печерський районний суд міста києва
Справа № 757/9881/25-к
пр. 1-кс-10586/25
13 березня 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі: слідчого судді ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 12024000000000460 від 26.02.2024,-
Старший слідчий в ОВС Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_3 за погодженням із прокурором Офісу Генерального прокурора ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 12024000000000460 від 26.02.2024 на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: такі об'єкти нерухомого та рухомого майна:
- АДРЕСА_1 - (розмір частки );
- АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .
- автомобіль марки та моделі VOLKSVAGEN E-GOLF д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Метою накладення арешту є забезпечення конфіскації майна, так як особа, яка ним володіє може здійснити відчуження, продаж, дарування, міну.
З наданих в обґрунтування матеріалів вбачається, що Головним слідчим управлінням НП України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024000000000460 від 26.02.2024 за підозрою ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України.
Так, 26.02.2025 у вказаному кримінальному провадженні було повідомлено про підозру в закінченому замаху на усунення перешкод у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 332 КК України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Встановлено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дев'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
З метою запобігання можливості приховування, переміщення, відчуження, знищення об'єктів рухомого та нерухомого майна АДРЕСА_1 - (розмір частки ); АДРЕСА_2; АДРЕСА_3; автомобіль марки та моделі VOLKSVAGEN E-GOLF д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Постановою слідчого у кримінальному провадженні указане майно визнано речовими доказами.
За вчинення інкримінованого злочину, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Ураховуючи необхідність забезпечення конфіскації майна ОСОБА_5 , як виду покарання в рамках кримінального провадження виникла необхідність у накладенні арешту на рухоме майно.
Незастосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту на вказане майно може призвести до його приховування, зникнення, втрати, використання, пересування чи передачі, тобто фактично позбавить можливості конфіскації майна як можливого виду додаткового покарання.
Слідчий у кримінальному провадженні направив на адресу суду заяву про розгляд клопотання за його відсутності, клопотання підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити.
Слідчий суддя розглянув клопотання за відсутності власника майна на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України.
Згідно норми ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя дійшов висновку про задоволення клопотання, виходячи з такого.
Згідно з ч. 1 ст. 131 КПК України захід забезпечення кримінального провадження застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 1-3 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до частини 2 цієї статті арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном в цьому випадку є виправданим, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, здійснюється на підставі закону, з метою задоволення суспільного інтересу, з дотриманням принципів пропорційності та справедливої рівноваги.
Позбавлення права розпоряджатися та/або користуватися майном, тобто накладення принаймні однієї із зазначених заборон, є неодмінним юридичним наслідком арешту майна, зумовленим самою правовою природою цього заходу забезпечення кримінального провадження.
Зазначене узгоджується з вимогами чинних для України міжнародно-правових актів. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 19 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) (набрала чинності для України 1 березня 2010 року), частини першої статті 31 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції (набрала чинності для України 1 січня 2010 року), частини першої статті 2 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (набрала чинності для України 1 травня 1998 року), кожна сторона цих конвенцій зобов'язується вживати необхідних заходів для забезпечення можливості конфіскації чи вилучення в інший спосіб майна осіб, винних у корупційних та інших злочинах, що охоплюються сферою дії відповідних конвенцій, у тому числі власності, вартість якої відповідає отриманим від злочинів доходам.
Частиною 11 ст. 170 КПК України визначено, що заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Разом із цим, відповідно до ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. При цьому: гроші, цінності та інше майно, що одержані фізичною або юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від нього, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено, конфіскуються; майно (грошові кошти або інше майно, а також доходи від них) засудженого за вчинення корупційного злочину, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, його пов'язаної особи конфіскується, якщо в суді не підтверджено законність підстав набуття прав на таке майно.
Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна, слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених п.п. 3, 4 ч. 2 ст. 170 КПК України); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 2 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому п. 4 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Враховуючи зазначені обставини, з метою забезпечення конфіскації майна ОСОБА_5 , як виду покарання в рамках кримінального провадження існує необхідність накладення арешту на вказане рухоме та нерухоме майно.
Так, втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном в цьому випадку є виправданим, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, здійснюється на підставі закону, з метою задоволення суспільного інтересу, з дотриманням принципів пропорційності та справедливої рівноваги.
Згідно із частиною першою статті 7 Директиви 2014/42/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 3 травня 2014 року «Про замороження та конфіскацію засобів та доходів, отриманих злочинним шляхом, у Європейському Союзі», держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення заморожування та збереження майна з метою його подальшої конфіскації.
Як вбачається з матеріалів клопотання, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком від п'яти до десяти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.
Так, згідно ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, яке розслідуються у межах цього кримінального провадження, доводи прокурора про існування ризиків відчуження, знищення, спотворення вказаного рухомого та нерухомого майна є цілком обґрунтованими.
Викладене в клопотанні прокурора переконує слідчого суддю у тому, що мета цього заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді запобігання цьому ризику може бути досягнута.
Критерії розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження є оціночними поняттями. Європейський Суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що будь-яке втручання у право особи з боку держави має забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
На переконання слідчого судді, загальні інтереси суспільства у вигляді досягнення завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України (зокрема, захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування тощо), виправдовують ступінь втручання у право власності особи, яке пов'язане з накладенням арешту на належне їй майно.
У зв'язку з викладеним, слідчий суддя доходить висновку про задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
З урахуванням наведеного та керуючись ст. 170-173, 175, 309, 372, 392, 532 КПК України,-
Клопотання - задовольнити.
Накласти арешт у кримінальному провадженні № 12024000000000460 від 26.02.2024 з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання, на майно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на: такі об'єкти нерухомого та рухомого майна, шляхом встановлення заборони його відчуження, а саме:
- АДРЕСА_1 - (розмір частки );
- АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 .
- автомобіль марки та моделі VOLKSVAGEN E-GOLF д.н.з. НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
Ухвала підлягає негайному виконанню.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її оголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Слідчий суддя ОСОБА_1