печерський районний суд міста києва
Справа № 757/20448/22-ц
пр. 2-1746/25
26 березня 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Соколова О.М.,
за участю секретаря судового засідання: Колесник А.Є.,
представника позивача: ОСОБА_5,
представника відповідача 2: Адамової О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу №757/20448/22-ц за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України грошової компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, -
У серпні 2022 року адвокат Баховський Михайло Михайлович в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора, в якому просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь позивача грошову компенсацію моральної шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду в сумі 3 000 000,00 грн.
У обґрунтування позовних вимог вказав, що Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України розслідувалось кримінальне провадження № 12014100100010493 про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 206 КК України, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 29.09.2014.
Під час кримінального провадження 30 вересня 2014 року в 13 год 30 хв. ОСОБА_1 був затриманий в подальшому притягнутий до кримінальної відповідальності, вручено повідомлення про підозру та обвинувальний акт за ч.4 ст.358, ч.3 ст.206 КК України.
Згідно вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 206 (в редакції станом на вересень 2014 року), ч. 4 ст. 358 КК України ОСОБА_1 виправдано з підстав недоведення, що в діянні останнього є склад кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.
Ухвалою від 07 червня 2022 року Київського апеляційного суду вирок залишено без змін, апеляційну скаргу прокурора без задоволення.
Таким чином, позивач незаконно перебував під кримінальним переслідуванням з 30 вересня 2014 року до 07.06.2022 року, з них 4 дні був позбавлений волі, перебував під вартою.
Вказує, що під час досудового розслідування уповноваженими органами було допущено цілу низку брутальних порушень закону, зокрема, безпідставне оголошення підозри, тримання заявника під вартою. Заяви позивача про його непричетність до злочинів до уваги не бралися і фактично не перевірялися.
За таких обставин позивач, відповідно до Конституцій та чинного законодавства України, має безперечне право на відшкодування державою шкоди, завданої йому внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та тримання під вартою. Необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності та позбавлення волі, обмеження свободи запобіжним заходом безперечно завдало позивачу значних моральних страждань, призвела до руйнації життєвих планів та порушення нормальних соціальних зв'язків і тепер вимагає від них додаткових зусиль для організації свого життя.
На підставі викладеного просив задовольнити позов.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16 серпня 2022 року у справі відкрито провадження за правилами позовного (загального) провадження, та призначено підготовче судове засідання.
28 вересня 2022 року на адресу суд від представника відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній просив відмовити у задоволенні позову з підстав необгрунтованості.
04 жовтня 2022 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06 квітня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача 2 позов просила відмовити задоволенні позовних вимог.
У судове засідання представник відповідача 1 не з'явився, відповідач 1 про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив.
Згідно з ч. 1 ст. 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.
Як встановлено, частиною 8 статті 178 ЦПК України, у разі ненадання учасником розгляду заяви по суті справи у встановлений судом або законом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність представника відповідача 1 на підставі наявних в ній доказів.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Заслухавши позицію представника позивача, представника відповідача 2, дослідивши маеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.
Судовим розглядом встановлено, що Шевченківським РУ ГУМВС України в м. Києві 29 вересня 2014 року було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100100010493 за ч. 4 ст. 358 КК України на підставі заяви директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_2 про використання його заступником ОСОБА_1 підробленого рішення Тельманівського районного суду Донецької області.
Шевченківським РУ ГУМВС України в м. Києві 29 квітня 2014 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12014100100010506 за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі заяви ОСОБА_3 про заподіяння йому тілесних ушкоджень.
Шевченківським РУ ГУМВС України в м. Києві 29 квітня 2014 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12014100100010506 за ч. 1 ст. 125 КК України на підставі заяви ОСОБА_4 про заподіяння йому тілесних ушкоджень.
Головним слідчим управлінням Міністерства внутрішніх справ України 30 вересня 2014 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12014000000000438 за ч. 3 ст. 206 КК України за фактом вчинення заступником директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення ОСОБА_1 протидії законній господарській діяльності Концерну.
У порядку ст. 217 КПК України 02 жовтня 2014 року кримінальні провадження за № 12014100100010493, № 12014100100010500, № 12014100100010506 та № 12014000000000438 об'єднанно в одне та присвоєно єдиний номер 12014100100010493.
Досудове розслідування здійснювалось слідчими Головного слідчого управління Міністерства внутрішніх справ України та процесуальне керівництво забезпечувалось прокурорами Генеральної прокуратури України.
Заступника генерального директора Концерну радіомовлення радіозв'язку та телебачення (далі Концерн РРТ) Захаренка К.В., було затримано 30 вересня 2014 в порядку ст. 208 КПК України.
ОСОБА_1 01 жовтня 2014 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 206 КК України.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2014 року задоволено клопотання про відсторонення ОСОБА_1 від посади до 01 грудня 2014 року.
ОСОБА_1 21 січн 2015 року повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 206, ч. 4 ст. 358 КК України.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 10 жовтня 2014 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 97440 грн. та звільнено із під варти.
За наслідками досудового розслідування прокурором 28 квітня 2015 року до Шевченківського районного суду м. Києва скеровано обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12014100100010493 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 206, ч. 4 ст. 358 КК України.
Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року у справі № 12014100100010493, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 07 червня 2022 року, ОСОБА_1 виправдано з підстав недоведення, що в діянні останнього є склад кримінальних правопорушень, в яких він обвинувачується.
Відповідно до статті 3 Кримінального процесуального кодексу України притягнення до кримінальної відповідальності це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином, ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 01.10.2014 року по 07.06.2022 року, а саме від часу повідомлення йому про підозру по день постановлення ухвали Київського апеляційного суду від 07.06.2020 року, якою залишено без змін вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2020 року.
Так, у матеріалах справи міститься висновок спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, складений 30 березня 2018 року на підставі заяви адвоката позивача щодо наданої медичної документації на ім'я ОСОБА_1 .
Згідно з статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Отже, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, як визначено частиною другою статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», завдана шкода відшкодовується державою у повному обсязі.
Виходячи із наведених положень закону, суд відхиляє доводи представника відповідача 2, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування та прокуратури.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, проте суд також має оцінити надані позивачем докази, визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При визначенні розміру на відшкодування моральної шкоди, межі якого визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, належить виходити із розміру мінімальної заробітної плати, що був установлений на час відшкодування, тобто ухвалення судового рішення.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Таким чином, ураховуючи термін тримання позивача під вартою та докази, наявні у матеріалах справи, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості, суд приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Доводами представника відповідача 2 дані висновки суду не спростовано.
Визначення розміру моральної шкоди не в мінімальному розмірі є правом суду за наявності на те відповідних доказів.
Враховуючи викладене позов підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір компенсується за рахунок держави.
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. ст. 1-16, 1176, ЦК України, ст. ст.1-23,76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування за рахунок коштів державного бюджету України грошової компенсації моральної шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати зі сплати судового збору віднести на рахунок Держави.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Повний текст рішення суду складено 04 квітня 2025 року.
Суддя О.М.Соколов