жовтня 2024 року (9 місяців і 21 день або 9,7 місяця).
Кількість днів відпустки пропорційно відпрацьованому часу: 24 х 9,7 : 12 = 19,4 днів (округляємо до цілого 19 днів).
Кількість днів відпустки пропорційно відпрацьованому часу: 19 днів.
Згідно п. 2 Розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі - Постанова КМУ № 100) « 2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.».
Таким чином, формула (згідно з Постановою КМУ № 100) знаходження середнього заробітку має такий вигляд: Середньоденний заробіток = сума виплат за останні 12 місяців / кількість календарних днів за цей період (включно зі святами).
Оскільки у 2024 році є заборгованість із зарплати, розрахунок проводиться за фактично нарахованою зарплатою за 7,5 місяців (березень - жовтень).
Загальна нарахована зарплата за цей період: 54 975,44 грн.
Кількість календарних днів за цей період: березень - вересень (7 місяців): 31+30+31+30+31+31+30 = 214 (днів). Жовтень: 21 (днів). Усього днів: 214 + 21 = 235 (днів).
Фактична кількість розрахункових днів: 235 (днів).
Середньоденний заробіток становить: 54 975,44 : 235 = 233,94 (грн.).
Сума компенсації за невикористану відпустку становить 4 444,86грн. (19х233,94=4 444,86).
З аналізу зазначених норм права вбачається, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України.
Таким чином, суд перевіривши розрахунок компенсації за невикористану відпустку, надані суду докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 444,86грн. підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн., господарський суд встановив.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові суму строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, с більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно довідки відповідача від 21.01.2025 за період з 01.03.2024 по 21.10.2024 сума заборгованості по зарплаті становить 54 975,44 грн.
Позивачем здійснено наступний розрахунок середнього заробітку за весь час затримки виплати заробітної плати: Дата звільнення: 21.10.2024. Дата видачі довідки про заборгованість: 21.01.2025 (підтверджує борг, але фактично розрахунку невідома). Позивачем взято дату для розрахунку з 22.10.2024 по 04.02.2025 дата звернення до суд.
Згідно абзацу 4 п. 2 Розділу II Постанови КМУ № 100 у всіх інших випадках сере заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці рої що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата
Останні два повних місяці перед звільненням - це вересень і серпень 2024 року.
У серпні та вересні нараховувалася зарплата: серпень - 6 913,22 грн., вересень -6 915,07 грн. Усього за два місяці: 13 828,29 грн.
Календарні дні в розрахунковому періоді (серпень + вересень): серпень - 31 день, вересень - 30 днів. Усього: 61 день.
Середньоденний заробіток: 13 828,29 : 61 = 226,69 грн. Кількість днів затримки. 105 (днів).
Таким чином, середній заробіток за весь час затримки по день подання позов суду за ст. 117 КЗпП складає 23 802,45 грн. (26,69 грн. х 105 = 23 802,45 грн.), яку позивач просить стягнути.
Відповідач в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку заперечив, в обґрунтування своїх заперечень зазначив наступне з 24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Згідно з частиною четвертою статті 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідач є об'єктом підвищеної небезпеки. На підприємстві в технологічному процесі наявні азотна, сірчана кислоти, аміак та ємності й трубопроводи з вказаною сировиною. Крім того, на території відповідача розташовані об'єкти та обладнання, що мають радіаційне забруднення.
Внаслідок того, що територія та об'єкти відповідача тричі зазнали пошкоджень від наслідків ракетних атак (відповідні витяги з ЄДРДР додані до відзиву), підприємство було змушене повністю переробити сировину та ввести тривалий простій для убезпечення життя та здоров'я як персоналу відповідача, так мешканців міста.
Торгово-промислова палата України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації, яка стала підставою для введення воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р.
Таким чином на думку відповідача, вказані обставини з 24.02.2022 є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по окремим податковим зобов'язанням, виконання яких настало згідно з умовами законодавчих актів і виконання яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання форс-мажорних обставин.
Оскільки підприємство - відповідач вже тричі зазнало уражень від ракетних атак країни-агресора та в зв'язку з військовою агресією російської федерації, підприємство змушено було зупинити виробництво та запровадити простій підприємства, дані факти є підтвердженням форс-мажорних обставин, передбачених листом ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 та ст. 10 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану".
А тому, відповідач не визнає позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Господарський суд дослідивши наявні матеріали справи та документальні докази щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, встановив наступне.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100.
Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Так, 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці лише якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Тож у разі перевірки чи виникнення судового спору роботодавцю потрібно буде доводити, що причиною порушення строків виплати зарплати була саме непереборна сила.
Згідно листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
У Постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що: «зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.10.2022 у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили, а також, дійшла висновку, що: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»).
Статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Разом з цим, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 82 ЦПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів.
Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов'язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11.04.1980). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов'язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов'язання.
Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18.12.2014 № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.
З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при звільненні позивача сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань по своєчасній виплаті заробітної плати.
Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 № 2021/02.0-7.1 та сертифікати про форс-мажорні обставини не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства, оскільки вищевказані документи не стосуються вказаних правовідносин.
Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування відповідачем моральної шкоди в розмірі 20 000 грн., то суд вважає, що в задоволенні цієї частини позову слід відмовити.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч.3 вищевказаної статті, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року та від 27 лютого 2009 року № 5, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.
Також згідно з пунктом 5 зазначеної постанови Пленуму ВСУ, обов'язковою умовою для настання відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди є наявність вини з боку заподіювача такої шкоди. Разом з цим, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Як вбачається із змісту п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» №4 від 31 березня 1995 року обов'язковому доведенню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
За вимогами чинного процесуального законодавства, обставини, зазначені позивачем на підтвердження вимог щодо наявності моральної шкоди мають бути підтверджені належними засобами доказування, за відсутності яких можна стверджувати про недоведеність позивачем факту завдання йому моральної шкоди.
Однак, судом встановлено, що позивачем не доведено факт заподіяння моральних, душевних чи фізичних страждань, спричинених відповідачем, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та наслідками, зазначеними позивачем у позові, та не аргументовано суму морального відшкодування, а тому суд не знаходить підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди.
Щодо розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.
Згідно пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за розгляд позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У відповідності до приписів п. 1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору за розгляд позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що звільнення позивача від сплати судового збору не звільняє відповідача від обов'язку, у разі задоволення позову, сплатити судовий збір в дохід державного бюджету України, в розмірі встановленому пп.1 п.2 ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", при цьому враховуючи загальний розмір задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у сумі 3 028,00 грн., від сплати якого звільнений позивач, підлягає стягненню з відповідача в дохід держбюджету України.
Також, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивачем сплачено судовий збір за стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення у розмірі 3 028,00грн., то дана сума підлягає стягненню з відповідач на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 47, 94, 115-116 КЗпП, ст.ст. 20, 129, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 7, 41 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 54 975,44 грн.; компенсації за невикористану відпустку у розмірі 4 444,86 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802,45 грн. та моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн. - задовольнити частково.
В задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 20 000,00грн. - відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2024 року по 21.10.2024 року у розмірі 54 975 грн. 44 коп.; компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 4 444 грн. 86 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23 802 грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 3 028 грн. 00 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ ЗАВОД МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області, пр. Аношкіна, 179, код ЄДРПОУ 31980517) в дохід Державного бюджету (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір, код ЄДРПОУ господарського суду Дніпропетровської області 03499891) 3 028 грн. 00 коп. - судового збору.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку до Центрального апеляційного господарського суду в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено - 07.04.2025р.
Суддя І.В. Владимиренко