Справа №345/790/25
Провадження № 2/345/608/2025
07.04.2025 року м. Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
Позивачка звернулася до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивує наступним. З відповідачем по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2023 року шлюб між сторонами було розірвано. Від спільного проживання в шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із позивачкою.
Позивачка зазначає, що їй складно самостійно забезпечити благополуччя дитини, яка щодня росте, потребує придбання нового одягу та предметів гігієни, розвиваючих ігор, збалансованого та корисного харчування, якісного та різноманітного довкілля. Добровільно сплачувати аліменти на утримання дитини відповідач не бажає, хоча позивач з відповідачем мають рівні обов'язки щодо утримання їхньої спільної дитини.
Позивачка просить врахувати, що для належного утримання дитини вона на постійній основі несе наступні витрати: на одяг - купівлю верхнього одягу: куртки (весняна, осіння, зимова), взуття (весняне, літнє, осіннє, зимове), штанів, футболок, кофт - 30 000,00 грн. в середньому один раз на сезон, оскільки дитина постійно росте; 10 000,00 грн. - на купівлю продуктів харчування на місяць; від 2000,00 до 3000,00 грн. - на відвідування лікарів, педіатрів, купівлю ліків для дитини на місяць; 3500,00 грн. - на дозвілля, а саме купівлю розвиваючих іграшок, відвідування парків, розваги для дитини, що зумовлює нормальний та культурний розвиток дитини; 3000,00 грн. - для оплати комунальних послуг та послуг з утримання будинку, в якому проживає дитина.
Позивачка вказує, що відповідач є працездатним, інших дітей чи осіб, які перебувають на його утриманні, в нього немає. Будь-яких хронічних захворювань у відповідача немає, інших стягнень по виконавчих документах з нього не поводиться. Позивачка звертає увагу суду на те, що відповідач є керівником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Смак-ІФ». Підприємство займається основним видом діяльності за КВЕД 56.10 «Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування», а також іншими видами діяльності: 47.11 «Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами»; 47.19 «Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах»; 47.24 «Роздрібна торгівля хлібобулочними виробами, борошняними та цукровими кондитерськими виробами в спеціалізованих магазинах»; 47.81 «Роздрібна торгівля з лотків і на ринках харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами»; 56.30 «Обслуговування напоями», а також 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна». Крім того відповідачу на праві приватної власності належить нежитлове приміщення №23а, що по АДРЕСА_1 , що підтверджує спроможність відповідача сплачувати належний розмір аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 .
Також позивачка просить врахувати, що з моменту розірвання шлюбу відповідач ухилявся від утримання дитини та на неодноразову вимогу позивача сплачувати добровільно аліменти відповідач відмовлявся, обґрунтовуючи відсутністю у достатній кількості грошових коштів. Тому позивачка вважає, що аліменти на утримання дитини необхідно стягувати з набранням законної сили рішення суду про розірвання шлюбу, а саме з 01.04.2023 року.
За таких обставин позивачка змушена звернутися до суду та просить стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 15000,00 грн., щомісячно, починаючи з 01.04.2023 року до досягнення дитиною повноліття, а також стягнути з відповідача судові витрати.
Відповідач подав відзив на позов. Вважає позовні вимоги надуманими та необґрунтованими. З жовтня 2022 року по серпень 2024 року позивачка разом із дитиною перебували за кордоном, а саме в США. Весь цей час відповідач цікавився здоров'ям та життям дитини, пропонував фінансову допомогу, однак позивачка відмовлялася. З часу повернення колишньої дружини з дитиною в Україну відповідач систематично фінансово допомагав та продовжує допомагати, зокрема, оплачує харчування дитини в дитсадку, уроки англійської та секцію гімнастики, купляє іграшки, одяг, проводить з дитиною дозвілля та на банківський рахунок позивачки були здійснені перекази грошових коштів. Тому твердження позивачки, що відповідач ухиляється від сплати аліментів не відповідає дійсності і є надуманим.
Відповідач зазначає, що допомагає своїй дочці матеріально в такому розмірі, який є для нього можливим. Відповідач офіційно не працевлаштований, його дохід є мінливий та невеликий, то надавати кошти в сумі, яку просить позивачка - відповідач не має змоги. З урахуванням того, що батько бере активну участь у житті дитини, оплачуючи гуртки та дозвілля дитини, заявлена позивачкою сума коштів буде обтяжливою для відповідача. Оскільки утримання дочки ОСОБА_3 є обов'язком відповідача,як батька, та враховуючи вік дитини, ОСОБА_2 згідний сплачувати аліменти на утримання дитини в розмірі по 3500,00 грн., щомісячно.
Відповідач заперечує також стягнення аліментів з 01.04.2023 року. Оскільки позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження вжиття нею заходів щодо одержання аліментів з відповідача, які вона не могла одержати у зв'язку із ухиленням останнього від їх сплати. Зокрема, до позовної заяви не додано ані доказів про направлення листів, звернень до особи з проханням надати аліменти, ані письмової вимоги особи щодо надання аліментів. Тому позов просить задоволити частково, а саме стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у розмірі 3500,00 грн., щомісячно, починаючи стягнення від дня пред'явлення позову і до повноліття дитини, а також стягнути з позивачки на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Позивачка своїм правом подати відповідь на відзив не скористалася.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Згідно принципу 2 Декларації прав дитини від 20.11.1959 року дитині законом та іншими способами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та сприятливі умови, що дозволяли б їй розвиватися фізично, розумово, духовно та у спеціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом в умовах свободи та гідності.
Відповідно до Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей незалежно від того здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.
Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.03.2023 року шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 5-6). Від спільного проживання у шлюбі в сторін народилася дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.4).
Згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до положень ст. 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Стаття 182 СК України встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мімінуму для дітей віком до 6 років - 2563 гривні. При цьому закріплений на законодавчому рівні мінімальний розмір аліментів не виконує обмежувальну функцію при визначенні розміру аліментів, який цей мінімум перевищує.
У силу положень ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При визначенні розміру аліментів слід врахувати факт перебування дитини на утриманні позивача; вік дитини; вартість життя та необхідність здійснення витрат як для забезпечення соціально-побутових потреб розвитку, здоров'я дитини, так і необхідність здійснення витрат для забезпечення соціально-побутових потреб сторін.
Суд враховує, що відповідач зареєстрований як фізична особа-підприємець (а.с. 32). При цьому займається такими видами економічної діяльності за КВЕД: 68.31 «Агентства нерухомості» (основний), 68.32 «Управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту», 70.22 «Консультування з питань комерційної діяльності й керування», 63.99 «Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у», 73.11 «Рекламні агентства», 73.20 «Дослідження кон'юктури ринку та виявлення громадської думки», 73.12 «Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації», 69.10 «Діяльність у сфері права».
Відповідно до п.3-1 ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав.
Матеріалами справи встановлено, що відповідачу на праві власності належать нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 (а.с. 7).
Вищевказане свідчить про платоспроможність відповідача та можливість сплати аліментів у розмірі, що перевищує мінімальний.
Водночас вимоги позивача про стягнення з відповідача аліментів в розмірі по 15000,00 грн., щомісячно, є завищеними. Позивачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами можливість сплати відповідачем аліментів у заявленому розмірі.
За таких обставин, враховуючи матеріальне становище та стан здоров'я сторін, суд доходить висновку, що позов слід задоволити частково та стягувати з відповідача аліменти на утримання дочки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі по 4000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів у зазначеному розмірі здатна забезпечити необхідний життєвий процес та розвиток дитини та не буде непомірним тягарем для відповідача.
Відповідно до ст.191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.
Згідно з постановою Верховного Суду від 06.08.2018 р. по справі №748/2340/17 аналіз статті 191 СК України свідчить, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.
Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов'язана особа ухилялась від укладання договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.
Обов'язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність вжиття саме позивачем заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв'язку з ухиленням останньою від їх сплати.
За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягненим аліментів) з особистих мотивів. Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими.
Водночас позивачка не надала жодних належних та допустимих доказів щодо офіційного звернення до відповідача з питанням стягнення аліментів за попередній час на утримання дочки ОСОБА_3 . За таких обставин суд вважає, що слід відмовити у задоволенні вимоги щодо стягнення з відповідача аліментів за період з 01.04.2023 року. Тому стягнення аліментів слід розпочати від дня пред'явлення позову, а саме з 25.02.2025 року.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», зважаючи на те, що позивач була звільнена від сплати судового збору при поданні даного позову до суду, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Згідно з п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Однак, за наявності заперечень учасника справи, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Водночас суд враховує, що при визначенні суми відшкодування витрат за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
З врахуванням складності справи та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); ціни позову; незначного обсягу юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду, реального часу, необхідного для виконання таких послуг, суд приходить до висновку, що заявлені витрати за надання правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн. є явно неспівмірними, не відповідають критеріям реальності адвокатських витрат (дійсності, необхідності) та розумності.
А тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
Щодо понесених відповідачем витрат за надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року по справі № 826/1216/16.
Понесені позивачкою витрати за надання правничої допомоги документально підтверджені. Натомість відповідачем не надано належних доказів на підтвердження сплати ним витрат на правничу допомогу, зокрема, не долучено договору про надання правничої допомоги, а тому відсутні підстави для стягнення з позивачки на користь відповідача витрат за надання правничої допомоги.
На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 180-182,184 СК України, ст.ст. 128, 178, 259, 263-265, 274 ЦПК України,
Позов задоволити частково.
Стягувати із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителя АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , фізичної особи-підприємця, аліменти на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 4000,00 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, шляхом їх виплати в інтересах дитини на ім'я стягувача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Стягнення аліментів розпочати з 25.02.2025 року і проводити до досягнення дитиною повноліття.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави 323,00 грн. судового збору.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.
Рішення в частині стягнення аліментів допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 07.04.2025 року.
Суддя Володимир ОНУШКАНИЧ